Архієпископ Кримський УПЦ КП Климент: У мене була одна зустріч із Сергієм Аксьоновим. Думаю, це сталось після дзвінка з Москви

Днями Україну облетіла звістка про те, що окупаційний суд у Криму засудив до трьох з половиною років ув’язнення українця Володимира Балуха. Вирок винесений тільки за те, що чоловік повісив на своєму будинку прапор України. Адвокати громадського активіста готують чергову апеляцію. Тим часом з ув’язненим зміг зустрітися архієпископ Кримський Української православної церкви Київського патріархату Климент, який провів молебень у будинку Балуха.

Під час прес-конференції у «Главкомі» архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент зауважив, що прокуратура у Криму діє в кращих традиціях 37-го року. «Сина і дружину (Володимира Балуха) записали як свідків обвинувачення. Тобто рідні отримали статус, за яким вони не мають можливостей бачитися зі своїм чоловіком і батьком», - розповів архієпископ.

У розмові з «Главкомом» владика також повідомив про свої контакти з іншими ув’язненими українцями, тиск на себе з боку начальника Сімферопольського СІЗО та про зустріч главою окупованого півострова Сергієм Аксьоновим.

Ви благословили Володимира Балуха. Чи спілкуєтеся з іншими українськими ув’язненими?

Після того як Євгена Панова було ув’язнено, ми спробували організувати відвідини СІЗО задля сповіді Євгена. Це була складна робота, у ній були задіяні і правозахисники, і адвокати Євгена. Ми написали прохання на ім’я слідчого, який веде справу, аби нам дали дозвіл на таке побачення. У серпні минулого року ми ці дозволи отримали. Відповідно до російських законів, священик має право відвідувати Євгена двічі на місяць. Попри те, що з ним спілкувалися адвокати і говорили, що я для нього прийду, для Євгена мій візит був несподіванкою. Він був дуже радий моєму приходу. Найголовніше те, що він уперше в житті сповідався і причастився. Після того мені ще чотири рази дали дозвіл на побачення з Євгеном. Але кожного разу, коли я приходив з дозволом відвідати Євгена, начальник Сімферопольського СІЗО все гірше і гірше до мене ставився. Коли я прийшов утретє,  мені сказали, що я можу зустрітися із Євгеном винятково в присутності співробітника СІЗО. Так було кілька разів. Але коли мені в чергове дали дозвіл відвідати Панова, то зауважили, що я з Євгеном можу зустрічатися не в окремій кімнаті для допитів, а звичайним чином, як він спілкується з родичами, тобто по телефону через скло. А як я можу по телефону сповідати людину, коли це є таїнством? Та все ж я добився того, що начальник СІЗО мені дозволив прийти і в нормальний спосіб поспілкуватися з Євгеном. Проте вже наступного разу, коли я прийшов, мене закрили в кімнаті для допитів, де я з ним залишився сам на сам. А коли все закінчилося і мені потрібно було іти, Євгена повністю обшукали.

Зустрічі з Євгеном продовжуються?

Напередодні різдвяних свят мені знову дали дозвіл на побачення. Я прийшов до СІЗО, а начальник ізолятора перед входом до будівлі на сходинках почав на мене кричати в присутності слідчих ФСБ, адвокатів, інших людей, які стояли під СІЗО. Він кричав, що я злочинець, бо приношу на територію заборонені речі, передаю їх ув’язненим і після того, як я йду геть під час обшуків ув’язнених у їх камерах ці заборонені речі знаходять. Це вже був виклик мені. Я намагався заперечити, що я не самогубець, робити такі речі, бо прекрасно розумію, яку відповідальність можу понести. Після цього вже ніякої зустрічі з Євгеном не було. Що стосується Євгена, то ми ще говоритимемо з юристами, адвокатами на предмет того, як мені діяти далі. Бо якщо мова вже йде про те, що начальник СІЗО має довести, що я дійсно злочинець, щось приношу, то де гарантія, що мені або Євгену це «щось» не підкинуть під час мого перебування на території СІЗО?

Якщо вас допускають до обвинувачених, то це означає, що російська влада таки визнає Українську церкви Київського патріархату і вас як її представника?

Я не можу зрозуміти логіку цих людей (окупаційної влади в Криму, - «Главком»). Тому що коли ми зверталися до Роздольненського суду з приводу того, щоби мене допустили до Володимира Балуха, то суддя відмовився мені надавати будь-які дозволи, тому що я не підтвердив законність свого перебування на території Криму. Через те, що у мене не зареєстрована юридично релігійна організація, і через те, що я не довів, що є священнослужителем цієї організації. А у випадку з Євгеном Пановим не суддя, а слідчий давав дозвіл на зустріч. Може, у них різні відомства по-різному ставляться до цього. Тому і кажу, що логіки в їхніх діях немає. Один суд приймає мої документи, які були зареєстровані Державним комітетом з питань релігії в Києві (нині це Департамент у справах релігій і національностей Міністерства культури України – «Главком»). Ці документи приймає суд, підтверджуючи цим самим те, що я є релігійною особою і навіть не вимагають перекладу на російську мову. Інші суди беруть ці самі документи, але вимагають перекласти їх російською. Треті суди вимагають довідку з органів статистики російською мовою, яка би підтвердила існування нашої релігійної організації. А статистичну довідку я можу взяти лише у Генічеську.

У судах не виникало питань, чому я подаю українські документи. У них лише виникало питання, чому вони не перекладені російською.

Раніше окупаційна влада неодноразово вимагала перереєструвати УПЦ КП за російськими законами, навіть ультиматуми ставили. Який зараз статус у церкви, чи досі вимагають перереєстрації?

Мова про перереєстрацію уже не йде тому, що вичерпані усі терміни, які Москва давала Криму для унормування всього з російським законодавством. Зараз мова іде про те, що я повинен зареєструвати будь-яку релігійну організацію. Якщо я хочу зареєструвати її в Москві, нехай і так, вони погодяться. Якщо я хочу її зареєструвати в Криму – також погодяться. Іншими словами, вони вимагають будь-який документ про реєстрацію за їхніми законами.

Коли визначено крайній термін?

Про нього нічого не кажуть, невідомо. Питання реєстрації вчергове постало після моєї зустрічі із заступником міністра з майнових і земельних відносин Криму (так зване міністерство, створене в окупованому Криму – «Главком»). Я звернувся і до того «міністерства» і до Аксьонова з листом, щоби врешті-решти були прийняті усі необхідні документи кримською владою, які б закріпили наші приміщення за управлінням Київського патріархату. Це відбувалося у листопаді минулого року.

Якою була реакція на ваші листи?

Відповідь з боку цього «міністерства» була такою: допоки ви не приведете у відповідність з російськими законами усі свої статутні документи і не зареєструєте офіційно свою релігійну організацію, це питання вирішене не буде.

Чи зустрічалися з Аксьоновим з цього приводу? Якою була його відповідь?

Десь наприкінці жовтня - на початку листопада у мене була одна зустріч із Сергієм Аксьоновим. Ця зустріч відбулася за його ініціативи. Ми повинні були зустрітися, обговорити ситуацію, найти шляхи порозуміння, як вийти з цієї конфліктної ситуації. Я думаю, що він вирішив зустрітися після дзвінків із Москви. Не знаю, наскільки самостійно він приймає рішення у таких гострих питаннях.

Про що домовились?

Про корисність цих зустрічей можемо говорити тільки тоді, коли буде результат. На превеликий жаль, зараз я результатів не маю. Якщо тільки не вважати результатом те, що богослужіння ідуть, ми відслужили без проблем усі свята і поки церква не закрита. Це, напевно, єдине, що корисно від тієї зустрічі. До речі, цей лист від їхнього «міністерства» вже надійшов після зустрічі з Аксьоновим.

Дуже часто російські спецслужби тиснуть на кримських татар, влаштовують рейди по їхніх будинках о шостій ранку, затримують. Щодо етнічних українців ми не спостерігаємо такої регулярності і затятості у переслідуваннях. Як пояснити такий неоднаковий підхід окупаційної влади? Кримські татари політично активніші за українців?

Це складне питання. Думаю, і кримські татари, і українці складають однакову загрозу для них. Чому такий великий тиск саме на кримських татар? Можливо, з одного боку, щоби застрашити, а з іншого – зламати. Щодо українців, то на них також тиснуть. Тільки цей тиск не завжди має такий публічний розголос. У Ялті судили Ларису Китайську (проукраїнська громадська активістка, яку наприкінці грудня 2017 року Ялтинський міський окупаційний суд засудив до двох років умовно за публікації у соціальних мережах – «Главком»). Це за те, що вона до 2014-го році щось у Facebook написала проти Росії. Зараз цим вироком їй заборонили полишати межі Ялти. Хтось чув (на континентальній Україні – «Главком») про цю справу? Є ще справа Володимира Семени. Вона мала більше розголосу. Проте мені складно сказати, чому увага до цих справ менша.

Українська православна церква Київського патріархату на відміну від Московського патріархату, на континентальній частині України має нормальні відносити з іншими церквами: Римо-католицькою і Греко-католицькою. Чи контактує з представниками цих церков у Криму ваша єпархія?

Ні, і не хочу з ними спілкуватися. Це принципова позиція, тому що ці церкви перереєструвалися, увійшли до організації «Мир – дар Божий» (міжконфесійна рада Криму, утворена ще за часів контролю півострова Україною – «Главком»). Питання контактів з ними – це питання департаментів у справах релігії в Києві.

Наприкінці минулого року у Москві відбувся Собор Російської православної церкви, на якому були багато єпископів з УПЦ МП. Резонанс викликав лист патріарха Філарета із закликом до миру. Після цього Собор навіть створив спеціальну комісію для переговорів «з тими, хто відокремився від церковного спілкування». Чи допоможе цей крок примиренню церков Київського і Московського патріархату, чи ведеться якась подібна робота з боку Київського патріархату у Криму?

Лист, який написав Святіший патріарх Філарет, зараз про це уже можна говорити, це дуже професійна провокація. Позиція нашого патріарха в цьому питанні така: в Україні повинна бути єдина помісна Українська православна церква без будь яких КП, МП, РПЦ. Будь-який діалог з Москвою буде тільки тоді, коли Москва піде на цей крок і дасть можливість, аби в Україні була єдина помісна церква. Є рішення Священного Синоду (УПЦ КП) і звернення до віруючих Київського патріархату, яке було у грудні минулого року. У цьому зверненні чітко висловлена позиція Святішого патріарха, чітко висловлена позиція Священного Синоду щодо нашого зближення. Умова одна і вона незмінна – єдина помісна українська церква. Діалог може бути тільки в такому контексті. Якщо це питання не буде розглянуто, не буде ніякого діалогу.

У серпні минулого року ви заявляли, що силовики окупаційної адміністрації увірвалися до храму святих рівноапостольних князів Ольги та Володимира. Чи є зараз подібні випадки тиску?

Зараз немає.

Владика Климент: Європейський суд прийняв скаргу по розгрому в храмі УПЦ КП

Кримські татари кажуть, що у мечетях у Криму під час служб можуть бути представники ФСБ. Чи є агенти окупаційних спецслужб під час служб у церквах Київського патріархату?

Немає, але не факт, що немає людей, які інформують органи про те, що відбувається у храмі. Якщо ви переглянете деякі відеозйомки, які проводилися під час того, коли я висловлював свою думку, то пересвідчитеся в цьому. Знімали ж то, вочевидь, «свої».

Про політику віруючи питають?

Політичні питання у церкві ми не обговорюємо. Ці питання нехай обговорюють за межами церкви. Але люди настільки втомилися від тієї пропаганди, від інформації, яка іде з телевізорів, що вони просто хочуть бігти від цього. І єдине місце, де вони не чують цієї усієї політичної мішанини, яка вбивається їм у голови – це церква. Ця мішанина призводить до того, що коли людина приходить до церкви, вона навіть не може спокійно посповідатися. Для цього потрібно людину спочатку заспокоїти і зосередити саме на молитві. Через молитву приходить спокій. А через спокій приходить полегшення для душі і тіла.

Скільки храмів залишаються під контролем УПЦ КП?

Вісім-дев’ять. Чи відбувається у них служби залежить від того, чи приїжджає священик з материка.

Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»