Уранові рудники: чи такі вони страшні, як говорить Юрій Вітренко?

В.о. міністра енергетики Юрій Вітренко заявив про доцільність закриття єдиного в Україні підприємства з видобування уранової руди – Східного гірничозбагачувального комбінату (СхідГЗК). Цей меседж виявився не лише неочікуваним, а й вразив своєю безапеляційною формою. «Поки я виконую обов’язки міністра енергетики, а не міністра соціальної політики, я можу сказати: судячи з тих цифр, які мені дали, вас потрібно ліквідувати», – заявив урядовець під час наради з питань виконання умов довгострокового договору між Національною атомною енергетичною компанією «Енергоатом» і ДП «Східний гірничозбагачувальний комбінат». Разом з міністром у цьому заході брали участь в.о. президента «Енергоатому» Петро Котін і в.о. генерального директора ДП «Схід ГЗК» Антон Бендик.

На зауваження, що таке рішення приведе до згортання унікального у світовому масштабі виробництва і залишить тисячі мешканців Дніпропетровщини без роботи, Юрій Вітренко порадив їм відправлятися на заробітки до Польщі: «Вони тоді отримають кращі умови праці. А по-друге, вони там будуть більше заробляти. У нас перекази від заробітчан одне з основних джерел для економіки». Висловлювання в.о. міністра спровокувало жваве обговорення, в якому взяли участь як прихильники позиції Вітренка, так і його критики . Тож чи потрібна нашій державі така галузь, як виробництво урану?

Що таке Східний ГЗК

Східний гірничозбагачувальний комбінат – державне підприємство, яке є одним із 28 уранодобувних центрів світу. Він перебуває в першій десятці подібних компаній, забезпечуючи 2% світового уранового видобутку, а також є найбільшим в Європі. В Україні комбінат є єдиним підприємством, що забезпечує видобуток природного урану і виробництво його оксидного концентрату. Усього ж він забезпечує до 40% потреб держави в урановій сировині.

Окрім урану комбінат виробляє також: сірчану кислоту, гірничошахтне устаткування, продукцію машинобудування й приладобудування, обладнання для атомних електростанцій й інших галузей промисловості. Крім цього до складу комбінату входить уранопереробний комплекс.

У 2018 році підприємство прозвітувало про хоч і невеликий, але прибуток – 49,2 млн грн. Це був останній рік, коли йому вдалося залишатися прибутковим.

Проблеми Східного гірничозбагачувального комбінату почались після того, як попередній склад Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), затвердив методику формування ціни на ядерне паливо та урановий оксидний концентрат в структурі тарифу на електроенергію, вироблену на АЕС. Ціну на урановий концентрат прив'язали до світового спотового ринку, яка є нижчою за собівартість видобутку урану в Україні. Методу одразу ж розкритикував колишній президент «Енергоатома» Юрій Недашковський, він неодноразово звертався до державного регулятора із проханням виправити зроблені помилки, адже, на його думку, закладені методи не відповідають світовим підходам для формування цін на ядерне паливо. Але регулятор так і не взяв їх до уваги і згадана система розрахунку діє і понині.

Виходячи з неї Міністерство енергетики та вугільної промисловості затвердило на 2018 рік для «Східного ГЗК» ціну на урановий концентрат $112 за кілограм, а методика дозволяла «Енергоатому» в 2018 році купувати продукцію за ціною лише $71 за кг. У 2019 році відповідно до цієї ж методики ціна на уран була оголошена в розмірі $75 за кілограм. Передбачалося, що різницю покриватимуть з бюджету, але замість цього у підприємства лише почали рости борги.

Весь минулий рік працівники комбінату потерпали через невиплати заробітної плати. Керівництво ДП «СхідГЗК» пояснювало причини затримки несвоєчасними розрахунками «Енергоатома» за урановий концентрат, проте атомники відкидали ці звинувачення. У грудні минулого року працівники гірничозбагачувального комбінату припинили виробничий процес, оголосили про початок страйку та мітингували під стінами Кабінету міністрів. Атомники тоді звинуватили керівництво комбінату у «нацьковуванні» шахтарів. У 2021 році Східний ГЗК отримав авансом фінансування від «Енергатома» за ще непоставлену сировину і оголосив про відновлення роботи. Але проблеми залишились.

Гігантські борги та непевні перспективи

Питання про визначення ціни на урановий концентрат у 2021 році піднімалося і на вже згаданому засіданні за участю Юрія Вітренка. Як видно з протоколу, керівник «Енергоатома» Петро Котін на ньому повідомляв, що світові ціни на урановий оксидний концентрат зараз знаходяться на рівні $79-80 за кілограм, у звʼязку з чим українські атомні електростанції не зацікавлені в вітчизняній продукції вартість якої зараз становить $104,6 (без ПДВ).

Щоправда, на Східному ГЗК запевняють, що ці розрахунки некоректні, що ціна $79-80 за кілограм існує на спотовому ринку, де продається лише близько 15% загального обсягу урану. Переважно продажі урану на світових ринках відбуваються саме за довгостроковими контрактами, де існують інші котирування: ціна на концентрат в середньому становить $90-94 за кг, тобто різниця між іноземним продуктом і українським становить не більше 10%, а не 20-30%, як переконують в «Енергоатомі».

Однак, у будь-якому випадку про прибутковість видобування урану не говорять навіть завзяті оптимісти. Тим часом одні борги гірників породжують інші. Наприклад, борг Східного ГЗК перед «Енергоатомом» за спожиту електричну енергію вже досяг 334 млн грн.

«Щоб бути багатими, як нація, нам потрібно розуміти, що якщо десь простіше і дешевше вирощувати банани, то вирощувати їх потрібно не в Україні. Якщо десь простіше і дешевше добувати урановий концентрат, для того, щоб Україна була багатою, добувати його потрібно не в Україні. Це опубліковано в книзі Адама Сміта, яка з’явилася, не знаю... 200 років тому. Це біблія економіста», – пояснював свою позицію Юрій Вітренко.

На перший погляд, це дійсно так. За даними експертної організації StateWatch, за три квартали 2020 року державне підприємство Східний гірничозбагачувальний комбінат отримало збитки в 356,9 млн грн, у тому числі валовий збиток у сумі 167 млн грн. Позаяк чистий дохід від реалізації продукції Східного ГЗК склав 1,793 млрд грн, а собівартість продукції – 1,960 млрд грн.

«Через фінансові негаразди на державному підприємстві зменшується кількість працівників. За підсумками III кварталу 2020 року середня кількість працевлаштованих на Східному ГЗК склала 4931 особу, це на 358 менше за аналогічний період 2019 року, при цьому середньомісячні витрати на оплату праці працівників склали 16,5 тис. грн, на адміністративно-управлінський персонал – 30,9 тис. грн, тоді як на директора підприємства –103 тис. грн», – перераховується у звіті.

Не тільки запропонована державним регулятором форма співпраці «Енергоатома» та Східного гірничозбагачувального комбінату не влаштовує жодну із сторін. Атомників дратують і регулярні затримки з поставками уранового концентрату з боку Східного ГЗК. З початку 2021 року «Енергоатом» сплатив «СхідГЗК» 245 млн грн, що більш ніж удвічі перевищує вартість уранового оксидного концентрату (112,4 млн грн), поставленого комбінатом у січні-лютому поточного року.

Здавалося б, підприємство повільно помирає, і чи не краще йому дати просто вмерти, як це сталося з багатьма іншими гігантами, що не вписалися у ринок? На самому комбінаті запевняють, що ні.

Позиція комбінату: він стримує іноземних конкурентів

Точка зору підприємства зводиться до того, що вже сам факт його існування є гарантією проти тиску на Україну з боку інших виробників урану. Якщо він піде він з ринку, іноземні конкуренти зможуть диктувати Києву свої ціни, значно вищі за озвучені $80.

«Видобутком урану займаються 15 країн, а працюють у режимі рентабельного виробництва лише три: Казахстан, Канада, Австралія. Навіщо ж тоді іншим країнам займатися видобутком? Відповідь одна – щоб забезпечити національну безпеку. Тим більше ринкова ціна нестабільна: були часи, коли світова ціна на уран перевищувала $200, а «Енергоатом» купував ураново-оксидний концентрат у СхідГЗК за $185», – нагадують на комбінаті. Також там наголошують: у випадку зупинки виробництва, зменшиться пропозиція урану на світовому ринку, а значить, знову ж таки виростуть ціни.

Окрім того, державі потрібно буде щорічно витрачати понад 800 млн грн бюджетних коштів на утримання небезпечних об'єктів уранових шахт та уранопереробного комплексу (для приведення їх у безпечний стан необхідно 3 млрд грн), моніторити екологічні загрози у вищезазначених регіонах, а саме: забруднення підземних вод природними радіонуклідами; підвищення рівнів забруднення атмосферного повітря і поверхневого шару ґрунту ураном та радієм.

Тобто підприємство, навіть працюючи у збиток, створює державі менше проблем, ніж зупинене.

«Економіка тут не на першому місці, коли стоїть питання енергетичного суверенітету країни. Тому потрібно докласти усіх зусиль, аби знайти можливість підтримати видобуток урану в нашій країні. Крім того, мова йде про життєдіяльність декількох міст Дніпропетровщини та Кіровоградщини, людські долі та тисячі робочих місць», – говорить депутат Дмитро Чорний, який представляє у парламенті місто Жовті Води, де й розташований Східний комбінат.

Як Україна ядерний завод будувала

Критики позиції Юрія Вітренка виходять із того, що замість закриття збагачувального комбінату доцільніше завершити проєкт будівництва власного заводу ядерного палива, що підніме рентабельність видобутку українського урану. Таку думку зокрема поділяє колишній народний депутат Юрій Левченко, який побоюється, що сьогодні Східний гірничозбагачувальний комбінат можуть доводити до банкрутства свідомо, щоб пізніше видобуток урану перейшов у приватні руки.

«Балачки про те, чи рентабельний, чи ні видобуток урану в Україні не мають сенсу, адже оксидний концентрат урану не є кінцевим продуктом, який нам важливий... Україна змушена досі закуповувати ядерне паливо у російської корпорації «Твел» та американсько-японської Westinghouse. Перше, що мав би робити на своїй посаді міністр енергетики, який працює в інтересах українського народу, – це невідкладно забезпечити продовження будівництва заводу ядерного палива на виробничій базі ДП «СхідГЗК», і зробити все можливе, аби в найкоротші строки ввести його в експлуатацію», – вважаєЛевченко.

Мрія про створення власного виробництва ядерного палива в Україні існує ще з часів підписання Будапештського меморандуму. Комплексна програма зі створення елементів ядерного паливного циклу в Україні була розроблена ще у 1995 році та редагована у 2001-му.

Зокрема нею передбачався розвиток цирконієвого виробництва (необхідного для виготовлення палива), виготовлення уранових паливних таблеток, виготовлення тепловидільних елементів (твелів) та складання тепловидільних збірок на українських підприємствах, які мали виникнути навколо комбінату.

Для реалізації програми було створено державний концерн «Ядерне паливо» (до якого увійшов і Східний гірничозбагачувальний комбінат), який у 2011 році разом з російською корпорацією «Твел» (структура корпорації «Росатом») зареєстрували спільне підприємство «Завод із виробництва ядерного палива». Частки в акціонерному капіталі заводу розподілені таким чином: 50%+1 акція належать «Ядерному паливу», а 50%-1 акція – компанії «Твел». Акціонери спільного підприємства до кінця 2013 року планували внести до статутного капіталу заводу шляхом проведення додаткової емісії $84 млн, збільшивши його до близько $104 млн. Загальна вартість заводу оцінювалася в 1,679 млрд грн. Планувалося, що перша черга заводу буде введена в експлуатацію у 2015 році, проте з початком російської агресії проти України співробітництво припинилось, а Україна почала шукати інших партнерів. У 2018 році про свою зацікавленість у викупі частки росіян у проєкті з будівництва заводу заявила китайська China National Nuclear Corporation. Китайські партнери також пропонували забезпечити повне фінансування проєкту. Але, оскільки в КНР використовуються російські реактори, китайська компанія пропонувала залучити до переговорів і росіян.

Варто зауважити, що український уряд ніколи не ставив за мету «створення замкнутого атомного циклу», як про це писали ЗМІ. Послуги із збагачення урану планувалося закупати на міжнародних ринках, оскільки витрати на придбання складних технологій не окупилися б у країні, яка експлуатує всього 15 енергоблоків, а світовий ринок збагаченого урану давно вже поділений кількома крупними виробниками – у тому числі і тими, які поставляють зараз паливо для українських АЕС. Натомість відповідно до державної цільової економічної програми «Ядерне паливо України» (затвердженої Кабінетом міністрів у вересні 2009 року) до 2013 року Україна мала зменшити залежність від:

• імпорту концентрату природного урану з 67% до 25%;

• імпорту твелів та тепловидільних збірок з 100% до 20%;

• імпорту комплектувальних виробів зі 100% до 0%.

Бюджетні витрати на виконання програми передбачалися у розмірі 13,5 млрд грн. Оскільки ж фактичне фінансування напрямків цієї програми становило від 20% до 40% від запланованого, то жодне із завдань не було виконано в повному обсязі. Єдиним успіхом програми можна вважати нарощення видобутку українського урану до однієї тисячі тонн на рік шляхом часткового освоєння Новокостянтинівського родовища.

У 2016 році уряд Гройсмана затвердив концепцію державної програми розвитку атомно-промислового комплексу до 2020 року, відповідно до якої виробництво концентрату урану планувалось збільшити до обсягів, які повністю задовольняють потреби АЕС України. Для цього потрібно було модернізувати дві діючі шахти з видобутку урану – Інгульську та Смолинську, а також ввести в експлуатацію найпотужніше в Европі та п'яте у світі Новокостянтинівське родовище, що дозволило б країні стати лідером серед урановидобувних держав світу. Але ці плану було провалено через те, що обсяги фінансування становили менше 4% від потреби.

Цією урядовою програмою, як і попередньою, передбачалося, що організація в Україні виробництва ядерного палива можлива за умови придбання технологій виготовлення тепловидільних збірок та комплектувальних виробів. У 2019-му році міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик під час години запитань до уряду у Верховній Раді говорив, що Україна отримала згоду від компанії Westinghouse на передачу технології виробництва (фабрикації) ядерного палива. Однак у дійсності виробництво так і не розпочалось. В тому числі й через те, що у Westinghouse не дуже певні в економічній доцільності такого проєкту, їх цілком влаштовує поточний стан речей.

Тепер же новий очільник Міненерго Юрій Вітренко схильний перекреслити всі напрацювання попередників – схоже, через те, що сам він не усвідомлює ні масштабів проблеми, яку взявся розрубати одним махом, ні віддалених наслідків такого рішення.

«На економічній незалежності не економимо»

Показово, що вже через чотири дні після скандального засідання Вітренко частково дезавуював свою позицію. «Держава не може постійно дотувати неефективні підприємства. ДП «СхідГЗК» має потенціал, якщо там буде нормальне керівництво, якщо там будуть нормальні інвестиції, якщо буде розвиватись нормально це підприємство воно може бути конкурентоздатним. Для цього потрібно щоб і керівництво і держава разом працювали над підвищенням конкурентноздатності», – сказав в.о. міністра на зустрічі з журналістами 16 лютого.

За словами Вітренка, Міненерго поставило перед керівництвом підприємства завдання розробити програму підвищення конкурентноздатності. На думку ж народного депутата Дмитра Чорного, найефективніший спосіб зробити Східний гірничозбагачувальний комбінат беззбитковим – це включити його у структуру «Енергоатома».

«У нашому випадку краще, щоб виробник (комбінат) і покупець («Енергоатом») обʼєдналися в одне підприємство. Тільки таким чином можна добитися здешевлення видобутку вітчизняного урану. Зокрема комбінат міг би використовувати енергію за собівартістю, а «Енергоатом» вклався б в добудову Новокостянтинівської шахти: за прогнозами, вартість видобутку урану там буде значно меншою, ніж на інших шахтах. Тож зникне і головна претензія, яку зараз висувають гірникам щодо неконкурентної ціни на концентрат. Неприпустимо руйнувати своє, аби купувати у сусідів те, що ми можемо виробляти самі. Що стосується ситуації, що склалася сьогодні, то для її вирішення необхідний дієвий державний механізм компенсації затрат різниці в ціні на ураново-оксидний концентрат. І, звичайно, треба продовжувати перемовини Westinghouse з ідеєю відкрити на Україні виробництво твелів. Можливо, наші американські партнери підуть на це, побачивши нашу готовність зберегти вітчизняний видобуток урану», – каже народний депутат.

Микола Поліщук, Наталка Прудка, для «Главком»