Ігор Ніконов: Нова «Еліта-центр» буде. У мене жодного сумніву немає

Відомий забудовник, співвласник компанії KAN Development Ігор Ніконов рік тому пішов із посади першого заступника голови Київської міськадміністрації. Але вплив на столичну владу бізнесмен не втратив. За словами колишніх соратників Кличка, Ніконов продовжує виконувати ті самі функції як радник мера, але вже не несе за це жодної відповідальності. Колишній заступник Кличка це категорично заперечує, проте визнає, що від справ міста не відійшов, а Кличко нерідко прислухається до його порад.

З Ігорем Ніконовим «Главком» зустрівся в збудованому його компанією IQ бізнес-центрі на Печерську. Офіс бізнесмена розташовується на 16-му поверсі ультрасучасного комплексу. Говорили не тільки про його роль в управлінні Києвом, а й про зміни, яких останнім часом зазнав столичний ринок нерухомості, на якому компанія Ніконова – один з провідних гравців.

Війна та скрута, в яку потрапила чимала кількість українців, здається, лише сприяли забудовникам. У столиці та передмістях продовжують як гриби «рости» цілі містечка, а реклама новобудов заполонила білборди. «На поле» вийшла немала кількість забудовників, що, зводячи висотки, не звертають уваги ані на відсутність дозвільної документації, ані на проблеми з інфраструктурою, яка не готова до нових навантажень…

«На елітну нерухомість попиту сьогодні немає»

Останнім часом впадає у вічі збільшення реклами нерухомості в Києві і передмістях. Сьогодні справді є високий попит на нове житло?

Криза та економічна нестабільність саме у Києві, навпаки, позитивно вплинули на ринок нерухомості. Є, звісно, свої нюанси. По-перше, дуже багато людей переїхало до столиці із зони АТО.

І що, переселенці готові купувати тут квартири?

Це люди, які можуть переїхати, відповідно, вони собі можуть дозволити купити житло і роблять це. Таких людей, за деякими оцінками, більше мільйона.

Другий аспект – це падіння близько 80 банків. У людей не залишилось упевненості у збереженні коштів. У банківській комірці не всі можуть собі дозволити тримати гроші. Також люди бояться їх девальвації. І всі вважають, що нерухомість – це стабільний вклад. Та й родини збільшуються, рано чи пізно ці квартири їм знадобляться.

Дійсно, збільшилася кількість об’єктів, що будуються. На ринку велика кількість майданчиків, які під собою почали консолідувати великі компанії. З’явилося кілька великих гравців, які будують на досить професійному рівні багато різних проектів, не комплексних, а саме «точкових».

Плюс, найголовніше – через падіння курсу гривні знизилась собівартість будівництва.

Крім того, на ринок вийшло багато авантюристів, яких раніше у такій кількості не було. Вони демпінгують, щоб будувати свої «піраміди». Колись ці піраміди закінчаться, але вони дають можливість людям купувати ці квартири.

Якщо узагальнити, то збільшився попит на нерухомість за рахунок зменшення цін, збільшення пропозицій з різними преференціями, розстрочками, низькими цінами і за рахунок якості зокрема. Будинки зараз почали зводити менш якісно, ніж раніше. І, на жаль, люди не звертають уваги на це, приймаючи рішення про купівлю житла.

Наскільки саме впали ціни на квартири?

В доларах впали десь на 20–30% порівняно з 2012-2013 роками. Вони впали, щойно почалась девальвація гривні. В будівництві ж далеко не все залежить від імпорту.

Переважно попитом зараз користується житло економкласу? Елітне купують?

Попит є на середній клас і нижче середнього. На елітну нерухомість попиту сьогодні немає. Раніше «елітна нерухомість» – це була друга нерухомість для забезпечених людей, які вже мають будинки. Вони купували дорогі квартири або своїм дітям, або просто для себе додатково. Для тих, хто має гроші, завжди ж пріоритетом було жити за містом. Бо за ці самі гроші можна було купити будинок. А сьогодні цих людей просто немає: хтось втік з країни, хтось боїться показати свої доходи… Досить ризиковано зараз будувати елітну нерухомість.

Дуже багато сьогодні реклами присвячено продажу smart-квартир. Обгортка приваблива. Але, по суті, це просто масове повернення на ринок «гостинок»…

Якоюсь мірою так. Ми були одними з перших, хто почав це робити. Але smart-квартири відрізняються від «гостинок» тим, що це єдиний простір, вони мають більш правильне планування зі зручною ергономікою.

Ми досліджували цей тренд досить довго. Виходячи з цін на комунальні послуги, які сьогодні є, у людей виникає запитання: а навіщо їм зайве? Абсолютна ціна квартири для людини дуже важлива. У собівартості маленькі квартири коштують дорожче – десь на 15–20%, ніж великі. Та враховуючи, що у ній квадратних метрів менше, людині вона виходить у меншу суму. Сьогодні це актуальний напрямок. Ти і комуналку сплачуєш меншу, і на ремонти треба менше грошей витратити. І у тебе є все те саме – ліжко, зона відпочинку, кухня – але в менших метрах. Для людей, які мають обмежені фінансові можливості, це досить важливо.

Більшим попитом сьогодні в низькому ціновому сегменті користуються smart-квартири чи стандартний варіант?

І на те, і на інше є попит. З моменту старту продажу smart-квартир ми спостерігаємо на них на 20% вищий попит, ніж на звичайний формат житла. Людям з дитиною ми можемо запропонувати двокімнатну smart-квартиру. Тим, хто живе сам або вдвох, цілком вистачить однокімнатної.

До того ж після Революції гідності багато моїх знайомих уже не користуються дорогими авто, не носять люксовий одяг та взуття, змінили коштовні годинники у кращому випадку на Apple Watch. Їм це не треба. І я вважаю, що в існуючій складній ситуації в країні є неприйнятним сповідувати «кричущий» спосіб життя. Це, по-перше, незручно, бо це зухвало, по-друге, в цьому немає потреби. Є купа речей, які просто непотрібні. Якщо раніше ми на це уваги не звертали, то сьогодні тобі іноді щось навіть психологічно незручно мати. А коли у тебе ще і з грошима проблеми, то прагматизм стає на перше місце при прийнятті рішень.

Скільки зараз коштує нерухомість у центрі столиці? І яким є ціновий діапазон на житло, нижче середнього класу в Києві та поза ним?

Ціна в центрі – це приблизно 1800–1900 доларів за квадратний метр. Це для центру міста мінімальна ціна. Якщо брати локацію подалі, то може бути 1300–1500 доларів. Але це ми говоримо про бізнес-клас. Економ-клас – від 850–1100 доларів приблизно.

На околицях Києва є ціни від 13-14 тисяч гривень за квадратний метр. І треба зазначити, що будують нове житло в області зараз навіть більше, ніж у Києві. Там легше взяти землю, знайти підключення, будувати, отримати дозволи. Низькоповерхова забудова, якщо говорити про 6-9 поверхів, узагалі, дешевша сама по собі, і з нею легше проходити процедуру з дозволами.

З боку здається, що у Києві будують якраз переважно висотки.

Це таке враження, бо їх видно.

Але так, сьогодні багато чого будується. І я до цього ставлюся з великою пересторогою. Бо є на ринку чимало компаній, у яких велика кількість проектів. Якщо в один момент цей процес зупиниться, то ми можемо мати дуже багато «еліта-центрів».

Ну, один «Еліта-центр» нам уже пророкують через ситуацію з Войцеховським...

І правильно пророкують. Вона буде. У мене навіть жодного сумніву немає.

Там, по-перше, купа питань, які завершити неможливо. І, по-друге, чому люди продають за такою ціною нерухомість? Чому їм потрібно будувати все нове, нове і нове?! Тому що їм потрібно завершувати попереднє. Потім вони закінчують будівництво, а документів у них нема, права власності нема, підключення до мереж нема, і пішло-поїхало. Звичайно, мерія допомагатиме з тим, що вже збудовано. Карати треба винних, тих, хто це будував і продавав, а не людей, які купили. Хоча те, що люди не звертають уваги на те, хто будує і чи є на це відповідні документи, мене теж хвилює. Я знаю багато відомих забудовників, які сьогодні зводять будинок без документів. Понад те, коли приходиш у відділ продажів, там прямо кажуть: «Так, у нас тут немає всіх документів, але нічого страшного, ми вам потім усе введемо в експлуатацію через суд, не переймайтеся!». Люди на це ведуться! Мені незрозуміло, чому.

Хто, крім Войцеховського, будує без документів?

Не хочу це казати, бо вважатимуть, що це чорний піар. Ситуація з Войцеховським – просто всім відома проблема. А щодо інших… Ну, може у когось з десяти об’єктів один незаконний.

Але, в принципі, це поширена практика – захоплювати шматок землі, будувати кілька поверхів, а потім приходити до місцевої влади зі словами: «Вибачте, майже півбудинку звели, дайте дозвіл, люди чекають».

Так. Мене це самого вражає. І вражає, що дуже відомі компанії цим займаються.

Це можна вважати суцільним «лохотроном» чи все-таки ні? Врешті-решт люди ж отримують житло.

З одного боку, житло наче є. З іншого – ви будете потім сплачувати зовсім інші комунальні тарифи. Понад те, ви можете не отримати свідоцтво на право власності.

Звісно, для мерії досить проблематично взяти і знести 200–300-квартирний будинок зі словами «панове, вибачте, ми не винні в тому, що ви лоханулись, це не наша проблема». Хоча це дійсно не їхня проблема, влада намагається знайти якийсь компроміс. Та я вважаю, люди самі, в першу чергу, повинні дивитись, яке житло вони купують. Навіщо їм незаконно зведений будинок? Як вони не бояться? Там же немає жодного контролю матеріалів, немає контролю за проектом, його якістю! Що там використовують? Які розрахунки? А якщо завтра все почне тріскатися? Де почуття самозбереження? Немає. На жаль, низька ціна – єдиний критерій.

Один зі столичних чиновників, оцінюючи ситуацію з Войцеховським, у розмові з «Главкомом» сказав таку фразу: «Нормальний забудовник завжди будує за свої кошти, і лише якщо йому не вистачає, бере з тих грошей, які вносять інвестори». Це справді так? Багато зараз забудовників, готових будувати за свої?

Дуже мало людей сьогодні будують за власні гроші. Але, наприклад, я знаю, що якщо ми дали старт продажу хоч одній квартирі в об’єкті, який ми будуємо, то ми його завершимо. Ми завжди маємо певну домовленість з кимось, тож, якщо у нас не вистачить, ми знайдемо кошти.

Криза – це психологічний фактор, не економічний. Її основи економічні, але каталізатор і механізм, що її запускає, – це якась подія. І ця подія може мати принцип доміно. Інколи може обвалитися ціла компанія, а якщо у неї є 20–30 проектів і всі фінансуються лише за рахунок рефінансування, за рахунок продажу квартир. Добре, коли треба добудувати один-два будинки. А якщо треба добудувати 20–30 будинків? Не добудуєш. І люди, які вже купили там квартири, «попали». Тому я б радив купувати квартири в готових (добудованих, - «Главком») об’єктах. Або хоча б розуміти, що за людина стоїть за компанією.

Але ситуація із недобросовісними забудовниками не нова. І Войцеховський почав будувати без дозволів не вчора. Коли ви обіймали посаду першого заступника мера, що ви робили, аби запобігти цій проблемі?

Слухайте, щотижня він намагався почати нове будівництво. Щотижня! Ми не дали йому розпочати жодного. 40 будівництв зупинили, які він збирався починати. Це тільки за той період, доки я був заступником. І зараз люди не менше цією проблемою займаються. Але проблема в іншому. Мер досить жорстко і публічно звертався і до прокуратури, і до поліції. Та все, що ми могли робити, – не дозволяти будувати нове. По тому, що було зведено чи добудовувалось, у нас не було жодних варіантів.

На звернення мера правоохоронні органи не реагували?

Реагували… якось. Там постійно були якісь відмовки, називалися якісь причини, потрібно було проводити якісь експертизи, інститути з цих експертиз були дуже зайняті, але нарешті спромоглися дати всьому оцінки. Прийшов новий генпрокурор, і дії в цьому напрямку розпочалися. Не можна уявити навіть, щоб в іншій країні хтось без жодного папірця розпочав зведення будинку. У нас – будь ласка.

«Більшість девелоперів від садочків та шкіл відхрещуються, це робить бізнес невигідним»

Наскільки складною сьогодні є процедура отримання дозволу на будівництво?

Дуже легка. Є лише один нюанс: у місті не прийнято Генплан.

Це велика проблема, причому проблема політична. Його треба давно приймати, але на ньому спекулюють усі, кому не лінь. Утворилась плеяда абсолютних дилетантів, популістів, які собі роблять ім’я на цій темі. Вони розповідають якісь байки про те, що закладено в тому Генплані. Але у нас сьогодні фактично немає аукціонів, немає продажу землі саме тому, що Генплан не прийнято. Якби були відкриті аукціони, місто отримало б добрі гроші. Місто через їхню відсутність у рік втрачає 800 мільйонів гривень. Якби ми б ще через аукціони продавали права оренди на землю, це ще б мільйонів 400 було б. Зовсім інший бюджет. З’явилися б джерела фінансування. Далі люди, купивши землю, можуть закласти її у банк. Це вже інструмент співфінасування. Це б якось поліпшило ситуацію. Але не приймають. Політика.

Щодо процедури. Все доволі нескладно, якщо у вас є власна земля або право на її відведення. Якщо у вас є власність, ви маєте право під неї відвести землю. Але якщо цю землю не відведено, ви цього права не маєте, тому що немає Генерального плану. Що треба робити? Ви повинні замовити детальний план території (ДПТ). ДПТ потрібно робити не на ваш майданчик, а на більший – на 200 гектарів, наприклад. Ви мусите його профінансувати або місто має його профінансувати спільно з вами. Потім ДПТ треба проголосувати на сесії Київради. Після цього віддаєте на сесію вже план відведення вашої землі з цільовим призначенням. Воно має відповідати раніше прийнятому ДПТ. Ось процедура, яка існує сьогодні. Тобто дві-три сесії ти маєш пройти для того, щоб почати це будівництво.

Хто має перед видачею дозволу на будівництво перевірити, проаналізувати стан комунікацій? На Шулявці, де переважає стара забудова, наприклад, ледь не в кожному дворі, де стоять хрущівки, повиростали «свічки». Об’єкті нові, каналізація стара, навантаження збільшується…

Якщо забудова законна, спеціалізованими компаніями (тим самим «Київодоканалом» і «Київенерго») видаються техумови з розрахунку існуючих мереж.

Але ми говорили, що є проблема забудов, які починаються без жодного дозвільного папірця.

Тут дуже великий ризик і проривів, і надмірного перевантаження інженерних мереж.

Та в такому випадку все ризиковано. І сам факт цього будівництва. Особливо, якщо у нього спроектовано шість поверхів для будинку, а потім він вирішив зробити 12, а потім 24. Експертиза нічого, звісно, не перевіряла. Хто дасть якусь гарантію? Це все ризиковано.

Ще одна проблема: за містом уже повиростали цілі містечка, проте дороги до них залишились, як і були – вузькими, сільськими. Там щодня колапс – люди не можуть виїхати на роботу у місто. Бувають випадки, коли збудовані цілі квартали, а поряд немає ані школи, ані лікарні…

Поняття інфраструктури тісно пов’язане із загальнодержавною політикою.

Наприклад, я глибоко переконаний, що якби держава фінансувала в навчанні не школу, а дитину, ми б за рік вирішили всі проблеми з дитячими садочками і школами. Чому? Орієнтовно держава витрачає 2 тисячі гривень на місяць на одну дитину. Якщо б цей умовно ваучер віддали б дитині, батьки б самі обрали, куди їй іти: хочеш у державну школу – віддай їм ваучер, тебе будуть зобов’язані вчити, хочеш у приватну – доплати. Тоді б приватна школа чи приватний дитсадок були б бізнесом, який би давав 10–15% річних. І в це б девелопери вкладали гроші. Сьогодні, звичайно, більшість девелоперів садочки та школи не будують, відхрещуються від них, тому що це робить їхній бізнес невигідним. Лише ті, що роблять великі комплексні забудови, змушені там робити садочки і школи. Їх можна в пайову врахувати. А якщо ти будуєш один будинок, у тебе немає стільки пайової, щоб ти побудував садочок. Його збудувати – це 3-4 мільйони доларів. Це великі гроші. В тебе весь прибуток менше, ніж коштує цей садочок звести. А він ще й не прибутковий.

Те ж саме із медичними установами. Якби було адресне фінансування цих галузей, я вас запевняю, ці інфраструктурні речі було б дуже легко і швидко вирішено.

«Целовальник далеко не найгірший головний архітектор»

Немає в Києві і розуміння поняття архітектурного ансамблю…

Погоджуюсь.

Наприклад, зараз у центрі столиці, на Андріївському узвозі, будується багатоповерхівка. Вона – це вже зрозуміло зараз – не вписується в місцевий ансамбль. Чому влада Києва дозволяє такі речі?

Мені не дуже було коректно влазити в архітектуру, коли я навіть працював у КМДА. Бо всі мої жорсткі вимоги з цього приводу трактувалися як бажання погіршити життя конкурентам і поліпшити собі. Мене і так постійно звинувачували в лобізмі чогось.

Коли я тільки прийшов на посаду заступника, я дав дуже наполегливі рекомендації, що має тут бути. Обов’язково мав бути такий узгоджувальний момент, як 3D-візуалізація будівлі, що зводиться. І цю візуалізацію повинен підписувати головний архітектор міста. Але цього рішення немає. Навпаки, є дуже багато людей, які кричать, що треба спростити систему узгодження. Я – проти. У жодній країні світу так легко отримати дозвіл на будівництво, як у нас, неможливо. У нас працює декларативний метод: дав декларацію, написав, що все добре, і тобі на її підставі повірили.

Днями столична влада отримала нові повноваження для боротьби з незаконним будівництвом. Державна архітектурно-будівельна інспекція заявила про передачу низки функцій КМДА. Тепер адміністрація не зможе розвести руками. Якщо виникне черговий «Еліта-центр»?

В адміністрації тепер є можливість розірвати дозвіл на будівництво. Це серйозний інструмент, правильний хід. Бо тепер можна буде спитати з мера: як так вийшло? Головне тільки, щоб не існувало можливості паралельно дозволи в інших структур отримувати, бо всі цим тоді користуватимуться.

Поясність, чому так довго не могли попрощатися із Сергієм Целовальником? До вже колишнього головного архітектора міста було озвучено чимало претензій?

Целовальник – далеко не найгірша людина. Я не прихильник «стрілочників». От кажуть про каральні заходи: чому цього не звільнили, чому цього не посадили? А я дивлюся і бачу, що людина виконує завдання свого керівництва. І це, як у будь-якій організації: ви або працюєте і виконуєте поставлені завдання, або вас звільняють.

Хто давав?

Керівництво. Ну, до того ще, як ми прийшли. А при нас (з того часу, як мером став Кличко, - «Главком») Целовальник нічого екстраординарного не зробив. У мене до нього претензій точно не було. І, чесно кажучи, він далеко не найгірший головний архітектор. Були питання у мера до нього, і він (мер) зрештою його й звільнив, але Целовальник – не найбільше зло, яке там було.

«Нацбанк мав уже давно виставити «Республіку» на торги»

Про елітне житло ми вже поговорили. Чи є зараз попит на оренду елітної офісної нерухомості? Наприклад, скільки площ «гуляють» у вашому IQ Business Center?

В IQ ми вже практично 60–70% здали. Проте багато порожніх приміщень у Києві досі є. Оренда офісів залежить безпосередньо від бізнес-клімату в країні. А зростання бізнесу у нас немає... Порівняно з 2013 роком рух відбувся у гірший бік. Хоча за 2015-2016 роки якесь зростання є. Я поки що не знаю, чим воно викликане, науково це обґрунтувати не можу.

Що зараз будує KAN Development?

Всі наші проекти відомі: це і «Комфорт таун», і Tetris Hall, і Сentral Park будуємо… В «Комфорт тауні» у нас якраз нова черга smart-квартир. Tetris Hall – це, до речі, приклад, коли ми спеціально не давали старт продажам жодної квартири заздалегідь. Будинок невеликий, грошей треба небагато. І будівля там така, що хоч у Лондоні, хоч у Нью-Йорку постав – нічого не зіпсуєш. А от те, що навколо нього, у мене викликає почуття суму.

З якими архітекторами ви працюєте?

Ми працюємо, як правило, з архітектурною майстернею Пашенько А.В. та «Архіматикою». Вони проектують гарні будинки, і я цьому щиро радий, тому що вже якось до Києва не соромно заїжджати. Бо 10 років у нас усі одне й те саме будували. Жах. Жодної фантазії і амбіцій.

У вашому портфоліо є також недобудований ТРЦ «Республіка». Це масштабний проект, під який планувалося навіть збудувати дві станції метро. Проте його було заморожено. Які перспективи щодо відновлення робіт?

Це, як на мене, дуже дивна ситуація. «Республіку» було закладено власником (основний власник – Дмитро Фірташ) у Національний банк, під рефінансування. Коли банк «Надра» вбили (банк Фірташа визнали неплатоспроможним у лютому 2015 року, хоча у квітні того ж 2015-го активів у банку було на суму майже 10 мільярдів, - «Главком»), а його саме вбили, «Республіка» стала власністю НБУ. Нацбанк, на мій погляд, мав уже давно виставити її на торги і продати. Тоді «Республіку» було б давно добудовано. Тому що є покупці на неї. Не скажу, що бажаючих багато, але вони точно є. Це не означає, що треба її за безцінь продати. Поставте чесну ціну, яку вважаєте необхідною. Нехай би люди взяли участь у торгах, і іноземці також. Це гарний актив, він на 80% уже збудований. Там, крім усього іншого, тільки 5 тисяч робочих місць. Орендатори нас постійно запитують про те, коли він відкриється. Але от буде вже третя зима, як він стоїть. А нерухомість, коли стоїть, псується. З точки зору збереження конструкції, це абсолютно неприйнятно. Це я як будівельник кажу. Тому мене цей настільки недержавний підхід (не виставляння ТРЦ на торги, - «Главком») НБУ дуже дивує.

І нам прикро, звісно. Такий об’єкт був би флагманом того, що ми робили. Він дуже гарний, технологічний і сьогодні дуже актуальний. Усі, хто сьогодні будує великі торговельні центри, фактично все з «Республіки» «змалювали». Та мені приємно, що ми будуємо найкращі проекти. Ocean Plaza – це найкращий ТРЦ, «Комфорт таун» – найкращий район для життя, у мене діти там живуть. Наразі вони навчаються в Лондоні, але ж зовсім скоро повернуться і просять не продавати їхні квартири тут, бо мають амбіції щодо реалізації своїх ідей у Києві.

Мешканці «прибережних» дворів, до речі, люблять розповідати страшні історії про те, що будинки «Кофорт тауну» стоять просто над захороненням відходів заводу «Вулкан».

Ви ж не думаєте, що я б дозволив своїм дітям жити там, де екологія погана? І дружина моя там працює. Нічого там немає. Ми проводили дослідження там, СЕС усе 25 разів перевірила.

Певний час тому на сайті безкоштовних оголошень OLX продавали ваш проект – бізнес-центр 101 Tower. Розібралися, хто це робив?

Ми не продавали. Ми тим людям написали листа з проханням розповісти, що це таке. Дивіться, люди сьогодні сидять без роботи. Сидять собі і думають: а давайте продамо якусь будівлю. Знаходять начебто якогось покупця. А потім йдуть до хазяїна і кажуть: хочеш продати будівлю? Все матеріальне продається – запропонуйте гарну ціну лише.

А OLX, до речі, – це орендар в IQ бізнес-центрі. Ми з ними маємо дружні відносини.

Бізнес-центр «Парус» – не ваш проект. Але питання не можемо не поставити: він справді нахилився? ЗМІ повідомляють, що сталося відхилення будівлі від своєї осі через підземні води. Начебто це і було причиною продажу центру.

Ні, неправда, він не крениться. Я знаю технологію будівництва «Паруса». Там в основі будівлі баррета. Там запас, думаю, дуже великий. Це не палі. Там таке неможливе. Тим більше, якби він кренився, він би давно вже впав.

«До Гройсмана потрапити досить важко, він дуже зайнята людина»

Ви сьогодні – не лише бізнесмен, а й радник Кличка. Тобто займаєтеся проблемами міста?

Звісно.

Що саме входить до вашої компетенції?

Здебільшого це відстоювання інтересів міста в Міністерстві фінансів, в уряді загалом і у Верховній Раді. У мене гарні ділові відносини з багатьма представниками уряду, тому є можливість за необхідності організувати зустріч чи провести консультації.

У кабінет до Гройсмана можете спокійно зайти?

Можу, але не спокійно. До Гройсмана потрапити досить важко, він дуже зайнята людина. Але в будь-якому разі у мене є можливості сприяти співпраці уряду та муніципалітету, тому я і допомагаю Віталію Кличку.

Ще займаюсь кількома проектами. Наприклад, допомагаю в зоопарку з реконструкцією. У нас є нова концепція. Він буде на європейському рівні. Навіть якщо зробити хоча б половину з того, що задумали, повірте, це вже буде найкращий у Європі зоопарк.

Поясніть, у чому полягав сенс того, що ви залишили посаду першого заступника Кличка і перемістились на місце його радника? Кажуть, ви виконуєте ті самі функції, просто тепер не несете відповідальності.

Це неправда. Я все-таки бізнесмен, був ним і ним залишаюсь. Я неодноразово казав, чому туди пішов. Хотів допомогти місту, Віталію. Всі ж забули, яка була ситуація. Майдан був повністю завалений наметами, в адміністрації жили люди, безхатьки, я у своєму кабінеті шприци знаходив... Я одразу казав, що приходжу на рік. Ну, довелося ще до виборів допрацювати. Виграли ми вибори, і все – я спокійно пішов, як і повинен був піти. Я не збирався там залишатись. Політика – це не моє. Коли йшов до Кличка першим заступником, думав, що буду господарником, і політики не торкатимусь. Але, на жаль, політика мене почала чіпляти і досі чіпляє. А цього я дуже не люблю, бо в політиці потрібно говорити те, що від тебе хочуть почути, а не те, що ти думаєш. Ти постійно потрапляєш на популістів, які роблять з мухи слона. Понад те, я, вибачте, не альтруїст, мені треба заробляти гроші. У мене 10 дітей і на 8 тисяч гривень, звісно, я їх забезпечити не можу. Як бізнесмену мені все-таки потрібно приділяти час бізнесу.

Скільки відсотків часу ви приділяєте увагу бізнесу, скільки – ролі радника Кличка?

90% на 10%.

Я допомагаю меру порадами, спілкуюсь із ним майже щодня. З купи питань він питає моєї поради. Це не означає, що він робить, як я скажу. Але на багатьох речах я розуміюся добре.

З яких питань Кличко звертається до вас?

Глобальних. Це питання бюджету, стратегічного розвитку міста. Це питання якихось порівняльних характеристик, правильності зроблених техніко-економічних обґрунтувань тих чи інших проектів – не будівельних, а будь-яких. Він може питати, як правильніше вести діалог з іноземними інвесторами, тому що я займався реструктуризацією боргів і так далі, у мене великий тут досвід.

І часто мер дослухається до ваших порад?

Він дуже самостійна людина. Я даю поради і ніколи не наполягаю на їхньому виконанні, бо це його відповідальність, його справа. Але прислухається, звісно. Щодо тих сфер, де можуть бути мої якісь особисті інтереси, він питання мені навіть не ставить. Та й мені було б незручно в таких випадках щось говорити.

Чому, перебуваючи в статусі радника мера, ви все ще проводите наради з працівниками КМДА, даєте вказівки? Звідки у вас такі повноваження?

Я не проводжу нарад. Але я присутній на щотижневих нарадах у мера, на які він викликає заступників, там я виступаю. А те, що я особисто проводжу якісь наради чи даю вказівки, – це неправда. У мене статусу такого немає. Я можу комусь щось порадити, якщо мене питають. Політика, ще раз зазначу, – не моє.

«У Віталія сьогодні мета номер один – це Гідропарк і Труханів острів»

Щодо «братися і доводити до кінця». Півтора року тому, на початку виборчої кампанії у Києві, Віталій Кличко відвідав парк «Нивки» в Шевченківському районі і пообіцяв його перетворити на екопарк із wi-fi, велогенераторами, системою утилізації батарейок і навіть «розумним будинком». Чому досі до цього парку не дійшли руки?

У нас була велика програма. 23 парки було взято в цей проект, і багато що було реалізовано.

Вибачте, але якщо говорити про парк «Нивки», то там, незважаючи на обіцянки, на доріжках злазить асфальт, зсуви руйнують сходи…

Гроші в першу чергу виділялись на ті парки, які можна було швидко зробити. До «Нивок» точно час дійде. Ми реконструювали першим Парк Пушкіна – там багато чого зроблено. Взагалі, у рамках проекту «Київські парки»  було зроблено близько 23 000 кв. м мощених доріжок, висаджено понад 500 дерев, очищено шість озер, встановлено 600 опор для освітлення, у семи парках з’явився безкоштовний wi-fi. Було здійснено повну реконструкцію парку «Тельбін», у якому, до речі, реалізовано найдовшу в Києві бігову доріжку. Повну реконструкцію було також проведено у парку «Оболонь» в урочищі Наталка. Цей список може бути дуже довгим, та вважаю, що краще про нього розкажуть відповідальні представники КМДА. 

У Віталія сьогодні мета номер один – це Гідропарк і Труханів острів. Він хоче зробити там справжній великий парк, шукає іноземних інвесторів для цього. Я думаю, він свого досягне. Це для нього важливо. Як і зоопарк, до речі. А реконструкція парків поступово відбуватиметься. З кожними роком дедалі більше фінансування туди виділяється. Ми дуже сподівалися, що меценати нам у цьому теж почнуть допомагати і рухати цей процес, але, на жаль, у нас залишилося не так багато меценатів, які готові витрачати гроші на парки.

Ви особисто витратили щось на парки?

Я витрачав. Я – перший, хто на цей проект з парків дав 100 тисяч гривень. Ми разом із Віталієм дали по 100 тисяч першого ж дня.

Ще одна проблема для Києва – це цвинтарний колапс. Ховати людей немає де. Що робить і що робила влада міста, коли ви були першим заступником Кличка, для розв’язання цієї проблеми? Це теж питання землі.

Не я цим займався. Але питання розглядалося.

Моя позиція полягала в тому, що треба було терміново домовитися з областю про чіткий розподіл кордонів і нарешті вже узаконити їх. Треба було щось забрати у області, а вони натомість хотіли забрати 80 гектарів Коцюбинського. В цьому розподілі й були місця під нові кладовища. Тобто область віддавала і дороги, і місця. Була взаємна вигода. Та втрутилась політика. Те, що місто набувало більше, нікого не хвилювало, а от ідея віддати 80 гектарів спровокувала багато смороду. Я так розумію, що поки на це ніхто не пішов. Мені простіше, я не політик, я б зробив. Але можна зрозуміти Віталія. Керівник віддати нічого вже не може – це обов’язково йому запишуть у мінус. Хоча домовленість із тодішнім губернатором Володимиром Шандрою у нас була. Могли бути вирішені питання і стосовно кладовищ, і стосовно звалищ.

Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»