Хотів жити до 100 років і ходити в гори. Згадаймо офіцера Ореста Кінаша

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ореста Кінаша.

«У нас були Гори у нас були крила, літати би, ...але війною накрило...» – так «про себе» написав у Facebook Орест Кінаш – відомий альпініст із Львівщини. Він був досвідченим організатором гірських походів, провідником та експертом з гірських сходжень, здійснив безліч походів Карпатами, у горах Кавказу (Казбек, Шхара), на Памірі, у Туреччині.

З початком великої війни Кінаш залишив гірську справу та пішов у ЗСУ, обіцяючи, що після війни обов’язково організує похід в гори зі всіма охочими… Однак здійснитися цим планам вже не судилося.

Орест Кінаш – уродженець села Уличне Трускавецької громади. 18 років свого життя чоловік присвятив Державній пенітенціарній службі, також працював менеджером у проєкті боротьби з туберкульозом у фонді «Розвиток України». Також він професійно займався альпінізмом з 2013 року, став інструктором, автором проєкту O.K. Travel Studio, готував та водив людей у гори, був провідником та вчителем.

Навіть після того, як Орест почав водити групи в гори світу, знайомити з вершинами різних країн, він ніколи не забував про рідні українські Карпати. І завжди підходив до справи серйозно: наприклад, коли планував тур у гуцульське Різдво, то планував його зробити максимально автентичним, щоб занурити туристів, наприклад, в атмосферу Криворівні.

З 29 березня 2016 року Орест приєднався до організації Truth Hounds (розслідування воєнних злочинів), став документатором із позивним «Сван». Перша його місія була до Станиці Луганської та Трьохізбенки на Луганщині, де документували обстріли та розстріли цивільних під час боїв за ці населені пункти.

За шість років Орест побував у десятках польових місій по усій тодішній лінії розмежування — від Маріуполя до Старобільська. Він чудово знав і любив простори Донеччини та Луганщини, був учасником ювілейної 100–ї польової місії Truth Hounds. У базі даних міститься понад 200 документів його авторства. Це свідчення очевидців, фотографії й відео, зроблені ним на місцях злочинів.

«В Оресті поєднувався професіоналізм та щира емпатія у спілкуванні з людьми. Він був надзвичайно чуйним та турботливим і до нас, його колег», – пригадують у Truth Hounds.

«Ми познайомилися під час місії з документування воєнних злочинів на Донбасі у 2019 році. Мені Орест одразу сподобався своїм ґрунтовним підходом до організації роботи та особливо чуйним ставленням до жертв насильства… У 2020 році помер син Ореста, але він знайшов у собі сили жити, працювати й творити добро надалі. Він пішов до армії після початку Великої війни і хоробро воював», – написав білоруський правозахисник Андрій Стрижак.

З початком повномасштабного вторгнення Кінаш приєднався до лав ЗСУ, був офіцером 53-ї окремої механізованої бригади.

На початку березня захисник отримав осколкове поранення під Бахмутом. Проте ще три дні протримався на позиціях до ротації, а потім відмовився від госпіталізації, погодившись лише на десять днів взяти відпустку. А в перший же день повернення на передову 29 березня цього року загинув у бою з окупантами.

Автор спільноти Captain Dzembronia Олександр Бондаренко розповідає, що Орест завжди був усміхнений, завжди на позитиві. Постійно запитував: «Все нормально?» До Ореста завжди можна було звернутися за порадою. «Орест завжди ставився з повагою до справи – до гір, до культури, до людей. Коли постала потреба – взяв зброю в руки і пішов захищати нашу країну. На жаль, сьогодні Ореста не стало. І це велика втрата для всієї української мандрівницької спільноти», – додав він.

Після сумної новини про загибель Ореста Кінаша у мережі з'явилося багато спогадів друзів та знайомих воїна, йому присвячували вірші та постили світлини спільних походів. Максим Логаш пригадав, що Орест намагався вести людей за собою і бути прикладом. Однак фронт не був його місцем, адже справжнє покликання Кінаша – гори.

«Із здобуттям досвіду ми втрачаємо кращих. Воїн з добрими очима, великим серцем і усмішкою. Весь час приділяв своєму підрозділу. Намагався вести за собою і бути прикладом. Але при спілкуванні з ним не покидало відчуття – не тут його місце! Не це його покликання! Він мав водити людей в гори, а не в бій. І вчити ставити намети, а не облаштовувати позиції», – писав Логаш. 

«Загинув у Бахмуті мій коханий Орест. Не можу в це повірити. Він хотів жити до 100 років і ходити до 70 в гори. Ми разом пережили багато і радості, і горя. Не знаю, як жити без нього. Шок… Коли пішов на війну, була в розпачі, знаючи, що він відважний, чесний, порядний, який ніколи не буде ховатися за чужі спини. Справжній командир своєї роти… Дякую тобі, Ора, за наше щасливе життя», – писала про втрату чоловіка дружина Інесса Стані.

Остання подорож Ореста Кінаша пролягла з Бахмута до Львова, а потім – в Уличне, до батьківського дому, де з Героєм 3 квітня, стоячи на колінах, прощалися земляки та рідні. Далі захисник вирушив до столиці, де 6 квітня з почестями відбулося поховання на Південному цвинтарі.

«Він гідний того, щоб колись на території звільненого від росіян Кавказу один з цих піків, названих на честь тиранів, перейменувати на Пік Кінаша, – додають друзі. – І тоді, піднявшись на гору, розгорнувши синьо-жовтий стяг, українські альпіністи скажуть: «Все нормально, Оресте. Все нормально» Слава Україні! Слава Герою!»

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.