Історик та науковець, який боронив Україну до останнього. Згадаймо Олександра Гонтаря
Колеги поділилися спогадами про загиблого військового
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Гонтаря.
23 червня 2023 року на Донеччині загинув захисник Олександр Гонтар, який до війни працював у Музеї історії Десятинної церкви.
Історик та науковець музею, лейтенант Збройних сил України Олександр Гонтар народився 18 січня 1976 року в селі Комарівка Макарівського (тепер Бучанського) району Київської області. У 1999 році закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
У 2014 році чоловік прийшов до Музею історії Десятинної церкви, де спочатку працював екскурсоводом у науково-екскурсійному відділі, 2018 року став науковим співробітником, а з 2019 року обіймав посаду завідувача сектору освітньої роботи.
«Ми не пам'ятаємо його сумним або розгубленим. Коли він чергував у музеї, бувало, зустрінешся вранці поглядом з Олександром (Сашею, Олександром Івановичем), і, спостерігаючи в його очах спокійне, трохи веселе, а головне, врівноважене та надійне світло, відчуваєш, ніби хтось тобі каже: «Усе буде добре». Навіть коли йшлося про серйозні, складні справи або тривоги, Саша брав участь в обговоренні з тим незмінним спокоєм, ніби в нього всередині якесь невичерпне джерело позитиву. При цьому Олександр завжди поводився скромно, не «зіркував». Але тепер ми всі відчуваємо, як багато важило для нас оте Сашине тепло – рівне і заспокійливе…» – зауважили колеги загиблого.
«Хтось пам'ятає, щоб Саша колись вийшов з рівноваги чи підвищив голос? Я – ні. Саша чи не єдиний, на кого я не «наїхала» жодного разу: неможливо було», – пригадала виконувачка обов’язків директора музею Наталія Писаренко.
«Пам'ятаю Сашу з гарним почуттям гумору та абсолютно безвідмовним у будь-якій допомозі. Також він завжди намагався бути з усім колективом, брав участь у всіх наших поїздках», – зауважила колега загиблого Ольга Борисюк.
«Так, переживав за роботу, – підтвердила Наталія Писаренко. – Може не все йому вдавалося так, як він хотів, але він справді переживав. Таке враження, що завжди чекав на прохання про допомогу. Утім, сам ніколи нічого не просив. Саша був, як дитина: похвалиш – розквітає. На кожне добре слово реагував. Мало хто так уміє цінувати. І любив дуже, коли колективом збиралися».
«У мене із Сашею склалися дуже довірливі стосунки. Частенько в приватних розмовах розповідав про свою велику сім'ю. Відчувалося, що всі в родині були дружні між собою. Взагалі, Сашко був дуже домашнім. Розповідав, як допомагав батькові облаштовувати будинок після переїзду з Вишневого до іншого містечка, де вони жили потім. Він ніжно ставився до сестри і племінників, мріяв про власну родину», – поділився спогадами завідувачка науково-дослідного відділу виставкової роботи Наталія Будзинська.
З 2019 року Олександр Іванович регулярно проходив військову перепідготовку. Якось, після його повернення з чергових зборів, коли день за днем у повітрі наростала тривога, на питання колег: «А як Ви вважаєте, чи буде війна?», він із притаманним йому спокоєм, без суму та напруження, відповів: «Буде». Так, ніби казав про вірогідність дощу. І в тому спокої було його ставлення до життя – ставлення людини зі своїм талантом жити, спілкуватися, випромінювати, поважати, сприймати.
«Він був такий великий, але дуже вразливий і абсолютно невойовничий, – продовжила спогади Наталія Писаренко. – Йому, мабуть, було дуже непросто на війні, тому він двічі герой».
Коли Олександр пішов захищати Батьківщину, увесь колектив щодня ловив його вітальний рядок у музейній контактній групі, і коли той рядок з'являвся – зітхали з полегшенням та водночас думали тільки одне: про щасливе повернення захисника додому...
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.