Ми малюємо на стінах лікарень Ємєль з берізками і думаємо, що це наше

Ну що, друзі, чергова суперечка з рускім міром «што ви пріцепілісь к етім картінкам, дєті всьо равно нє панімают, ліш би красіво било» – і в мене готове наступне відкриття, ЗВІДКИ НОГИ РОСТУТЬ У НАШИХ ДОРОСЛИХ ПРОБЛЕМ. Зараз ви самі, власноруч, зробите це відкриття. Готові бути «ошелешеними» )) ? Поїхали...

Для початку проведемо дослідження. Для експерименту візьмемо казкових героїв. Завдання: серед перерахованих образів визначити наші(українські) і чужі (американські, європейські). Зверніть увагу, шукаємо не поганих і хороших, а СВОЇХ і ЧУЖИХ. Може «чужих» комусь звучить грубо, то поділимо на НАШИХ і ЇХНІХ.

Перелік перший. Шрек, посіпаки, Міккі Маус, качка Скрудж МакДак, оленя Бембі – погодьтеся, не наші герої, їхні, американські. Класні, смішні, але не наші, заокеанські. І ми це чітко усвідомлюємо. ЇХНІ.

Перелік другий. Червона шапочка, олов’яний солдатик, снігова королева, бременські музиканти – теж не наші, європейські (французькі, англійські, німецькі). Це вже географічно ближчі до нас герої, з нашого континенту, але все одно сусідські, іноземні. ЇХНІ.

Перелік третій. Колобок, курочка Ряба, царівна-жаба, Котигорошко, Іван царевич і сірий вовк, Летючий корабель, царівна Несміянна, Івасик-телесик – це вже наші.

Здається, ми чітко розуміємо, де іноземні казкові герої, а де наші.

Точно? Ви впевнені, що розумієте, де наші, а де чужі? І з першого ж погляду їх розрізняєте? Бо в третій позиції тільки колобок, курочка ряба, Котигорошко, Летючий корабель та Івасик-телесик – НАШІ, українські. А царівна-жаба, Іван царевич і сірий вовк, царівна Несміянна – російські, тобто ЇХНІ, не наші. Це казкові герої сусідньої держави. У нас в Україні ніколи не було царів, то ж це образи чужі, які ми звикли приймати за своїх!

Виявляється, у нас настільки розмита межа між нашим і їхнім, між українським і російським, наскільки ми не розділяємо спочатку казкових героїв, потім героїв фільмів, потім героїв історичних подій і самі історичні події (наші і їхні), що поступово складається враження, що у нас ЄДІНАЯ КУЛЬТУРА, ЄДІНИЙ НАРОД, ЄДІНАЯ СТРАНА.

Ми малюємо на стінах лікарень Ємєль з берізками і думаємо, що це наше. А це їхнє, російське. Ми дивимося російський мультик про князя Владіміра, читаємо на уроках рускіє биліни про Добриню Нікітіча чи Ілью Муромца – і думаємо, що це їхнє, а насправді це наше, українське.

У нас наскільки змішалося все в голові, така каша, як пише російський класик: «смєшалісь в кучу коні, люді», що стає важко зрозуміти, де своє, а де чуже, і ми вже не можемо розібратися, де свої, а де чужинці, і кого з них захищати, а кого посунути подалі. І закладаємо цю міну уповільненої дії ми самі собі ще в дитинстві.

Я не закликаю негайно викинути всі російські казки. Чи оголосити їх ворожими. Я закликаю нарешті почати проводити межу, де своє. Як це роблять інші народи. Щоб чітко розуміти, хто ми і де наше. Це називається отим складним словом «самоідентифікація».

А тепер повертаємося до обіцяного відкриття. До нього залишився один крок.

Дослід другий, останній. Завдання: назвіть казкових чи літературних героїв чи образи (крім козаків, мавок, Котигорошка, Івасика-Телесика), які були б відомі не тільки Вам. Назвіть впізнавані ВІЗУАЛЬНІ образи, які всіма людьми сприймаються як чітко українські. Глянув, і розумієш - Україна.