Тримав у руках футболку батька і плакав. Історія брата і сестри з Грози, чиїх рідних вбила Росія

5 жовтня окупанти вдарили ракетою по маленькому селу Гроза на Харківщині, де проходив поминальний обід за військовим Андрієм Козирем. Росіяни вбили 52 людини, проте кількість загиблих може збільшитися, адже тіла деяких людей досі не знайшли або не ідентифікували. Серед тих, у кого на поминках в Грозі загинула сім'я, 23-річні Саша та 15-річна Ксюша Муховаті. Вони втратили батька Володимира, мати Світлану та бабусю Тетяну. Їхню історію розповіло «Суспільне».

Саша бачив, коли батьки йшли на поминки до Андрія Козира.

«Коли батьки йшли з дому, я дивився у вікно кухні. Вони сіли в машину, поїхали, я зробив чай, отак як зараз сидів на ліжку. Коли трапився приліт, у мене за спиною аж стіна затряслась. Я став набирати батька. Телефон був відключений. Подумав, що він його поставив на режим польоту, поки на поминках. Дзвоню знайомій з тієї вулиці, де кафе, питаю, де прилетіло. Вона відповіла, що в центрі. Я спершу подумав, що в центрі – це десь в районі. А вона каже, ні, у нас в центрі. В Грозі», – розповідає хлопець.

Саша схопив велосипед і поїхав в центр. Спершу, каже, було видно лише дим. Але згодом зрозумів, що будівля склалася, як картонна коробка. Саша побіг до кафе допомагати витягати людей. Витягнув двох. Потім поїхав до родичів переказати, аби ті також рушали на поміч. Коли повернувся, допоміг витягнути ще чотири тіла.

«Я стояв на маленькому квадраті, де було багато тіл. Оглядав кожне – шукав своїх. Десь 15-20 хвилин стояв біля тіла батька і не розумів, що це він. А потім почав придивлятися до штанів, туфель, светра. Я ж бачив у вікно, в чому вони виходили. Коли зрозумів, що це батя, просто впав на коліна і…

Думав, зможу сам його витягнути, але половина тіла й одна нога були під завалами. Я крикнув чоловікам, щоб помогли дістати. Ми поклали його на ноші і я зрозумів, що від тіла лишилося десь 70%. Ми поклали батька на землю і я ще якийсь час біля нього побув, потім більш-менш заспокоївся і пішов далі допомагати. Маму я не міг знайти, тупо не міг. Витягнув ще кілька тіл, а потім приїхали рятувальники й поліція», – розповів він.

Згодом Саша поїхав додому переодягнутися. Вдома була його 15-річна сестра Ксюша. Після – заїхав до дідуся. Хлопець планував повернутися з рідними на розбір завалів, але їх вже не пустили військові, що перекрили підʼїзди до кафе. Він бачив багато тіл, але впізнав свою бабусю по зачісці – у неї була сивина на боках, а зверху чорне волосся. Тіло мами він так і не побачив.

Уранці Сашу запросили на упізнання до відділка поліції у сусідньому містечку Шевченковому. Там хлопцю і його дядьку – брату батька, показували фотографії загиблих.

«Я не був впевнений щодо бабусі, але указав на тіло, яке бачив ще в перший день, що це може бути вона, – говорить Саша. – На фото бабуся була в чомусь фіолетовому, а її знайома каже, бачила її в чорному. Тому я не впевнений. Мама, коли йшла на поминки, була в червоно-чорному картатому кардигані. Оце було на фотографіях. Лице було схоже теж, але сильно обгоріле».

Аби упізнати тіла Саша і його дядько здали проби ДНК. У поліції їм пояснили, що результати доведеться чекати від 10 до 14 днів.

«До війни у нас в селі було десь 500 людей. Частина виїхала при окупації, потім ще виїхали коли вже наші військові зайшли, тепер ще прильот по півсотні людей. То я думаю залишилося десь 200-250 чоловік. У нас сім вулиць, на моїй – десь 40 хат. Давайте от станом на сьогодні, – Саша зводить очі догори й рахує. – Три людини, чотири людини, там нікого немає вже, одинадцять, дванадцять, далі в хаті нікого не лишилося, тринадцять, чотирнадцять, пʼятнадцять, нікого не лишилось».

Життя в Грозі звузилося до маленького відрізка вулиці – від знищеного російською ракетою кафе, до кладовища, яке за останні кілька днів виросло майже на третину. Загалом на кладовищі у Грозі викопали вже понад тридцять ям.

Маму і бабусю Саші вдалося опізнати, але коли віддадуть тіла для поховання – невідомо. Саша з дядьком їздять в Харків щодня. Купують все для похорону, повертаються додому і чекають.

8 жовтня Саша забрав речі батьків з поліцейського відділку. Стояв біля свого двору, супив брови. В руках – біла футболка. Батькова, заявив він, і не зміг стримати сліз.

Нагадаємо, що 5 жовтня росіяни вдарили по кафе-магазину у селі Гроза Куп’янського району. Під час удару в кафе відбувався поминальний обід. Удар по селу Гроза став наймасованішим за кількістю загиблих у Харківській області з початку повномасштабного вторгнення терористів. Унаслідок удару російською ракетою по селу Гроза в Харківській області загинуло 52 особи.