Утік з університету на другому курсі й пішов на фронт. Згадаймо захисника Маріуполя Віталія Трухана

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Віталія Трухана.

Він проміняв спокійне студентське життя на війну, захоплювався сноубордингом, багато читав, мав свої – доволі мудрі думки про життя. А ще він знав чимало кумедних історій. Мова йде про справжнього відчайдуху, істинного патріота, веселого, життєрадісного і мудрого бійця Віталія Трухана. У найгарячіший період на Донбасі він одним із перших пішов на війну. 

Головний сержант Віталій Трухан загинув у бою 12 березня 2022-го під час оборони міста Маріуполь від російських окупантів. Воїну було 27 років.

Віталій народився в Чернігові. Навчався в місцевому 15-му ліцеї. Потім вступив до Харківського національного університету цивільного захисту населення на спеціальність «рятувальник». Завершити навчання не встиг – у 2014-му прийняв рішення обороняти Україну від російських окупантів і поїхав в зону АТО у складі батальйону «Чернігів».

На другому курсі перед однією з вечірніх перевірок в казармі він зібрав речі у мішок з-під борошна і втік. Тоді Віталій був 19-річним студентом Харківського національного університету цивільного захисту населення. До навчання він так і не повернувся. Віталій поїхав воювати за Україну. За рік вступив до «Азову» і переїхав до Маріуполя на Донеччині. Відтоді не покидав службу.

«Я збираю свої речі в академії у мішок з муки та вночі перед вечірньою перевіркою дезертую. Друзям з академії скидаю смс, що поїхав у Донецьк. Мене шукають на вокзалах. А я домовляюсь з водієм і за 150 грн виїжджаю з Харкова у багажному відсіку автобуса. Приїхавши додому побачив мати у сльозах, вмовляла поїхати назад на навчання. Але я твердо вирішив, що вже буду воювати», – ділився Віталій.

«Першою емоцією був страх. Найбільше боявся, що не доїдемо до АТО і на нас влаштують засідку. Про війну мені особливо нема чого розповісти. Був багато де. Пощастило, що не потрапив до Іловайська та Дебальцевого», – розповідав боєць.

У вільний час Віталій любив кататися на сноуборді, грати в комп’ютерні ігри, їздити на велосипеді, займатися віндсерфінгом. Багато читав про ведення бойових дій. Йому подобалася фантастика – однією з улюблених книжок була «Дюна» Френка Герберта. Останнім часом цікавився сонячними панелями – планував відкрити свою фірму.

«У дитинстві, як і всі хлопці захоплювався футболом, грав на комп’ютері, плестейшині, навіть на денді. Також пару років займався тайським боксом, але там особливих успіхів не досягнув. Зараз моє найбільше хобі – сноуборди. Маю у своєму арсеналі парочку. При можливості намагаюся відвідувати Буковель», – зазначав Віталій.

«Він поспішав жити – брав від кожного дня максимум. У вихідні приділяв час своїм захопленням і родині. Я пишалася своїм чоловіком і казала: «У всіх 24 години на добу, а в нього набагато більше», – сказала дружина Марина Боднар.

Марина і Віталій віртуально зустрілися на сайті знайомств. На той час чоловік був у відпустці у рідному Чернігові. Запитав, як її знайти в Instagram і пообіцяв, що як тільки повернеться на службу до Маріуполя, одразу напише і вони обов’язково підуть гуляти. Так і сталося: Віталій і Марина зустрілися влітку 2019 року і з того часу не розлучалися. А через два тижні Віталій запропонував жити разом.

21 лютого 2022-го, за лічені дні до російського вторгнення, чоловік сказав Марині з дітьми їхати до його батьків у Чернігів. 

«Я обов’язково повернуся, я не можу померти», – писав Віталій дружині.

З першого дня повномасштабного вторгнення росіян в Україну Віталій командував обороною північної частини Маріуполя у складі полку «Азов». Загинув під час бою.

«18 березня мені подзвонили з патронатної служби полку і повідомили про загибель чоловіка. Проте до літа, коли я змогла поговорити з побратимом, який був з ним на одній позиції, я все ще сподівалась, що це помилка. На жаль, дива не сталося», – розповіла Марина.

Аби вшанувати пам’ять Віталія Трухана, друзі намалювали мурал на стіні чернігівського ліцею, де він навчався.

У Віталія залишилися батьки, дружина і двоє синів: старшому було майже два роки, молодшому – п'ять місяців.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.