Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Закон Ківалова-Колесніченка скасовано. Що далі?

    • Богдан Бондаренко
    • Розсилка
    <span>Плакат на захист української мови</span> - Закон Ківалова-Колесніченка скасовано. Що далі?
    Плакат на захист української мови

    Верховна Рада в найкоротші строки має ухвалити нове мовне законодавство

    В останній календарний день зими Конституційний суд визнав неконституційним у цілому закон «Про засади державної мовної політики». Це так званий «мовний закон» чи «закон «Ківалова-Колесніченка», ухвалений Верховною Радою далекого 3 липня 2012 року.

    C:\Users\office\Desktop\im578x383-ksu_censor.net.jpg

    Фото: Еспресо.TV

    Поза особливим змістом закону, який вводив поняття регіональної мови, що у багатьох випадках могла використовуватися замість державної, «мовний» закон ухвалювався з неймовірними, навіть для українського парламенту, порушеннями процедури. Йдеться про відсутність розгляду проекту закону в другому читанні, ігнорування правок депутатів, блокування їхніх виступів, кнопкодавство. Доходило навіть до фізичного блокування голосування одними депутатами інших. Такий набір найрізноманітніших порушень процедури ухвалення закону, призвів до того, що за п’ять з половиною років після ухвалення цей закон нарешті був визнаний неконституційним.

    Нагадаємо, що у 2012 році 10 обласних рад визнало російську мовою регіональною. Це, відповідно до вже нечинного закону, дозволяло їм друкувати виборчі та референдумні бюлетені російською, використовувати російські топоніми, здійснювати судочинство російською, навіть назви державних органів можна було писати російською. Тобто гарантована для державної мови публічна сфера нашого життя могла підмінюватися російською.

    C:\Users\office\Desktop\5DFA351E-11E7-4281-97C2-E44FE39801DA_w1023_r1_s.jpg

    Фото: Радіо Свобода

    Влітку 2012 року тривали кількатижневі протести щодо «мовного» закону, які отримали назву «мовний майдан». Мітинги продовжувалися і під Конституційним судом під час розгляду останнім справи щодо неконституційності цього закону. Суспільний резонанс майже не спадав, що лише підводило до того, що хтось мав таки поставити крапку у цьому питанні.



    23 лютого 2014 року Верховна Рада визнала цей закон таким, що втратив чинність. Проте виконуючий обов’язки президента Олександр Турчинов, у кращих традиціях неконституційних дій усіх президентів, не підписав закон. Але в цьому контексті, варто відмітити, що такі дії обумовлювалися конкретною політичною мотивацією державних інтересів – не дати додаткових приводів російській пропаганді на сході України. На жаль, це не допомогло, а закон продовжував діяти ще чотири роки.

    Це законодавство було одним із факторів чому відсоток українців, що вважали українську рідною, впав з 2011 по 2016 рік на 8%, та домінування російської мови в медіа.

    І нарешті 28 лютого Конституційний суд скасував мовний закон. Чому так довго довелося цього очікувати?

    По-перше, питання мови було неймовірно політизованим, що могло впливати на мотивацію Конституційного суду. По-друге, на цей період припала криза конституційного судочинства, яка проявилася у відсутності рішень Конституційного суду протягом 11 місяців 2017 року, тривалою нездатністю обрати голову та ухвалити власний регламент. При цьому в Конституційному суді знаходиться понад 550 конституційних скарг (новий інститут, за допомогою якого особи можуть оскаржувати неконституційні закони, які суд загальної юрисдикції застосував при розгляді їх справи), які не розглядалися ще з осені 2016 року. В суді знаходяться резонансні справи щодо неконституційності закону «Про всеукраїнський референдум», люстраційні закони тощо. Усьому цьому шаленому обсягу питань мав дати раду Конституційний суд. Але зважаючи на, зокрема, внутрішні конфлікти між суддями призначеними до та після Революції гідності, робота КСУ була паралізована.

    Як не парадоксально, але на початку зими крига скресла, і одним з проявів цього став скасований «закон Ківалова-Колесніченка». Поза цим були і інші позитивні рішення Конституційного суду, якими було скасовано закон «про партійну диктатуру», нарешті ухвалено регламент суду та обрано Станіслава Шевчука головою суду. Тож тепер виникає логічне запитання: що далі?

    Закон «Про засади державної мовної політики» визнано неконституційним у цілому з усіма змінами внесеними до нього. Також неконституційними визнані і зміни до інших законів, які вносилися прикінцевими положеннями закону.

    Після згаданого рішення Конституційного суду, на розпач багатьох політологів, попередній закон «Про мови в Українській РСР»  1989 року не відновлює свою дію. Оскільки в Україні передбачена чітка процедура ухвалення та набрання чинності законами, і серед них відсутнє відновлення дії попередньо скасованих, після рішення КСУ, у мовному питанні настав правовий вакуум, оскільки відсутнє будь-яке профільне законодавство. Діє виключно стаття 10 Конституції. Це вже зараз створює проблеми для громадян, зокрема у сфері реклами, оскільки відсутня правова визначеність і не повністю зрозуміло що дозволено, а що – ні.

    Тому Верховна Рада в найкоротші строки, але в межах процедури та з дотриманням Конституції  має прийняти нове мовне законодавство. Станом на сьогодні в парламенті зареєстровано чотири законопроекти, які мають бути розглянуті.

    Так виглядає, що найліпші шанси на ухвалення в першому читанні мають проекти законів № 5670 та № 5670-д. Перший законопроект вже більше року знаходиться в парламенті та підписаний близько 30 народними депутатами з різних фракцій. Другий – це доопрацьований комітетом з питань культури і духовності проект, який побудований на базі першого. Проект закону про забезпечення функціонування української мови як державної № 5670-д спрямований на захист державного статусу української мови як мови громадянства України та утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні. В проекті врегульовані проблемні моменти закону «Ківалова-Колісніченка», забезпечується використання української мови в публічній сфері. Але в той же час, регулювання питання мов національних меншин віднесено до закону «Про національні меншини» 1992 року, прийнятого ще до ухвалення Конституції України. Такий підхід може бути використаний з антиукраїнськими пропагандистськими цілями з основним меседжем на кшталт: «російську мову знову утискають». Для уникнення такої ситуації є два варіанти: доопрацювання проекту закону в межах другого читання шляхом доповнення декількома декларативних норм щодо захисту національних меншин, або, що є пріоритетнішим, паралельний розгляд проекту закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення розвитку та використання мов національних меншин в Україні № 6348, який також зареєстровано в парламенті.

    Отже, не варто забувати і про політичну складову цього питання, адже саме вона, а не суть законодавства, була основним предметом обговорення останніх років. З огляду на нещодавню історію з освітнім законом, реакцією наших сусідів та хронічний страх багатьох українців, що їм заборонять використовувати російську в побуті – має бути застосований увесь політичний та комунікаційний потенціал влади. Поза тим, що, безумовно, необхідно встановити конституційне законодавство із забезпеченням функціонування державної мови та можливість національних меншин використовувати рідну мову, необхідно ще перемогти і в інформаційному полі.

    І останнє, новий закон має бути прийнятий відповідно до встановленої законом та Конституцією процедури. Здавалося б, тривіальна думка, але з огляду на «успіхи» парламенту в порушенні цієї процедури, варто на цьому наголосити. Особливо це важливо, якщо уважно прочитати останнє Рішення Конституційного суду.

    Однією з підстав визнання неконституційним «мовного» закону було неперсональне голосування, або кнопкодавство. Конституційний суд, дослідивши питання відсутності депутатів під час вечірнього пленарного засідання парламенту, протягом усього дня в парламенті та в Україні загалом, зробив логічний висновок, що під час голосування депутати кнопкодавили за колег.

    Якщо раніше це було лише предметом моніторингу громадянських організацій та потурань депутатів у соціальних мережах, тепер це може бути підставою для визнання закону неконституційним. Це не означає, що будь-який закон може бути скасований, якщо зафіксовано факт кнопкодавства, оскільки це лише один із факторів, а не самостійна підстава визнання закону неконституційним. Але тепер практика Конституційного суду саме така і в наступних рішеннях КСУ може продовжувати її використання. Тож депутатам слід на це зважати.

    Отже, минулого тижня в Конституційному суді була здобута перемога. Та для свого розвитку та закріплення, вона потребує адекватних і швидких дій Верховної Ради. Що буває далеко не завжди.

    Богдан Бондаренко, експерт з конституційного права, для «Главкома»

    Читайте також матеріали «Главкома»:

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ