Небезпечна гра Путіна: час працює не на Кремль

Тактика Кремля з руйнації європейської системи безпеки нагадує гру «Дженга» – виймати цеглинки з вежі по одній, поки один невдалий рух зруйнує те, що вже й вежою назвати не можна.

Для успіху Москві важливо якомога довше знаходитись у грі. Цього можна досягти якщо забезпечити достатній рівень невизначеності серед світової спільноти щодо своїх намірів і дій – видавати брехню за альтернативний погляд.

Дезінформація і пропаганда забезпечують потрібний рівень невизначеності. Але це працює лише в тому випадку, коли всі погоджуються з вигідними для Росії правилами гри: що насправді відбувається говорять лише військові та розвідка за зачиненими дверима, а політики публічно допомагають агресору «зберегти лице».

У Вашингтоні вирішили вийти з цієї «російської зони комфорту»

Гучною реакцією на приготування Кремля до воєнної агресії проти України Сполучені Штати досягають одразу кількох цілей.

По-перше, зникає перевага ефекту раптовості, яким росіяни користувалися в умовах вже дестабілізованої ними системи європейської безпеки. Західні країни реагували на агресивні дії Російської Федерації постфактум навіть у оцінці цих дій, не кажучи вже про прийняття рішень щодо наслідків для агресора. Сьогодні ж вже підготовка до війни отримала належну оцінку з боку більшості західних лідерів, а спроби загравання окремих європейських політиків з російським агресором перестають сприйматися як їхня політична далекоглядність.

По-друге, розголос планів воєнного вторгнення та чітке озвучування ймовірних сценаріїв початку російської агресії – диверсія «під чужим прапором», задіяння проксі тощо зменшує привабливість застосування озвучених сценаріїв та звужує коридор політичного маневру для агресора. Можна говорити про те, що США сьогодні перехопили ініціативу у комунікаціях з Москвою та змінили правила цих комунікацій – речі називаються своїми іменами.

Саме Вашингтон визначає теми та інтенсивність інформаційного потоку. Це змушує Росію реагувати в заданих комунікаційних рамках, спростовувати, захищатись

Сьогодні спостерігається зниження рівня довіри світової спільноти до РФ та зниження схвалення дій президента РФ з боку російського населення. Дані російських соціологів свідчать про вичерпання ресурсів підтримання високого рейтингу президента РФ – з початку 2019 року показники рейтингу Путіна повернулися на рівень 2011-2013 рр., коли вичерпався ефект ейфорії від війни з Грузією. Останнім часом на рівень схвалення дій президента РФ з боку росіян практично не впливає інтенсивна підготовка до війни з Україною, яка супроводжується інформаційною кампанією ненависті до України та українців. Натомість попередні хвилі зростання рейтингу Путіна були пов’язані саме з початком загострення риторики та пропагандистських кампаній в російських медіа.

Таким чином, якщо рішення щодо початку війни проти України буде прийнято Москвою найближчим часом, воно буде прийнято не на фоні «консолідації суспільства навколо прапору», а в період більш-менш байдужого ставлення росіян до перспектив розв’язання війни

При цьому мобілізаційний підйом рейтингу Путіна внаслідок військової агресії проти України цілком вірогідний, адже російське суспільство навчене своїми керманичами захоплено реагувати саме на демонстрацію військової сили. Проте, ефект від військово-патріотичного сп’яніння швидко минає, а щоб наступна «доза» подіяла, вона має бути більш вражаючою за попередню. За цих умов будь-який прояв слабкості чи помилка лідера РФ означатиме завершення його правління.

Президент РФ Путін сьогодні випромінює впевненість в успішному подоланні наслідків «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття» та відродженні російського імперського проєкту – «упокоренні» України, а потім і Європи. Багатьох політиків та експертів західного світу шокує така самовпевнена зухвалість. Та президент РФ має підстави для цього, адже він ще жодного разу не зазнавав поразки в своїх зовнішньополітичних авантюрах.

Безкарність породжує самовпевненість та підживлює амбіції Путіна на місце в історичному пантеоні великих правителів поряд з його кумиром – Сталіним. Відродження культу Сталіна в сьогоднішній Росії показує, що можна бути величним навіть на руїнах власної імперії.

І це стало можливим також внаслідок незавершеної справи з боку демократичного світу – не доведення до засудження радянського сталінського режиму на рівні із засудженням нацистської Німеччини

Тому Путіну байдуже, що залишиться після нього на території РФ. Єдиний чинник, який змушує президента РФ нервувати – час. Адже втілення його мрії щодо особистої величі обмежені відміряними йому роками. Відчуття того, що час спливає та того, що зручний момент може бути втрачений може підштовхувати Путіна до більш ризикованих дій.

Зупинити сьогодні його може усвідомлення того, що війна проти України принесе особисто йому поразку та зневагу.

Тому особисті негативні наслідки для Путіна сьогодні мають бути обов’язковою складовою переговорних позицій Заходу з Кремлем.

Чому Росія робить це?

Росія давно заявляє про необхідність переглянути та передомовитись про новий світовий порядок та закріпити регіональний поділ світу на сфери впливу великих держав. В цьому її інтереси співпадають з інтересами Китаю, що і було озвучено в нещодавній спільній російсько-китайській заяві.

Принципи такого «покраяного» світопорядку конфліктують з принципами системи європейської безпеки, закріпленої Гельсінкським актом НБСЄ 1975 року. А отже Гельсінкський світоустрій, за неартикульованою логікою Кремля, має бути зруйнований. Агресія проти України – лише один з кроків руйнації цієї системи, проте визначальний.

Водночас, агресія проти України задовольняє низку важливих внутрішніх потреб російської владної еліти, а тому Москва не зупиниться, поки її не зупинять.

Олена Снігир, асоційований експерт Центру глобалістики «Стратегія XXI»