Голова Державної міграційної служби Наталія Науменко: Почався оптимістичний тренд – українці повертаються з-за кордону

В Україні не вщухає антимігрантська паніка. Соцмережі та телеграм-канали вивалюють на українців страшилки щодо нібито масового завезення іноземців, якими начебто планують замістити корінне українське населення. Ця кампанія має всі ознаки класичного ІПСО, з якого стирчать вуха російської пропаганди. Однак те, що ці наративи натхненно підхопили українські ЗМІ та політики, свідчить, що фейк впав на благодатний ґрунт. Тема мігрантів та страху перед чужинцями – один з найдавніших інструментів маніпуляцій, причому й в цілком заможних західних країнах.

Антимігрантську істерію підживлюють заяви офіційних осіб та роботодавців. Український бізнес б’є на сполох: через еміграцію та мобілізацію українців йому гостро не вистачає робочих рук, тому ніхто й не приховує намірів рятувати ситуацію залученням іноземців. Голова Офісу президента Кирило Буданов у квітні повідомив, що розглядається можливість пом’якшення чинних обмежень для залучення іноземних працівників. Заява Буданова стала одним з тригерів, який запустив лавину алармістських повідомлень в соцмережах про масовий десант в Україну іноземців як факт. Деякі дописувачі пішли далі: вони стверджують, що заміна українців чужинцями на ринку праці – лише перший етап «всесвітньої змови», згодом мігранти, які адаптуються в країні, мають витіснити корінне населення взагалі.

Проте, навіть попри очевидні демографічні проблеми України, офіційна статистика не підтверджує «міграційного потопу». Кількість виданих дозволів на працевлаштування іноземців поки навіть і близько не досягла довоєнного рівня.

Голова Державної міграційної служби Наталія Науменко вважає нинішній антимігрантський хайп цілеспрямованою російською кампанією. В інтерв’ю «Главкому» Науменко з цифрами на руках пояснює, чому всі острахи перед напливом мігрантів в Україну сильно перебільшені, описує шлях, який проходить іноземець перед потраплянням на роботу в Україні, та розповідає, чому громадян України видворяють з Євросоюзу.

«Вся ця історія має коріння з російських Telegram-каналів»

– Зараз багато хто надає свої інтерпретації теми міграції, але зазвичай ці оцінки не відповідають дійсності, – каже Наталія Науменко. – Досить часто лунає твердження, що Україна вирішуватиме демографічну кризу шляхом залучення іноземців: зокрема, шляхом внесення змін або розробки нової стратегії державної міграційної політики. На мою думку, треба дуже обережно ставитися до покращення демографічної ситуації шляхом збільшення кількості іноземців, які прибувають в Україну. Це – шлях в нікуди. Бо вирішуючи одну проблему, ми можемо створити дуже багато інших, які не зможемо подолати: коли мігранти не розуміють взагалі, куди вони їдуть, не розуміють культури цієї країни, ми не знаємо куди їх поселити і так далі.

Зараз багато експертів говорить, що Україна перебуває у жахливій демографічній кризі, з якої не зможе вирватися протягом найближчих 50 років. Але старіння населення – не унікальна українська ситуація, а загальносвітова тенденція. З нею зіштовхнулися всі країни, крім декількох – Китаю, Індії і деяких африканських країн. І ця ситуація зберігається, мабуть, з 60-х років минулого століття.

В Україні ця криза поглиблюється через війну: багато людей, особливо чоловічої статі – на фронті, відповідно багато з них випадає з демографічних процесів, з ринку праці тощо. Але вирішувати цю ситуацію потрібно цивілізовано.

Тепер, власне, щодо того, що дуже системно наразі мусується в соціальних мережах, Telegram-каналах, експертному середовищі. Так, була закинута думка, що нам потрібно 300 тис. мігрантів щорічно, аби ліквідувати дефіцит робочої сили на ринку. Але виникає зустрічне питання: а хтось колись робив дослідження на цю тему – які галузі у нас розвиваються і потребують додаткової робочої сили, чи як буде розвиватися наша економіка у післявоєнний період і на що ми маємо спрямовувати іноземну робочу силу? Власне, тоді ми і зможемо робити якісь прогнози щодо того, яка кількість робітників та з яких країн нам потрібна, якої кваліфікації тощо.

Ми проаналізували те, що зараз відбувається в соцмережах і схиляємося до того, що вся ця історія має коріння з російських Telegram-каналів. Це російське ІПСО, яке спрямовано на те, щоб певним чином знизити моральний дух наших захисників, які перебувають на фронті.

Але ж про необхідність залучення мігрантів та спрощення процедур кажуть наші офіційні особи, роботодавці... Тож справа вочевидь не тільки в ІПСО. 

Насправді всі ці розмови пішли набагато раніше за заяви того ж пана Буданова. Зараз просто це все досягло апогею. Роздмухування теми мігрантів в Україні почалося з моменту, коли багато експертів стали кидатися фразами про те, що нам необхідно 300 тис. мігрантів на рік. Арифметика була приблизно така: якщо 8 млн громадян з України виїхало, то треба, щоб стільки ж іноземців сюди заїхало, бо українці вже не повернуться. Звісно, ці заяви не спиралися на жодні дослідження, тому до них треба ставитися, м’яко кажучи, дуже обережно. Питання міграції входить в блок національної безпеки: вона може бути як великим благом, так і досить великим ризиком. Державі варто знати, хто перебуває на території країни, на який період, чим тут займається та інші сукупні фактори.

Трудова міграція була в Україні і до війни, є під час війни і буде після війни. Це – абсолютно природний процес, який не залежить від висловів експертів та думок політиків.

У довоєнному 2021 році в Україні мали дозвіл на працевлаштування 21786 осіб, у 2023-му ця цифра зменшилася майже у п’ять разів – до 4529 осіб. І тільки з 2024 року ми спостерігаємо поступове відновлення цієї динаміки: у 2024-му видано 6127 дозволів, у 2025-му – 9574, однак це все одно становить лише 43,9% довоєнного рівня.

При цьому треба розуміти: що таке залучення іноземця, особливо в період воєнного стану в Україні. Якщо раніше було логічне розгалужене транспортне сполучення, коли люди прилітали до нас прямими рейсами, то тепер це все більш ускладнено. Сьогодні фактично єдине вікно в'їзду в Україну – це транзит через Молдову. Причому Молдова досить прискіпливо ставиться до надання транзитних віз, тому що вони розуміють ризики для себе.

Шлях транзиту через європейські країни до нас фактично перекритий, бо європейські країни побоюються залишення на території Євросоюзу мігрантів, які начебто прямують на працевлаштування в Україну. І для таких застережень є підстави: ми спілкуємося з тими, хто займається рекрутингом мігрантів, і вони ці ризики підтверджують.

Також слід зауважити, що видана кількість дозволів на застосування праці не означає, що відповідна кількість іноземців фактично перебуває в Україні і працює. Між видачею дозволу і реальним прибуттям іноземець має пройти три етапи: видача дозволу на працевлаштування – отримання візи і в’їзд – отримання посвідки на тимчасове проживання.

Для розуміння реальної картини: якщо у 2025 році центрами зайнятості було видано 9574 дозволи на застосування праці іноземців, то посвідки на тимчасове проживання за цими дозволами отримали лише 4975 осіб. Тобто реально в Україну прибуло і легалізувалося близько половини від тих, на кого видавалися дозволи. Решта – це або дозволи, видані «про запас», або ті, що не були реалізовані через відмову у візі. За чотири місяці 2026 року Державною міграційною службою оформлено 1733 посвідки на тимчасове проживання, що відповідає середньомісячному показнику 2025 року. Поточний обсяг видачі посвідок становить 38,6% довоєнного рівня (у 2021 році таких посвідок було видано 12883).

Навіть маючи дозвіл на працевлаштування, щоб потрапити в Україну, громадянину країни, з якою ми маємо візовий режим, потрібно спочатку отримати візу типу D – національну візу на працевлаштування. Для цього людина має звернутися до українського посольства у своїй країні.

Реально в Україну прибуло і легалізувалося близько половини від тих іноземців, на кого видавалися дозволи

І перший контроль іноземців відбувається на рівні консульської установи – це перевірка пакету документів, які подає іноземний громадянин. Активну участь в цьому бере і Служба безпеки України з точки зору національної безпеки.

Йдеться про громадян 70 «ризикових» країн, щодо яких передбачений посилений контроль на в’їзд?

Так, але громадянин будь-якої візової країни, навіть якщо її нема в цьому списку, має подати документи через консульство та пройти перевірки. Тож, сподіваюся, ми вже розвіяли перший міф щодо великої кількості іноземців, які масово прибувають в Україну з метою працевлаштування. Наприклад, минулого року громадяни Бангладешу отримали 600 дозволів на працевлаштування, разом з тим оформлено лише 32 візи D і сім посвідок. Пакистанці – 374 дозволи, 29 віз та сім посвідок. Індійці – 946 дозволів, 344 візи і 220 посвідок.

«Я бачу ризики в громадянах Бангладешу»

Громадяни яких країн найбільш охоче їдуть працювати до України?

У 2025 році три провідні країни – Туреччина, Узбекистан та Індія – забезпечують близько третини всіх оформлених посвідок на тимчасове проживання у зв’язку з працевлаштуванням. Зі зрозумілих причин спадає зацікавленість громадян Білорусі та Російської Федерації, натомість зростає частка громадян держав Південної та Південно-Східної Азії, Латинської Америки (Колумбія, Бразилія) та Кавказького регіону.

Найбільшу кількість дозволів на застосування праці (працевлаштування) у 2025 році одержали громадяни Туреччини (1 408), Індії (946), Узбекистану (936), Азербайджану (605), Бангладеш (600), Китаю (516), Пакистану (374), Колумбії (335), Великої Британії (311) та США (248). На цю десятку країн припадає 64 % усіх виданих у 2025 році дозволів.

Європейські країни (Велика Британія, США, Польща, Німеччина) представлені здебільшого фахівцями ділового сектору, країни Азії – переважно у будівництві, виробництві, сфері послуг.

Чи є неформальні оцінки – скільки іноземців перебувають та працюють в Україні нелегально?

Нелегальне працевлаштування має виявляти Держслужба з питань праці. Також є випадки, коли нелегальне працевлаштування розглядається як торгівля людьми – це вже робота міграційної служби та міграційної поліції. Окрім того, що такі іноземці незаконно працевлаштовані, вони не отримують належних умов проживання та оплати праці. Тобто фактично їх використовують як рабів. Національна поліція відкриває кримінальні справи з цього приводу і притягує до кримінальної відповідальності їхніх роботодавців. Іноземці ж, якщо вони співпрацюють з слідством, можуть отримати статус жертви торгівлі людьми.

На жаль, на період війни, у Держпраці є мораторій на проведення перевірок роботодавців, але було б цікаво їх відновити і більше працювати з роботодавцями, бо в першу чергу вони мають нести відповідальність за осіб, яких наймають. Коли ми зустрічалися з великим бізнесом, то дуже багато хто з бізнесменів з подивом дізнавалися про те, що вони мають нести таку відповідальність. А вони мають зустріти таких робітників, розмістити, надати принаймні мінімальний соціальний пакет, якщо у іноземців виникнуть проблеми зі здоров’ям, тощо.

Були випадки у західних регіонах, коли завозили мігрантів, оформлювали їх на роботу, ми видавали посвідки – а за два тижні з цими робітниками розривали контракт. І ці люди фактично опиняються на вулиці, не розуміють середовища, в якому перебувають, не розуміють, що робити далі. Далі вони намагаються незаконно переправитися до Європи, а коли їх там ловлять і з’ясовують, що вони потрапили через Україну, то повертають до нас в порядку реадмісії. Ми їх розміщуємо в наших пунктах нелегальних мігрантів. І далі – глухий кут, тому що ми не можемо цих іноземців видворити в країну походження через те, що у нас порушені логістичні шляхи. Але ми все одно намагаємося це робити, хоча це вартує державі дуже великих коштів.

Ви наводите статистику, яка не свідчить про масовий наплив мігрантів. Але нинішній вибух в соцмережах зумовлений якраз тим, що такий бум можливий в найближчій перспективі. Особливо якщо держава буде пом’якшувати умови для їхнього залучення, на що натякав пан Буданов.

Я просто не бачу передумов для цього буму. Так, є окремі заявки, є попит роботодавців на заміщення робочої сили. Переважним чином це – будівельні майданчики або великі оператори як «Нова пошта». Але це не мільйони вакансій. Максимум – ми можемо вийти на показники довоєнного періоду, що не буде критично для країни в контексті балансу корінного населення та мігрантів. Якщо буде правильно вибудована комунікація між суспільством та державою, це буде абсолютно контрольований процес.

Я особисто – за якісну робочу силу, за якісну міграцію. У нас до війни турки чудово будували дороги, якими ми користуємося і досі та бачимо їх якість. Чому не використовувати їхній досвід і надалі? Пакистанці збудували майже всі Об’єднані Арабські Емірати, то чому ми не можемо залучати їх на будівництво?

Але ви ж розумієте, що українці не турків бояться, а громадян країн «третього світу».

Що ми маємо на увазі під громадянами «третього світу»? Я, наприклад, не те, що боюся, але досить обережно і з застереженням ставлюся до громадян Бангладешу і бачу в них ризики для нашої міграційної служби. Тому що Бангладеш – це перенаселена бідна країна, державна політика якої – виштовхувати власних громадян за кордон. Це означає те, що коли бангладешці потрапляють в будь-яку іншу країну, повернути їх назад через посольство Бангладешу – фактично неможливо. І що я маю робити з цими особами в Україні? Як я маю їх накопичувати, легалізувати і так далі? І чому повернення цих громадян додому має лягати на плечі нашого пересічного платника податків?

Разом з тим після глибокого вивчення питання я абсолютно не боюся громадян Пакистану, які є більш кваліфікованими працівниками. Коли людина вже має певну кваліфікацію або може швидко вчитися, мабуть, з нею варто контактувати і підбирати їй якісь пропозиції на ринку вакансій.

Пакистанці збудували майже всі Об’єднані Арабські Емірати, то чому ми не можемо залучати їх на будівництво?

Водночас є перелік країн, громадян яких ми вважаємо такими, що несуть серйозні ризики для національної безпеки всередині країни, репутаційні ризики у наших відношеннях з європейськими партнерами. Звісно, коли з України, яка має спільні кордони з країнами ЄС, йде наплив незаконних мігрантів до нас виникають досить серйозні питання. На нарадах з європейськими колегами щодо безвізу вони озвучують кількість незаконних мігрантів, які виїхали з України, та попереджають, що через це є ризик припинення безвізового режиму. Тому для нас це тригерна точка, яку ми намагаємося тримати на контролі.

«На сьогодні не йдеться про те, що Україна буде масово приймати мігрантів з Європи»

Якщо ми вже кажемо про ІПСО та конспірологію, то ви, мабуть, чули про ще одну давню розповсюджену серед українців фобію – що ЄС насправді хоче поступово витіснити всіх своїх мігрантів до України.

Ця конспірологічна теорія, може, і має якесь підґрунтя. Просто ті, хто її підіймає, неправильно читають європейські угоди та зобов'язання між Україною та Європейським Союзом. Але повірте – на сьогодні не йдеться про те, що Україна буде країною масового прийому мігрантів з Європи. У нас багато своїх проблем, які треба спочатку вирішити перед тим, як взагалі торкатися цієї теми.

На яких підставах іноземцям, які прагнуть працювати в Україні, можуть відмовити у в'їзді?

Дуже часто подаються підроблені документи або документи, в яких внесена неправдива інформація, – це стосується, наприклад, громадян Індії та Бангладешу. Часто не підтверджена мета в’їзду: тобто ані роботодавець, ані працівник не можуть пояснити, куди і навіщо цей працівник їде, що він буде робити і на якій посаді. Тобто йдеться про недостовірну інформацію про особу, яка була подана з метою отримання візи. Звісно, перевіряються і наявність судимостей, і рівень освіти. Якщо людина заявляє, що є айтішником і їде працювати в IT-компанію, то на співбесіди в посольстві її питають про освіту, де та ким вона працювала останні рік-два. Якщо особа не може цього зрозуміло пояснити, звісно, це є підставою для відмови в отриманні візи.

Загальна кількість відмов в оформленні посвідок складає близько 5-7% відсотків. Загалом показник у 7–9 % відмов – абсолютно нормальний для державної процедури з фільтрацією недостовірних заяв. Це не «бар’єр», а індикатор дієвого контролю. Відмови мотивовані виключно законом та можуть оскаржуватися у судовому порядку.

Пан Буданов казав про полегшення умов для залучення мігрантів. Що саме можуть полегшити?

Ми так розуміємо, що він мав на увазі зниження вартості дозволів на працевлаштування, яку на сьогодні платить роботодавець. Вона є досить обтяжливою, з урахуванням логістики, і зараз йдуть розмови, щоб цю вартість зменшити.

Також має бути комунікація між державою, роботодавцем і тим, хто хоче працевлаштуватися в Україні. Тому, власне, у нас є євроінтеграційний законопроект, який розробила Державна міграційна служба разом з МВС. Він вже перебуває у Верховній Раді і є пріоритетним. Йдеться про єдиний дозвіл на працевлаштування, щоб полегшити цю комунікацію всіх сторін. Має бути єдина платформа, на якій буде відбуватися взаємний обмін інформацією між всіма органами, і працівнику та роботодавцю не треба буде бігати різними інстанціями, щоб оформити документи. За умови стабілізації безпекової ситуації та ймовірного ефекту від адміністративних спрощень поступовий приріст іноземних працівників прогнозується у межах 20-40 % від поточного рівня протягом одного-двох років.

Але це не означає, що будуть менш прискіпливо перевірятися документи, тому що у нас все-таки пріоритет – це безпека нашої держави. І коли іноземець в'їжджає на територію України, всі органи, які його перевіряли та давали дозвіл на в’їзд, несуть за це відповідальність. Тому безпекова складова не нівелюється, а навпаки посилюється.

І ми все-таки говоримо не про математичне збільшення кількості мігрантів, а про їхню якість. Чому ми маємо орієнтуватися лише на некваліфіковану робочу силу? На тому ж будівництві мають працювати кваліфіковані люди, тому що від цього залежить безпека. До того ж, потрібно впроваджувати у виробництво нові технології, що зменшить потрібність у трудовому ресурсі.

«На сьогодні в Україні навчається близько 7 тис. іноземців»

Українські вищі навчальні заклади в мирні часи були дуже популярними серед азійських, африканських студентів, які приїжджали навчатися в Київ, Харків, Одесу, інші міста. Вони утворювали тут певні свої ком’юніті. Яка зараз кількість охочих навчатися в Україні – принаймні у містах, відносно далеких від зони бойових дій?

Ми маємо значне зменшення зацікавленості іноземних студентів Україною, яке почалося ще з часів «ковіду» і продовжується зараз в період повномасштабної агресії. Не можу сказати, як буде надалі, але мені здається, що це буде залежати від реформування галузі освіти, яке буде проводити Україна. Чи будуть ті знання, які надають наші ВНЗ, сучасними та привабливими для студентів з інших країн.

На сьогодні, за нашими даними, в Україні навчається близько 7 тис. іноземців, що складає менш ніж 10 % від показників довоєнного періоду.

Кількість іноземців, що мають «посвідки навчання» в Україні

Дата	Кількість осіб
31.12.2024	9 551
31.12.2025	7 307
30.04.2026	6 877

Топ-10 країн за кількістю «посвідок навчання» в Україні

Країна	31.12.2024	31.12.2025	30.04.2026
Індія	2 035	1 492	1 333
Туркменістан	1 206	1 025	974
Китай	336	960	882
Марокко	838	482	409
Туреччина	529	345	350
Азербайджан	397	279	275
Нігерія	399	267	251
Іран	281	213	213
Ізраїль	н/д	178	171
Узбекистан	171	154	155

Майбутні студенти приїжджають до України також за візами типу D, тільки вона передбачає не роботу, а освіту. На сьогодні ми зацікавлені, щоб іноземці, які завершують своє навчання в Україні, тут і працевлаштовувалися. Тому політика держави спрямована на те, щоб дати їм час і можливості після отримання диплому знайти себе на українському ринку праці. Ці студенти п'ять років тут навчалися, знають особливості середовища, в якому перебувають, та є конкурентними на нашому ринку праці.

До якої статистики потрапляють ті іноземці, які вже давно перебувають в Україні?

Якщо іноземний громадянин має дозвіл на працевлаштування і посвідку на тимчасове проживання з працевлаштуванням, через п'ять років він має право подати документи на отримання дозволу на еміграцію. Це – постійна форма проживання в Україні, і далі така особа вже може натуралізуватися як громадянин України.

В Україні навчається близько 7 тис. іноземців, що складає менш ніж 10 % від показників довоєнного періоду

Скільки іноземців в нинішніх українських умовах звернулися з запитами на постійне проживання та отримання статусу біженця? 

З початку року за отриманням дозволу на постійне проживання звернулося трохи більше трьох тисяч іноземців та осіб без громадянства, за отриманням посвідки на тимчасове проживання – 7,6 тис. На сьогодні основна підстава для отримання дозволу на постійне або тимчасове проживання – це возз’єднання сім’ї.

Щодо біженців, то Україна не є країною масового пошуку міжнародного захисту. За січень-квітень 2026 року подано лише 16 заяв від 19 осіб про статус біженця/додатковий захист – тобто це менше п’яти осіб на місяць. Загальна чисельність біженців і осіб з додатковим захистом (2 378 на кінець 2025 року) практично не змінюється протягом останніх років.

«Кількість дозволів на працевлаштування громадян Росії впала у 43 рази»

Скільки громадян Росії наразі проживає в Україні?

Після початку великої війни у нас з Російською Федерацією запроваджено візовий режим. Тому, як правило, ми говоримо про тих російських громадян, які були легалізовані на момент 2022 року та мали посвідки на постійне або тимчасове проживання. Як правило, ці посвідки видавалися за возз’єднанням сім'ї – коли дружина або чоловік, їхні діти є громадянами України. Це найпопулярніша категорія, скажімо так, легалізованих громадян Російської Федерації.

Станом на 30 квітня 2026 року в Україні офіційно перебувають 155 233 громадянина Російської Федерації: 900 – з посвідкою на тимчасове проживання та 154 333 – з посвідкою на постійне проживання. Переважна більшість (понад 95 %) – це особи з родинними зв’язками з громадянами України або з історично-територіальним походженням, які проживають в Україні десятиліттями. Нове працевлаштування громадян РФ фактично припинилося: у 2025 році отримано лише 29 дозволів на застосування праці. У порівнянні з тим же 2021 роком, коли таких дозволів було отримано 1243 – падіння у 43 рази! Звісно, щодо кожного такого випадку відбувається індивідуальна перевірка. Загальний потік перетинів україно-російського кордону скоротився до 1% довоєнного рівня.

Підстави для отримання громадянами РФ посвідки на тимчасове проживання в Україні (станом на 30.04.2026)

Підстава перебування	Осіб
Возз’єднання сім’ї з громадянином України (на підставі шлюбу)	638
Працевлаштування	205
Навчання	27
Возз’єднання сім’ї з особами з посвідкою на тимчасове проживання	14
Релігійна діяльність	9
Культурна, освітня, наукова, спортивна або волонтерська діяльність	7
Разом	900

Підстави для отримання громадянами РФ посвідки на постійне проживання в Україні (станом на 30.04.2026)

Підстава отримання дозволу на імміграцію	Осіб	Частка
Право на набуття громадянства за територіальним походженням	76 419	49,5 %
Подружжя громадян України (шлюб понад 2 роки), діти і батьки громадян України	54 362	35,2 %
Батьки, чоловік/дружина іммігранта та неповнолітні діти	9 741	6,3 %
Повнорідні брат/сестра, дід/баба, онук/онука громадян України	6 413	4,2 %
За Прикінцевими положеннями Закону «Про імміграцію»	6 475	4,2 %
Раніше перебували в громадянстві України	476	0,3 %
Опікуни/піклувальники громадян України	216	0,1 %
Висококваліфіковані спеціалісти	61	< 0,1 %
Іноземні інвестори (від 100 тис. дол. США)	52	< 0,1 %
Закордонні українці та їх сім’ї	41	< 0,1 %
Діячі науки і культури	30	< 0,1 %
Біженці та їхні сім’ї	25	< 0,1 %
Інші підстави (державний інтерес, 5+ років тимчасової посвідки тощо)	22	< 0,1 %
Разом	154 333	100 %

Які фактори, крім війни та складної логістики, відлякують іноземців від приїзду в Україну?

Головні стримуючі чинники для них – нижчий рівень оплати праці порівняно з країнами ЄС, складність легалізації, обмежений доступ до соціальних послуг для іноземців, відсутність єдиного цифрового сервісу.

Тут, мабуть, треба казати, не про те, що іноземців відлякує, а що громадян України відлякує від них. Наші громадяни не розуміють іноземців. Як правило, ті ж бангладешці або індійці приїжджають до нас явно не з середньою або вищою освітою. Більш-менш освічений громадянин цих країн дивиться у бік Заходу і, якщо вже приїжджає в Україну, то для тимчасового перебування, аби потім потрапити на Захід.

Звісно, якщо в моєму селі або містечку з'являється велика група осіб, які не розуміють мову, не розуміють мене, іноді роблять щось врозріз з існуючими правилами, це, як мінімум, насторожує. Якщо з цими іноземцями не проводяться інструктажі, освітянські кампанії щодо того, куди вони їдуть, яка тут культура, спосіб проживання, що можна робити, а що ні, то в суспільстві і виникають відповідні панічні наративи. Тому якщо окремі місцеві керівники заявляють про залучення нової робочої сили, мабуть, варто з місцевими адміністраціями опрацювати питання освітньої роботи з цими мігрантами. Принаймні щоб вони могли мінімально розуміти місцеві закони, мову, комунікувати. І, як на мене, головне – щоб вони не стали жертвами торгівлі людьми.

«Від європейських країн є багато запитів щодо повернення наших громадян до України»

Антимігрантська істерія продемонструвала, зокрема, слабкість інформаційної політики держави. Ніхто не вийшов і не пояснив людям, що, власне, відбувається. Інша справа, що владі у нас часто просто не вірять, але принаймні спробувати це зробити вчасно можна було?

Я абсолютно погоджуюся: держава має окреслити суспільству правила, за якими найближчі десятки років буде відбуватися залучення іноземної робочої сили. Треба акцентувати, що держава вважає пріоритетним доступ до ринку праці українців і буде в першу чергу залучати їх. І навіть якщо ми будемо бачити сплеск в'їзду мігрантів з метою працевлаштування, ніщо не заважає державі запровадити квотування на ринку праці для тих чи інших галузей.

Ну, і знову-таки: міграція, в тому числі, трудова, – це є абсолютно природній процес. Рамки цього процесу були створені задовго до початку війни, вони чудово працювали і суспільство не бачило жодних ризиків. Їх могли бачити хіба що органи, які працюють з мігрантами. Для того вони і створені, щоб регулювати це – не публічно, а спокійно. Звісно, треба комунікувати з суспільством, і цим має займатися не тільки Державна міграційна служба, бо вона є останньою точкою входу мігрантів в Україну. До неї є багато інших бізнес-процесів, які мігрант має пройти.

У цьому питанні ми маємо враховувати всі рекомендації Європейського Союзу, які зобов’язалися виконати перед вступом. З іншого боку, ми намагаємося їх балансувати, розуміючи, в якій ситуації перебуває та буде перебувати Україна в післявоєнний період. Міграція має бути контрольованою, справедливою, прозорою та безпечною для держави і громадян, які в ній проживають.

Наостанок питання щодо наших громадян, які перебувають за кордоном і повернення яких держава очікує. Якою є динаміка повернення українців у 2025-2026 роках? Судячи з того, що таким актуальним стало питання залучення мігрантів, вона є не дуже оптимістичною?

Це питання не зовсім до нас, але дійсно зараз в європейських країнах дуже багато говорять про те, як вони будуть повертати громадян України. Так, Ірландія скасовує доступне житло для українців, якісь країни скорочують соціальні виплати, хтось припиняє приймати заяви на тимчасовий захист… І всі інші країни європейської спільноти спостерігають за цими кроками.

Тобто поїхати з Німеччини, яка запроваджує певні обмеження, до Чехії вже не вийде. Бо якщо Чехія бачить, що громадянин України мав тимчасовий захист в Німеччині, то вона вже свій тимчасовий захист не надасть. Таким чином європейські країни проводять певну політику не те щоб виштовхування, але стабілізації громадян України на своєму рівні.

І друга історія – ми бачимо зацікавленість європейських країн до збільшення повернень наших громадян за процедурою реадмісії (міжнародна угода між державами, яка передбачає повернення власних громадян, а також громадян третіх країн або осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території договірної сторони або втратили законні підстави для перебування – «Главком»). У нас досить багато запитів від європейських країн (Польщі, Чехії, Німеччини) щодо повернення наших громадян – і чоловіків, і жінок – до України. В цьому плані ми вже спостерігаємо серйозну динаміку. Але яке буде прийняте загальне рішення ЄС стосовно громадян України – поки невідомо.

Якими є масштаби повернень українських громадян за реадмісією?

В України давно, ще з довоєнних часів, діє угода з Європейським співтовариством про реадмісію. Десь з 2024 року ми спостерігаємо поступове зростання застосування цього механізму і країни ЄС повертають громадян України як порушників міграційного законодавства. Особливо це стосується тих громадян, які незаконно перетнули кордон, серед наших громадян таких є дуже багато.

Умовно кажучи, ті, що потрапили до ЄС через Тису?

Так, але не тільки. Є й такі, що своєчасно не оформили документи на проживання в Європейському Союзі або скоїли правопорушення і відносно них прийняте рішення про скорочення проживання на території ЄС. Багато є факторів.

Виникає певне протиріччя: з одного боку, ми чуємо, що європейські країни не хочуть повернення українців додому, бо вже серйозно залежать від української робочої сили, з іншого – ускладнюють нашим громадянам життя аж до виштовхування з країни.

Я б не назвала це виштовхуванням в тому розумінні, яким, наприклад, займається Бангладеш. Має місце перегляд певних правил перебування наших громадян на території ЄС. Кожна країна сама вирішує, в який спосіб це робити – через соціальні виплати, безоплатне житло тощо. У першу чергу таким чином європейці намагаються створити умови, аби наші громадяни там самостійно себе забезпечували. Водночас вони зацікавлені, щоб кваліфіковані працівники залишалися на їхньому ринку праці, але він теж має певні обмеження.

Для оцінки загальної міграційної динаміки щодо наших громадян ми спираємося на статистику Державної прикордонної служби. Критично важливо розуміти: ці цифри відображають кількість фактів перетину кордону, а не кількість унікальних фізичних осіб, які виїхали чи заїхали в Україну. Оскільки одна й та сама людина може перетинати кордон неодноразово (волонтери, водії, люди, що їздять у короткострокові поїздки), ці дані, скоріше, демонструють загальний тренд міграційного руху, а не точну кількість мігрантів.

І цей тренд цього року ми бачимо оптимістичний – починається повернення українців. Ще у 2025-му сальдо перетинів державного кордону громадянами України було від’ємним: 14,77 млн в’їздів проти 16,13 млн виїздів (тобто виїздів було більше на 1,36 млн, ніж в’їздів). Проте у січні-квітні 2026 року тенденція змінилася: виїздів – 4,169 млн, в’їздів – 4,186 млн. Хай і не набагато – на 17 тис., але це перший період позитивної динаміки перетинів кордону від початку повномасштабної агресії. Хоча, звісно, для остаточних висновків про повернення наших громадян потрібно дочекатися даних за перше півріччя та повний 2026 рік.

Динаміка перетину державного кордону громадянами України (дані ДМС / ДПСУ)

Період	В’їзд (тис. осіб)	Виїзд (тис. осіб)	Сальдо (тис. осіб)
2025 рік	14 766	16 126	−1 360
Січень–квітень 2026 року	4 186	4 169	+17

Серед чинників, що зумовили такий поворот: стабілізація енергетичної ситуації, поступове виснаження ресурсів за кордоном у частини громадян та згадані програми повернення країн ЄС. Але будемо відверті: очікувати масового повернення в умовах активних бойових дій – нереалістично, відчутний перелам станеться не раніше повоєнного періоду.

Павло Вуєць, «Главком»