Відвів підбитий літак від села. Згадаймо пілота Дмитра Чумаченка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Чумаченка.

26-річний Дмитро Чумаченко із Луцька загинув 23 березня минулого року. Того дня мав повітряний бій із російськими військовими поблизу села Тригір'я на Житомирщині. Його літак пошкодили. Пілот міг катапультуватися. Але не зробив цього, щоб відвести підбите судно якомога далі від сільських будинків.

«Ще до війни говорили з чоловіком про катапультування. Він казав: «Наше завдання врятувати людей, за можливості — літак. Насамперед я маю спрямувати його у місце, де немає будинків, а потім думати про себе». Він не встиг катапультуватися, але врятував сотні життів, – розповіла дружина пілота Христина. – Доки наше небо та землю захищають такі люди, нам нічого боятися. Бо вони готові віддати своє життя, щоб кожен із нас міг зранку прокинутися не від повітряної тривоги, а від співу пташок».

Дмитро Чумаченко був родом із Росії. У дитинстві разом із батьками переїхав до міста Сніжне на Донеччині. Закінчив Харківський національний університет Повітряних сил ім. Івана Кожедуба.

До Луцька перебрався 2018-го. У шлюбі із Христиною Чумаченко прожив два роки. 

«Коли ми познайомились з Дімою, він нагадував мені хлопця із фільму «Гострі картузи». Був справжнім джентльменом: подавав руку, коли я виходила із машини чи переступала калюжу. 

Мій чоловік любив рок-музику, фільми з елементами фантастики та книги про фінансову грамотність. Він умів смачно готувати м’ясо, а коли займався цим – слухав класику. Він був по-дитячому щасливим, коли купив мотоцикл, якого хотів. І вже мріяв про наступне: що у нас народиться дитина», – зауважила жінка.

 «Про такого чоловіка, як Діма, можна було тільки мріяти, він був дуже теплим і позитивним, ніколи не сумував, а ще був справжнім джентльменом. Для мене він ідеальний чоловік, який завжди підтримував, радував, допомагав у всьому і завжди показував свою любов і турботу.

Діма з дитинства хотів бути льотчиком – це була його мрія, а він з тих чоловіків, які завжди досягають поставленої мети, тому мій Діма все-таки став пілотом і навіть обійняв посаду командира авіаційної частини. Я усвідомлювала і сприймала всю важливість його роботи, тим більше, що мій чоловік часто говорив мені, що бути льотчиком зовсім не романтично, що це серйозна і небезпечна професія, пов'язана з війною, але я ніколи не могла подумати, що у XXI ст. війна прийде в наш дім...» – наголосила дружина загиблого.

«Ми познайомилися у 2018 році, коли Дмитро прийшов на службу, – поділився його друг Антон Нікітенко. – Курсанти були молоді, у парадній формі, очі у них блищали… Він любив свою роботу, любив літати. Дмитро загалом любив життя, а особливо – кохану дружину».

«Ми з Дімою працювали в тандемі: я, як керівник ближньої зони з групи управління польотів, керував ним, – розповів побратим Владислав. – Коли влітку мав їхати в зону ООС, Діма побажав, аби чимшвидше повернувся чи щоб мене «бодай привезли» (такий собі чорний гумор). Коли ж я приїхав, обійняв і поцілував… Ми були як брати. А якось у січні я спіймав себе на думці, що Дмитро проживає кожен день, як останній, — постійно хоче щось робити, зі всіма набутися. Ми жили в сусідніх будинках, часто ходили один до одного в гості. Планували поїхати в гори та на море».

«Діма дбав про саморозвиток, читав бізнес-літературу та багато вкладав у наш спільний заклад – маленький сімейний кінотеатр, – зауважила Христина Чумаченко. – Він любив співати про польоти та пілотів у караоке, робити сюрпризи».

Христина також пригадала, що вони планували одружитися щонайменше через п’ять років – мовляв, куди поспішати? Та Дмитро освідчився їй менш ніж за пів року після того, як вони стали зустрічатися.

Зі слів подруги, Альони Нікітенко, Дмитро був дуже романтичний. «Коли він познайомився з Кріс, то майже одразу кинув курити. Тоді ми зрозуміли, що хлопець налаштований серйозно, – зазначила вона. – А як він готувався перед освідченням! Продумав кожну деталь: місце, квіти, кульки, кодове слово, щоб ми залишили їх наодинці…»

«Останній вчинок Дмитра, коли він відвів літак від будинків, – це рішення справжнього Героя. Орки чинять не так – вони катапультуються одразу, їм байдуже до безпеки людей, – підсумовав Владислав. – Наш Дмитро – справжній Герой».

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.