Міністр соцполітики Андрій Рева: Самозванець Захарченко будує «рай» в «ДНР», але своїх батьків чомусь тримає на нашій території

Міністра соціальної політики Андрія Реву можна зарахувати до «команди вінницьких» у Кабміні. До свого останнього призначення він багато років обіймав посаду заступника вінницького мера: спочатку Володимира Гройсмана, згодом – Сергія Моргунова. Хоча соціальна галузь для Реви не є новою (будучи заступником міського голови, він відповідав за соціальні питання й питання охорони здоров’я, а ще раніше керував районним управлінням соцзахисту), сам він свій перехід до уряду сьогодні жартома називає «божою карою».

Про протестні настрої, якими повниться суспільство у зв’язку із високими тарифами, причини збільшення кількості відмов у субсидіях, неможливість їхньої монетизації та «премії», які виплачує уряд за неоформлений шлюб, читайте у першій частині розмови з міністром.

А далі розмова пішла про неможливість переходу на накопичувальну пенсійну систему, проблеми з виплатами переселенцям, а також про те, чому міністру шкода київського мера.

«У нашій країні завжди є хтось «рівніший» за інших»

Пенсійна реформа. Що нині відбувається на ниві створення накопичувальної системи? Коли реально постане питання про її введення?

Коли можна накопичувати? Коли є надлишок. А коли в нас з 257 мільярдів гривень Пенсійного фонду 145 – це дотація державного бюджету, можна накопичити? Для того щоб підвищити пенсію, треба збільшити доходи Пенсійного фонду. Це аксіома.

Пенсійний фонд - банкрут.

А чого він банкрут? У кого розуму вистачило ЄСВ з 38% знизити до 22?

Ну, на «папєрєдніков» це «звалити» не вийде.

Так, це зробили ті «папєрєднікі», які сьогодні - у Верховній Раді. Можна в них запитати: ви ж ухвалили рішення, ви за нього маєте відповідати? Ви ж обіцяли: «тепер, як усі почнуть платити, грошей буде неміряно». Ви ж обклали податком пенсіонерів і отримали 1 мільярд 800 мільйонів гривень на рік! І кажуть: ой, які ми молодці, податок на пенсії ввели, бо пенсіонери в нас жирують, тож, якщо в нього пенсія більше трьох прожиткових мінімумів, треба 15% у них забрати. Забрали. 1 мільярд 800 мільйонів отримали. А потім посиділи й подумали: а хто ж у нас бідний? Придумали: великий бізнес, давайте йому ЄСВ знизимо. Результат: був 80 мільярдів дефіцит, став 145. Тобто, 65 мільярдів віддали їм, сказали: ну, ви хороші хлопці. Зараз, мовляв, їм соромно стане, вони заплатять, ми гроші отримаємо. Що ми отримали? Те ж саме. А тепер усі ходять і кажуть, ну треба ЄСВ знизити до 11%, бо мало ми знизили. От у людей з мізками нормально все?

Ми вели переговори з МВФ чотири години. Я не міг зрозуміти, чому вони на мене так дивляться. А потім вони кажуть: знаєте, у нас таке враження, що у вас не все нормально. 

- Що таке?

– От для чого ви це зробили, для чого ви знизили ЄСВ? Ви ж уряд, можете нам пояснити?

– Ні, - кажу. - Я не можу пояснити. Це безвідповідальне рішення.

Вони: ну, тоді підвищуйте пенсійний вік.

Запитую: а чому ми маємо підвищувати пенсійний вік? Давайте розберемося. От у нас 26 мільйонів людей працездатного віку. Зайнятих – 16 мільйонів. Безробітних офіційно 1 мільйон 700 тисяч, ну, до двох. Загалом 18 мільйонів. А де ще 8 мільйонів? Ніхто не знає. І це ще не все. Пенсіонерів 12,5 мільйонів. Із 16 мільйонів людей, які працюють, ЄСВ платять 10 мільйонів. 6 мільйонів із тих, хто офіційно працює, не платить. І де ці 6 мільйонів – я не знаю. Це пільги по сплаті ЄСВ. Бо в нашій країні завжди є хтось «рівніший» за інших. Далі з тих 10 мільйонів, що платять, 4 мільйони платять ЄСВ з мінімальної зарплати! Отже, 6 мільйонів людей, які платять повну вартість, утримують 12,5 мільйонів пенсіонерів. У Польщі при такій самій демографії,  22 (!) мільйони платників ЄСВ. Треба дивуватись, що в них пенсія отака, а в нас отака?

А тепер нам кажуть: давайте вводити накопичувальну систему. Нема питань. Ми з Пенсійного фонду нічого не заберемо. Отже, треба забрати додатковий ресурс. Із кого ми візьмемо ці додаткові гроші? Із тих шести мільйонів, які сьогодні утримують пенсіонерів? Тобто, ми їм скажемо: ви платите, то з оцих 4 мільйонів, які  є жебраками, ми нічого брати не будемо, а з вас візьмемо додатково ще 5%. І скільки їх стане завтра? Явно не 6 мільйонів, набагато менше. Ну, зате ми, начебто, накопичуватимемо.

Добре, накопичуватимемо. Що далі з цими грошима будемо робити? Їх же треба кудись вкласти. 100 гривень три роки тому і 100 гривень сьогодні – це різні гроші. Якщо ми їх сьогодні не витрачаємо, накопичуємо, вони мають рости. До банку ми їх покласти не можемо, банк - ненадійне місце. Вихід: інвестиційний пенсійний фонд. Але минулого року інфляція склала 49%. Для того щоб ці 100 гривень не пропали, інвестиційний дохід мав би бути минулого року 49 або 51%. Немає такої структури, яка дасть цей 51%. Нічого не дають. Усі лише кричать: дайте гроші, ми хочемо їх накопичувати.

Я був на початку червня у Швейцарії, на 105 конференції Міжнародної організації праці. Я вам покажу зараз їхні рекомендації (дістає папери, - «Главком»). Вони радять вивчити невдалий досвід схожих реформ у Центральній та Східній Європі та Латинській Америці. Що це означає? Нас попереджають: не лізьте, хлопці, подивіться, що в сусідів робиться. А в нас сьогодні йде розгорнута кампанія: негайно ввести накопичувальну систему. Є дві організації – МВФ (ліберальна, дає кредити) і МОП (ліва, дає рекомендації в галузі соціального захисту). Що написав МВФ у меморандумі? «Утримуйтеся від введення накопичувальної системи до стабілізації ситуації в Пенсійному фонді». І коли я про це говорю, мені кажуть: ви явно не хочете проводити Пенсійну реформу! Та нам перш ніж запроваджувати накопичувальну систему, треба навести порядок у солідарній. Не може бути ситуація, за якої є лише 10 мільйонів платників при 26 мільйонах людей працездатного віку. Поки ми не зробимо так, що платять усі, поки не відрегулюємо тіньові заробітні плати, щоб платили не з мінімалки, а з доходу, поки не зробимо пенсії в солідарній системі, за які можна буде жити, говорити про накопичення - це говорити про інтереси тих, хто хоче накопичення. Але чи будуть їм потім пенсію платити, враховуючи негативний досвід країн Східної Європи? Питання. Солідарна система є базовою. Якщо ви побудуєте будинок на поганому фундаменті, він розвалиться. А в нашому фундаменті сьогодні стільки перекосів, що ніякого другого чи третього поверхів  ви не побудуєте. Усе зруйнується.

фото: rbc.ua

Ви нині в уряді. Ваш давній соратник Гройсман – голова Кабміну. Ви можете змінити ситуацію.

Щодо ідеї повернення старої ставки ЄСВ, то я проти неї. Тому що над нами всі будуть сміятись. Ще Геракліт казав, що двічі в одну річку ввійти неможливо. І, наприклад, підняли ми цю ставку. Дефіцит був 145, став 80. Але ж він не зник. Бо проблема в тому, що не всі платять ЄСВ, і в тіньовій економіці. Якщо ми хочемо вирішити проблему дефіциту, треба регулювати не ставку, а робити так, щоб платили всі.

На мій погляд, це проблема, яка повинна бути загальнонаціональною. От ми сперечаємося: НАТО, ЄС, куди ми йдемо? Це добре. Але от проблема, якою буде пенсія, якою буде пенсійна система, стосується кожного українця. Ми маємо в суспільстві досягнути консенсусу з одного питання. Давайте всі домовимося, що ми всі, де б ми не працювали, чим би не займалися, офіційно чи ні, будемо платити ЄСВ. Тому що це й наша майбутня пенсія, і пенсія людей похилого віку, які сьогодні їх отримають. А їм же сьогодні дивитися в очі просто неможливо - їх кинули на цю мізерну пенсію. І кожен має розуміти, що завтра на цьому ж місці буде він сам. Ми повинні провести дискусію і досягти згоди між всіма: ми всі платимо. Це не податок до бюджету.  Це йде в Пенсійний фонд.

Ви мені вибачте, але коли сьогодні 2,5 мільйона працівників сільського господарства не платять ЄСВ, постає просте питання: вони що, не будуть пенсіонерами? Вони ж завтра прийдуть і скажуть: де наша пенсія? Вибачте, але сиділи хороші хлопці у Верховній Раді, які самі пенсію отримують, які постійно кричали, що село гине, приносили свиню в труні, з вилами ходили і кричали «ні в якому разі»?

«Як встановити факт смерті пенсіонера, якщо він помер у Макіївці?»

Яка сума накопичилась на рахунку невиплачених пенсій мешканцям окупованих територій?

Усі громадяни України мають рівні права. І право на соціальний захист мають усі.

На папері.

Проблема в тому, що реалізацією прав, записаних Конституцією, займається держава. У чому проблема людей на Донбасі? На певних територіях відповідних легітимних органів немає. Ви ж Пушиліну в руки гроші не дасте. Ми не контролюємо ті території. Фізично людині, яка там живе, ми пенсію заплатити не можемо. Тому ми їм кажемо: якщо ви залишили свою домівку і змушені були переїхати, ми вам будемо платити ці соціальні виплати, коли ви перебуваєте на території, яку ми контролюємо. Але ми ж не можемо сказати: сиди тут і все. І от коли ви там - платити вам ми не можемо. Банкоматів там немає. І якщо ви віддали свою картку чи хтось її у вас забрав і користується, ми не можемо цьому ніяк запобігти. До того ж, іноді пенсіонери помирають. Як встановити факт смерті пенсіонера, якщо він помер у Макіївці? Ніяк. А картка залишилась.

У пункті 8 Мінських угод записано, що після того як припиниться вогонь, буде відведено важке озброєння, відбудуться вибори, ми домовимося про модальність повернення соціальних виплат на цю територію. От у рамках мінського процесу ми й забезпечимо соціальні виплати.

Ми з вами розуміємо, що певна кількість переселенців, у тому числі пенсіонерів, які офіційно виїхали з тих територій, іноді туди повертаються…

Це їхнє право.

Так.  Яким є максимальний період часу, що вони можуть там перебувати, не втративши права на виплати?

Два місяці. А коли вони пишуть заяву з «певними обставинами» - три місяці.

Якщо «проштрафився» - поновлення виплат відбудеться лише за півроку?

Якщо людина втратила статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) за статтею 12 Закону України «Про соціальний захист внутрішньо переміщених осіб», де зазначено, що статус може бути скасовано в разі подачі свідомо неправдивих відомостей, якщо вона поїхала і не повідомила, то відшкодовуються збитки, завдані в результаті таких дій. От людина поїхала до Донецька, втратила статус ВПО, але деякий час отримувала виплати. Потім це з’ясували. Ми маємо поновити виплати після чого? Після того як особа відшкодував збитки. Ми ж не можемо подавати в суд на людину в Макіївку, у Донецьк, у Красний Луч. А от коли вона повернулася за виплатами, тоді й висуваємо претензії. Закон вимагає стягнути з такої особи кошти, а їх у неї немає. Тому, згідно з законодавством, ми  на термін до 6 місяців можемо призупинити виплату. От і все. Хоча це не всім подобається і дехто дорікає, що це незаконно, що ми порушуємо права людини. То виходить, що людина має права і жодних обов’язків.

Ви живете в Донецьку – ваше право, ми не можемо вам заборонити жити в Донецьку. Але ми не можемо туди платити. А люди що кажуть? «Давайте я зроблю вигляд, що я ВПО». І починається оцей пенсійний туризм та інші комбінації. Але куди в такому разі йдуть ці гроші – важко сказати. От нещодавно підрозділ «Фантом» затримав «діячів», які з повними сумками пенсійних карток їздили і знімали гроші.

«Соціальний інспектор приходить не для того, щоб «кошмарити» переселенців»

Виплати можуть призупинити в результаті перевірки соціальними інспекторами?

Слухайте, соціальний інспектор, який раз на півроку відвідує людину, яка є внутрішньо переміщеною особою, приходить не для того, щоб її «кошмарити».

Уявіть собі, людина переїхала з Донецька до Вінниці, в чужу для неї місцевість. Кому вона тут потрібна? У неї купа проблем. А тут до неї приходить соціальний інспектор, який каже: «Маріє Іванівно, добрий день. Ви у нас на обліку. Як ви тут живете? Що у вас тут? Вам потрібно лікування? Ваших дітей треба до садочку влаштувати, так?».

При цьому дозвіл на поновлення виплат має надаватися, в тому числі, і після обстеження житлових умов ВПО.

Я ж не з Марсу прилетів, я був заступником вінницького міського голови, відповідав за переселенців. Тільки нещодавно в нас було створено Міністерство з питань ВПО, раніше цим опікувалося лише Міністерство соцполітики. Проблеми переселенців не закінчуються на проблемі соціальних виплат і пенсій. Якщо він живе в чужій місцевості, у нього є й інші питання: житла, влаштування дітей до садочку або школи, лікування, отримання гуманітарної допомоги, працевлаштування. Є багато питань, які соцзахист самотужки вирішити не може. Цим повинна займатися місцева влада.

Передбачаючи створення цих комісій, ми моделювали ситуацію, що була у Вінниці. Коли людина приходила до нас на комісію, я як заступник міського голови відразу давав доручення: департаменту охорони здоров’я – вирішити питання, якщо є проблема зі здоров’ям. Департаменту соціальної політики – надати матеріальну допомогу, якщо людина потребує. Департаменту освіти – вирішити питання з влаштуванням дітей переселенців до школи чи дитячого садочку. Бо в нас же туди черги. Центру зайнятості – забезпечити працевлаштування. Житло? Будь ласка. На 1 січня 2015 року у Вінниці було чотири тисячі переселенців. На 1 січня 2016 року їх уже було шість тисяч. І це не тому, що люди більше їхали з Донбасу, навпаки, багато хто туди повертався. Переселенці з інших міст переїжджали до нас. Адже вони спілкуються між собою, розповідають одне одному, де відповідальніше займаються переселенцями. І де їм допомагають - люди туди і їдуть.

Усі кричали: от приїдуть донецькі, у нас криміногенна ситуація виникне. Я запитував начальника міліції: ну що там у нас? Він: усе спокійно, ніяких спалахів прояву злочинності немає. Так, людей більше стало. Але що це за люди? 700 - це викладачі Донецького національного університету. Далі - лікарі прекрасні приїхали, учителі, підприємці. Їх не треба за руку водити, вони самі влаштовуються. Їм просто треба трохи допомогти в цьому процесі. Ми отримали кращих людей із Донбасу, якими пишатися треба.

Чи вистачить інспекторів на всіх переселенців? Наприклад, за даними «Восток-SOS», тільки в Луганській області зареєстровано 268 тисяч переселенців. Тоді як соцпрацівників, які мають здійснювати перевірку, «аж» 29.

Що заважає органам місцевого самоврядування збільшити кількість соціальних інспекторів?

Відсутність грошей?

Давайте подивимось на цифри бюджету. На місцях бюджети перевиконані на 46%. Завдяки фінансовій децентралізації. Органи місцевого самоврядування можуть самі регулювати чисельність працівників. Більше того, місцева влада має бути зацікавлена в тому, щоб вести облік цих людей. Чому? От, наприклад, у Вінниці їх шість тисяч. Це небагато на 400 тисяч населення. Вони великої напруги не створюють. А якщо ми беремо 268 тисяч в Луганській області? Припустімо, до Сєверодонецька приїхало умовно 50 тисяч. Це ж відчувається - на лікарнях, школах, садочках, на всьому іншому. То, у принципі, Сєверодонецький міський голова має сказати: у мене кількість населення зросла, будь ласка, додайте мені субвенцію по освіті, медицині й т. д. Але він повинен мати об’єктивну картину. Він має зареєструвати цих людей у себе як переселенців. Він повинен їм допомогти легалізуватись. І тоді сказати: у мене зросло населення, будь ласка, надайте мені підтримку з бюджету.

Механізм, який ми запропонували, дозволяє врахувати інтереси й територіальних громад, і переселенців, і держави. Просто люди не звикли до того, що тепер це все врегульовано. І чіткі правила гри встановлені. Бо проблема ж «липових» переселенців теж є.

фото: radiosvoboda.org

Із 1 липня виплата пенсій, усіх видів соціальної допомоги ВПО здійснюється виключно через рахунки «Ощадбанку». І з цього ж числа «Ощадбанк» мав почати видавати пенсіонерам картки, які рівночасно будуть їхніми пенсійними посвідченнями. Але цього не відбулось. Принаймні, у деяких відділеннях банку точно. Пенсіонерам-переселенцям наразі відкривають рахунки та видають звичайні картки.

«Ощадбанк» має видавати банківські картки, які водночас є пенсійним посвідченням. Якщо десь не видають, значить, не роблять те, що написано.

Скільки офіційно зареєстровано переселенців і скільки з них «липових»?

Офіційно в нас зареєстровано 1 мільйон 700 тисяч переселенців. Стільки стоїть на обліку. Але допомогу як переселенці отримують лише 305 тисяч.

Щодо пенсіонерів. Офіційно 1 мільйон 200 тисяч пенсіонерів проживало на нині непідконтрольній територій. ВПО з них вважаються – 950 тисяч. Тобто, офіційно майже всі пенсіонери виїхали. Якщо вірити статистиці, 300 тисяч лише залишилось на непідконтрольних територіях. А нам постійно повторюють: ви порушуєте права людей.

Але для того, щоб робити заяву про «липових» переселенців, треба провести верифікацію. Хто в нас найбільше проти верифікації виступає? Організації, які кажуть, що вони захищають внутрішньо переміщених осіб.

У цьому контексті питання: коли відбудеться об’єднання баз Пенсійного фонду та правоохоронних органів?

Із 1 серпня вже буде єдиний реєстр. І ми зможемо в електронному режимі обмінюватися даними з базою прикордонників. Ми будемо бачити, що відбувається. Це, звичайно, подобається не всім.

Зверніть увагу, ось Захарченко, який називає себе «президентом «ДНР», оцей самозванець, живе в Донецьку. А батьки його на нашій території. Вони ж громадяни України. Батьки за дітей, діти за батьків не відповідають. Але до чого я веду? Коли вони там розбудовують, як нам розповідають, свою «молоду республіку», то чомусь до цього «раю» не беруть своїх батьків.

Навіть коли запрацюють бази, ми розуміємо, що буде певна кількість людей, яка протягом дозволених двох місяців буде перебувати на окупованих територіях, потім умовно на два дні приїжджатиме на підконтрольну Україну – щоб зняти кошти, купити продукти, медикаменти, і повертатиметься назад. Ще через два місяці – повторювати вояж і так далі. Ці люди можуть бути позбавлені виплат?

Закон є закон. Ми не можемо позбавити людину виплат, якщо вона закон не порушує. Вона не порушила закон - у неї статус зберігається, питань немає.

Є люди, які офіційно не переселилися, не отримують виплати як ВПО. Але всі свої зобов’язання перед ними в разі повернення тих територій держава зобов’язується одразу виконати. То скільки грошей сьогодні є на цьому умовному рахунку невиплачених пенсій?

Є управління Пенсійного фонду, де лежить справа людини. Якщо цього управління немає юридично, а справа там лежить, значить, ніхто нікому нічого не нараховує. Умовно кажучи, якщо ми звільняємо ту територію і там виникають легітимні органи влади, люди звернуться і скажуть: давайте нам все назад…

Питання в тому, де ці гроші?

Якщо їх не виплачують, то їх не виплачують. Але якщо їх треба буде виплачувати, ми їх виплатимо за рахунок коштів Пенсійного фонду. Та ці гроші ніде не зберігаються. Кожен місяць виплатні документи готує управління Пенсійного фонду за місцем обліку пенсіонера. На підставі цих документів органи Пенсійного фонду виплачують пенсії. Якщо цю виплатну документацію ніхто не робить, значить, гроші просто не платять. І все. Гроші пішли на поточні виплати іншим пенсіонерам.

Тобто – грошей немає?

Якщо вони не використані на виплату цьому пенсіонеру, значить, вони виплачені іншому пенсіонеру.

Моделюємо ситуацію. Завтра ми звільняємо ті території. Післязавтра всі, хто там лишився, звертаються до органів Пенсійного фонду. Де візьмуться гроші?

Із бюджету. Пенсійний фонд виплатить усім. Якщо буде недостатньо коштів у фонді, буде доплачувати держава. Зобов’язання держави перед пенсіонерами нікуди не зникають.

«Переїхавши на роботу до Києва, я повернувся у кам’яну еру»

Прозвітуйте, що ви зробили на своїй посаді за 100 днів.

Бачите, з вами зустрічаюся. Розповідаю, що будемо робити (усміхається).

Коли ми прийшли, нас одразу «заскочила» проблема тарифів. І от ми розробляли стратегію. Разом із рішенням про тарифи було ухвалено цілий пакет документів щодо субсидій, соціальних нормативів. До речі, у спадок ми отримали ще одну серйозну проблему. Були різні норми споживання для тих, у кого є лічильники газу і для тих, у кого нема. Потім було судове рішення, і на підставі якого майже трьом мільйонам сімей, у яких не було лічильників, донараховувалося від 500 до 2 тисяч гривень. Так от одна з наших постанов урегулювала це питання й заборонила стягувати з людей ці гроші. Це теж ми розробляли, хоча цим мало б займатися інше міністерство. Тобто, три з п’яти постанов, які готував уряд  щодо врегулювання тарифів, - це були підготовлені рішення Мінсоцполітики.

Далі, ми ось 100 днів ведемо переговори з профспілками і роботодавцями щодо підписання колективної генеральної угоди, яка п'ять років не підписувалась. Ми на фінішній прямій, і, думаю, протягом місяця ми підпишемо цю угоду. Це була важка робота.

Третя позиція. В операційному плані уряду записано, що ми маємо до кінця року створити п'ять прозорих офісів у містах України. 26 травня відбулась зустріч-нарада у Вінниці. Модель  саме цього міста ми беремо як базову. У цій нараді брали участь з п’яти мерів двоє: Кернес із Харкова та Філатов із Дніпра. Не приїхав Труханов (мер Одеси), прислав свого першого заступника. Був заступник київського міського голови Кличка Поворозник. І Садовий (міський голова Львова) прислав в. о. заступника. У Вінниці їм продемонстрували систему. Зараз готуємо відповідне розпорядження Кабміну. Уже Харків працює в цьому напрямку – вони два прозорі офіси роблять. Київ працює, Дніпро, Одеса. Поки що є питання по Львову... Систему надання адміністративних послуг соціального характеру, яка є у Вінниці, ми хочемо поширити на великі міста. Це дасть можливість краще обслуговувати людей, без черг, через систему електронного управління. 15 хвилин - на прийом громадянина. В черзі - не більше 10 хвилин. За 10 днів - результат.

Далі. Ми також розробляємо законодавчий пакет про підвищення мінімальної заробітної плати і про осучаснення пенсій. У вересні плануємо звернутись із цими законодавчими ініціативами до Верховної Ради.

Ви багато згадуєте про Вінницю. Як вам, взагалі, після цього міста працюється у столиці?

Це мене Бог покарав (усміхається).

Ми робили у Вінниці дуже серйозні зміни. Вінниця була в пілотному проекті реформування охорони здоров’я з 2011-го року. Подивіться, що ми зробили по інклюзивній освіті у Вінниці. Це єдине місто в Україні, де є два ліфти в школах - для дітей, які не можуть самостійно пересуватись, для того, щоб вони вчилися не в гетто, в окремих закладах, а в нормальних школах з іншими дітьми. Ми почали розділяти школи 1, 2, 3 ступенів. ПТУ, технікуми і школи третього ступеня мають працювати в комплексі… І так далі.

У Києві мені працюється нормально. Я просто пам’ятаю, що було 10 років тому у Вінниці. У Києві якраз подібна ситуація. Працюючи у Вінниці, я міг бути в будь-якій точці світу й візувати документи. А тут бачите що робиться (показує на купу паперів на столі, - «Главком»)? Це те, що 10 років тому ми скасували у Вінниці. А тепер я повернувся у кам’яну еру. Та тут ми теж маємо з 1 січня запровадити електронний документообіг. Тобто все, що ми там зробили, треба тепер робити на  вищому рівні тут.

«У Гройсмана друзів тут немає»

Як ви сприймаєте те, що вас називають «людиною Гройсмана»?

Будете сміятися, але у Гройсмана друзів тут немає. У нього є у Вінниці друзі.

Я 10 років працював його заступником, ви не повірите, але я жодного разу не був у нього вдома. І він жодного разу в мене вдома не був.

Ви звертаєтесь один до одного на «ви»?

Тільки на «ви». Більш того. Гройсман молодший за мене на 12 років. І його першою командою були люди 1946-48 років народження. Він був наймолодшим. Всі, хто працював під його керівництвом, були старші за нього, й називали його виключно  на «ви». І лише: «Володимир Борисович». І ні в кого не було сумніву, хто старший. Потім уже ці пішли на пенсію, підтягнулися інші, Володимир Кістіоні так далі...

А в Кістіона ви в гостях були?

Ні, не був. Він був на весіллі моєї дочки, у ресторані. А я у його сина був на весіллі. Але вдома один у одного ми не були. У нас були виробничо-службові стосунки, і вони не перетиналися з особистими. Кожен мав своє коло спілкування.

Чим Гройсман-мер відрізняється від Гройсмана-прем’єра?

Він став досвідченішим. Хватка в нього та сама. Ті ж самі риси, які були в нього у Вінниці, сьогодні просто більш яскраво виявились.

Які саме риси?

Хтось може краще сказати, ніж він. Є люди, які можуть краще за нього написати програму. Є багато людей, які яскравіше за нього виглядають на телеефірах... Але в  нього є одна риса, яка нівелює всі їхні «переваги». Він уміє втілювати програму в життя системно і правильно. Мене завжди вражало, що поки він не доводив справу до кінця, він не заспокоювався.

Пригадую, приїхали до нас ізраїльтяни. Його бурхлива енергія та цілеспрямованість виключно на результат дуже сподобались послу Ізраїлю Зіні Калай-Клайтман: «Владимир Борисович, чем мы вам можем помочь? Только скажите – включимся, поможем». Ми думали, чим нам можуть ізраїльтяни допомогти. Армія? Ну, ми ж не збирались тоді воювати. І Гройсман каже: медицина! Посол забезпечила перемовини з Міністерством закордонних справ Ізраїлю. І до нас у Вінницю прибув директор департаменту МАШАВ МЗС Ізраїлю – Йосип Барац. Зустрічайте 8 березня! Ну, звісно, ми не сказали, що в нас вихідний. Вийшли на службу всі.

Приїхав він, генерал у відставці (свого часу він був заступником начальника медичної служби армії оборони Ізраїлю), і за три дні – 8-10 березня - буквально на колінах облазив усі наші заклади охорони здоров’я. Ми вирішили показати йому наш кардіоцентр, ніби як похизуватись. Приїхала Зіна Калай-Клайтман. Ми заходимо, показуємо, тут значить те, тут операційний блок, тут блок реанімації та інтенсивної терапії. Я кажу: спитайте в доктора Бараца, що він з цього приводу думає. Зіна Калай-Клайтман перекинулась з ним кількома фразами й почала сміятись. Питаю: що таке? Відповідає. «Есть такой анекдот. Привезли «нового русского» в Лувр. Думают, у него деньги есть, посмотрит тут на шедевры и сделает какой-то благотворительный взнос. Целый день ему там все показывают, а у него лицо каменное. Под вечер спрашивают: «Как вам понравилось?». И он с серьезным лицом отвечает: «В принципе, нормально. Хоть бедненько – зато чистенько». Так вот доктор Барац сказал эту фразу».

Але закінчилося все тим, що уряд Ізраїлю провів тендер, і нам поставили сучасне обладнання на 20 мільйонів гривень для діагностичного центру. Доктор Барац показав, де доцільно зробити той центр. Ну і зробили. Пам’ятаю, чотири місяці я і Кістіон днювали й ночували на цьому будівництві. Ні проекту, нічого не було. Але сказали, що в липні має приїхати Авігдор Ліберман, тоді міністр закордонних справ Ізраїлю, і відкрити цей центр. І 11 липня 2012-го року міський лікувальний діагностичний центр було відкрито.

фото: gazeta.zn.ua

Ви тепер будете будувати Вінницю з України?

За багатьма стандартами, якщо вже на те пішло, іншим треба у Вінниці повчитись. Ви поїдьте подивіться, який у нас полігон сміттєвий. Це при тому, що в нас є полігон, який ми  використовуємо, і є ще один, який ми побудували й не використовуємо. Вінниця - це єдине місто в Україні, яке збільшило свою територію на 40%. Ми домовилися із шістьма сільськими радами, не з головами - з депутатами, які проголосували за зміну меж. Із  кожною з цих сільських рад уклали окрему угоду. Ми знайшли землю під нове кладовище. У нас останні два роки йшло будівництво 160 тисяч квадратних метрів житла. До 2014-го року - 100 тисяч. У нас на 60% щороку зростало житлове будівництво. Подивіться на наш трамвайний парк. Києву ще ой як багато треба працювати, щоб мати такі трамваї, як у Вінниці. А ми зараз запускаємо нові трамваї – «ВінВей», такі самі, як у Європі. Подивіться на наш тролейбусний парк. Ми купили 40 тролейбусів. Ми купили 30 автобусів. Транспортна система міста у Вінниці найкраща в Україні. 49% доріг у місті Вінниця капітально відремонтовано за 10 років. Подивіться на наші школи, на наші лікарні. І порівняйте з Києвом. Вибачте,  але в столиці треба надзвичайно багато працювати, щоб досягти такого рівня. В Києві стільки проблем, що мені просто шкода столичного міського голову.

Проблема в керівництві міста?

Не може Віталій Володимирович за два роки в такому місті, як Київ, навести порядок. Київ більше Вінниці разів в десять. Думаю, в нього вийде, просто не так швидко.

Першу частину інтерв’ю з міністром соціальної політики Андрієм Ревою читайте тут - За 10 років кількість матерів-одиначок зросла в 22 рази! Бо їм платять премію за неоформлений шлюб

Катерина Пешко, «Главком»