Як пережити блекаут і чи потрібно ставити ялинку під час війни? Поради психолога

Життя під час постійних відключень світла, коли зникають опалення і водопостачання, нікому не додає оптимізму. Про те, як не скотитися у відчай, бути бадьорими і підтримати близьких «Главкому» розповіла професорка кафедри теоретичної та практичної психології Львівської політехніки Олена Лещинська.

Відключення світла: темно і холодно надворі, темно і холодно вдома, похмуро на душі. Чи можна якось внутрішньо себе налаштувати, щоби менше журитися?

Хочу нагадати, що ми вже переживали блекаут у кінці 90-х. Який вихід? Гуртуватися! Я у той період проживала у гуртожитку. Ми з сусідами збиралися разом і вирішували, до кого «ідемо на свічку». Були якісь розмови, дискусії, забави для дітей – те, що можна робити, коли немає електрики.

Ми маємо подбати про свій психологічний стан, мінімізувати стихійні переживання. Треба, як і раніше, регулярно харчуватися. Треба подумати, з ким із друзів зустрітися, де побути разом. Тобто якось перетворити цей блекаут на події, які не несуть негативного настрою і не дають відчуття безвиході.

У випадках, коли людина не може контролювати ситуацію і тривожиться через це, психологи радять взяти під контроль принаймні щось. Наприклад, зробити прибирання, скласти список справ, які потрібно зробити, коли з’явиться електрика тощо. Як ви ставитеся до такого методу розради?

Якщо ми говоримо про те, як структурувати цей час, то так, треба подумати, що можна зробити без електрики і діяти.

Однак якщо ми говоримо про неприємні емоції, їм треба протиставляти приємні. Коли нам холодно – ми лікуємось теплом, коли нам смутно і самотньо на душі – ми лікуємося спілкуванням та взаємодією з іншими людьми. Можна також подумати, кому гірше у цей момент і допомогти йому.

Крім того, є такий психологічний лайфхак, що будь-яку ситуацію, яка лякає та напружує, треба додумати до кінця: оце добре, оце погано, як буде потім – і врешті-решт ми приходимо до висновку, що нічого, прорвемося.

Зрештою у такі моменти можна сказати собі: я доросла людина, у житті всяке буває, я відповідальна, я це переживу. Я б радила критично і об’єктивно поглянути на ситуацію. Ти живий, тобі у цей момент нічого не загрожує, ти маєш що їсти, ти зараз не замерзнеш – тоді у чому причина смутку?

Від темряви особливо сумують люди старшого віку. Що порадите їм?

Вимкнення світла може стати якимось особливим тихим моментом – можна посидіти у тиші, без телевізора, пригадати щось зі свого життя. У людини зрілого віку є великий бекграунд, і він також може бути джерелом позитивних емоцій. Це дуже захоплююче заняття, якщо спробувати.

Активно тривають суперечки щодо того, чи доцільно ставити новорічні ялинки у містах під час війни. Це ознака стійкості суспільства, чи ми просто знайшли спосіб виплеснути агресію у таких суперечках? 

Зараз народ справді шукає, куди виплеснути агресію. Це розповсюджується і на ситуацію із виключенням світла – у нас в одному з сусідських чатів пишуть: «У вас зараз є світло, то ж ви не включайте його одночасно у двох кімнатах, бо чим яскравіше у вас зараз горітиме світло, тим довше ми без нього сидітимемо». Подібні «срачі» – це не маркер того, що у людей все добре, раз у них є на такі речі сили. Це лише маркер того, що ми звикли розв’язувати питання якимись неадекватними способами. Наприклад, на День Землі ми виключаємо електрику на одну годину. От ви мені скажіть, це відключення електрики десь у якомусь місці у день Землі – воно вирішує якусь проблему? Це хибний шлях: вирішувати проблему за рахунок дій, які ніяк не впивають на її вирішення.

Тепер стосовно ялинок і святкування. З одного боку, дуже близькі до мене військові кажуть: «Святкуйте як хочете. Ми воюємо за те, щоби у вас все було добре». З іншого боку, цивільні мали би проявити солідарність з військовими. Треба також мати на увазі, що є сім’ї, у яких близькі зараз у війську – їм не до свят. Ще більше не до свята сім’ям, які вже когось поховали. Я вважаю, що треба як мінімум проявити солідарність: у країні війна і зараз не до розваг.

Часто лунає контраргумент: не потрібно рашистам і Путіну давати можливість забрати у наших дітей свято, новорічну казку.

Я цю думку також чую. Але хто заважає у дитячому садку, школі, вдома влаштувати дітям свято? Громадськість же обговорює вуличні гуляння. Прогулянка центром міста саме до ялинки не є обов’язковою. Дітям слід пояснити: «Сьогодні нема ялинки та свята, тому що ця сволота на нас напала». Я думаю, що це важливо.

Знаєте, у мене великий досвід роботи із психологічним насильством, маю на увазі деструктивні культи. Маніпуляції щодо нав’язування своєї волі, як правило, звучать так: «Для дітей це потрібно. А це треба заборонити, бо це дітям нашкодить». Найгірше – це спотворювати світ дітям. Зараз світ жорстокий і несправедливий, і цьому треба опиратися – дітям треба про це говорити у тій мірі, у якій вони можуть сприймати. Як мінімум: чому ми не святкуємо Новий рік – тому що війна, тому що біда, тому що не у всіх дітей батьки зараз поруч.

Ви особисто бачите зараз збільшення проявів агресії?

Треба утримуватися від агресії відносно одне одного. Ворог у нас один і ворог у нас зовнішній. Буває, чую у транспорті: «От я би набила морду зараз тій пані, яка говорить російською». Я розумію, накопичується агресія по відношенню до абсолютно незнайомих людей.

Ми знаємо, хто ворог і що це він творить усі ці безчинства. І це зараз привід для того, щоби ще більше любити себе, любити своє життя, українське життя, з нашими дурними звичками, з нашими суто національними заслугами. Треба розуміти: наш ворог – той, хто на все це посягає. Інших ворогів, усередині, немає: ні на Сході, ні на Заході, не серед дорослих, ні серед дітей, ні серед військових, ні серед цивільних.

Наталія Сокирчук, «Главком»