Президент Всеукраїнської асоціації пекарів: Дожилися, ми вже купуємо борошно у Білорусі

Україна, другий найбільший в світі експортер зерна, різко збільшила імпорт пшениці. На початок березня в країну ввезено 14,5 тис тонн борошномельної пшениці з Білорусі. Обсяги, звичайно, невеликі, але якщо порівнювати з показниками аналогічного періоду 2020 року, динаміка вражає – імпорт вже зріс усемеро. Це при тому, що в минулому році урожай пшениці в Україні склав 25,1 млн тонн, а за експортом саме цієї найважливішої зернової культури ми вийшли на п'яте місце в світі – після Росії, ЄС, США та Канади.

Динаміка експорту пшениці з України, млн тонн

Але і це ще не все. Україна не лише й з початку 2021 року різко збільшила закупівлі зерна за кордоном, а й вп'ятеро збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі.

Про те, хто винен в ситуації, яка вже спровокувала масове зростання цін на продукти харчування, і як українські солдати примудряються з'їдати в 14 разів більше хліба, ніж показує Держкомстат, в бесіді з «Главкомом» розповідає президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко.

«Китайці стали багатшими і багато їдять»

Зростання імпорту борошномельної пшениці всемеро. Цю динаміку можна розцінювати двояко. Хтось може сказати: 14,5 тис тонн – мізер, але ж рік тому було 2,1 тис тонн. Яка небезпека цієї ситуації?

Дійсно, справа в не в обсягах, справа в тенденції. Це тривожний дзвіночок – значить, щось не в порядку в нашій державі, яка є одним з найбільших експортерів пшениці в світі.

Відразу наголошу, що проблем з продовольчою безпекою немає ніяких. Так, в минулому році урожай пшениці був менше, ніж в 2019-му, коли було зібрано 28,3 млн т. Але її внутрішнє споживання становить близько 7,5 млн т щорічно. Решту експортуємо – згідно з щорічними меморандумами, які підписуються. Експортуємо у два з половиною разiв більше, ніж споживаємо. І все одно постійно залишаються перехідні залишки, до 1,5 млн тонн. У будь-якому випадку зерна в країні цілком достатньо.

Але зараз що вийшло? Світові ціни на пшеницю зростають: споживання зростає. У тому ж Китаї, де постійно піднімається рівень життя. Китайці стали багатшими і багато їдять. У тому числі, м'яса. А для вирощування тварин потрібно зерно. Знову ж таки, можна припустити, що в світі більше стали вживати хлібобулочних виробів через карантин – люди вдома сидять і від нудьги щось постійно жують.

А Україна, як один з найбільших експортерів, дуже сильно зав'язана на світові ціни на пшеницю. Відповідно, зростають і закупівельні ціни на зерно всередині країни. Ось деякі компанії і вирішили купувати його в Білорусі. Чому б не притримати власну пшеницю, яка з жовтня 2020 року додала в ціні на третину, і не купити білоруську, яка помітно дешевше, і як мінімум, не гірше за якістю?

Чому такий розкид цін?

У Білорусі експортний потенціал зерна значно нижчий. Причини – починаючи від відсутності портів і закінчуючи проблемами в міжнародній і внутрішній політиці. Та й менталітет трохи інший. У нас, якщо бачать, що світові ціни зростають на 5%, то накинуть на всякий випадок 10%. У Білорусі такого не станеться, до того ж там жорстке регулювання. Ось тому і ціни на зерно прийнятні.

А що в Україні відбувається з регулюванням цін на стратегічно важливу продовольчу сировину?

У нас, на жаль, тепер в цьому відношенні дикий ринок. Негативну роль зіграла нинішня відсутність держави в цих процесах, мова про цінові тенденції на внутрішньому ринку зерна.

Чому раніше не було таких різких стрибків цін? 2003 рік – дуже показовий. Практично все зерно з України вивезли, попри несприятливі прогнози, а потім завозили втридорога з-за кордону. Тоді держава зробила висновки і на певному етапі дуже добре працювали такі структури, як Держрезерв, Аграрний фонд.

Вони діяли як? Ось починається збирання врожаю, ціни, зрозуміло, просідають – йде вал продукції. Трейдери зерно скуповують, до кінця року його вартість зростає, так як йдуть масові продажі. І на нижньому піку ціни держава скуповувала необхідну кількість зерна, а коли ціна починалася підвищуватися, держава вступає в гру і стримувала зростання на внутрішньому ринку. Відбувалася «зернова і борошняна інтервенція», яка дозволяла згладити сезонні стрибки цін.

Крім того, цей механізм сприяв виведенню бізнесу з тіні, адже борошно з державних запасів реалізовувалася підприємствам, що працюють легально, а тіньове виробництво в цій ситуації опинялось в програші.

Коли припинилася така практика?

У 2015-2016 році. Сказали, що, по-перше, це не ринковий механізм. А по-друге, Держрезерв створює запаси, а їх крадуть. Мовляв, сотні тисяч тонн розікрали і тепер ми резервів робити не будемо. У сенсі – зберігати. Але вибачте, це не означає, що даний механізм є неефективним. Те, що у вас крадуть, так є контрольні органи, правоохоронні. А як вони працюють – це інше питання.

«Гірше те, що ми збільшили імпорт борошна»

Який вихід ви бачите зі становище, яке склалося?

Ми нещодавно з Родіоном Рибчинським, директором союзу «Борошномели України», зустрілися з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком. Обговорили ситуацію.

Була піднята тема забезпечення продовольчої безпеки і утримання цін на соціально значущі продукти харчування. Досягнуто порозуміння, що виробники хлібобулочних виробів в змозі забезпечити ринок якісною продукцією в повному обсязі, в той же час вони не мають можливості утримати ціни в умовах різкого зростання вартості сировини.

Що стосується створення запасів, запропонували: якщо ви боїтеся, що у вас на держпідприємствах зерно вкрадуть або з'їдять миші, давайте зберігати пшеницю на приватних підприємствах. Нехай там створюється стратегічний запас. Всім добре. Приватникам платять за зберігання i охорону. Держава купує на нижньому піку ціни, умовно, 700 тис тонн зерна (саме такий запас необхідний виробникам хлібобулочних виробів, які працюють офіційно). Ось порахуємо. Ціна за тонну зерна в серпні була до 6,6 тис грн. В кінці 2020 року – вже більше 9 тис грн. На такій різниці державі можна прекрасно окупити і зберігання, та переробку. І навіть заробити.

А у нас в січні 2021 року мало того, що зросла ціна, так ще і вдвічі-тричі зменшилася кількість пропозицій. Постачальники «сіли на мішки» і стали чекати – сенс продавати борошно по 10 тис. грн, якщо завтра можна продати за 12 тис. грн? Ця ситуація знову ж створює ажіотаж і сприяє зростанню ціни.

Але якщо завтра ціна буде 9 тис грн за тонну?

Людині властиво сподіватися на краще. Потрібно відмітити, вичікують зараз не лише дрібні фермери, а навіть Державна продовольчо-зернова корпорація України. Діючі контракти з продажу зерна виконуються, але надлишки – ні, не продають. Чекають.

Ось, до речі, хотів відзначити: ми все говоримо про те, що Україна збільшила імпорт пшениці. Але це пів біди. Є гірше явище – ми збільшили імпорт борошна, з тієї ж Білорусі. З жовтня по грудень завозили по 700-900 приблизно тонн, а в лютому завезли 4,5 тис тонн. Зростання п'ятикратне. І ось це зовсім тривожно.

Чому?

Пшениця – сировина, дешева, ми її переробимо, дамо заробити вітчизняним переробникам. А в ситуації з імпортом борошна заробляють білоруські переробники. Куди ми котимося? Ми починаємо завозити готову продукцію, віддаючи додаткову вартість розбитнішим сусідам!

До речі, зерно, яке ми купуємо в Білорусі, твердих сортів, і борошно також з нього?

Ні, звичайне борошномельне.

Чому в Україні дефіцит зерна твердих сортів?

Його дуже мало виробляється – 30 тисяч тонн, тобто менше 1% загального обсягу. З наших сортів м'якої пшениці виходять цілком прийнятні макаронні вироби. Якщо хтось каже, що у нього вироби з вітчизняних твердих сортів, він лукавить. Або імпортне щось, або додають імпортну муку. Це як в анекдоті про котлети з перепелиці в ресторані:

– Що, правда, з перепелиці?

– Так, але для поліпшення смакових якостей ми додаємо трошки яловичини, в певних пропорціях.

– Скільки?

– Приблизно один до одного. Одна перепілка і один бик.

Взагалі у нас зараз ринок хлібобулочних виробів майже наполовину в тіні. Ось за офіційними даними Держкомстату, в 2020 році було вироблено близько 50 грам хліба на людину в добу. Вдумайтеся! У блокадному Ленінграді добова норма була 250 грам на працюючого, і 125 грам – на утриманця.

Офіційні дані за середньодобовим споживанням хлібобулочних виробів в Україні (г/люд)

Щоб було наочніше: знаєте, скільки зараз бійцеві української армії потрібно хліба на добу? 720 грам. А за офіційними даними ми споживаємо 50 грам! (Але при цьому в мінімальний споживчий кошик закладають 277 грам). Зрозуміло, що солдат – не типовий споживач, але різниця майже в 15 разів ?!! Питається – де решта в цій статистиці?

І де, власне?

У тіні. Зараз в Україні немає державних хлібопекарських підприємств. Є великі приватні – «Київхліб», «Кулиничі», «Хлібні інвестиції», «Хлібодар», «Хлібпром», «Формула смаку». Є середні і багато маленьких, які, як правило, працюють «в чорну». Кілька гривень в ціні хліба – це податки. І у невеликих підприємств це складова відсутня, що дозволяє їм демпінгувати. І, відповідно, відбирати ринок.

Офіційні дані за обсягом виробництва хлібобулочних виробів в Україні (тис тонн)

Так компанії маленькі, конкуренції великим підприємствам, які зайшли у найбільші торгові мережі, вони не складають?

Знаєте, одна блоха – собаці не завада. Але коли їх багато – собаку заїдають. А невеликих пекарень (коли виробництво – кілька тонн на добу, на підприємстві числиться 2-3 людини, а реально більше 30 співробітників) – їх тисячі.

«Держстат показує зовсім безглузді цифри»

Отже, яке зараз реальне споживання хліба в Україні?

Приблизно 200 грам на людину, що б не говорила офіційна статистика. Ось на початку 90-х років вона показувала позамежні цифри, але не забувайте, що тоді хліб дотувався і ним годували худобу і свиней. А потім пекарні почали йти в тінь, і Держстат тепер показує зовсім безглузді цифри.

Так, споживання трохи падає, змінюється культура споживання. Реклама, людям вселяють, що вранці треба їсти не бутерброд, а сухі сніданки – від хліба товстіють. Але вибачте – солдат з'їдає 720 грамів хліба на день. Ви багато бачили товстих солдат? При мені якось будівельники з'їли в обід буханку на двох. Ви багато бачили товстих будівельників? А якщо сидіти цілими днями біля комп'ютера, лопати булочки і запивати кавою, звісно погладшаєш. Але точно також можна поправитися від ковбаси, мюслів і йогурту. Адже насправді питання всього лише в балансі калорій.

Чому коли зерно дорожчає, ціни на хліб теж повзуть вгору. А от коли зерно дешевшає, ціна на хліб ніколи не реагує?

З початку року зерно, і, відповідно, борошно, подорожчали, собівартість хліба виросла на 12%. Але підняти ціну на продукцію відразу не виходить – у нас договори з торговими мережами. А за договором ми повинні за 30 днів їх повідомити, і підняти вартість можемо не більше ніж на 5%. А відстрочка по платежах – 55 днів. Одним словом у мене витрати на борошно зросли сьогодні, я їх заклав в ціну через місяць, а гроші отримаю ще через два. Тобто касовий розрив три місяці, уявляєте?

Зрозуміло, ціни на хліб ми опускати не будемо. Тільки зараз галузь вийшла знову на якийсь прибуток. Ось багато в подорожчанні хліба звинувачують пекарів, але вони особливо на ціну не впливають. Пекар це навіть не переробник, а кухар. Зміна ціни хліба відбулася внаслідок різкого зростання сировини, і в першу чергу – борошна. Плюс дорожчають дріжджі, олія, цукор.

А подорожчання зерна на внутрішньому ринку викликає ланцюгову реакцію. Воно провокує зростання цін на всі основні продукти харчування. М'ясо птиці, свинина і яловичина, молочна продукція... Корова не буде менше їсти і давати більше молока, її потрібно добре годувати.

До речі, зараз у нас дефіцит молока на переробку. Але ось поляки чомусь незбиране молоко до нас не завозять, продають готову продукцію. Це повертаючись до того, що ми вже дожилися, що борошно купуємо.

Ще рік тому експерти ФАО, продовольчої та сільськогосподарської організації ООН попереджали, що через пандемію коронавірусу може початися дефіцит харчів через порушення логістичних зв'язків. Багато країн почали робити стратегічні запаси зерна, обмежили і навіть зупинили експорт. Це дієвий захід? Може, Україні слід діяти так само?

Щось жорстко забороняти – теж неправильно. Після зернової кризи 2003 року держава обмежила експорт, але потім стали відбуватися не дуже хороші речі, перекоси. Багато пекарів вклалися в зерно, зробили собі запас, а у нас в 2004 році – знову хороший урожай, ціна впала, образно кажучи, нижче плінтуса. А вивозити не можна. Один мій знайомий на $4 млн «влетів». Умовно, купив зерно по тисячі гривень за тонну, думаючи, що буде півтори, а ціна впала до шестисот. Людина в результаті була змушена продати частину свого бізнесу.

Тому головне – не тотальна заборона, а розумна діяльність держави, створення стратегічного запасу зерна з метою запобігання спекулятивних процесів. Інакше ми будемо постійно мати цінові «гойдалки», ринок буде лихоманити, а платити за все це буде в підсумку кінцевий споживач.

Уряд зараз веде переговори з виробниками, переробниками i торговими мережами про стримування цін на соціально значущі продукти. Які результати?

Наша з Родіоном Рибчинським зустріч з міністром розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорем Петрашком – це якраз частина згаданих переговорів. Там просто всіх по черзі запрошували, і закликали тримати ціни. Свою позицію ми висловили, а що там з рітейлом та іншим галузям – навіть не знаю.

Андрій Кузьмін, «Главком»