Андрій Рева: За 10 років кількість матерів-одиначок зросла в 22 рази! Бо їм платять премію за неоформлений шлюб

Міністра соціальної політики Андрія Реву можна віднести до умовної «команди вінницьких» у Кабміні. До свого останнього призначення він багато років обіймав посаду заступника вінницького мера: спочатку Володимира Гройсмана, згодом – Сергія Моргунова. Хоча соціальна галузь для Реви не є новою (будучи заступником міського голови, він відповідав за ці питання, а ще раніше керував районним управлінням соцзахисту), сам він свій перехід до уряду сьогодні жартома називає «божою карою».

З Андрієм Олексійовичем «Главком» зустрівся в його робочому кабінеті на Еспланадній наприкінці робочого дня. Робота в міністра кипить – протягом розмови йому доводиться відповідати на термінові телефонні дзвінки. Говоримо про гарячі теми: високі тарифи, проблеми з наданням субсидій, припинення виплат вимушеним переселенцям із Донбасу. Урядовець часто звертається до досвіду Вінниці та констатує, що загалом Україна відстала від його улюбленого міста років на десять…

– Про що говорити будемо? Про уряд? – з усмішкою питає на початку розмови Рева. – Зараз не в мейнстрімі щось добре говорити про уряд. Шкода, що всі пливуть за цією течією. Навіть ті політсили, котрі ніколи раніше не були помічені в популізмі. Прикро, що й така поважна партія, як «Самопоміч», узяла на озброєння ідею зниження тарифів на 40%...

«Щоб знизити тарифи, ми маємо знайти 130 мільярдів гривень»

Почнімо з тарифів. На цій темі нині «грають» більшість політичних сил, представлених у парламенті.

«Грають» на цій темі популісти. На жаль, їх дуже багато серед наших політиків. Як казав Жан-Клод Юнкер: «Ми всі знаємо, що робити, але не знаємо, як не програти вибори після цього». Наші політики більше думають про майбутні вибори, а не про майбутнє країни.

Щодо вимог знизити тарифи. Як міністр ви відчуваєте цей тиск на собі?

А кому сьогодні легко? Ми 25 років будуємо незалежну державу, проводимо певну соціально-економічну політику. І за цей час країна пережила чимало виборів. Але ніхто, ідучи на вибори, не сказав: «Коли ви мене виберете, я закрию заводи, поріжу їх на металобрухт, розпродам все, що погано лежить, привласню щось, знижу соцстандарти і не буду вам платити зарплати і пенсії…». Ви чули  подібну програму хоча б в одного кандидата? Ні. Але, насправді, саме ця програма й була реалізована. Люди сьогодні бідні. Але вони стали бідними не за останні три місяці, а за всі ці 25 років.

Давайте на якусь мить забудемо слово «тариф». От, умовно, не піднімала НКРЕКП ціни на послуги ЖКХ: які вони були – такі й залишились. На мінімальну пенсію в 1130 гривень можна прожити? Риторичне питання. На пенсію в 1600 гривень, яка є середньою по Україні, можна прожити? Риторичне питання. Чи існує ще одна країна в Європі, де є такі пенсії? Зрозуміло, що ні. Чи можна прожити на мінімальну заробітну плату в 1450 гривень? Теж зрозуміло - ні. Середня зарплата 4600 – на неї вже якось, зводячи кінці з кінцями, прожити можна. Але до чого я? Проблема, з якою ми сьогодні стикнулись - не проблема тарифів, це - проблема тотальної бідності. А тариф тільки показав, наскільки ми бідні. Коли тариф підняли до європейського рівня, хоча б у першому наближенні, одразу виявилось, що 9 з 15 мільйонів домогосподарств неспроможні самостійно платити за житлово-комунальні послуги. Звичайно, коли люди почали порівнювати рівень життя «до» і «після», їм стало моторошно. Звідси незадоволення. Але наголошую: це ж не вчора сталося, ми до цього з вами йшли протягом 25 років…

Вибачте, але від таких пояснень якість життя теж не змінюється.

Тому треба, сказавши «А», казати «Б».

«Б» - це субсидії?

Не обов’язково. Субсидії - це тимчасовий захід.

Чим ми відрізняємося від Польщі й Словаччини? Нам постійно кажуть: подивіться на них, якщо ви вже робите європейські тарифи, зробіть і європейські зарплати й пенсії. І всі аплодують. А Бальцерович і Міклош питають: а чого ви пальцем показуєте на сучасну Польщу й сучасну Словаччину? Вони починали не з тих параметрів. У Польщі 1989-го року відпустили ціни, вони «стрибнули», потім уперлися в якусь економічну стелю, всім сказали: виживайте хто як може. Це називалась «шокова терапія». Поляки жили дуже бідно й «пахали». Але уряд не займався тарифами, а займався підвищенням соціальних стандартів, створював умови для бізнесу, для розвитку економіки, створював правильну пенсійну систему, стимули для сплати податків. Словаки 10 років ішли нашим шляхом, вважали, що поляки роблять усе неправильно. У них був свій прем’єр-міністр – Володимир Мечіяр, без коси, але він теж «працював» і допрацювався: до 1998 року Словаччину охопила глибока криза. У нас «вона» працювала, а там він працював. І коли прийшли до того ж результату, що й ми, тоді звернулися за досвідом Польщі. І Мікулаш Дзурінда (колишній прем’єр Словаччини, - «Главком») та Іван Міклош за чотири роки реформаторських дій Словаччину підняли. Щоправда, їх за чотири роки вже не обрали, народ теж їм не пробачив високих тарифів і зниження на першому етапі життєвого рівня.

Ми 25 років ходимо манівцями. Весь ресурс, який у нас є, ми спрямовуємо на те, щоб наш тариф відповідав рівню бідності, щоб народу не було так моторошно платити за житлово–комунальні послуги. У 2014 році для того, щоб утримати тариф на тому рівні, який дозволяв людям його платити, було витрачено з бюджету 114 мільярдів гривень прямої дотації «Нафтогазу». Якщо перевести цю цифру в ціни 2016-го року, це буде 170 мільярдів. Тобто, для того щоб знизити тарифи до рівня 2014-го року, ми сьогодні маємо знайти 130 мільярдів гривень. І тоді мізерні зарплати й пенсії будуть відповідати низьким тарифам. Але ці кошти треба забрати з бюджету. Що ж тоді залишиться на підвищення соціальних стандартів? Нічого. Тобто ми сьогодні маємо зробити вибір: або ми робимо мізерним тариф, або високими соціальні стандарти.

Погляньмо на «обґрунтованість» нинішніх тарифів трохи з іншої точки зору. Порівняно з європейськими країнами ми маємо надвеликі непродуктивні втрати електроенергії, води, тепла...

А від чого залежать ці витрати? Від вартості самого ресурсу.

Є ще проблема розкрадання…

Але якщо ресурс дешевий, ну розхлюпається він там по дорозі наполовину – не шкода. А якщо він дорогий, чи буде він розхлюпуватись? Це та ж сама ситуація, яка колись була з хлібом. Ми 30 останніх років існування Радянського Союзу закуповували пшеницю за долари в Канаді і США. Тому що наше сільське господарство не могло забезпечити Радянський Союз якісним зерном. Ми продавали нафту й газ, платили доларами, завозили зерно, переробляли, випікали хліб і продавали його по 20 копійок. Ну люди ж бідні, треба підтримати, а хліб - це соціальний продукт. На паркані писали: «Бережіть хліб», «Хліб всьому голова», згадували блокаду і так далі. А люди в селі цим самим хлібом годували худобу. Чому? Економічна логіка. Дешево. Нащо ходити за комбікормами? Ти береш хліб по 20 копійок, складаєш його в мішок, даєш худобі, і вона росте собі. Сьогодні хтось годує хлібом худобу? Ні. Це економічно невигідно. Ти можеш купити мішок хліба, але будеш у «мінусі».

Я живу в панельному будинку у Вінниці, і 10 років я не займався утепленням. Тому що порахував, що якщо буду вкладати гроші в утеплення при тій ціні на газ, окупність настане через 30 років. Економічно вигідніше було платити більше за газ, ніж вкладати гроші в енергозбереження. Коли газ став коштувати майже 7 гривень за кубічний метр, ми разом із сусідами зробили утеплення будинку. Це стало економічно вигідніше. Тепер ми, по-перше, менше платимо за споживання газу, по-друге, це економить ресурс. І взагалі, будинки  в наших містах швидкими темпами почали утеплювати. Чому раніше цього не робили? Ресурс був дешевий.

Це те, про що ви кажете. Раніше розхлюпали ресурс по дорозі – і Бог з ним. Люди, якщо не міняється ситуація, в якій вони живуть, теж не міняються. Є відоме китайське прислів’я: не дай Бог жити в епоху великих перемін. Люди звикли до певного рівня бідності, «аби не було війни», і так якось живуть: «лише нас не чіпайте». І коли починаються якісь серйозні зміни, що змушують їх інакше дивитись на проблеми енергозбереження, енергоефективності, на економію ресурсу, це в багатьох викликає шок. Тому що в Радянському Союзі думати не треба було: є начальство, воно за тебе все вирішить, а твоє завдання - ходити в ногу, як всі.

«Збільшення кількості субсидіантів відбулось майже в чотири рази»

Підвищення тарифів вже позначилось на кількості неплатників?

Ні.

Дивіться, у нас 5,5 мільйонів домогосподарств отримують субсидію. І той,  хто отримує субсидію, платить невеликі суми. Більше того, відбувається економія ресурсу при стабільній субсидії: адже що менше нарахування - то менше ти платиш. Середня плата по опалювальному сезону вийшла десь 12% - це абсолютно прийнятна сума, яку можна заплатити. При тому, що в нас кількість субсидіантів зросла, заборгованість за житлово-комунальні послуги зменшилась. Нині кажуть, що при зростанні тарифу зросте й заборгованість. Неправда. Просто збільшиться кількість субсидіантів - до 9 мільйонів, як ми прогнозуємо. Ті ж, хто будуть отримувати субсидію, у принципі, будуть спроможні платити.

І не забуваймо, що шість мільйонів будуть платити. А от якби ми просто знизили тариф – це значить, що дотували б усі 15 мільйонів домогосподарств. Навіть тих, хто дотацій не потребує. Це вже було б соціально несправедливо. Цього року нам на субсидії потрібно, як ми вже говорили, загалом 40 мільярдів гривень. Наступного – трохи більше. За різними оцінками, наскільки я знаю, до бюджету закладається 52 мільярди. Я думаю, що треба не більше 60-ти. На дотацію «Нафтогазу» пішло б 200 мільярдів. Різниця – 140 мільярдів.

Натомість уже є проблеми з отриманням субсидії. Нещодавно експерти аналітичного центру «Інститут міста» озвучували такі цифри: за 2015 рік кількість відмов у наданні субсидії становила 9%, за 5 місяців цього року вона зросла до 18%, тобто майже половина тих, хто звернувся за субсидіями, отримали відмови.

Говорячи про відмови, треба аналізувати їх причини.

Головна причина, через яку вам можуть відмовити в наданні субсидії,  - одноразове придбання певного товару на суму від 50 тисяч гривень і більше. За зростання кількості субсидіантів із 1,7 мільйонів до 5,5 чи не мала зрости кількість тих, кому відмовлять? Збільшення кількості субсидіантів відбулось майже в чотири рази. А зростання відмов – в два рази. Це прийнятний показник.

Як перевіряють факт здійснення покупки на суму від 50 тисяч гривень?

Людина це повинна задекларувати. Але, до речі, далеко ж не всі навіть у такому випадку отримують відмову. Рішення приймає комісія. Я сам таку комісію очолював у Вінниці. Навіть за наявності такої покупки ми часто вважали, що людині треба надати субсидію. Бо, наприклад, вона продала трикімнатну квартиру, купила двокімнатну, а різницю витратила на лікування. У таких випадках ми давали людям можливість отримати субсидію.

Якщо на покупку – наприклад, техніки (припустімо, фотоапарата), необхідної для роботи, береться кредит, чи може ця людина претендувати на субсидію?

У такому разі ви декларуєте, що купили той фотоапарат чи щось інше за 50 тисяч. Вас запрошують на комісію, і там ви вже розповідаєте, що працюєте фотокореспондентом, техніка вам потрібна для роботи, доходи у вас маленькі, плюс тепер ще й треба сплатити кредит. Яке рішення ухвалить комісія? Логіка проста: це потрібно для роботи, людина працює, їй треба допомогти. Та є ж інша ситуація. Ви ніде не працюєте, купуєте собі фотоапарат за 50 тисяч так само в кредит, щоб робити селфі. Рішення комісії тут буде іншим. Якщо у вас є можливості за кредит так шикувати, то й за квартиру ви, напевно, заплатити в змозі.

І третя ситуація. Людина купує той самий фотоапарат за 50 тисяч, а ви про це не знаєте. Як відслідковують такі випадки?

Для цього є державні соціальні інспектори. Коли ви пишете заяву на субсидію, то зобов’язуєтесь декларувати такі покупки. Якщо ви цього не виконали, ми ж через фіскальну службу все відслідкуємо й вияснимо. Ви ж бачите, що кількість відмов зросла в два рази - до 18%. Це пов’язано з діяльністю комісії. Тобто, вони перевіряють матеріальний стан тих, хто звертається, і роблять висновки.

Я не можу сказати, що вони на 100% ефективно працюють. Але поговоріть із тим, хто отримує субсидію, і зробіть аналіз, задоволені вони субсидією чи ні. Мій особистий досвід говорить, що 90% людей, які отримують субсидію, нею задоволені. Але ходять разом з іншими незадоволеними протестувати проти підвищення тарифів. Як пояснити це психологічно? Усі ж проти, і я також? Хоча йому особисто це не загрожує з точки зору його економічної стабільності.

«Давайте їхати – шашечки потім намалюємо»

Як ви готуєтесь до осені, адже коли розпочнеться опалювальний сезон, люди отримають нові платіжки, і температура протестних настроїв піде вгору?

Щоб протестних настроїв не було, потрібно, встановивши економічно обґрунтовані  тарифи, робити другий крок. А саме, підвищувати соцстандарти: заробітні плати й пенсії. Від того, наскільки ефективно уряд зможе це зробити, залежить, якою буде ситуація восени. Якщо будемо чекати, склавши руки, то, звичайно, люди вийдуть на вулиці!

Ви серйозно сподіваєтесь відчутно підвищити соціальні стандарти до середини осені?

Дивіться, на цей рік ми заклали підвищення соцстандартів у два етапи. Було спочатку на 6% і 6%, ми зробили на 6% і 10%. Цього недостатньо. Нині уряд опрацьовує можливість радикального підвищення зарплат і пенсій. Готуємо пропозиції – це завдання до осені. Зараз ведемо переговори з профспілками і роботодавцями, погоджуємо Генеральну угоду. Якщо ми досягнемо результату, далі на виконання цієї угоди ми внесемо законодавчі пропозиції до Верховної Ради для того, щоб підвищити і зарплати, і пенсії.

Озвучте заплановані цифри.

А от коли ми все порахуємо, у вересні, внесемо, тоді ви все й побачите. Але ми не будемо сидіти склавши руки й чекати, чим це закінчиться восени.

Віце-прем’єр міністр Павло Розенко в інтерв’ю «Главкому» розповідав, звідки надійдуть кошти на заплановане підвищення соцстандартів. Розкажіть тепер ви, де візьмете кошти на радикальне підвищення» вже найближчим часом.

У нас планується економічне зростання на 3%. Якщо ми навіть на 5% передбачимо зростання зарплат і пенсій, це ситуацію не врятує. Але в нас 40% економіки в тіні. 

Оце і є популізм, з якого ми почали розмову. Ви серйозно сподіваєтесь за кілька місяців зробити те, чого не зробили до вас за 25 років?

Я працював у Вінниці, і там 15 років до нас існувала стихійна торгівля, яку ніхто не міг подолати. Зате кожен новий мер обіцяв: «ми ліквідуємо стихійну торгівлю». Але ми прийшли і зробили. У Вінниці сьогодні немає стихійної торгівлі. Хоча ніхто спочатку не вірив, мовляв, що ви нам розказуєте, до вас нам це 15 років обіцяють, і ніхто нічого не робить. У цьому різниця між Гройсманом і всіма іншими. І ви в цьому переконаєтеся.

Ви щиро впевнені, що одного бажання Гройсмана достатньо?

Він - прем’єр і відповідає за уряд. Його призначила Верховна Рада. Він двічі виграв мерські вибори, подивімось на його діяльність на посту віце-прем’єр-міністра. Державні соціальні нормативи в системі ЖКГ і фінансова децентралізація – це були його ідеї. Подивіться, скільки грошей сьогодні є в місцевих бюджетах. Подивіться на результат його діяльності на посаді голови Верховної Ради…

Ось тут якраз питань до його діяльності найбільше.

Так, його звинувачували, що депутати за певні закони по 15 разів голосували. А що робити, якщо декотрі з першого разу не розуміють, за що голосують? Яких обрали, таких і маємо. Не Гройсман же їх на роботу брав. І цікаво, чи ухвалили б такі важливі  закони про антикорупційні органи? Чи прийняті були б два бюджети, що напередодні Нового року завдяки Гройсману були проголосовані ВР? Це Гройсман зміг «продавити». Вибачте, нам шашечки потрібно, чи їхати? Давайте їхати – шашечки потім намалюємо.

«Буде три мільйони субсидіантів - буде сенс монетизувати субсидії»

Ви порушили питання підвищення енергоефективності житла. 80% житлового фонду України потребує негайної модернізації, адже збудоване за радянських часів житло споживає вдвічі більше тепла порівняно із сучасними будинками. У цьому ж контексті постає й питання монетизації субсидій. Отримавши живі гроші, за умови цільового використання, споживач може спрямувати їх на ремонт свого будинку.

Це не пов’язані речі. Це - гасло популістів: давайте монетизуємо субсидію. 1130 гривень - мінімальна пенсія. Вартість ЖКП-послуг за 1-кімнатну квартиру в Києві буде приблизно 2240 гривень. За такого розкладу людина буде із пенсії платити десь 50-60 гривень, а решту отримуватиме як субсидію. А тепер уявімо, що ми монетизували субсидії та віддали людині. Її подальші дії ви спрогнозувати можете?

Але ми говоримо про монетизацію залишків субсидій із контролем за цільовим! використанням цих коштів - тобто лише на підвищення енергоефективності власного житла?

Це різні речі. Давайте спочатку розберемося з ідеєю повної монетизації субсидії, яку теж дехто взяв на озброєння. Ще раз: людина повинна взяти із своїх 1130 гривень 60, додати туди ті 2 тисячі, які ми їй даємо, і піти платити за ЖКГ-послуги. А в неї пріоритеті інші. Їй їсти хочеться, їй ліки потрібні. «Як це так, мені дали 2 тисячі, і я всі повинна віддати? Нащо ж ви мені їх дали, щоб я їх просто донесла до банку?».

А так субсидії прямо з бюджету йдуть до виробників послуг, які потім на умовах взаємозаліків розраховуються за газ із монополістом – «Нафтогазом України».

Але за умови монетизації нічого не зміниться. Ці гроші тільки вже ви особисто знову понесете виробникам. Різниця лише в тому, що банк заробить на цій операції. То в чому сенс? До того ж, що таке сьогодні взяти і відкрити 9 мільйонів рахунків?

Глава «Ощадбанку» Андрій Пишний запевняє, що це не проблема.

Для Пишного – так. А для людей?

Коли 2008-го року  виплачували ту сумнозвісну тисячу (а отримали її шість мільйонів людей), пам’ятаєте, які були черги? І це при тому, що вони відкривали рахунок, бо знали, що їм дадуть тисячу, яку вони самі використають. А тепер люди обурені  тарифами. А їм ще й кажуть: хочеш отримати субсидію – піди постій у черзі!

Я відповідаю за цю роботу. І я знаю, до чого це призведе. Я ж не втручаюсь у діяльність інших і не розповідаю, наприклад, як треба утеплювати будинок чи яким має бути тариф. На це є фахівці. Але коли ми говоримо про субсидії, то давайте хоча б мене, міністра соціальної політики, спитаємо, чи треба це робити, чи ні?

До того ж треба забезпечити ці 40 мільярдів живими грошима. А в нас сьогодні 80% розрахунків клірингові. Живих коштів немає. Що людині робити? «У мене субсидія є, але мені її забули перерахувати на рахунок». І знову уявімо: розв'язали й цю проблему, все вчасно переказали на рахунок. Тепер ви маєте зняти ці гроші й заплатити тому ж самому виробнику. Це те саме, що зараз робить управління соцзахисту, тільки воно це робить єдиною платіжкою.

Це все популізм і демагогія. От буде у нас три мільйони субсидіантів, а не дев'ять, як сьогодні, буде сенс монетизувати субсидії. А поки що це абсолютна дурня.

І все ж – щодо монетизації залишку.

Цього року ми цього не зробили, бо були завищені соціальні нормативи. Наприклад, два роки тому на опалення 1 квадратного метру виділялося 11 кубічних метрів газу. Уявіть житлове приміщення в 100 квадратних метрів. Тобто на місяць планувалося тут споживання газу у 1100 кубометрів. Потім знизили до 7 – стало 700. Чому минулої зими всі відкривали кватирки? Бо газовики для того, щоб люди не знижували споживання газу, всіх лякали: якщо ви не використаєте 700 кубометрів, з вас субсидію знімуть. Люди вірили. Потім ми знизили цю цифру до 5,5 кубів. За фактом споживання було 5,3. Сьогодні 5, 5. Порівняймо 11 і 5,5. Ми рівно в два рази знизили соціальні нормативи. Якби ми цього не зробили, монетизували той залишок означало би, що 11 мільярдів гривень, які ми дали як субсидії людям за неспожитий газ, - це були б просто гроші, подаровані нами людям.

5,5 кубометрів – це ще не «планка»?

Подивимось. У нас була тепла зима. Не дай Боже, буде холодно. Ми маємо вийти на середній норматив. Використаєте менше – це ваше. Більше – теж ваше, тобто ви доплатите. Сьогодні  поки що на чітку межу споживання житлово-комунальних послуг не вийшли.

«У РФ при народженні дитини платять у 10 разів менше, ніж в Україні»

Щодо соціальних стандартів. Які з них ви вважаєте адекватними? Наприклад, як оцінюєте допомогу при народженні дитини?

Допомога, що надається при народженні дитини, складає приблизно  40 тисяч гривень – це на три роки. Можна дискутувати, чи це достатньо, чи ні, але такі можливості бюджету. Раніше, коли за першу дитину платили 25 тисяч, за другу - 50, за третю - 75, був перекіс у соціальному плані.

Але порівняємо дещо. Якщо ми беремо РФ, то в них 240 рублів щомісячна допомога на дитину. 240 рублів! В Україні щомісячна допомога – це 800 гривень. За російськими мірками - це близько 2400. Тобто у РФ при народження дитини платять у 10 разів менше!

Але і ці 800 гривень не дозволяють реально забезпечити дитину всім необхідним. Уявімо ще й матір-одиначку...

А ви знаєте, що в нас кількість матерів-одиначок зросла за 10 років у 22 рази? Це тому, що ми їм платимо премію за неоформлений шлюб. От якщо ти оформлюєш шлюб, ти отримуєш допомогу при народженні - і все. А якщо ти не оформила шлюб, тобі ще премію дають як матері-одиначці. Я бачив матерів-одиначок, у яких семеро дітей. Це ненормально.

І скільки ж в Україні таких «фіктивних» матерів-одиначок?

До 1 січня цього року загалом було 600 тисяч. Потім вирішили, що їх дуже багато – ну, правда, багато: їх кількість за 10 років зросла у 22 рази. І не війна ж тому причина. Кожна п’ята дитина сьогодні в Україні народжується поза шлюбом. Батьки просто не реєструють шлюб. Не від хорошого життя ми ж сьогодні спростили реєстрацію. Місяць їм ходити й чекати – довго, вони передумати встигнуть. А так пішов, зареєстрував – уже легше.

Так от цього року зробили одну важливу річ: прив’язали розмір допомоги до доходу. Якщо жінка-одиначка працює – вона не отримує допомогу. Якщо вона нічого не робить — отримує допомогу. Я запитую: хто таку геніальну ідею дав? Усі мовчать. У результаті в нас залишилось 200 тисяч цих матерів, які допомогу отримують, але яким, на мою думку, у принципі, допомогу давати не треба, яких треба відправити працювати, а не сидіти на дитячих грошах. 400 тисяч не отримують зараз допомогу за показником доходів. Хоча по-хорошому треба було б, навпаки, допомогу їм давати. Але в нас як у фільмі «Операция Ы и другие приключения Шурика»: «Кто не работает – тот ест. Учись, студент». А все дуже просто. Якщо народилась дитина поза шлюбом, жінка може встановити батьківство й подати на аліменти. Так, чоловік може їх не платити. Та коли вона ці три етапи пройшла, ми їй платимо допомогу як матері, батько дитини якої ухиляється від сплати аліментів. А в цей час, якщо ми його знайшли, ним займаються правоохоронні органи, щоб він відповідав за те, що ухиляється від батьківського обов’язку.

Ви ж усвідомлюєте, що нині ви – у владі і маєте ці парадокси вирішувати?

Ми готуємо пропозиції, як розв'язати цю проблему.

Узагалі, біда сьогоднішньої України в тому, що людина, яка працює, живе гірше ніж та, яка не працює. От ми прив’язали мінімальну зарплату до прожиткового мінімуму, і будь-яке підвищення заробітної плати тягне за собою зростання прожиткового мінімуму. Що це означає? Ми маємо знайти гроші як бюджетникам, що працюють, так і тим, хто не працює. У результаті виходить, що прожитковий мінімум, який прив’язаний до соціальних виплат, і мінімальна зарплата приблизно однакові. Запитання: чи піде людина працювати на мінімальну зарплату? Чи може посидить на «соціалці» й отримає ті самі гроші? Поки в нас це буде тривати, ладу в країні не буде. От коли ми мінімальну зарплату не прив’язуватимемо до прожиткового мінімуму, тоді зарплата піде вгору (скажімо, мінімальна зарплата буде втричі вища від прожиткового мінімуму), то й буде сенс іти працювати, а не сидіти на «соціалці».

В інтерв’ю «Главкому» віце-прем’єр Розенко сказав, що ви вже працюєте над процесом запуску єдиного реєстру «пільговиків». На якому етапі ця робота?

Власне, ЄДАРП (Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, - «Главком») є сьогодні, просто він нас технічно не влаштовує. Нам ЄДАРП потрібен для монетизації пільг. Є різниця між монетизацією субсидій і монетизацією пільг. Про монетизацію субсидій я вже вам розказав. А в монетизації пільг ми запізнились на 20 років. Тому ми в операційному плані уряду записали: до кінця року це зробити.

От ви живете в Києві. Уявіть, що ви чорнобилець і маєте право на безоплатний проїзд. Скількома видами транспорту ви користуєтеся в Києві? Трамвай, тролейбус, автобус, метро. Чотири. А якщо ви живете в селі під Бородянкою? Скількома видами транспорту ви користуєтеся? Тролейбусу немає, трамваю немає і так далі. От і виходить, що якщо ви живете в Києві, ви маєте весь набір пільг. Якщо ви живете в селі, ви нічого не маєте.

А треба взяти ці всі гроші і сказати: вам, вам і вам однакова сума. Як ви її використаєте, на проїзд чи на ліки, – ваша справа. У нас у Вінниці є потяг «Вінниця - Гайворон». Щороку «Укрзалізниця» зменшує кількість вагонів рівно на один. І щороку йдуть скарги: поновіть, будь ласка, потяг у попередньому складі. А чому «Укрзалізниця» його скорочує? Тому що цим потягом їздять тільки ті, хто не платить. Оскільки «Укрзалізниця» не отримує відшкодування, відповідно, цей потяг їздить  їй у збиток. Якщо ви подивитеся на цей потяг в реалі, це як в Бангладеш: там висять усі зверху, сидять, стрибають на ходу, коли він їде. Чому не зробити платний проїзд? Дати людям гроші, сказати: люди добрі, ось вам гроші, вам треба їздити  потягом - заплатіть  три чи п'ять гривень за квиток. Тоді «Укрзалізниця» буде гроші від вас отримувати, ви отримаєте повноцінний потяг. Ні, краще на даху їхати…

Про неможливість переходу на накопичувальну пенсійну систему, проблеми з виплатами ВПО, а також про те, чому міністру шкода київського мера, - читайте у другій частині розмови із Андрієм Ревою на «Главкомі» найближчим часом

Катерина Пешко, «Главком»