Депутат ПАРЄ Егідіус Варейкіс: Серед членів Асамблеї є й ті, хто заради фінансування готові повернути Росію

Цього тижня Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про гуманітарні наслідки війни в Україні. Документ вкотре підкреслив відповідальність Російської Федерації за масові порушення прав людини у Криму та на Донбасі, а дії РФ в Україні є війною проти нашої держави. Серед іншого, ПАРЄ привітала схвалення так званого закону про деокупацію («Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».

Варто відзначити те, що у черговій резолюції ПАРЄ відійшла від усталеної норми про «анексію Криму». На пропозицію представників України, тепер йдеться про «окупацію півострова та спробу його анексії». Це, на думку керівника української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи Володимира Ар’єва, дає ще одну підставу кожному українцю, який постраждав внаслідок російської агресії, звертатися до Європейського суду з прав людини.

 Ар’єв також заявив, що Україна зупинила бліцкриг з повернення Росії до ПАРЄ попри фінансовий шантаж Москвою Ради Європи.  Політик повідомив, що ПАРЄ підтримала важливі поправки української делегації в резолюції «Розвиток процедури моніторингу». Нагадаємо, що у 2017 році Росія не виконала дві третини фінансових зобов’язань щодо Ради Європи, не сплативши 30 млн євро грошових внесків. Країна-агресор заявила, що відновить фінансування лише після зняття з неї санкцій. Через це деякі депутати та навіть генсек Ради Європи Турбйорн Ягланд почали говорити про можливість повернення голосу російській делегації у ПАРЄ.

«Крім чергового нагадування про агресію на Донбасі і анексію Криму, Асамблея знову поставила вимогу від РФ виконувати резолюції ПАРЄ з цих питань. У контексті зусиль генсека Ради Європи та інших прихильників повернення РФ, це може бути важливим сигналом для тих, хто хоче продати принципи за відновлення російського фінансування», - зазначив Ар’єв.

«Главком» поспілкувався з депутатом литовського Сейму, представником цієї держави у ПАРЄ, автором доповіді «Гуманітарні наслідки війни на Донбасі», політологом та військовим дипломатом Егідіусом Варейкісом. Головні теми розмови - вирішення «українського питання» в ПАРЄ дипломатичними методами, роль російських грошей у діяльності організації та механізми, які варто використати українській владі, аби пришвидшити закінчення війни на Донбасі.

Нинішня резолюція констатує повне невиконання Росією попередніх резолюцій ПАРЄ. Де гарантія, що тепер усе зміниться?

Рада Європи була створена як організація доброї волі, а не як поліцейська організація. Країни, які вступають до Ради Європи, зобов'язуються виконувати рішення. Якщо країна не виконує резолюцію - це погано. На жаль, у нас немає силового механізму, щоб когось карати за невиконання резолюції.

Нещодавно в Раді Європи був створений «ad-hoc комітет про місію і роль Парламентської асамблеї», за допомогою якого прихильники Росії хочуть повернути цій державі голос в ПАРЄ. Наскільки велика така ймовірність?

У статуті комітету не прописано, що його метою є повернення Росії права голосу, формально роль цього комітету - це перегляд роботи Парламентської Асамблеї.

Одне із завдань цього комітету називається «Гармонізація» (У спеціального комітету буде два завдання. Одне з них - гармонізувати правила регулювання участі і представленості держав-членів в обох статутних органах, друге - підготувати бачення ролі і місії Парламентської асамблеї як статутного органу Ради Європи – «Главком»).

Так, робота комітету може повернути Росію без виконання всіх тих вимог, які їй треба виконувати, щоб з неї зняли санкції. Але треба пам'ятати про те, що Росію ніхто не виганяв з ПАРЄ, вона може брати участь у засіданнях Асамблеї, а також у дискусіях. Все це можливо, хоча Росія зараз і не має права голосу. Але я б не сказав, що цей комітет створено для того, щоб за всяку ціну повернути Росії право голосу.

На засіданнях ПАРЄ в Страсбурзі у вівторок були присутні російські депутати...

Так, вони брали участь, але нічого не говорили. В цілому, на тих засіданнях російська тема нами не піднімалася.

Чи відомо вам ставлення генсека Ради Європи Турбйорна Ягланда до українського питання?

Він є генеральним секретарем і сказав те, що думає. (Щодо можливого повернення голосу Росії в ПАРЄ - «Главком»). Ягланд не підкреслює українську тему, він більше говорить про те, що без Росії є багато проблем в Раді Європи. ПАРЄ - тільки одна з частин Ради Європи. Зараз у нас є проблема з судом (Європейський суд з прав людини – «Главком»). Росія наголошує: «Так як російські представники не вибирали суддів, можливо, вони тоді не зобов'язані виконувати рішення суду?». Я не можу сказати, що українське питання зараз стоїть руба в Раді Європи - або Україна, або Росія. Все набагато складніше.

Наскільки скорочення фінансування через відмову РФ переказувати кошти Раді Європи, боляче б'є по організації? Мова про 30 млн євро в рік.

Поки ми відсутності їх фінансування не відчуваємо. Але я не вважаю, що якщо раптом не буде російських грошей, Рада Європи перестане працювати. Організацію можна реформувати, можна переглянути коло питань, які організація вирішує. Можна навіть переглянути кількість представників різних країн, можна збільшити внески інших країн, якщо вони вирішать, що не хочуть скорочувати обсяг робіт. Можливо, ми просто поміняємо пріоритети в роботі, будемо, наприклад, зустрічатися не чотири рази, а один (пленарні сесії Асамблеї проходять чотири рази на рік - «Главком»). Тут є багато можливих рішень. Але, звичайно, нам треба точно вирішити, як працює Рада Європи - без російських внесків або з ними. Якщо все-таки Росія є членом Ради Європи, вона повинна платити. Ніде в статуті не написано, що санкції дають свободу не платити внески.

У депутатів ПАРЄ дуже різні думки щодо питання санкцій проти РФ. Є члени ПАРЄ, які думають, що заради фінансування Росію можна повернути. Є люди, які вважають, що нам треба навчитися жити без Росії і без російських грошей, і нічого страшного в цьому немає.

Так званий закон про деокупацію Донбасу резолюція ПАРЄ називає таким, що «сприяє захисту прав і свобод громадян України, які проживають на цих територіях...». Закон виключно позитивний?

Мені важко сказати. Поки ми не знаємо, як він буде працювати на практиці. Я сам закон оцінюю позитивно. Але це не означає, що там все на 100% добре.

На вашу думку як можна зрушити процес вирішення конфлікту на Донбасі?

Зараз Україна живе у Мінському процесі, який виконується лише частково. Є порушення з обох сторін. Це не секрет, до нас надходить різна інформація - фотографії важкої артилерії з тієї зони, де її не повинно бути. Активних бойових дій немає, але люди все одно гинуть. Я не можу сказати, що все дуже погано з Мінськими домовленостями, але те, що недобре - це точно.

Багато що залежить від того, що ми, врешті-решт, хочемо отримати: або відновити ситуацію, яка була перед війною, або запропонувати Україні якусь структуру держави, або домовитися про якийсь тимчасовий статус? Мінські домовленості покликані запобігти тому, щоб ця війна була широкомасштабною. Але треба розуміти, що ці рішення - це не робота Ради Європи. Потрібні політичні рішення країн-учасників конфлікту. Ви знаєте, що є різні підходи: є думка, що необхідно ці території відвоювати, хтось каже, що треба домовлятися.

У своїй доповіді (пункт 36) ви говорите про те, що український уряд зараз всупереч законодавству не забезпечив більшість тимчасово переміщених осіб тимчасовим житлом, немає механізмів захисту майна громадян, які виїхали з неконтрольованих територій Донбасу. Чи є у ПАРЄ пропозиції для вирішення цих проблем, як допомогти Україні?

При підготовці доповіді ми брали до уваги чотири базових критерії, які важливі для комфортного існування внутрішньо переміщених осіб. Перше - чи є достатнім законодавство для забезпечення хорошого життя для таких осіб, чи є потрібна інфраструктура, чи є ресурси, які стосунки між переселенцями і місцевим населенням.

Ми знаємо, що ресурси та інфраструктура недостатні, адже Україна не готувалася до цієї війни. Є різні плани, як допомогти Україні. Наприклад, від Литви надійшла пропозиція з приводу нового «плану Маршалла» для України. Тут є можливість отримати гроші від міжнародних організацій. Але треба розуміти, що без політичного рішення, а тільки фінансового, ми не можемо вирішити цю кризу.

Під час вашого останнього візиту в Україну ви побували і на Донбасі. Вдалося потрапити до окупованих територій?

На окуповані території я не потрапив, не було такої можливості. Я був на лінії зіткнення. Якби була така можливість, то, звичайно, в доповіді б це зазначалося.

Ми не робили дуже активних кроків, щоб потрапити на той бік, так як не було попередніх домовленостей. Було зрозуміло, що нас туди не пустять. Нам сказали, що цього робити не варто. Ми спілкувалися з тими, хто переходив через лінію зіткнення.

Ви вже брали участь у врегулюванні конфліктів на Кіпрі, в Югославії, Нагорному Карабасі. Спираючись на власний досвід, скажіть, чи потрібні контакти на офіційному рівні представників України і сепаратистів? Чи може це допомогти врегулюванню конфлікту?

Це питання домовленостей. Звичайно, завжди спочатку треба домовитися про статус. З одного боку, за принципами дипломатії ми не можемо розмовляти з тим, кого не визнаємо. Але з іншого боку, маємо й інші приклади. Наприклад, у невизнаного Придністров'я є формат «5 + 2», де Придністров'я бере участь (в переговорах щодо врегулювання у форматі «5 + 2» беруть участь Молдова і Придністров'я - сторони конфлікту, Україна, ОБСЄ і Росія - посередники, ЄС і США - спостерігачі - «Главком»). На Раді Європи є спеціальне місце для Північного Кіпру, який також є невизнаною республікою. У дипломатії ми називаємо таке спілкування «форма столу»: або це круглий стіл, або це розмова між двома сторонами. Завжди цю форму столу можна придумати. У дипломатії були різні речі, коли наприклад, під час вирішення питань Близького Сходу, люди навіть сиділи в окремих кімнатах.

Не можна сказати, що переговорів з невизнаними республіками ніколи не було. Коли Литва, наприклад, відновила свою незалежність і не була визнаною державою, у нас з Москвою були проблеми, так як вона не могла з нами формально розмовляти, тому що ми нібито були частиною їхньої країни. Зрештою, ми знайшли способи спілкуватися з ними.

Але у випадку війни на Донбасі Росія сама закликає офіційну владу України контактувати з бойовиками. То хіба такий сценарій може бути доречний, якщо він вигідний Росії, справжньому агресору?

Слово «контактувати» можна інтерпретувати по-різному. Навіть з ворогом треба контактувати, це не означає, що буде відразу дружба і любов. Але краще домовлятися, ніж стріляти.

Юлія Тунік, «Главком»