Битва за друкарський станок? Чому звільнили голову НБУ

Верховна Рада вимушена у п’ятницю, 3 липня, звільнила голову Національного банку Якова Смолія. Напередодні він несподівано подав у відставку, заявивши про політичний тиск на нього. Пізніше Смолій розшифрував, що мав на увазі: мова про кампанію, що розгорнули деякі народні депутати, які оскаржили у Конституційному суді прийнятий парламентом «антиколомойський» закон. Він унеможливлює повернення «Приватбанку» колишнім власникам. Зокрема, Смолій був обурений діями Ради НБУ на чолі з Богданом Данилишиним, яка фактично пішла в опозицію до правління Нацбанку. Також Смолій заявив  про зовнішнє втручання у діяльність регулятора та незгоду Ради НБУ подовжити повноваження заступника голови правління Нацбанку Олега Чурія, яке він лобіював. Президент, терміново подав це кадрове питання до парламенту, хоча зрозуміло було, що повноцінної заміни голові НБУ на цей момент ще немає. 

Рада дала 286 голосів на відставку Смолія. Наступний черговий пленарний тиждень почнеться аж 14 липня, тож час знайти заміну йому є, але до фактичного призначення ще треба почекати. Обов’язки голови НБУ на цей час буде виконувати заступниця Катерина Рожкова.

«Привіт» від Гонтаревої

Некомфортність Смолія для нинішньої правлячої команди можна пояснити тим, що він дістався їй у спадок від минулої влади. Нацбанк був чи не єдиною інституцією, яка не була перезавантаженою з приходом «зеленої команди». Така недоторканість НБУ пояснювалась чутливістю питання: хоча Смолій і вважався ставлеником розкритикованої ексголови Нацбанку Валерії Гонтаревої, якої зараз нема в Україні, він зміг запевнити нове керівництво держави, що забезпечить фінансову і курсову стабільність. Ця стабільність іноді була аж занадто міцною – стратегія НБУ щодо збереження високого курсу гривні викликала невдоволення через недобір коштів до держбюджету.

«З цим рішенням не можна було затягувати, до того ж, це не в характері Зеленського, – каже політолог Володимир Фесенко. – Базова недовіра до Смолія як до людини з оточення Гонтаревої була. Але його неконфліктність дозволила йому триматися на посаді. Думаю, вирішальною проблемою в його долі був занижений курс гривні та різке загострення дискусії, якою має бути роль Нацбанку в умовах кризи, – чи має бути додаткова, але контрольована емісія. Мабуть, Смолій, як прихильник класичної монетарної політики, цьому пручався».

Голова комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетьманцев, який представляв постанову про звільнення Смолія, подякував керівництву Нацбанку за найнижчу інфляцію, низьку кредитну ставку, валютну лібералізацію та зростання золотовалютного резерву. Але наголосив і на помилках – відсутність дешевого кредитування, зміцнення курсу, від якого постраждав бюджет та експортери, дефіцит готівкової валюти.

Смолій був доволі дипломатичним, заявивши, що прийняв важке, але необхідне рішення. Він поскаржився, що в нього вимагали короткострокових перемог, які можуть багато коштувати українській економіці, – зокрема, залити економіку грішми, фактично включивши друкарський станок, підвищити інфляцію та здевальвувати гривню. Пожалівся він і на проплачені мітинги під офісом і його будинком, і на Раду НБУ на чолі з Данилишиним, яка провокувала конфлікти в середині Нацбанку. Свою відставку Смолій назвав протестом та попередженням, аби зберегти інституційну спроможність та незалежність установи.

При цьому серед своїх «перемог» Смолій назвав приборкання інфляції – в річному вимірі нижче 2%, рекордно низьку облікову ставку, приріст золотовалютних резервів з $18 до 20 млрд за два роки, збільшення ліквідності банківської системи та частки безготівкових розрахунків.

Головні подяки Смолію прозвучали від фракцій «Голос» та «Європейська солідарність». Петро Порошенко відверто заявив, що це цькування керівництва НБУ організоване олігархом Ігорем Коломойським та намаганням обдурити західних партнерів. А от «слуги народу», зокрема, голова економічного комітету Дмитро Наталуха, дорікали Смолію довгим триманням високої відсоткової ставки та радили не жалітися на політичні репресії. До того ж, про конкретних осіб, які на нього тиснули, Смолій сказати так і не зміг.

Хто на заміну?

Серед потенційних наступників Смолія називають нинішнього голову правління на 95 % державного «Укргазбанку» Кирила Шевченка, головного опонента Смолія Богдана Данилишина, ексмінстра економіки Тимофія Милованова, колишнього керівника «Райффайзен банку Аваль» Володимира Лавренчука, який вже ходив раніше в кандидатах на цю посаду, та навіть Арсенія Яценюка, який ставить собі в заслугу, що в 2004–2005 роках на посаді в.о. голови НБУ зміг втримати курс гривні. 

Політолог Фесенко вважає найбільш вірогідним кандидатом саме Шевченка: «При цьому Данилишин є дуже амбіційним, але саме ця амбіційність може зіграти проти нього. Він може виявитись аж надто самостійною фігурою. Може, Лавренчук був би хорошим та професійним варіантом, але він політично, скоріш за все, належить ближче до команди Порошенка через його зв'язок з патріотичним табором».

Ринок штормить

Після заяви Смолія банківський ринок дещо збентежився, але в Раді Нацбанку вважають, що відставка голови ніяк не відіб’ється на роботі інституції. У цьому впевнений головний опонент вже колишнього голови НБУ Богдан Данилишин: «Рада НБУ була і залишиться на позиціях дотримання незалежності Нацбанку. Однак політику, яку проводило правління НБУ в останні роки, важко назвати виваженою та збалансованою». Серед  головних плюсів діяльності колишнього керівництва Нацбанку Данилишин називає завершення реформи банківської системи, імплементацію міжнародних стандартів банківського регулювання, запровадження режиму інфляційного таргетування та гнучкого обмінного курсу, зниження рівня інфляції. Але на цьому плюси, на думку Данилишина, завершуються і починаються мінуси: надто жорстка монетарна політика в умовах критично слабкого внутрішнього попиту, ревальвація гривні, що призвела до збитків підприємств.

«Національний банк не скористався можливістю викупу валюти для поповнення валютних резервів і в кризу Україна ввійшла з резервами, що на 20% відстають від нормативу за композитним критерієм МВФ, – вважає Данилишин. – Політика високих процентних ставок згубно позначилась на фінансовій стійкості суб’єктів господарювання та державних фінансів. На жаль, НБУ не приділяв уваги зростанню макрофінансових ризиків у цих секторах економіки. Критично знизився рівень кредитування реального сектору. В секторі державних фінансів суттєво зросла вартість державних запозичень».

Інший член Ради НБУ Віталій Шапран також вважає, що відставка голови Нацбанку не призведе до катастрофічних наслідків: «Напрямками керують заступники голови, а вони майже всі залишатимуться на посадах, оскільки їх термін ще не завершився. Тому я не думаю, що наш фінансовий ринок та банківську систему очікує революція або смуга нестабільності. Реакцію міжбанківського ринку на відставку Якова Смолія я оцінюю як нульову. Коли прийде новий голова, з новою програмою дій, прийме справи, проведе ревізію операційної діяльності банку, тоді можна буде сказати щось більш конкретно. Але я б не хотів, щоб суспільство очікувало, що завтра кредити будуть під 1,5% в гривні, або НБУ почне всім бажаючим роздавати гроші під 0%».

Шапран нагадує, що у нас є програма з МВФ, тому зміни хоч і обов’язково будуть, але відбудуться не миттєво. При цьому конфлікт Ради НБУ і правління він вважає знятим із порядку денного. Залишилось дочекатись, кого ж більш слухняного захочуть бачити «слуги» на чолі регулятора. І чи захоче наступник Смолія на вимогу Банкової запустити друкарський станок.

Павло Вуєць, «Главком»