Михайло Гончар: «Ключ» до «Північного потоку-2» лежить у Вашингтоні

Наприкінці березня компанія Nord Stream 2 AG (100% акцій належать «Газпрому») отримала дозвіл на будівництво та експлуатацію газопроводу «Північний потік-2» у німецькій винятковій економічній зоні. Це ключове рішення для скандальному проекту, який загрожує українській газотранспортній системі. Саме наш газогін нині забезпечує основний транзит блакитного палива з Росії на Захід.

Для того, аби «Північний потік-2» отримав остаточне «добро», його ініціаторам слід заручитися підтримкою усіх країн, через територію яких він має проходити, а також схваленням з боку Єврокомісії. Наразі дозволи на будівництво швейцарській Nord Stream 2 AG, яка була створена для управління газопроводом, надали Німеччина і Фінляндія, залишилися Швеція, Данія і формально сама Росія.

Але чи почнеться будівництво цього року? Тиждень тому низка західних ЗМІ, зокрема британська газета The Telegraph опублікували матеріали кількарічного розслідування Комітету Єврокомісії з питань конкуренції. Частина оприлюднених у ЗМІ документів свідчить про те, що посадовці Єврокомісії хочуть домовитися з «Газпромом» зокрема і  про будівництво трубопроводу, заплющивши очі на порушення російською газовою компанією антимонопольних норм ЄС. Політика «Газпрому» полягає у тому, щоб запроваджувати для різних країн різні умови і ціни на свій товар. Таким чином росіяни сегментують європейський ринок газу. Мета - політичний тиск на країни перш за все Східної Європи, зокрема Польщу, Болгарію, країни Балтії, пишуть західні медіа. Особливо дісталося Німеччині. У доповіді за підсумками розслідування йдеться про особливу роль Бердіна, який «отримував  вигідніші ціни на газ та був задоволений угодами з росіянами», у той час як країни Східної Європи платили вищу ціну попри коротший шлях доставки.

В експертному середовищі б’ють на сполох. Мовляв, у разі реалізації проекту газотранспортна система України буде генерувати збитки. Під час нещодавньої зустрічі канцлера Німеччини з президентом України Петром Порошенком Анґела Меркель запевнила, що Україна не має постраждати через будівництво «Північного потоку-2». За її словами, про це розмовляли з президентом Володимиром Путіним. «Не може такого бути, що через «Північний потік-2» Україна практично не буде мати жодного значення як транзитна країна природного газу», - переповіла канцлер зміст розмови з російським лідером. Однак навряд чи ця заява сильно заспокоїла українську сторону. Наразі невідомо, яким чином Україна може «не постраждати», адже ніхто не пояснив, як компенсувати у разі втрати щорічні надходження від транзиту газу через нашу державу в розмірі $3 млрд. 17 квітня президент Франції Еммануель Макрон, виступаючи у Європарламенті наголосив на тому, що «Північний потік-2» ставить під питання енергетичну незалежність Євросоюзу.

«Зараз проект ризикований. Голова «Газпрому» Олексій Міллер потрапив під недавні драконівські санкції Вашингтону. Важко уявити, як Shell, Engie та інші фірми проекту Nord Stream-2, будуть ризикувати, розвиваючи проект, який є під такою величезною політичною та юридичною загрозою», підсумовує свою статтю The Telegraph.

В інтерв’ю «Главкому» український нафтогазовий експерт, президент центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар розповів, які важелі залишилися в України та союзників, аби зупинити будівництво «Північного потоку-2», про перспективу судових справ навколо скандального трубопроводу та про те, у чому полягає ключова роль США у цій історії.  

Низка західних ЗМІ 12 квітня опублікували результати розслідування Комітету Єврокомісії з питань конкуренції, в яких фактично йдеться про змову Єврокомісії і «Газпрому». Єврочиновники покривали зловживання російського газового монополіста. Які наслідки скандалу можуть бути для «Північного потоку-2»?

Гіпотетично цей скандал, якщо його не погасять, здатний підірвати проект. Але поки що тільки гіпотетично. Зараз ми бачимо лише медіаефект від цього скандалу. Розслідування проти єврокомісара з питань конкуренції Маргрете Вестагер не порушено, вона не відсторонена від виконання своїх обов’язків. Так, поляки спрацювали майстерно, вони забезпечили вкидання суспільно значущої інформації, яку приховували у Брюсселі, в медійний простір.

Це ломова польська відповідь на брутальну лінію Берліна щодо підтримки проекту «Північний потік-2». Але щодо суті розслідування проти «Газпрому», яке  було здійснено ще в період каденції попереднього складу Єврокомісії, то тут ситуація виглядає неоднозначною. Так, «Газпром» зловживав своїм домінуючим, а то й монопольним статусом на низці ринків країн Центрально-Східної Європі, тиснув на компанії і уряди. По суті, попередник нинішнього комісара з питань конкуренції, іспанець Хоакін Альмунія завершив це розслідування, вважаючи його справою честі. «Газпром» був не просто обвинувачений, було доведено порушення конкуренції. Російській компанії загрожував штраф до $10 млрд або 10% річної виручки. Але новий склад Комітету зайнявся фактично ревізією напрацювань попередників. Розслідування Комітету розпочалося у 2011 році, наприкінці 2013-го було завершено. Від 2014-го минуло чотири роки. З того часу все поступово вщухло, траплялися лише поодинокі повідомлення про те, що з «Газпромом» досягнуто порозуміння, мовляв, росіяни пішли на співпрацю, частково визнали окремі факти порушень, пообіцяли «більше так не робити», дотримуватися європейського законодавства. Знаковою подією стало відкриття офісу «Газпрому» у Брюсселі у грудні 2013-го. Чомусь понад 20 років «Газпрому» не спадало на думку відкрити офіс в політичному центрі найбільшого економічного союзу світу, на який припадає десь ¾  російського газового експорту, а тут раптом прикортіло…

«Газо-мафіозний спрут знаходиться у кантоні Цуг благопристойної Швейцарії»

Наразі ніхто не пред’являє прямі докази порушень «Газпрому». Яка вірогідність того, що справа дійде до суду?

Вірогідність цього я би оцінив як 50 на 50. Гадаю, поява у медіа матеріалів розслідування, а опісля й відповідний резонанс, сталися не просто так, а щоби показати «Газпрому» і німцям, що поляки можуть й іншими методами діяти, коли ігнорується їхня позиція та позиція низки країн Центрально-Східної Європи у ключових питаннях. На мій погляд, це елемент певного алгоритму, який запускають у Польщі, можливо спільно з деякими іншими країнами Європи, зокрема, Британією.

Далі у ситуацію мав би втрутитися Європарламент, мало б відбутися «розслідування щодо розслідування». Бо як так трапилося: чи не наймасштабніший випадок неконкурентної поведінки з боку державної компанії походженням з-поза меж ЄС доведено, а порушник залишився не просто не покараним, а навпаки – для нього створили максимально комфортні умови не тільки для торгівлі газом, а і для реалізації інших проектів? Наприклад, у 2016 році «Газпрому» дозволили використовувати майже на повну потужність вже існуючий трубопровід «Північний потік».

Аби зрушити справу з місця потрібен конкретний фактаж щодо корупційних оборудок. Але ж немає якоїсь європейської Генпрокуратури, чи Генерального директорату слідчих справ ЄС, чи Всеєвропейського антикорупційного бюро, які би це розслідували. Розслідування корупційних дій – це прерогатива національної юрисдикції. Чи зробить, наприклад, Польща подальші кроки, враховуючи, що їхній ринок був в епіцентрі подій? Найближчим часом стане зрозуміло.

Є ще одна важлива річ, про яку не говорять. Газового корупціонера у Європі важко звинуватити у тому, що він брав хабарі від росіян, діяв на користь «Газпрому». Кілька років тому ми з колегами написали статтю «Перемога газократії над демократією», в якій докладно розписані сучасні корупційні технології російських державних компаній на прикладі саме «Газпрому». Мало хто звертає увагу на те, що у кантоні Цуг благопристойної Швейцарії зосереджено чимало офісів дочірніх компаній «Газпрому» в Європі. Саме там знаходиться газо-мафіозний спрут. А «офісний планктон» там насичений співробітниками російських розвідок та спецслужб, які працюють без дипломатичного прикриття з розрахунку на швейцарський нейтралітет та бажання залучати грошові потоки.

У Швейцарії специфічне господарче законодавство, яке створює максимально щільну завісу конфіденційності навколо різного роду оборудок і бізнесу. Ми пам’ятаємо схему «РосУкрЕнерго», яка свого часу дала бажаний ефект не тільки для «Газпрому» в комерційному значенні, але й для Росії в політичному контексті. З поміж іншого, ця схема дозволила корумпувати вище державне керівництво України. Недаремно вона функціонувала при трьох президентах – Кучмі, Ющенку, Януковичу. Швейцарська схема показала свою ефективність. Тому далі вона була клонована по всіх основних проектах «Газпрому» у Європі. Компанії Nord Stream і Nord Stream-2 зареєстровані у кантоні Цуг, там же неподалік дочірня Gazprom Germania, все поруч, все під рукою, під носом у Брюсселя, але за межами ЄС.

Які є механізми для того, щоби вирішити цю корупційну проблему?

Перш за все повинен бути суб’єкт, який на національному рівні конкретно взятої країни, використовуючи результати розслідування комітету Єврокомісії, з використанням власних напрацювань, намагатиметься у судовому порядку провести відповідні процедурні дії. Тоді уже будуть фігурувати як конкретні суб’єкти «Газпрому», так і певні особи, які мали відповідні повноваження і які сприяли російському монополісту на місці, допомагаючи реалізувати не тільки «хотєлки» «Газпрому» щодо монополізації ринку, але й відповідні  корупційні дії. Проте очікувати негайних судових процесів не доводиться, зважаючи на засилля німецьких впливів у Брюсселі. Але ця тематика точно не пройде повз американців та британців. Можливо, спливуть якісь файли моніторингу ефіру АНБ (Агентства національної безпеки) США, що «випадково» потраплять у ЗМІ…

Варто згадати і ще одну достойну тему для розслідування: куди подівся проект «Набукко» (газ Каспію для ЄС) і чому так вийшло, що австрійська компанія OMV, ініціатор цього проекту, який був офіційно визнаний пріоритетом ЄС, поступово його згорнула, натомість підтримала «Південний потік», який і був задуманий як кілер для «Набукко? Після скасування росіянами «Південного потоку» OMV так само активно підтримала «Північний потік-2». А в Брюсселі вже й не згадують про пріоритет «Набукко». Просто коротка пам’ять чи щось інше?

У Німеччині заявляють, що будівництво «Північного потоку-2» повинно залишити за Україною можливість транзиту. Це дійсно можна реалізувати на практиці?

Слушне запитання. Звернуть увагу, при цьому не називаються жодні цифри, не озвучуються жодні підходи у який спосіб це буде зроблено… Таким чином це просто слова. Україна хотіла почути гарантії, вона їх почула, але ми вже знаємо, чого варті російські і західні гарантії.  Достатньо згадати Будапештський меморандум. «Газпром» і минулого, і позаминулого року говорив про те, що транзит через Україну збережеться, але далі скромно називає обсяги – 10 – 15 млрд кубічних метрів, це практично ніщо для системи, потужністю 142 млрд куб. метрів. Дозволю собі припустити, що німецькі посадовці саме ці газпромівські «гарантії» і мають на увазі.  

За даними НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, нині Україна щорічно заробляє на транзиті до $3 млрд. Скільки втратимо після того, як запрацює «Північний потік-2»?

Так, від $2 млрд до $3 млрд протягом останніх років в залежності від обсягу транзиту та ціни на газ. З цих надходжень залишиться, грубо кажучи, $300-500 млн. Але їх не вистачатиме для підтримання усієї ГТС у функціональному стані. Тоді ГТС перетвориться на проблему, яка генерує збитки, а не приносить прибутки.

З одного боку Європа щиро розуміє небезпеку такої співпраці з «Газпром», з іншого – все одно продовжує таку співпрацю. Чому Німеччина не зважає на інтереси Польщі, країн Балтії, які проти цього будівництва?

Тому що Німеччина давно трансформує Європейський союз під себе. І вона просто, коли потрібно в м’якій формі, а коли і в брутальній, ігнорує позиції країн-членів ЄС. Німеччина – це найбільша економіка Європейського союзу і одна з небагатьох, яка є донором бюджету ЄС. У кожної країни-члена ЄС, а особливо у країн Центрально-Східної Європи Німеччина – основний партнер. Не тільки торговельний, а й у багатьох інших сферах, включаючи політичну.

Данія офіційно визнає, що може затягувати будівництво «Потоку». Що таке «затягувати»?

Данці не дозволяють будувати через свій сектор Балтики. 30-го листопада минулого року вони змінили своє законодавство, внесли до нього додатковий критерій національної безпеки, що має відтепер застосовуватись до проектів в акваторії моря. Це така своєрідна асиметрична данська відповідь на погрози з боку Росії завдати ядерного удару по Данії (у 2015 році посол РФ у Данії Михайло Ванін заявив, що Данія може стати мішенню для можливої ядерної атаки РФ. Це станеться, якщо Данія увійде в систему протиракетної оборони НАТО – «Главком»). От Данія взяла це до уваги і сказала, що нам не потрібні газпромівські труби. Але данську ділянку не складно обійти. Це спричинить затягування реалізації проекту на кілька місяців, бо доведеться перепроектувати частину маршруту, а це кілька десятків кілометрів.

Про те, що «Північний потік-2» порушує принципи прозорості, дискримінації та рівного доступу до ресурсів говорив і гендиректор Директорату Єврокомісії з питань енергетики Домінік Рісторі. То які механізми є у Єврокомісії, щоб зупинити будівництво трубопроводу?

Вже немає. «Газпром» успішно все нейтралізував. Єврокомісія мала би з самого початку зайняти позицію неприйнятності цього проекту для Європейського союзу. Оскільки проект не відповідає основному, триєдиному критерію – диверсифікації джерел, маршрутів і постачальників. Але Єврокомісія не могла цього зробити через одну просту причину – німецьке засилля в коридорах влади в Брюсселі. Попри те, що єврокомісар з питань енергетики і кліматичних змін Мігель Каньєте - проти, віце-президент Єврокомісії з питань Енергетичного союзу Марош Шефчович – проти. Європарламент – проти. А юридична служба Ради ЄС говорить що Європейська комісія не має втручатися в суто бізнесовий проект групи приватних компаній і вона на це не має мандату від Ради ЄС.

Україна має важелі впливу на будівництво «Північного потоку-2»?

Ні. Навіть країни-члени ЄС є безсилими. Тим більше Україна, яка не член ЄС. Ми можемо робити заяви, але реакція на них буде лише вербальною, хоча так не мало би бути. Ми можемо вимагати від ЄС солідарної позиції, бо Україна – член Енергетичного Співтовариства, має Угоду про асоціацію зі статтею 274 (стаття 274 – Співробітництво у сфері використання інфраструктури). Але нашим «високоосвіченим і високодосвідченим» дипломатам, які сидять на Банковій, Михайлівській, Грушевського, у Брюсселі сказали про те, що немає підстави проводити консультації відповідно до цієї статті Угоди про асоціацію, бо Європейська комісія не підтримує цей проект. Наша дипломатія тут же і заспокоїлась, мовляв, Брюссель проти. А тут мало просто вимагати консультацій заради консультацій. Тут потрібно напрацьовувати спільними зусиллями конкретний алгоритм протидії цьому проекту і схиляти до цього Єврокомісію, діючи спільно з дипломатією цілої групи країн-членів ЄС, передусім з Польщею, які опонують «Північному потоку-2».

«Нам потрібно задіяти «кийок американського ковбоя» проти «німецької корови», що спокусилась на «зелень»

Німецьке екологічне об’єднання Nabu хоче домогтись в судді скасування дозволу на будівництво «Північного потоку-2». Чи є практика подібних справ, про що вона говорить?

Так, є практика. Ті ж поляки доволі ефективно використали механізм суду Європейського союзу, коли восени 2016 року Єврокомісія погодила «Газпрому» задіяти на повну потужність «Північний потік», дозволивши використати газопровід Opal. Польща тоді опротестувала це рішення і використання Opal було призупинено. Хоча це було тимчасове призупинення рішення Європейської комісії, але тим не менше, це спрацювало. Коли йдеться про блокування «Північного потоку-2», то його потрібно блокувати трьома напрямками - в Німеччині зусиллями зсередини, на рівні ЄС і діючи ззовні із залученням британських та американських впливів.

То як діяти Україні за обставин, які склалися?

«Ключ» від того чи бути «Північному потоку-2» лежить у Вашингтоні. Якщо, зрештою, американці застосують санкції проти компаній-підрядників, «Газпром» не зможе реалізувати цей проект. За оцінками російських експертів, «Північний потік-2» на 90% - це зарубіжні технології, обладнання, матеріали. Росіяни без цього не здатні реалізувати проект. Тому ні у Москві, ні у Берліні поки що ніхто шампанське не відкорковує, а отже нам потрібно максимально задіяти «кийок американського ковбоя» проти «німецької корови», що відбилась від «європейського стада», спокусившись «зеленню на луках в швейцарському кантоні Цуг».

Меркель, зустрічаючись з Порошенком, сказала, що мала розмову з Путіним, який запевнив, що погоджується з тим, аби Україна залишалася транзитною країною. Де гарантія, що Росія вчергове не «кине»?

Телефонні гарантії від Путіна не вартують ані цента. Мінімальний рівень, необхідний для рентабельного функціонування цілісної ГТС, – це 60 млрд кубів. Ми це обрахували ще у 2011 році. Зараз називаються цифри й у 40 млрд та, навіть, 30 млрд кубів, але це для ГТС в усіченому вигляді, тобто, якщо левова частка потужностей буде виведено з експлуатації.

Тому політики уникають конкретних цифр, видаючи в ефір загальні фрази. Окрім цього, гадаю, що і Меркель, і Порошенко розуміють, що вірити кремлівському кидалі не варто.

Будівництво «Північного потоку-2» планують розпочати цього року. Скільки часу займе реалізація проекту, коли він почне діяти?

Завершення будівництва, якщо воно почнеться 2018-го, відбудеться наступного року або ж на початку 2020-го. Але це не означатиме виведення газопроводу на повну проектну потужність в 55 млрд кубів. Ще треба буде провести комплекс пускових та налагоджувальних, випробувальних робіт. Якщо піде «як по маслу», то, думаю, повноцінно його зможуть задіяти у 2021-22 роках. Тому у нас є якісь там пару років, але це не привід розслаблятися. Нам потрібно використовувати цей час для того, щоб домогтися свого. Щоб на рівні Німеччини і ЄС були ухвалені відповідні рішення у розвиток просто вербальних заяв про збереження транзиту через Україну - з конкретними цифрами і механізмами гарантій.

Михайло Глуховський, «Главком»