«Ненавидіти ворога нормально, але...» Психіатр пояснює, як нам жити далі

«Ненавидіти ворога нормально, але...» Психіатр пояснює, як нам жити далі

Тіна Берадзе: «На жаль, українці масово «лікуються» антидепресантами і алкоголем»

Тіна Берадзе: Українцям слід вчитися жити у нових умовах

Для більшості українців нормальне, звичне життя зупинилося 24 лютого. І навряд чи воно відновиться навіть тоді, коли стихнуть звуки сирен та вибухів. За перший місяць війни рашисти знищили понад 4,5 тис. житлових будинків. За цією цифрою стоять сотні тисяч родин, які тепер залишилися без домівки. Ракети та бомби окупантів вже перервали життя півтори сотні дітей та тисяч дорослих. На фронті щодня гинуть українські воїни.

Як усе це пережити? Що робити з непереборним бажанням повернутися додому, як бути тим, кому нема куди повертатися, і як пережити втрату рідних та близьких тим, кого спіткала ця біда?

На ці та інші питання в інтерв’ю «Главкому» відповіла лікар-психіатр, психотерапевт, медичний психолог, доктор медичних наук, викладач Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка Тіна Берадзе.

Як пережити тугу за домом? Що робити людям, які зараз в евакуації?

Найперше – сказати собі: «Це диво, що я вижив/вижила. Я вдячна, що я живий/жива, що зі мною моя родина, що мої діти в порядку». Це потрібно повторювати собі як мантру – тільки так ми зможемо переконати свою психіку.

Другий етап – прийняти ситуацію. Усвідомити обставини, за яких людина у даний момент знаходиться. Озирнутися навкруги і сказати собі: «Я опинився у такій ситуації. Найкраще, що я могла/міг зробити, я зробила/зробив: врятувала себе і своїх дітей». Я часто чую від своїх студентів, що вони почуваються винними: за те, що поїхали з країни, а не лишилися. Я їм пояснюю: ні, це не так. Якщо ми не виживемо, не буде кому відбудовувати країну.

Ми не усвідомлюємо того, що Росія на нас напала. Це нормальний механізм захисту психіки: заперечення. Повірити ж у це потрібно, необхідно прийняти це. Оце «я хочу додому» саме по собі означає, що ми відкидаємо зміну умов існування. Заперечення погане тим, що цей стан періодично змінюється на гнів. Потім – знову відкидання, і так по колу. Це порочне коло, нам як нації потрібно з нього вийти, інакше ми не зможемо рухатися далі.

Ракета влучила в столичну багатоповерхівку (Фото: ДСНС) Ракета влучила в столичну багатоповерхівку (Фото: ДСНС)

Як бути людям, яким вже нема куди повертатися?

Знову-таки, прийняти: це вже сталося. Інакше людина просто застрягне у цьому переживанні. Але у такому випадку порад мало. Якщо я сказати такій людині «Просто візьми себе в руки», вона захоче мене вдарити, і буде права. Бо людям, які втратили дім, потрібна серйозна терапія.

Є люди, які втратили дім, а є ті, які втратили рідних… Це страшніше.

Так.

Є втрата близької людини, на яку очікують: коли хтось довго і невиліковно хворіє Тоді мозок його рідної людини вмикає захисний механізм і заздалегідь готує себе до втрати. Тобто смерть – це очікуваний процес. Геть інша річ – коли внаслідок нещасного випадку молода, здорова людина помирає. Реакція психіки зовсім інша, це реакція на гострий стрес.

Те, що з нами відбувалося, це гострий стрес: викид адреналіну, інтенсивна робота. Зараз, через місяць після початку війни, триває важкий і важливий процес: спроба повернення організму до свого нормального стану. Рівень адреналіну падає, натомість охоплює відчуття спустошеності. Людина квола, її мало що радує. Значно гостріше починає відчуватися оце «я хочу додому». Саме зараз треба зупиняти себе, нагадувати що так, це сталося, і слід навчатися жити у нових умовах.

Мільйони людей зараз почувають надзвичайно сильну ненависть до країни-агресора, її президента, до росіян, які підтримують убивства українців. Що робити з цим почуттям – і чи треба з ним щось робити?

Цей нелюдь (Путін – «Главком») заважає нам еволюціонувати, втягує нас у свій абсурд. Розумієте, якщо ми концентруємося на своїй ненависті до нього, ми йому допомагаємо. Ще Конфуцій сказав: «Якщо хтось викликає у тебе злість – значить, він тебе переміг».

Цей негідник порушив еволюційний процес. Це означає, що ми маємо вижити і поставити на ноги своїх дітей. Ми ж не повинні втягуватися у цей процес – навпаки, попри все, ми маємо еволюціонувати. Почуття ненависті є абсолютно нормальним. Це адекватна реакція нашої психіки. Звісно, ми ненавидимо, але це не означає, що ми маємо зупинитися і дозволити цій ненависті нас повністю поглинути. Натомість нам потрібно це почуття назвати («Я його ненавиджу»), усвідомити, але не концентруватися на ній. І таким чином не втягуватися у путінську гру. Ненавидіти нормально, але бути паралізованим цією ненавистю – ненормально. Відтак, варто обмежити – не відмовитися, а саме обмежити – читання стрічки новин.

Користувачі соцмереж масово скаржаться на виникнення певних слухових галюцинації: коли ввижаються звуки сирен чи гул літака. Як цьому зарадити?

Це ПТСР (посттравматичний стресовий розлад).

Посттравматичний стресовий розлад – психічний розлад, різновид неврозу, що виникає в результаті переживання однієї чи кількох психотравмівних подій, таких як, наприклад, військові дії, теракти, аварії чи стихійні лиха, катастрофи, важка фізична травма, побутове чи статеве насильство, загроза смерті або перебування свідком або втнуватцем чужої смерті. ПТСР проявляється як довготермінова реакція на стрес.

Будь-який звук, який хоч трохи чимось нагадує про небезпеку, спрацьовує як тригер, як пусковий механізм. Це нормальна реакція, як це не дивно. Організм таким чином хоче захистити себе від можливої небезпеки. Що робити? У той момент, коли людина здригається від звуку, скажімо, сирени «швидкої допомоги», що проїжджає під вікном, треба просто прислухатися і заспокоїти себе. Таким чином ми ніби перевчаємо організм: це – звук сирени «швидкої», а не повітряної тривоги, так ми привчаємо свій мозок до нормальної реакції на цей звук. Здригання від такої галюцинації людина не може контролювати, але може контролювати свою реакцію на неї. Одразу скажу: це велика робота над собою. Якщо ми зараз не почнемо цього робити, через рік ми масово будемо страждати від запущених форм ПТСР.

Більше скажу: це добре, коли людина розуміє, яким є пусковий механізм для здригання і навіть початку панічної реакції. Гірше, коли тригер важко визначити.

Ще одна поширена скарга: втрата відчуття часу. Чому вона виникає і що з цим робити?

Це тому, що у нас у всіх досі 24 лютого. Час не рухається. І це перша ознака того, що ми застрягли у неприйнятті ситуації.

Кожного ранку, як тільки ми прокидаємося, треба казати собі: «Сьогодні таке-то число такого-то місяця 2022 року». Уже не 24 лютого, то все вже відбулося. Ця елементарна вправа дуже допомагає повернутися у реальність і перший крок до того, щоб не дати ПТСР себе засмоктати.

Зруйнований окупантами будинок у Тростянці (фото: facebook) Зруйнований окупантами будинок у Тростянці (фото: facebook)

Війна закінчиться, всі кинуться відбудовувати міста, відновлювати життя. Українці не дуже дбають про психічне, ментальне здоров’я – у нас це якось не заведено. До чого може призвести масовий нелікований ПТСР?

Справді, внаслідок нашого радянського минулого ми – українці – приділяємо вкрай мало уваги психічному здоров’ю. Відповідь: це панічні атаки. Наслідок нелікованого ПТСР – тривожна, депресивна нація. На жаль, українці масово «лікуються» антидепресантами і алкоголем. Я хочу наголосити: треба усвідомити, що до моменту, коли ми зможемо повернутися до свого нормального життя – додому, до роботи – мине ще багато часу.

Я вже 40 років спеціалізуюся на проблемі ПТСР. У 2008 році багато працювала у Грузії. Тоді всім було дуже тяжко. Зверніть увагу: бойові дії у Грузії тривали чотири доби. В Україні війна вже понад місяць. Уявіть, якими можуть бути наслідки для психічного здоров’я нації.

До слова, про алкоголь. В областях, де скасований «сухий закон», чи просто вдома у запасливих людей, є доступ до алкоголю, часто звучить: «Якби не вечірній келих-два-три вина чи ще чогось, я б це все не пережив». У настільки стресових ситуаціях алкоголь можна вживати чи ні?

Ні в якому разі зараз не можна щодня вживати алкоголь. По-перше, це не допомагає. ПТСР не лікується алкоголем. Ми ж не лікуємо алкоголем діабет чи перелом ноги? То чому ми маємо лікувати психічний стан алкоголем?

По-друге, часте і регулярне вживання алкоголю – це вірний шлях не до полегшення стану, а до алкоголізму.

Наталія Сокирчук, «Главком»

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів