Воював в АТО та любив гори. Згадаймо фотографа та телеоператора Юрія Олійника

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Юрія Олійника.

Фотограф і оператор Юрій Олійник, позивний Аякс, пішов на війну у перший день повномасштабного російського вторгнення. Загинув 23 березня минулого року в бою біля Попасної на Луганщині.

Він був солдатом 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені короля Данила. На початок повномасштабного вторгнення вже мав бойовий досвід: воював на сході України у 2014–2015 роках. Найбільшими його захопленнями були фотографія та походи у гори.

Друзі та колеги Юрка пригадують, яким він був на роботі та у побуті, про що мріяв та як допомагав іншим, розповідають про посиденьки за горнятком запашного чаю та про спільні мандрівки у гори. 

Друзі, рідні та співробітники зазначають, що Юрій був життєлюбом, хорошим товаришем, доброю опорою під час зйомок. Ніхто не говорить про нього у минулому часі, адже пам’ять про нього – жива в їх серцях, відзнятих програмах та фотографіях.

«Він захопився фотосправою ще в школі. У нас на Науковій був Будинок творчості для дітей та юнацтва і Юра його відвідував. Хресна йому подарувала простий дитячий фотоапарат і відтоді це стало справою його життя. Тоді біля Оперного ставили банери і знімали туристів, і він там був серед фотографів Львова певний час. А згодом почав фотографувати весілля, урочисті події. А потім потрапив на 24 канал і це стало для нього здійсненням мрії», – розповів брат Андрій Олійник.

Перед роботою на телебаченні Юрій воював на Сході у 2014-2015 роках. Повернувшись до мирного життя, пробував себе у різних професіях, обрав журналістику. І ніколи про війну не розповідав, кажуть колеги, натомість розповідав про гори й походи. Це було його захопленням.

«Особисто мені Юра дав гори. Він страшенно їх любив. Увесь свій вільний час намагався проводити саме там. Не важливо, чи сніг, чи дощ – він усе одно йшов у гори»,– розповіла журналістка Марічка Крижанівська, яка ходила з Юрою у похід на Боржавський хребет, піднімалася на гору Пікуй, часто їздила в Карпати відпочивати.

Шанс побачити гори, відчути їх енергію Юрій давав людям з інвалідністю – разом з організацією On3Weels здійснювали їхні мрії про походи. Вони на спеціально обладнаному триколісному візку, «жульєтці», піднімали людей на вершину. Чоловік, хоч останні три роки жив на знеболювальних через хворі суглоби, нікому не казав про це, ніколи не жалівся, завжди був життєрадісним та позитивним.

«З Юрою було дуже весело на зйомках. Тому що він любив, коли все ідеально. Не вмів мислити «напів». Мало бути так, щоб йому це самому подобалося», – зазначила журналістка Ірина Папірник.

Працюючи на 24-му каналі, Юрій знімав військові проєкти, щоб популяризувати Збройні Сили України. Працював над проєктами «Рекрути», «Ми», «Ми 2.0», «Трансплантація», «Зберегти життя», а також над створенням проєкту «Інтерв'ю24».

Юрій був добрим та безвідмовним, тож часто на волонтерських засадах проводив благодійні зйомки. Також він завжди сам приходив у центр надання послуг учасникам бойових дій і постійно підтримував ветеранів.

У перший день повномасштабного вторгнення Юрій, не роздумуючи, зібрав речі, попрощався з колегами та друзями і пішов до військкомату, щоб знову стати на захист Батьківщини. Приєднався до побратимів, яких знав ще з 2014 року: знову став солдатом 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені короля Данила.

«24 лютого, коли я йшов у військкомат, то Юра був у переліку тих хлопців, кого я сподівався зустріти або там, або у своїй частині – так воно і було. Юра був такою людиною, що користувався авторитетом та повагою серед побратимів», – сказав Степан Буняк, командир Юрія у 2014-2015 роках.

Юрій Олійник загинув 23 березня 2022 року у боях під Попасною на Луганщині. Сумну звістку дізналися та повідомили через три дні журналісти 24 каналу: «Війна забирає найкращих. Не можемо стримати сліз. Юра, один з перших пішов на війну, як тільки росія вторглась на нашу територію. Захищати Україну він пішов вже вдруге, на фронті був і у 2014-му. Герої не вмирають!».

На портреті, який на прохання друзів намалювала художниця Анастасія, Юрій зображений у Карпатських горах: широка усмішка, примружене око, притрушена інієм борода та багато сонця довкола. Картина висить на стіні львівського пабу, куди чоловік часто приходив.

«Не хотіла, щоб тут було сумне фото з чорною стрічкою. Я б цього просто не витримала, – розповіла подруга Катя Дробина. – Замовляла портрет наприкінці березня, коли Юра перестав виходити на зв’язок. Думала, раптом він знайдеться та повернеться, тоді картина буде наче подарунок на день народження».

«Усе, що ми можемо робити, – це памʼятати і шанувати цю памʼять. Любити спогади. Зігріватися фотографіями. І боротися. Допомагати Силам оборони, бо боротьба ще триває. Тепер це боротьба не Юрія Олійника, а за Юрія Олійника. За нього теж», – наголосила колега Софія Трощук.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.