Наймолодший член синоду УПЦ МП архієпископ Філарет: Більшість з нас підтримують ідею єдиної церкви, але…

46-річний архієпископ Львівський і Галицький Філарет є наймолодшим членом Священного синоду православної Церкви Московського патріархату в Україні (тимчасовий член синоду у 2018 році). Як і більшість єпископів-членів синоду, він не поділяє ідею створення в Україні нової єдиної православної церкви, та не ставив свого підпису під листом-зверненням до Вселенського патріарха щодо надання автокефалії. 25 вересня Філарет взяв участь у засіданні синоду УПЦ МП, на якому ця церква виступила із різкою заявою. Вона назвала приїзд екзархів Вселенського патріарха «грубим втручанням у внутрішні справи УПЦ» і закликала їх покинути «канонічну територію УПЦ». Саме за це владика Філарет був включений до розділу «Чистилище» бази сайту «Миротворець».  

В інтерв’ю «Главкому» архієпископ розповів про те, якими можуть бути рішення УПЦ МП в разі надання Томосу, чим продиктований страх переведення богослужінь на українську мову та про позицію церковних громад щодо переходу до нової церкви. З одного боку, владика сумнівається, що нова церква сприятиме об’єднанню православних в Україні, а з іншого – визнає, що саме питання Томосу в останні місяці дуже зблизило УАПЦ і УПЦ КП.

Владико, на засіданні Священного синоду, що триває у ці дні у Константинополі, буде поставлено крапку у питанні надання автокефалії православній церкві в Україні. Які настрої у вашій єпархії у зв’язку з цим?

Настрої у Львівській єпархії спокійні. З першого дня, коли у ЗМІ було оголошено про початок процесу надання Томосу для України, у нас відбулося розширене засідання єпархіальної ради, під час якого я запропонував такий шлях сприйняття інформації: буде документ, будемо збиратися і говорити, вирішувати. Чому я зайняв таку позицію? Тому що священик має бути духовним пастирем і духовним лідером для вірян. Якщо сам священик буде показувати людям свій внутрішній неспокій, це може призвести до внутрішньої духовної кризи пастви. Ми повинні навчитися сприймати всі політичні і зовнішні виклики через призму духовного життя. Я вважаю, і це думка багатьох старців Афону, що не бажано забігати наперед і робити якісь висновки про те, що саме керівництво церкви ще остаточно не вирішило. Вже в історії України був такий крок, навколо якого було багато інтриг, коли сам патріарх Варфоломій приїздив до Києва з Томосом щодо утворення Київської митрополії. Маю на увазі 2008 рік, коли він приїздив до Києва. Ми бачили, чим все закінчилося. Святкування 1020-річчя пройшли, і він поїхав, не проголосивши Томосу! Після того було дуже багато розчарувань серед політиків, священиків і вірян. Тому ми наперед не забігаємо, наше завдання – звершувати свою християнську місію.

Робитимемо перші висновки, коли побачимо документ. Адже ми не знаємо його змісту: чи то буде «Автокефалія», чи «Константинопольський екзархат». Навіть із джерел на Фанарі є інформація, що не так все просто, і остаточне рішення не ухвалено.

Цей проект довготривалий і він набував сили поступово. Не один президент України стояв за процесом об`єднання церков. Ми вважаємо, що на початку цього процесу це був політичний проект, за яким стоїть влада і її передвиборчі інтереси. Давайте зараз накладемо мораторій на вирішення цього питання і дотримуватимемося тиші, а продовжимо після виборів президента. Побачимо як після цього буде розвиватися цей проект. 

В інтерв’ю «Главкому» митрополит Луганський і Алчевський Митрофан розповів, що священики і віряни на Луганщині не підуть «ні до якої автокефальної православної церкви». Хоча він визнає, що в УПЦ МП немає єдиної думки. За вашими спостереженнями, хто саме за, хто проти?

Україна є різноманітною і церква є різноманітною. В різних регіонах України існують різні релігійні і народні традиції, які впливають на духовну свідомість вірянина. Тому і по-різному громади будуть сприймати звістку про утворення нової церковної структури чи юрисдикції і по-різному будуть ухвалювати рішення. Наприклад, сьогодні віряни вбачають загрозу, коли людям пропонують богослужіння українською мовою, перестати вшановувати пам`ять деяких святих чи перейти на новий календарний стиль. Я знаю багато священнослужителів і громад, які готові увійти до автокефалії, якщо вона буде канонічно визнана помісними церквами, але у них є застереження, про які я сказав.

Богослужіння проводити українською мовою – у цьому є загроза?

В Україні напевно 80% громад зберігають слов’янську мову (на богослужіннях). Загрози від української мови немає і не може бути, це наша рідна мова, загрозу вбачають від відступлення від традиції, не від мови. Є традиція церкви, для людей важливо зберігати спадковість святих отців і подвижників благочестя, які заповідали зберегти богослужбову мову і календар непорушними. Є приклади церков, в яких служать давньогрецькою, давньоєврейською, латиною і так само вони в цьому зберігають свою релігійну традицію. Спілкуємося ж ми з людьми і проповідуємо українською мовою. 

А чим погана автокефалія?

По суті, автокефалія як така не може бути поганою або хорошою. Як говорив блаженної пам`яті митрополит Володимир: «Автокефалія – це не шлях в нікуди, а єдиний і правильний шлях церковного управління». Друге питання: яким чином вона набувається. Якщо автокефалія приведе до об`єднання людей – це буде добро. Але вона може привести і до розділення людей – це вже її негативна сторона.  У чому полягає питання Томосу? В «єдиній православній церкві». Але єдина – це не існування декількох юрисдикцій, між якими завжди будуть суперечки. Ніколи не може відбутися об`єднання, коли суперечки супроводжуються агресією, злобою, ненавистю. Коли суперечки супроводжуються діалогом, повагою до думки іншого, любов’ю – тоді відбувається об`єднання.

Що заважає УПЦ МП, яка вважає себе найбільшою церквою в Україні, приєднатися до створення єдиної помісної церкви, уникнути розділення? Зв'язок з Москвою?

Ми вже багато років далекі від Москви! Ви мене не почули. Для нас питання єдиної церкви – це питання єдності українського народу. Таке приєднання не принесе єдності, люди не готові, ще в пам`яті людей залишилася біль 90-х років, коли їх силою викидали з храмів. Лише час може вилікувати ці рани, якщо люди ще не готові до цього, це означає що час ще не прийшов.

Наприклад, чому не об’єдналися за стільки років УПЦ КП і УАПЦ? Що з них хтось близький до Москви? Ні, це було не на часі. І якби не питання Томосу, можливо вони б і сьогодні не дійшли до діалогу. 

Процес надання Томосу розпочався із листа-звернення до патріарха Варфоломія від президента і Верховної Ради. Чи було воно для вас несподіванкою?

Ми дізналися про цей процес зі ЗМІ після зустрічі президента України Петра Порошенка із Константинопольським патріархом Варфоломієм. Цей крок з самого початку був неправильний. Президенту потрібно було розпочинати з об’єднання українських церков зсередини, а ми навпаки, за останні роки відчули розділення, і це зробили політики. Ми не одноразово зверталися до президента з проханням зустрітися з єпископатом УПЦ (МП) і хотіли висловити свої думки і зробити певні пропозиції. Президент нас не почув і сьогодні не хоче говорити з єпископами. Якби були враховані всі передумови до цього звернення – ситуація була б інакшою.

Сьогодні вже можете сказати, які пропозиції хотіли зробити?

Державі треба було вибудовувати іншу позицію щодо автокефалії – примирити громади і вести певну, так сказати, пропаганду довіри до цього процесу. 

Серед підписантів звернення з-поміж архієреїв УПЦ МП називають митрополита Олександра (Драбинка), митрополита Софронія, митрополита Віссаріона. Чи відомо вам, хто ще з єпископів поставив свій підпис?

Ще жоден з ієрархів, навіть ті, які звернулися листом до Константинопольського патріарха, відкрито не показали це звернення. Навіть митрополит Софроній кілька разів говорив зовсім протилежну інформацію щодо підписання. Нам відомі єпископи, які підписали звернення. Я під час архієрейської наради звернувся до братів архієреїв, щоби вони самі сказали, хто підписав (я вже можу про це говорити, тому що це набуло розголосу в ЗМІ), але я питав не для того, щоби їх звинуватити в зраді чи принизити, а для братської дискусії. Нам важлива думка один одного. І ці архієреї також знають про те, що їхні імена відомі. Я не можу їх назвати, тому що це може привести до засудження і недовіри. 

УПЦ МП називає це звернення «втручанням держави у церковні справи». Але якщо згадати Болгарську автокефальну церкву, усіма визнану канонічною, вона була створена саме з подачі держави, яка свого часу зіграла роль арбітра.

У Болгарії була інша ситуація. Болгарська церква була автокефальною з 927 року, потім у зв’язку з політичним впливом і переділом державних кордонів Болгарія декілька разів втрачала і поновлювала автокефалію. В 1872 році, за підтримки Турецького султана, його грамотою Болгарська церква знову проголосила автокефалію, але всупереч Константинополю, який визнав її аж в 1945 році. 

Крім того, як ми знаємо, Константинополь засудив дії Болгарії. Константинопольський патріарх скликав 16 вересня 1872 року помісний собор, на якому було засуджено філетизм, тобто національний поділ у православ'ї, і проголошено прибічників філетизму ворожими «єдиній соборній і апостольській церкві» та оголошено Болгарську церкву схизматичною (розкольницькою), на ієрархів накладено анафему. Певний час у Болгарській церкві існували дві паралельні ієрархії. Лише наприкінці ІІ Світової війни «болгарське питання» було розв'язане. В результаті переговорів Константинопольського патріархату і Болгарської церкви 22 лютого 1945 р. схизма була припинена.

Історичні джерела говорять нам про те, що були проведені консультації і переговори між Константинополем і невизнаною Болгарською церквою. Якщо держава і впливала на ці процеси, то лише заради об’єднання церков і суспільства.

Також відомо про розкол у Болгарії в 90-х роках, який засудили Константинопольський патріарх і патріархи помісних церков. На Всеправославному соборі, який був скликаний на прохання патріарха Максима в Софії 1 жовтня 1998 року, під головуванням Константинопольського патріархату за участю всіх помісних церков було запропоновано розкольникам покаятися, що вони і зробили. Розкол у Болгарській церкві  було подолано через консультації, братський діалог і покаяння.

Чим нинішня українська ситуація відрізняється від болгарського прикладу?

Відрізняється наявністю діалогу між церквою і державою. Ми спостерігаємо, як держава хоче нав’язати власний сценарій вирішення церковного питання, не бувши в ньому компетентною.

Жорстко по противниках автокефалії пройшовся митрополит Черкаський і Канівський Софроній. На його думку, всі ті, хто не підтримуватимуть єдину церкву в разі її створення, стануть частиною РПЦ за кордоном. Чи постане питання перейменування УПЦ МП?

Ще раз хочу підкреслити – архієрей як носій Божої благодаті і спадкоємець апостолів не може грубо висловлювати свою позицію і судити тих чи інших. Сам Господь Христос, не засуджуючи, дав свободу вибору. Кожен, обираючи певний шлях, йде ним зі всіма наслідками, які з того виходять. Більшість з нас підтримують ідею єдиної церкви, але залишається незрозумілим механізм досягнення єдності. Створення «нової церкви», як ви кажете, неправильний шлях, церкву створив Христос, церква в Україні існує, існує і розкол (розділення), і ми про це забуваємо, що нам треба йти іншим шляхом. Створення нової структури – це політико-правове питання. Навіть під час підписання Томосу для УПЦ в Америці, яка входила до складу Константинопольського патріархату, було зазначено наступне: «… ідентична церковна одиниця буде строго втримуватися в межах канонічних правил та традицій православ’я, а особливо Вселенської патріархії, і не підлягатиме будь-яким світським чи політичним впливам».  Церква говорить про шлях канонічно-правовий, шлях, в якому нема політичного впливу, шлях примирення, про покаяння, про об`єднання.

Коли буде вирішено, коли побачимо документ і будемо розуміти, якої форми управління буде нова структура, тоді церква сама зробить висновки і ухвалить рішення, хто і як буде називатися. І питання про перейменування церкви – це питання церковне, а не політичне і державне.

Є кілька законопроектів, які мають на меті визначити УПЦ МП як іноземну церкву після утворення нової автокефальної церкви. Чи дотримуватиметься УПЦ МП закону в разі його ухвалення, якщо буде вирішено, що МП – іноземний агент?

Напевно це нонсенс, коли у Верховній Раді ухвалюються рішення подібного характеру. Пригадаємо, як за радянських часів так само вчинили з греко-католицькою церквою, наслідки були плачевні. Всі церкви за законом рівні, не можна оголосити одну агентом, а іншу – ні. Тоді треба ухвалювати закон, який буде регламентувати відносини зі всіма церквами, канонічні центри яких є за кордоном. Якщо ми прямуємо до Європи і прагнемо жити в демократичній державі, то ми не можемо ухвалювати таких законів, які принижують права людини через вибір свого віросповідування. Адже віряни якоїсь із конфесій будуть визнаватися ворогами держави, громадянами якої вони є.

Навколо храмів на Львівщині чимало конфліктів. Наприклад, у селі Шпиколоси Сокальського району. Мешканці організували збір підписів на підтримку тієї чи іншої конфесії. Скільки таких конфліктів, як їх вирішувати?

У Шпиколосах присутній політичний тиск з боку чиновника райдержадміністрації. Цей тиск супроводжується залякуванням парафіян, аж до звільнення з роботи вчителів, лікарів, держслужбовців, було декілька спроб нападу на священика. Ми зверталися з цього приводу до влади і правоохоронних органів – реакції нуль.

Але в селі відбулися збори парафіян за участю священнослужителів двох конфесій, під час яких вирішили зібрати підписи мешканців села. Люди визначилися: і в наших парафіян вийшла більшість (104 за УПЦ (МП), 45 за УПЦ КП), але навіть після цього загрози з боку політиків і радикальних структур не зупинилися.

Подібні питання можна вирішувати шляхом діалогу з керівництвом інших конфесій і з людьми на місці, це правильний і християнський шлях. В цьому процесі можливо дійти до порозуміння.

Формально процедура обліку членів релігійної громади відсутня. Визнаєте, що користуючись цією законодавчою прогалиною, керівники громад можуть маніпулювати даними?

У нас є приклади, коли громади у своїх статутах пишуть, що склад громади є фіксованим і завіряють кількісний склад парафії нотаріально. Накручуй – не накручуй, а хто ходив до храму в неділю у свята, той і ходить. Люди всі знають один одного. 

Чи може бути співслужіння компромісом?

В нашій єпархії є приклади співслужінні різних конфесій, існують нормальні християнські відносини. Знову ж таки кажу про бажання діалогу і миру.

У разі утворення автокефальної церкви, якою буде доля храму Святого князя Володимира у Сихівському районі Львова, який нещодавно нібито намагалися навіть спалити?

Питання храму взагалі полягає в економічній зацікавленості певних бізнес-структур. Про це знаємо і ми, і Київський патріархат. І його не «нібито», а насправді хотіли підпалити, оскільки замикання не могло бути, бо храм не підключений до електромереж. Якою буде доля храму, не можу сказати, буде визначатися громада.

Митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) заявляє, що люди мають право на опір під час конфліктів. Якими будуть методи захисту майна УПЦ?

Насправді не хотілося б дожити до того часу, коли необхідно буде захищати громади і майно. Громади мають самі визначатися без будь-якого впливу. Так було в одній громаді в Турці (місто районного значення на Львівщині), коли люди в правовий канонічний спосіб провели збори, без будь-якого тиску чи сторонніх осіб, які б не належали до цієї парафії, одностайно вирішили перейти до Київського патріархату. У мене чи в моїх помічників і в голову не прийшло їхати на парафію і захищати храм. Громада ухвалила рішення і перейшла. А були й інші ситуації, коли громаду силою виганяли з храму, навіть мені приставили дуло пістолету до грудей. Так бути не може, а якщо так станеться, то парафіяни, які не хочуть нікуди переходити і якщо то в їхніх силах, будуть захищати свій храм і громаду. Але наш захист – це не пікети, наша зброя – це не металеві прути, а хрест і молитва. Тільки таким методом можна захищати церкву.

У Запоріжжі є організація «Радомир», члени якої неодноразово захищали храми МП. Чи має подібні силові організації Московський патріархат на Львівщині?

В нас нема ніяких організацій, нічого подібного ми не створюємо, в нас в єпархії тільки священики і віряни.

Чи контактуєте з архієреями УПЦ КП?

У Львові діє рада церков і релігійних організацій, ми часто зустрічаємося у форматі області і міста, за участю голови Львівської облдержадміністрації і міського голови. В нас в регіоні є тісний діалог зі всіма архієреями, йдеться і про УПЦ КП, і про УАПЦ. В нас добрі християнські відносини і порозуміння. Хотів би, щоб за будь-яких обставин ці відносини лишилися.

Які компромісні рішення виробили спільно УПЦ МП і УПЦ КП принаймні в окремо взятій Львівській області?

Найбільший компроміс – це повага, порозуміння і бажання жити, працювати разом, там де це можливо згідно з канонами. 

Як на вашому житті позначився той факт, що вас внесли до бази сайту «Миротворець»?

Як може змінитися життя від якогось зовнішнього фактора? Кожен з нас несе відповідальність перед Богом і людьми. Я перед церквою, чиновник перед державою… Так  і люди з «Миротворця», які аналізують інформацію, теж відповідають і перед Богом, і перед державою, і перед суспільством. Кожен з нас має робити свою справу, і якщо «Миротворець» проводить дослідження  злочинів проти основ нацбезпеки України, то дії єпископа не підпадають під цей напрямок досліджень, якщо він не відкрито не загрожує державним інтересам.

Якщо я потрапив до бази сайту щодо рішення Священного синоду про перебування на території України екзархів Константинопольської церкви, то це рішення суто канонічне, і подібне рішення ухвалив би будь-який синод якби, скажімо, Київська митрополія направила своїх екзархів на територію будь-якої помісної церкви. Перед тим як оприлюднювати певну інформацію, її треба гарно пропрацювати і розібратися. Для мене, як для християнина, є важливим не потрапити до «бази пекла» і щоб мене не викреслив Господь з Книги життя.

Михайло Глуховський, «Главком»