Лариса Ніцой: Навколо мого будинку всі магазини перейшли на українську

Лариса Ніцой – дитяча письменниця, педагог, громадська діячка, один з найвідоміших борців за право українців на українську мову. Цьогоріч Ніцой на правах громадського діяча та експерта брала участь у створенні резонансного закону «Про освіту», продовжила боротьбу із російськомовним обслуговування у крамницях та допомагала батькам з різних куточків України відстоювати право дитини вчитися українською у школах. Її вчинки, заяви та оцінки завжди провокують бурю емоцій в соцмережах. Прихильники палко вітають Ніцой, противники дозволяють собі вдаватись до образ та погроз. Та її це не зупиняє.

Пані Ларисо, нині ви – один із найзатятіших борців за українську мову…

Я змушена.

Мало бажаючих боротися? Не відчуваєте підтримки?

Люди зайняті своїми проблемами, вони доведені до зубожіння. Треба якось виживати – які мовні питання? Водночас українці дуже вболівають, хоч і не готові відкрито виходити на акції протесту, бо зайняті іншим. Наприклад, Сергій Притула у Facebook зробив допис про те, що десь в аеропорту почув, як іноземці приїхали і дякували нашому працівнику. Вони запитали: як вашою мовою thank you? Той каже «Спасібо».

Притулу так зачепило, що він написав, мовляв, яке «спасібо», якщо «дякую»?! Я прокрутила його сторінку вниз, подивилася попередні дописи: 2-3 тисячі лайків. Допис про «спасібо» - 20 тис. лайків. Тобто людям це болить. У мене на сторінці так само. Я ж пишу на різні теми. Наприклад, нещодавно оголосила про конкурс на  найкращий малюнок, народний депутат Анатолій Євлахов навіть премію запропонував: 5 тисяч гривень. У нас дуже розкручений Санта Клаус, Дід Мороз. А як виглядає Святий Миколай? Як він виглядатиме на листівці, на коробці з цукерками, на вітрині магазину? Ці малюнки ми збираємо аж до старого нового року. У мене на сторінці у Facebook є посилання, куди ці малюнки відправляти. І українській справі послужити, і помалювати, і премію отримати.

Але це не так цікавить народ, як мовне питання, бо цей допис збирає менше лайків, ніж про мову. Свідомість українців росте з дня на день, у нас багато садків переходить на українську мову, школи. На жаль, це не заслуга влади. Звісно, добре, що ініціатива є знизу, з народу, але перепрошую, влада нам тоді для чого? Як волонтери підняли армію, так само і мову підняли батьки дітей.

Розкажіть, чого вдалося досягти за рік вам та вашим однодумцям.

Їх насправді багато. На українську мову перейшли провайдер Bilink, «Розетка», «Епіцентр», «Космо», магазин «Цитрус» пообіцяв до нового року перейти на українську мову.

Зараз ще воюємо з кінотеатром «Космополіт».

Я не можу приписувати ці перемоги тільки собі, бо у своїх дописах закликаю людей писати листи, звертатися щодо обслуговування державною мовою – і вони пишуть. Прошу і подякувати за позитивні зміни – бачу, дякують.

Головна перемога полягає от у чому: суспільство почало обговорювати проблему дискримінації україномовних громадян. Раніше про це говорити було незручно, соромно. Переломний момент настав тоді, коли я опублікувала свій допис про те, як мене вивела з себе касирка у магазині. До цього я вимагала, щоб малюнки рибок в «Охматдиті» підписали українською мовою, оскільки це національна лікарня – то чому ці рибки підписані іноземною? Це, звісно, піднімалозбурення у суспільстві, але невелике. А от допис про касирку… Я вагалася: публікувати його чи ні. Чому? Як правило, у соцмережах ми публікуємо свої досягнення: хвалимося успіхами, грамотами, місцями, де побували, машинами тощо. А тут раптом ти виставляєш допис про те, як сів у калюжу.

Насправді я ж пожалілася, у мене ж інтонації були такі: «ох, люди, мене довели». Я змалювала ситуацію, як вона стояла і наді мною знущалася, а я вже просто не витримала. А народ-то міряє ще своєю парадигмою, що ми пишемо собі хвалебні оди, і мені пишуть у коментарях: «а чим ви хвалитеся?». Так я ж не хвалюся, навпаки, показую ситуацію, в якій повелася недостатньо культурно, не толерантно, бо вже просто нема сили терпіти! І багато українців раптом усвідомили, що і з ними те саме відбувається щодня. І це стало таким собі сеансом психотерапії. Як у голівудських фільмах, коли всі сідають у кружечок і починають заявляти «я-алкоголік» і розповідають про свою проблему. У психології є момент, що людина починає шлях до одужання з визнання наявності проблеми. Я своїм дописом визнала, що проблема є: мене довели до нервів такою ситуацією. І таке враження, що народ видихнув: «нарешті хтось про це написав! Так і мене ж теж дискримінують». Почалася хвиля оцих виплесків в Україні. Українці почали піднімати голову, і це найголовніше досягнення.

Ще одне досягнення. Мій син перейшов у шостий клас, з’явився предмет «російська мова». Коли я запитала, чи буде він її вивчати, син відповів: «Я спробую». Я дозволила спробувати.  Дитина після першого уроку сказала, що не вивчатиме російську. І вчителька сподобалась, і жодних конфліктів не виникало, але... «Над дошкою висів портрет Шевченка і я цілий урок вважав себе зрадником». Виховала дитину у партіотичному дусі. Спочатку я писала заяву, щоб нам одним на всю школу дозволили не вивчати російську мову. Керівництво було дуже здивовано. Потім, коли я добилася, - виявляється, один в полі таки воїн! - деякі батьки до нас приєдналися. Про це почув п'ятий клас, на той момент вони були ще у четверому класі. Вони ще з четвертого класу написали колективного листа від усієї паралелі директору про те, щоб на наступний рік їм забезпечили вивчення польської мови замість російської. Пішла хвиля.

Навколо мого будинку всі магазини перейшли на українську мову. Російськомовних покупців продавці обслуговують їхньою мовою.

Є ще одне досягнення – щоправда, воно половинчасте. В Одеській області у Розквітівській територіальній громаді сталася дуже неприємна ситуація, коли дві мами написали заяву про те, що їхні діти не хочуть вивчати російську мову, а замість неї просять ввести уроки математики. Школа пішла на принцип і сказала: «Русский язык все учили и будут учить, это язык Достоевского и Пушкина, и как вы будете без него жить». Мами почали наполягати – відстоювали свої права, бо ж таке правило є. Конфлікт дійшов до такої стадії, що одній з мам спалили машину. Більше того, на зборах села ці дві сім’ї збиралися виселяти! Почали кричати, що ми вас, мовляв, вивеземо тачкою з села, якщо ви самі не поїдете. Це все через російську мову. Я вважаю, що у цьому винні вчителі: вони не надали свободу вибору. Вносяться зміни у навчальний план, у нас же демократія: хто хоче – вчить, хто не хоче – не вчить. Одна з мам до мене звернулася ще рік тому – я їй рекомендувала, з якими заявами куди звертатися. Ми йшли виключно юридичним правильним шляхом. Я була вимушена втрутитись, їхати у це село, до Одеси, до заступника голови обладміністрації і його розпитувати про те, що відбувається. Ми добилися зміни навчального плану у школі. У цій школі зараз російська мова вивчається як факультатив. Я ж взагалі вимагала спочатку, щоб хто хоче, міг вчити російську на уроках. Але якщо вже пішла така вперта боротьба – довелося взагалі прибрати російську мову. Хто хоче – після уроків вчіть, якщо ви такі борці.

Це маленька перемога, бо було б добре, якби ще й покарали винуватих, якби педагогічний колектив цієї школи теж поніс покарання, бо ж саме вони розпалили цю колотнечу.

Продивляючись ваші пости у Facebook, зрозумілий висновок: на вашу думку, закон «Про освіту» - це найбільша поразка року для української мови?

Ні, я не можу назвати це геть поразкою. 100% поразкою було б, якби пройшов варіант міністерства освіти. Пройшов наш варіант (експертів, громадськості, - «Главком»), але вони його поковеркали. Водночас поразка у тому, що влада його видозмінила та підлаштувала під себе. Тепер вона може маніпулювати цим документом. В результаті саме цей закон допомагає Міносвіти маніпулювати висновками Венеційської комісії.

Введення «українських квот» на радіо та телебаченні – це перемога?

З квотами – це поразка, бо на телебаченні фактично нічого не зміниться. У законі прописано, що у жовтні наступного року повинні вступити в силу 75% української мови. Це великий заголовок, а під ним є підпункти дрібненьким шрифтом, які нівелюють ці 75%. Бо вказана частка розповсюджується лише на ведучих. Чи зміниться істотно ситуація на телебаченні, коли всі гості, експерти, політики будуть говорити тією мовою,  якою хочуть? До того ж, 25% все одно залишається російська. Поразка у тому, що ми залишили в ефірі мовну шизофренію. Ніде на телебаченні такого немає, щоб, наприклад, у Франції телебачення мовило португальською за рахунок Франції. Візьмемо канал ВВС, який транслює свої новини на весь світ. Політика каналу – він повністю англомовний. Вони що, не демократи, чи вони когось дискримінують? Ні, просто така політика каналу. Якщо ти приходиш на канал, то ти або говориш англійською, або тобі дають перекладача – і це все одно буде англійська мова. Це світовий зразок. Закон про квоти вже почав діяти – ви побачили особливі зміни на телебаченні?

Я вважаю, що квоти потрібно вводити не на години і хвилини, а на хвилі або на передачі, аби уникнути цієї мовної шизофренії. Наприклад, для кримсько-татарського народу нехай буде 20-хвилинна передача кримсько-татарською мовою. Це чудово, нехай звучить кримсько-татарська музика. Але ці 75% і мішанина, до якої квота призводить, - це неправильний підхід. Це потрібно у майбутньому вирівняти, звісно, залишивши певний відсоток для меншин, але для чисто мовних передач або і цілих каналів. Якщо у них є сила і свої фінанси вести канал своєю мовою – це прекрасно. Нехай канали конкурують між собою, люди обирають собі – український чи, наприклад, угорський канал.

Нещодавно на телеканалі Zik один угорський активіст сказав мені: «Я мушу сказати, вибачте, але так воно є, угорська меншина вважає вас монстром. Тому що ви забороняєте нам говорити нашою мовою». Ну що це за перекручення? Вони думають, що коли я кажу, що хочу, аби їхня мова розвивалась, то роблю це лише для червоного слівця. Але ж це правда! Мені дуже подобаються усі національні особливості, колорит. Єдине – вони повинні визнати, що в державі Україна – верховенство державної мови, української. В державі Угорщина – верховенство угорської державної мови. Розмовляйте далі своєю мовою, учіть діток в школах мові меншин, але при цьому вивчайте державну. Ви не можете не знати мови держави, в якій живете.

На радіо, наприклад, такі зміни є. Члени Нацради розказували, що радіостанції не лише дотрималися, а й суттєво перевиконали норми щодо української мови в ефірі.

Це за власним бажанням, а не за законом.

Ви допускаєте, що і телебачення піде таким шляхом?

А чому ж вони вже цього не роблять, адже закон вступив у силу? Просто останній термін виконання – це жовтень наступного року.

Водночас, наприклад, хлопці-ведучі ранкового блоку на каналі ICTV перейшли на українську і навіть звернулися до глядачів із проханням пробачити їм помилки, не сміятися з них, бо вони знаходяться у процесі вивчення мови. Боже, та ніхто з них не сміється, це було так тепло, зворушливо! Наталія Влащенко, продюсер Zikу, тепер веде українською мовою. Дмитро Гордон тепер в ефірі розмовляє українською мовою. Він розказує всім, що він за українську мову. Я у цьому сумніваюсь, бо він насправді захищає російську, але принаймні при цьому говорить українською.

Як, на вашу думку, потрібно популяризувати українську мову?

Паралельно потрібно популяризувати, робити якісний продукт і проводити активну державницьку позицію, роз’яснювати.

Ви належите до покоління, яке виросло на радянських фільмах. Як ви ставитеся до радянських фільмів в ефірі українських телеканалів? Зокрема, до незмінної телестрави новорічного ефіру - «Іронії долі, або З легким паром».

Я люблю це кіно. Люблю Ельдара Рязанова – нічого, що він російський режисер, він геніальний. Я виховувалася на цих фільмах. Все-таки, якась ностальгія залишилася. Але я і прихильниця того, що нам вже час знімати своє: комедії, серйозні фільми, попсові фільми, мультики. Нам час пропагувати своє.

Як ви ставитеся до заборони «Сватів»?

Ми стояли на Майдані за те, щоб нарешті у нас запрацювали закони. Щоб нарешті закони були для всіх, а не діяли вибірково. Щоб ми жили за правилами,  і ці правила працювали. Ми ввели таке правило: усі, хто їздить у Крим, або хто з Росії підтримує агресію в Україні, того ми; а) в країну не пускаємо, б) не рекламуємо їхню продукцію. Ми дотримувалися цього правила, поки це стосувалося російських акторів і російського продукту. Раптом це правило поширилося на наш продукт, бо ж «Свати» - це український фільм, просто у ньому взяв участь російський актор (Федір Добронравов – «Главком»). І тут чомусь з’явилось питання: «а чому це правило має розповсюджуватись на цей фільм? А давайте якщо його знімав «95 квартал», то нехай це правило не працює?»

Почекайте.  

Друзі, ми домовилися про правила, і тепер треба їх дотримуватися. Цей фільм під це правило підпадає? Підпадає! То про що ми тоді говоримо? Так, шкода; так, хочеться його дивитися; так, це український продукт. Але ж це кіно підпадає під правила! Або ми його забороняємо, або у нас знову закон діє вибірково. Треба припинити цю практику. Ну і українським митцям, режисерам буде наука: залучайте в свій продукт українських акторів і не будете попадати у таку катавасію.

Наталія Сокирчук, «Главком»