Голова КС Станіслав Шевчук: У нас хороша Конституція. Проблема у тому, що владна еліта не живе за нею

У лютому Конституційний суд України несподівано обрав свого очільника.  Це сталось фактично  після року «безвладдя» у цьому органі.  Трирічний термін головування попереднього очільника КС Юрія Бауліна закінчився у березні минулого року. Обов’язки голови виконував найстарший суддя за віком Віктор Кривенко. Обрати  собі повноправного керівника судді намагались неодноразово, але щоразу безрезультатно. На посаду голови суду претендував депутат Верховної Ради трьох скликань Володимир Мойсик, але судді не проголосували за нього.  Очікувалося, що ситуацію змінить дообрання двох членів КС за президентською квотою. Конкурсна комісія ще в минулому грудні надала президенту список з шести кандидатів, з яких він мав обрати найдостойніших. Головним фаворитом вважався екс-міністр юстиції Сергій Головатий. Проте Конституційний суд випередив події. Судді вирішили не чекати, доки президент делегує своїх представників, і таки обрали з поміж себе. У результаті чергової спроби достатню кількість голосів набрав Станіслав Шевчук. Членом цього суду він був призначений 13 березня 2014 року, після втечі Януковича. Тоді Рада замінила четвірку суддів, призначених за своєю квотою, і призначення Шевчука  у той момент критикувалось як не дуже юридично чисте, проте доктор наук, професор, член-кореспондент Національної Академії правових наук України таки отримав посаду, а тепер і очолив КС.

Зі сторони це виглядало так, що президенту, який розраховував мати лояльного керівника, продемонстрували небажання коритися. Вибір Шевчука можна пояснити тим, що він вважається компромісною фігурою, яка рівновіддалена від різних груп впливу в КС.

Після цього несподіваного призначення глава держави  таки призначив членами Конституційного суду Сергія Головатого та професора Ужгородського університету Василя Лемака. Наразі Верховна Рада має призначити ще двох суддів зі своєї квоти. Комітет з правової політики та правосуддя вже визначився з чотирма кандидатурами (дві – від Блоку Порошенка, по одній – від «Батьківщини» та «Народного фронту») і рекомендував парламенту їх розглянути, але у того поки не дійшли до цього руки.

Станіслав Шевчук отримав чудову освіту в Україні та закордоном,  був професором кафедри публічного права Міжнародного Соломонового університету, а з 2009 -го – професором кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Києво-Могилянської академії. У 2010 році був обраний членом-кореспондентом Національної Академії правових наук. У період з 2009 по 2012 роки  -  суддя Європейського суду з прав людини ad hoc, тобто тимчасовий суддя.

Треба визнати, що за час перебування на посаді голови КС Шевчука, суд почав активніше розглядати справи. Зокрема, нещодавно визнав законопроект «Про зняття депутатської недоторканності» таким, що відповідає Конституції, ухвалив рішення щодо закону про введення 15% податку на пенсії для працюючих пенсіонерів. Але, наприклад, рішення щодо закону про люстрацію, який судді КС розглядають вже близько трьох років, досі немає.

«Главком» зустрівся зі Станіславом Шевчуком, аби поговорити, завдяки чому сталось його несподіване призначення, чому судді КС досі не визначились щодо закону «Про очищення влади» та як він ставиться до переписування Конституції.

«Результати голосування на посаду голови КС здивували багатьох. У тому числі і мене»

Почнемо з історії вашого призначення. Воно було певним компромісом між двома групами в Конституційному суді. Є версія що воно відбулося тому, що судді не хотіли мати головою Сергія Головатого, який після призначення за президентською квотою як старший за віком став би головою суду. І відповідно судді не хотіли підсилювати вплив президента на Конституційний суд.

Коли попередній голова суду Юрій Баулін, який виконував обов’язки голови КС до червня 2017 року, пішов з посади, залишилось 13 суддів. Я і мої колеги ще під час його головування декілька разів звертались до Юрія Васильовича: «Давайте зрозуміємо, як суд буде рухатись далі, бо суд без голови – це шлях до повної дискредитації цього надважливого конституційного органу влади». Нас не хотіли почути, і тому ми, чотири судді,  написали заяву у квітні минулого року про те, що треба скликати і провести вибори голови. Ми не мали конкретного кандидата, а просто була ідея нарешті зібрати суд і визначитись, хто його буде очолювати.  Цей документ крім мене підписали судді, з якими я пройшов через Революцію гідності – Сергій Сас, Микола Мельник та Ігор Сліденко.

Всі перераховані вище, як і ви, з парламентської квоти.

Так. Тоді (навесні 2014 року, - «Главком») парламент замінив суддів за своєю квотою. Наступного дня після нашого обрання у парламенті, 14 березня 2014 року Конституційним судом було ухвалено рішення про неконституційність Кримського референдуму, а 20 березня 2014 року ми ухвалили рішення про визнання декларації щодо незалежності Криму такою, що не відповідає Конституції України. У травні 2017 року на той час вже в. о. голови КСУ Юрій Баулін все ж таки скликав засідання, щоб обрати голову. У результаті суд вирішив очолити суддя Володимир Мойсик. На жаль, він не отримав десяти необхідних голосів. З червня 2017 року у суді залишилось 13 суддів, і обов’язки голови почав виконувати суддя Віктор Кривенко як найстарший за віком суддя. Він періодично ініціював питання щодо обрання голови. Врешті-решт, один із суддів висунув мою кандидатуру, що стало для мене певним викликом. Оскільки процедура виборів голови – це таємне голосування, я до оголошення результатів голосування не був впевнений, що за мене проголосують. Результати голосування здивували багатьох, у тому числі і мене. Так я став головою КС.

Джерела «Главкома» стверджують, що в Адміністрації президента були дуже заскочені цим голосуванням. З вами хтось зв’язувався звідти?

Жодного тиску чи впливу під час цих виборів на нас не було. Також я не помітив зі сторони Адміністрації бажання підтримати інші кандидатури. Ми просто провели незалежні вибори голови. І я не знаю, що там обговорювали в Адміністрації Президента з цього приводу.

Начебто судді згуртувалися і обрали голову якраз перед призначенням Сергія Головатого до складу суду за президентською квотою. Вам це не здається дивним збігом?

Прямого зв’язку я тут не бачу, оскільки президентська квота могла бути призначена ще на початку січня цього року (насправді Сергія Головатого та Василя Лемака призначили за тиждень після обрання голови КСУ – «Главком»). Щодо Сергія Петровича (Головатого – «Главком») не знаю... Я не думаю, що це був вирішальний фактор. Найголовніший фактор – судді зрозуміли, що треба це питання самостійно вирішувати, бо за Конституцією ми маємо бути незалежним судом.

Чому ж так довго не могли досягти компромісу, а тут «бац» – і досягли?

Мені самому цікавий цей феномен. Напевно, більшість суддів зрозуміла, що Конституційний суд має стати судом і почати ухвалювати рішення, які від нас очікує країна. Крім того, під час свого виступу перед обранням я наголосив, що моє завдання як голови буде у поверненні та зміцненні авторитету суду у цілому та сприяння у створенні доброзичливої атмосфери у колективі. Я так і сказав, що не буду сприймати поділ суддів на фракції, це - суд, а не парламент.

Хто просував вашу кандидатуру в парламенті?

Це було спонтанне рішення всіх, хто був тоді в парламенті. До речі, 21 лютого, коли мене обрали на посаду голови суду, рівно чотири роки тому у цей день була підписана угода з врегулювання кризи в Україні. Це було зроблено Януковичем, лідерами опозиції у присутності міністра закордонних справ Німеччини Штайнмаєра і глави МЗС Франції Фабіуса. Наступного дня Янукович втік, і криза почала поглиблюватись. Тоді мені і запропонували спробувати сили у Конституційному суді, адже я на той час вже був відомим спеціалістом у конституційному та європейському праві.

І все ж, Сергія Саса просувала «Батьківщина», а вас?

У мене не було жодного зобов’язання перед якоюсь партією або групою. Точно так, як і під час обрання головою Конституційного суду. Жодна політична сила за мною не стояла та не стоїть. Мною не керують політики та олігархи або їхні представники, які, відверто кажучи, дуже цього хочуть. За мною тільки моя репутація професора та юриста-конституціоналіста. І мій обов’язок разом зі своїми колегами захистити Конституцію від тих політиків та представників держави, які постійно її порушують. Тому я не піддамся жодному тиску або шантажу.

Був період, коли суд довго не ухвалював жодних рішень. А в кінці року «прорвало»…

Так, три рішення ухвалили. Судді чудово розуміють: якщо суд не ухвалює рішень, то це не суд. Особливо я пригадую рішення щодо статті 315 Кримінального процесуального кодексу (КС у листопаді минулого року визнав неконституційним автоматичне продовження запобіжного заходу – «Главком»). Це дуже цікаве і важливе рішення. Воно показало, що цей склад суду може знайти та погодити спільну концепцію, що покладається в основу ухваленого рішення.

«Люди скаржаться на все: на сусіда, на начальника, на Верховний суд»

31 липня 2017 року Петро Порошенко підписав закон «Про Конституційний суд України», у якому міститься нововведення - конституційна скарга.  Це означає, що тепер кожен громадянин може поскаржитися на те, що певний український закон не відповідає Конституції, а отже, має бути скасований.  Скільки людей вже подали такі скарги? Яких законів вони стосуються?

Ухвал колегій КС про відкриття або відмови у відкритті конституційної скарги – 158. Усього відкрито дев’ять проваджень, ще п’ять чи шість конституційних скарг мають тенденцію до відкриття. Тобто в найближчий час відкритих проваджень щодо конституційних скарг може бути близько 14. Звичайно, звернулося більше людей, подано близько 600 скарг.

Вони накопичувалися півтора року з моменту судової реформи, але до прийняття ухвалення закону «Про конституційний суд». Три чверті скарг не були прийняті секретаріатом через формальні підстави. Наприклад, скарга має бути написана державною мовою, мати певний перелік документів, із зазначенням конкретних положень закону, який належить перевірити на відповідність Конституції, і так далі. За цими формальними критеріями секретаріат перевіряє скарги без участі суддів. Якщо вони неправильно подані, то секретаріат просто не приймає ці скарги. 

Нова функція дуже завантажить суд? Особливо коли розгляд скарг буде «поставлений на конвеєр»?

В Сербії 20 тисяч скарг подавалось, в Туреччині – взагалі було 80 тисяч за рік. Перша хвиля показала, що люди в Україні не розуміють, що таке скарга – вони думали, що це просто поскаржитись комусь. А що таке конституційна скарга? Треба вказати конкретне конституційне право, яке порушується певним законом у остаточному судовому рішенні. Більшість людей або їх адвокатів не ознайомились з вимогами закону «Про Конституційний суд України», саме тому такий великий відсоток відмов.

На що скаржаться люди?

Скаржаться на все що завгодно: на сусіда, на свого начальника, які щось не так роблять, на Верховний суд. Достатньо широкий спектр.

Якщо під час розгляду конституційної скарги буде вирішено, що якийсь закон порушує права людини, що далі буде з цим законом?

Закон з моменту ухвалення нашого рішення стає нечинним, тобто втрачає силу. Конституційна реформа дала можливість відтермінувати виконання рішення на певний період часу. Наприклад, ми так зробили щодо інституту пенітенціарних слідчих (ст. 216 КПК України – «Главком»). Система слідчих в тюрмах підпорядковується безпосередньо Державній кримінально-виконавчій службі і міністру юстиції. Ми встановили, що ця стаття КПК порушує конституційний позитивний обов’язок в частині незалежності слідства. Ми визнали цю систему слідчих неконституційною і дали відтермінування для виконання нашого рішення у три місяці. Поки що такі слідчі існують, але через три місяці закон стане нечинним. Проте це більше виняток, а згідно з поширеною практикою закон має бути визнаним нечинним з моменту ухвалення рішення Конституційним судом.

«Люстрація» походить з Древньої Греції. Це – процедура очищення вогнем тих, хто торкнувся небіжчика»

Вже близько трьох років Конституційний суд розглядає на відповідність Конституції закон «Про очищення влади». Ви кажете, що у суді досягнуто компромісу з багатьох питань, то чому досі не розглянуто закон про люстрацію?

Деякі рішення бувають надто складні. За рішення мають проголосувати не менше 10 суддів. Зараз нас вже 16, і нові судді мають ознайомитись зі справою.

А потім буде призначено двох нових суддів за квотою парламенту, і їм теж треба буде ознайомитись. Законопроект щодо депутатської недоторканності, врешті-решт був розглянутий, що ж заважає розібратись із люстрацією?

Я не можу розповісти деталей, оскільки мені заборонено законом коментувати справи, що знаходяться у провадженні. Дійсно, справа виявилась не простою і потребує подальшого обговорення. Я розумію, що вже сплили всі терміни. Наприклад, у деяких країнах є такі положення закону: якщо протягом двох років немає жодного рішення щодо конституційності закону, то скарга вважається відхиленою. Наскільки ці положення можна вважати прогресивними? Не знаю, але це підкреслює тенденцію, що з деяких дуже дискусійних питань складно знайти більшість голосів.

Дехто з люстрованих встиг вже через звичайні суди поновитись на посадах…

Звичайно, суди загальної юрисдикції також зобов’язані застосовувати Конституцію як норму прямої дії. Проте у Конституційному суді це питання значно серйозніше, бо воно доктринальне і стосується всіх, хто був залучений у процес люстрації. Суди ж загальної юрисдикції вирішують справи конкретних людей. Тобто це два паралельних процеси. Як тільки буде 10 голосів за або проти, ми про це оголосимо, тоді я прокоментую це рішення.

За інформацією «Главкома», 10 голосів за неконституційність люстрації якраз є, але судді просто бояться виносити у цій справі якесь рішення. Бо наслідки непередбачувані.

Судді точно не бояться розглядати справи, це наша робота. Тобто не можна сказати, що ми її відклали і не розглядаємо. До речі, я теж у свій час приділяв увагу цьому питанню як науковець і писав статті про те, що поняття «люстрація» походить з Древньої Греції. Здається, там була процедура очищення вогнем тих, хто торкнувся небіжчика.

Зараз у широких колах йдуть дискусії про те, що люстрація не є класичною відповідальністю. Бо класична відповідальність має наявність індивідуальної вини, а тут інше питання. Мова йде про принцип лояльності до держави або до Конституції в тих особливих умовах, які були на той час в Україні. Люстрація – це питання, що розглядається у контексті конституційного ладу, на чолі якого стоїть Конституція. Усі мають в своїй діяльності ставати на захист Конституції та свого народу. Як голова суду я, звичайно, розумію, що є суспільна критика через відсутність рішення, але ми продовжуємо розглядати цю справу.

Ви прораховували якісь юридичні наслідки скасування цього закону? Це стосується доль багатьох людей.

А чому ви так категорично вважаєте, що закон буде визнаний неконституційним в цілому?

Як варіант.

Варіантів може бути багато, але я це не можу коментувати. Специфіка ситуації в тому, що є європейські стандарти люстрації. Вони сформульовані Радою Європи і стосувалися оцінки наслідків комунізму. Зараз у нас трохи інша ситуація. Наприклад, дуже важливе питання – чи можемо ми застосовувати стандарти Конституції мирного часу до ситуації гібридної війни? Тут має бути виписаний особливий критерій. Наприклад, заборона російських телеканалів. З одного боку, наполягають на тому, що ЗМІ – це свобода вираження, з іншого – не помічають, що в нас російські пропагандистські канали є інструментом гібридної війни. Це все непрості речі, і це якраз питання до Конституційного суду – виписати критерії оцінювання і дати оцінку тому, що відбувається.

Нещодавно Конституційний суд «освятив» депутатський законопроект щодо скасування депутатської недоторканості. Ви його розглядали паралельно з президентським законопроектом на цю ж тему, який передбачає зняття недоторканості до 2020 року?

Так, паралельно. Президентський запланований на наступне засідання суду. Там є деякі нюанси, в чому вони відрізняються. У нас вузька компетенція. Ми перевіряємо закон лише на відповідність статтям 157 та 158 Конституції. Там говориться про те, що Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного чи надзвичайного стану та про те, що Верховна Рада не може протягом строку своїх повноважень змінювати двічі одне і те ж положення Конституції, а конституційні права та свободи не можуть бути обмежені чи скасовані. Щодо депутатської недоторканості у нас за весь період нашої діяльності було вісім позитивних висновків. Парламент постійно розглядає це питання, остання  спроба депутатів скасувати недоторканість була в 2015 році.

Конституційний суд визнаватиме неконституційними закони, які були проголосовані кнопкодавством? 

Так. За останні три місяці 2018 року ми ухвалили п’ять рішень і надали один висновок (щодо депутатської недоторканості). І два з цих п‘яти рішень про мову та референдум – це визнання законів неконституційними через грубі та істотні порушення конституційної процедури розгляду та ухвалення законів, у тому числі і за кнопкодавство, якщо воно є грубим та масовим. Але не тільки за це.

«Слідком РФ так поспішав відкрити справу проти нас, що додав до списку суддю, який вже помер»

Ви в курсі, що під справою ходите?

Під якою?

Яку Слідком РФ на вас та інших 15 суддів Конституційного суду відкрив щодо визнання судом неконституційним референдуму щодо відділення Криму…

Так, колись треба було починати, бо суддя Конституційного суду без кримінальної справи – це не суддя Конституційного суду. До речі, перші були від наших депутатів: ми дали позитивні висновки щодо децентралізації, і була спроба проти нас порушити справу, оскільки між депутатами виникла суперечка, чи можна змінювати Конституцію в умовах, коли в країні йде війна. Тому наш позитивний висновок декому не сподобався.

Слідком звертався до вас чи інших суддів після відкриття тієї справи?

Дії Слідчого комітету РФ – це, мабуть, для мене більше відзнака, ніж привід для суму. Це значить, що ми все робимо вірно. Агресор, який окупував і анексував територію Криму, ще й призначив нас винними за це. Бо ми виконали свою функцію і чітко сказали, що референдум (щодо відділення Криму в 2014 році – «Главком») є неконституційним. Референдум мав бути всеукраїнським, а не локальним. Декларація про незалежність, яку діячі «русской весны» писали по аналогії з Косовською декларацією, також не відповідає Конституції України. Ми вперше зафіксували, що конституційний суд РФ брав участь в легалізації механізму анексії Криму.

Слідком РФ так поспішав відкрити справу проти нас, що вони взяли наше рішення щодо Криму і дивилися по списку, хто тоді працював у Конституційному суді. Так поспішали, що не перевірили, як один суддя, на жаль, вже помер – це Олег Анатолійович Сергійчук. Це вказує на той поспіх, на паніку у Кремлі. Ця справа – політичне замовлення, щоб дискредитувати Конституційний суд України і знищити юридичні механізми повернення Криму Україні.

Структури вашого брата Рулава Одда підозрювались прокуратурою у розтраті та доведенні до банкрутства державного підприємства «Укрхімтрансаміак» в інтересах російської компанії «Тольяттіазот». В ухвалі Печерського райсуду Києва від 21 листопада 2017 року йшлося про те, що у розтраті пряму участь брала фірма ТОВ «Українська морська транспортна компанія», що належить Рулаву Одду. Як ви це прокоментуєте?

Я це питання уже коментував. Наголошую, що ці відомості не відповідають дійсності. Ніякого кримінального провадження щодо мого брата не існує. Інформація, що розповсюджується деякими ЗМІ, містить неперевірені або вигадані факти. Мій брат ніколи не переховувався від правосуддя та не збирається цього робити. А я, як суддя, ніколи не намагався вплинути на хід розслідування і не збираюсь це робити. Усі повинні відповідати перед законом. І, загалом, я вважаю, що для суддів нема родичів, тобто необхідно абстрагуватися від родинних зв'язків. З іншої сторони, я розумію, що така ситуація використовується проти мене, але я хочу заявити, що я не піддамся жодному впливу або тиску. Атаки такого роду на мене або на членів моєї родини ніяк на вплинуть на мій обов'язок захищати Конституцію України.

У Конституційний суд не так давно направили подання нардепів щодо конституційності обрання парламентом Людмили Денісової на посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Коли буде розглянуто це подання?

Я ще не аналізував деталі цього подання. Оскільки я – суддя-доповідач у цій справі, то не можу її коментувати. У нас для судді є процесуальний строк у 30 діб, щоб визначитись і винести проект ухвали про відкриття або про відмову у відкритті на колегію.

КС визнав неконституційним обкладання 15% податком пенсій працюючих пенсіонерів. Закон про це набув чинності 1 липня 2016 року. Тобто майже два роки пенсіонери не отримували частину коштів через податок. Хто має повернути їм недоотримані кошти?

Це питання потребує додаткового обговорення. Єдине, що можу сказати – ми зафіксували принцип «соціальні виплати не можуть обкладатися податком». Це матиме дуже важливий ефект на майбутнє: якщо держава знов захоче повернути податок на пенсії, це буде зробити практично неможливо. Звичайно, якщо держава змінить податкову систему і зробить інвестиційні фонди, то інвестиційний прибуток може обкладатися податком, як у розвинутих країнах. Проте зараз це зробити неможливо.

«Це неприйнятно, коли суддя бігає радитись в парламент або в Адмінстрацію президента…»

Поясніть, чому справи в Конституційному суді розглядаються місяцями? Судді ж просто мають винести власне трактування певної норми. Непотрібні ні вислуховування свідків, ні дослідження речових доказів…

Я б не сказав, що ми не дивимось на докази. Є певні винятки. Наприклад, щодо мовного закону (Закон «Про засади державної мовної політики», авторами якого були народні депутати від Партії регіонів Сергій Ківалов та Вадим Колесніченко, Рада ухвалила в липні 2012 року. Документ встановлював, що державною мовою є українська мова, але істотно розширював використання регіональних мов. Фактично, передбачав можливість офіційної двомовності. У лютому 2015 року Конституційний суд відкрив провадження за конституційним поданням 57 народних депутатів щодо відповідності конституційності цього закону. Врешті-решт, закон був визнаний неконституційним – «Главком»). Ми дивились відео з Верховної Ради, як відбувалося ухвалення закону, аналізували дані Держприкордонслужби, щоб зрозуміти, чи був депутат в той момент на місці.

Я розумію, що три рішення за рік (мається на увазі 2017 рік – «Главком») для Конституційного суду – це замало. Зараз у нас відкрито 29 подань, один висновок ми надали (щодо конституційності депутатського законопроекту про депутатську недоторканність – «Главком»), другий на підході (щодо президентського законопроекту про депутатську недоторканність – «Главком»),  розглядаємо також дев’ять конституційних скарг. Тобто ми опрацьовуємо близько 40 документів.

Також є питання зміни поколінь у Конституційному суді. Зараз запроваджена цікава річ – конкурс на посаду судді. Якщо конкурси будуть проведені нормально і до нас прийдуть справжні професіонали з відчуттям гідності і професійної честі, то нам простіше буде рухатись далі. На етапі конкурсу можна буде подивитись, яке майно у судді, які досягнення в академічних або професійних колах, щоб знати, що може людина.

Коли президент проводив конкурс серед кандидатів у Конституційний суд, він сформував комісію, де були дуже авторитетні люди – Ганна Сухоцька (польський політик, 5-й прем'єр-міністр Польщі в 1992-1993 роках під час президентства Леха Валенси, фахівець у галузі конституційного права – «Главком»), мій вчитель  професор Володимир Буткевич, суддя ЄСПЛ у відставці, один з найкращих у міжнародному праві (український учений-правник, доктор юридичних наук, професор, політичний і громадський діяч – «Главком»). Вони визначили, хто найкращий з кандидатів, і першими у списку за рейтингом стояли Сергій Головатий і Василь Лемак. Президент мав право обрати будь-які дві з запронованих комісією шести кандидатур, але він поступив мудро, обравши тільки перших двох, бо вони дійсно були переможцями цього конкурсу. Ці судді посилили суд, але нам би ще двох за парламентською квотою – і все б запрацювало ще краще.

Я вважаю, що як тільки суддю Конституційного суду обрали суддею, він повинен зникнути з політичних радарів. Це неприйнятно, коли суддя бігає радитись в парламент або в Адмінстрацію Президента, особливо голова суду. Хоча я запустив нову ініціативу – зустріч голови КСУ з головами парламентських фракцій, щоб пояснити, чим займається Конституційний суд, які перед нами стоять завдання. А завдання у нас спільне: забезпечити верховенство Конституції у правовій системі країни та повагу до неї.

Вони ж на ваш суд гроші виділяють, мають знати.

Так, «право гаманця» (сміється).

А в Адміністрацію президента ходять судді Конституційного суду?

Я не знаю, може деякі з них пробираються туди таємними стежками. Щодо мене, то я з головою держави зустрічався за протоколом, він був тут на прийнятті присяги.

Більше звінків звідти не було?

Жодного звінка не було про те, як ухвалювати рішення. Слава Богу, мені не дзвонять.

Оцініть можливе оскарження в КС ухваленого нещодавно закону про Антикорупційний суд. Деякі депутати вже готові це зробити.

Це питання незалежності судової влади в цілому, а зворотна сторона незалежності – це відповідальність кожного судді за ухвалені рішення. Я тут не можу давати якісь поради чи коментарі. Якщо є висока ймовірність, що цей закон попаде до нас, я не можу коментувати.

Ви певно чули розмови про нову Конституцію із зовсім іншим перерозподілом влади. Її хочуть ухвалити певні політичні сили. Ви готові до того, що вам скоро доведеться оцінювати ці зміни з точки зору конституційності?

Це не може бути нова Конституція, а тільки зміни до існуючої. Я чув від деяких політичних сил, що буде якась нова конституція. Але навіщо нам Конституція? Якщо Кримінальний кодекс гарантує порядок у правовій державі, то Конституція гарантує свободу. З цієї точки зору, у нас хороша Конституція. Я допускаю, що її деякі положення можна змінити, вони напевно потребують змін, але не в Конституції проблема. Проблема у тому, що владна еліта не живе за Конституцією.

Юлія Тунік, Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»