Країна-спецслужба. Експосол розповідає про методи білоруського КДБ

Скандальний інцидент з примусовою посадкою пасажирського авіалайнера в аеропорту Мінська та подальшим затриманням опозиціонера Романа Протасевича зайвий раз продемонстрував те, що зрозуміло було давно. Білоруссю керують спецслужби, які приймають рішення в рамках своєї викривленої логіки. Що лише призводить до ще більшої ізоляції лукашенківського режиму. Просто випадок з Протасевичем – дуже медійний, але опоненти Лукашенка до цього безслідно зникали роками.

Колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний методи роботи місцевих спецслужб випробував на собі. І добре знає, як це – жити під цілодобовим ковпаком. В розмові з «Главкомом» Безсмертний згадує, як в Мінську за ним та його родиною по п'ятах ходили «янголи-охоронці», порівнює місцеві в'язниці з Освенцимом та прогнозує, як «казус Протасевича» може вплинути на хід зустрічі Володимира Путіна та Джо Байдена.

«Півтори-дві години треба було крутитися по місту, аби відірватися від хвоста»

Останні події у Білорусі фактично зайвий раз засвідчили, що це – така країна-спецслужба. Ви прожили в ній деякий час в ранзі посла. Як відчувається робота місцевого КДБ, коли ти знаходишся безпосередньо в Мінську? До вас же явно була прикута особлива увага.

Дійсно, в цій країні, яка, як не дивно, знаходиться в Європі, існує тоталітарний режим. Причому, він такий волюнтаристський, тоталітарний і чимось дуже нагадує те, що було в таких арабських країнах, як Лівія з Муаммаром Каддафі і в Іраку з Саддамом Хусейном. Невипадково в історії Лукашенка є фаза кінця 90-х, коли він «зависав» на стосунках із цими диктаторськими режимами. А якщо брати суто з людської точки зору, то це відчуваєш буквально з перших кроків, коли ідеш по землі Білорусі. Я таке відчуття пам’ятаю з радянських часів: коли ти в готелі чи в кав’ярні весь час ловиш на собі погляд, а коли повертаєш голову, то обов’язково або двері десь хлопнуть, або десь за рогом сховається людина. Дуже це яскраво відчувалося у вихідні дні, коли ми з сім’єю дозволяли собі годинку походити по Мінську. Обов’язково за собою бачив людей, які іноді просто не ховалися і йшли, як супроводжуючі.

У Мінську всі знали, що є деякі ресторани, які прослуховувалися. І коли хтось, особливо дипломати, хотіли донести якусь інформацію, то заходили туди, проводили зустрічі, щось декларували і сумніву не було, що ця інформація доходила туди, куди потрібно. Більше того, іноді ви зустрічаєтеся з журналістом, говорите про щось, матеріал ще не виходить, а за добу-півтори вас запрошують в МЗС, і під час розмови ви чуєте фрази, які виголошували з цією людиною. Я вже не кажу про постійні супроводи. Зокрема, були такі випадки, коли приїжджали українські гості, причому достатньо високопосадові, і треба було організовувати зустрічі в посольстві. Я сам з водієм виїжджав, щоб таку людину забрати. Півтори-дві години треба було крутитися по місту, аби відірватися від хвоста, хоча потім я сам прекрасно розумів, що це даремно. Тому що все одно навколо посольства була абсолютно повністю контрольована територія. Більше того, якщо раніше навколо посольства ніяких забудов не було, тільки парк, то зараз там вже стоять радіолокаційні системи.

Тобто прослуховується все, що відбувається в посольстві?

Так, безумовно, системи зв’язку, закритого зв’язку і так далі. Тобто говорити про те, що ця система в попередні роки себе не проявляла, не можна. Працювати в посольстві України в Білорусі – це знаходитися 24 години під повним контролем. Але з часом ти до цього звикаєш, розумієш, що це просто умови, в яких ти мусиш працювати, і під це підлаштовується твоя поведінка.

І як ви підлаштувалися?

Все це зрештою переростає в те, що ти з дружиною, з колегами починаєш просто глузувати. Коли тебе і прослуховують, і дивляться за тобою, то просто переходиш в систему таких побутових стосунків. Я до таких речей, як подарувати тим, хто за тобою стежить, морозиво, не доходив, але в принципі фахівці знають, що іноді такі речі використовуються. Коли бачиш, що за тобою слідкують, купив морозиво і поклав на лавку поруч – мовляв, пригощайтесь.

Ніби іноді ти ходиш по лезу ножа. Після протестів в 2010 році, під час яких побили та заарештували дуже багато людей в Мінську, в мене була ціла серія зустрічей з учасниками цих протестів. Їх треба було просто по-людськи підтримати, поспілкуватися. Після того у мене відбулася розмова в МЗС Білорусі, де у відкритій формі було сказано дипломатичною мовою, що в моїй поведінці є ознаки, які можуть бути зашкодити двостороннім стосункам і так далі. На що я відповідав вельмишановним панам, що Україна обрала свій шлях до Європи, а європейська спільнота таким само чином оцінює ці події, тому для нашого уряду є неприйнятним таке відношення до громадян. Це все говориться такою мовою дипломата, хоча ти прекрасно розумієш, що в будь-який момент місцевий режим може перейти межу. Ми всі розуміли, що це може бути.

Що саме? Вони ж не заарештують посла, умовно кажучи?

Ні-ні, але можуть вчинити різного роду дорожньо-транспортну пригоду. До речі, КДБ Білорусі в радянські часи спеціалізувався саме на ДТП, серцевих хворобах різного роду… Якщо є діти, то можуть побити дитину, бо вона ж ходить в інститут чи школу. Можуть за об’єкт обрати будь-якого співробітника посольства. А коли виникне питання медичного обслуговування, просто можуть в ньому відмовити. Є багато таких речей, аби протидіяти дипломатам.

Причому треба чітко розуміти, що спецслужби і МЗС там – одне ціле. Тому ви апріорі маєте бути готовими до цього. Наприклад, за період моєї роботи білорусами було визнано двох українських військових аташе персонами нон-грата у відповідь на видворення співробітників посольства Білорусі в Україні, які займалися шпіонажем на нашій території. В таких ситуаціях завжди відбуваються дзеркальні дії, але це може не розголошуватися. Якщо ж цьому надається розголос, це означає, що рівень стосунків між країнами псується і стає дуже поганим. Далі відбувається зниження дипломатичного представництва, коли роль посла виконує тимчасовий повірений, а посольство скорочується до мінімуму.

«У Лукашенка є психопатичні риси – він може як розправитися з Протасевичем, так і його відпустити»

Ви особисто розмовляли з Лукашенком. Чи зараз, коли він пішов вже зовсім пустився берега, ви відмітили якісь суттєві зміни у його поведінці?

Я одразу, коли вживу почав спілкуватися, помітив у нього комплекс голови колгоспу. Я ж виріс в селі і знаю цю радянську фігуру. У більшості цих людей було два єства: вони грубі та безкультурні в спілкуванні і фізично впливають на людей. Це помітно в Лукашенку дуже сильно. Його «бикуватість» і груба мова ще й підкреслюється відповідною білоруською інтонацією з грубими «р», «ш», «ч». Вона накладається на цей зміст, і ти прекрасно розумієш його реакцію. Тому для мене не була сюрпризом його поведінка під час цієї кризи з літаком. Але навіть по його реакції було видно, що не він є центром управління цією операцією.

Тобто ви натякаєте на росіян. Наскільки сильною є «спарка» російської ФСБ і КДБ Білорусі?

Ніякого КДБ Білорусі не існує – це підрозділ ФСБ. До речі, в періоди, коли демонстративно псувалися стосунки між Мінськом і Москвою, про це навіть говорили в урядових колах, парламентських колах Білорусі, і сам Лукашенко не довіряв власному КДБ. Невипадково в адміністрації завжди існувало інформаційно-аналітичне управління, якому формально підпорядковувалися РНБО, КДБ, розвідка, слідчий комітет, а на чолі цього управління протягом довгого періоду перебував син Лукашенка Віктор. І він керував всім безпековим блоком. До речі, цікаво, що зараз на тлі цих подій Віктор ніде не засвічується. Був тільки один випадок під час протестів, коли він десь у жовтні з’явився на якійсь велогонці.

Ще коли ви працювали послом, мабуть, чули про катування у білоруських в’язницях. Ми всі бачили відео Протасевича, де він «зізнається», які страшні злочини готував і як з ним дуже добре обходяться в СІЗО. Але при цьому у нього гематоми на обличчі, а його батько стверджував, що в сина зламаний ніс.

У 2010 році після грудневих виборів було заарештовано шістсот з чимось осіб. З частиною тих, хто відсидів, я зустрічався, і їх дійсно дуже сильно били. Там у в’язниці над людьми знущаються – змушують віджиматися від підлоги, відповідну стойку тримати… Це хіба що в старому кіно можна побачити – так стосовно громадян вели себе нацисти. Окрім того, використовуються різного роду психотропні речі, аби людину розговорити. Але це не виходить на публіку, бо коли людей випускають, вони пишуть відповідну заяву про помилування та співпрацю з КДБ. Люди – це люди, поріг болю в кожного різний, і треба розуміти, що в іншому випадку ніхто б з них не вийшов. Без цих заяв їх би просто там згноїли. Дуже важко пережити ці всі тортури, назва такої в’язниці як Окрестіна сьогодні для білорусів звучить як Бухенвальд чи Освенцим.

Чим, на вашу особисту думку, завершиться історія з Протасевичем? Чи може бути якийсь широкий жест з боку Лукашенка, який відпустить його на волю під обіцянку, що той «більше так не буде»?

У Лукашенка є такі психопатичні риси, тож він може як просто показово розправитися з Протасевичем, так і його відпустити. Взагалі у ситуації з Протасевичем я все більше і більше припадаю до думки, що він – жертва, яку вибрали абсолютно випадково. Я думаю, що ситуація з літаком планувалася не для внутрішньої білоруської кухні, а з прицілом на зустріч у Женеві президентів США та Росії. Скоріш за все, з точки зору ціннісних пріоритетів, Байден підніме питання Протасевича. А далі Путін може запропонувати йому певний обмін на щось інше. Очевидно, що операція планувалася не в Мінську, за нею стоїть Москва. Фігура Протасевича могла виникнути вже в ході реалізації цього задуму. Бо тим курсом раніше літали у Вільнюс всі – і Тіхановська, і інші лідери опозиції.

«Нинішня молода Білорусь вже не сприймає Лукашенка та весь його істеблішмент»

Нещодавно відбулася зустріч Путіна та Лукашенка, яка тривала кілька годин, але за її результатами не було зроблено якихось гучних заяв. Окрім того, що Росія надасть Білорусі черговий кредит в $500 млн. Що саме вони могли так довго обговорювати? Наприклад, Володимир Зеленський вже відкрито каже, що Україні можуть загрожувати військові «сюрпризи» з боку Білорусі, якщо та підпише з Росією якусь оборонну угоду.

Зазвичай ці зустрічі присвячені одному питанню – Лукашенко циганить гроші. Економіка Білорусі знаходиться в нікудишньому стані. Раніше всі зовнішні візити, які здійснював Лукашенко, були присвячені тільки, аби щось «втюхати», тому що білоруські підприємства були затоварені, як і зараз. А ще частіше він просто циганив гроші і потім же по такій схемі віддавав. Загалом в бюджеті Білорусі дірка десь на сім мільярдів доларів. Три мільярди вони зекономили, знявши дотації з сільського господарства, а інші вимушені позичати. Двічі на рік вони змушені нахилятися і бігти в Кремль. І кожні півроку Лукашенко потроху продає суверенітет. Спочатку це було у вигляді продажу великих ліквідних об’єктів на кшталт МПЗ. «Білоруськалій», якщо ще не переданий росіянам, то закредитований ними так, що вже не висмикнеться. А щодо фразеології, яка лунає на переговорах Путіна та Лукашенка, то якою може бути розмова між паном і васалом?

Але ж були періоди, коли Лукашенко відверто йшов на конфронтацію з Кремлем, як це навіть перед останніми президентськими виборами було.

Це була така гра, спрямована на те, аби показати, як Батька бореться за Білорусь, щоб люди його підтримували. Лукашенка показували як героя, який захищає білорусів, а в результаті цієї операції до березня минулого року Лукашенко пересадив всіх національно-демократичних лідерів. Частину опозиції вигнали за кордон – Позняка, Саннікова. І не випадково на виборах з Лукашенком конкурували Тіхановський, Бабарико – тобто фігури, які виросли вже в сучасній Білорусі. Така собі буржуазія, що була зрощена на російських нафтових грошах. Таким чином була створена ситуація, яка, з точки зору технологів, мала б забезпечити підтримку Лукашенка. Навіть останні його виступи були білоруською мовою, відтак були певні сподівання. Але годі, бо нинішня молода Білорусь вже не сприймає не тільки самого Лукашенка, а й весь його істеблішмент, тому що вона конфліктує з цим «совком». Люди мусять якось виживати, тому в більшості своїй живуть на дві країни – ще й на Литву, чи Польщу, чи Україну.

Є думка, що Росія хоче остаточно пов’язати руки Лукашенку, аби фактично анексувати Білорусь. А який сенс цієї анексії, коли Кремлю вигідніше мати такий собі буфер у вигляді формально незалежної, але повністю підконтрольної Білорусі?

Ви праві у тому, що Путіну не потрібен білорус з його проблемами. Путіну потрібна Білорусь як об’єкт та ресурс. Так, як потрібен був Крим – кого там цікавить, чи є у кримчан вода? Йому потрібна білоруська територія, щоб розмістити там військові частини, потрібні білоруські ресурси, а людей він з великою радістю виштовхає куди завгодно. Путіну все одно – чи Лукашенко, чи хтось інший ходитиме у нього в слугах. Віртуальність білоруської державності на сьогодні не заважає і не допомагає. А поступово, коли Лукашенко в черговий раз приїжджає просити гроші, шляхом формування договірної бази та добровільних кроків суверенітет Білорусі здається. Навіть «референдумів» як в Криму проводити не доведеться, все буде оформлено офіційними угодами.

Після історії з літаком та закриття українського неба для білоруських авіакомпаній Білорусь запровадила індивідуальне ліцензування для низки українських товарів. Також під приводом ремонту Мозирського нафтопереробного заводу радикально скорочується постачання білоруського бензину, який складає серйозну частку на українському ринку. Тобто це можна розцінювати як початок торгівельної війни. Наскільки довго вона може тривати чи це просто такий емоційний жест?

Насправді, будь-яка із проблем, яка потенційно може виникати при таких обмеженнях, дуже легко Україною закривається. Від цього найбільше програє Білорусь, бо треба мати на увазі, що торговельне сальдо з Білоруссю є негативним для України – ми більше у них купуємо, ніж вони у нас. При цьому 60% товарообігу – це світлі паливно-мастильні матеріали. Паливо, яке надходить до нас з Білорусі – це те, яке свого часу постачалося до України з країн Балтики і Європи. А потім в силу адміністративного тиску та корупційних схем воно почало надходити через Білорусь. Тобто Україна виграє від ліквідації корупційних схем та від диверсифікації ринку постачання і розвитку внутрішнього виробника.

Сама ж Білорусь є дуже залежною від української металургійної продукції. Я не хочу називати конкретні підприємства, але більше 80% потреб білорусів в металі закривалося Україною. Лукашенко розуміє, що компенсувати її білорусам нізвідки, бо росіяни будуть ціну задирати. Взагалі українсько-білоруський товарообіг дуже впав у порівнянні з минулими роками – якщо в 2010 році він складав під 7 млрд дол., то за нинішні півроку – лише півтора мільярди. Та й що це за товарообіг, з якого 60% становлять паливно-мастильні матеріали?

Павло Вуєць, «Главком»