ПАРЄ: ерозія стандартів. Інтерв’ю з делегатом від Литви Емануелісом Зінгерісом

Минулий тиждень у ПАРЄ був гарячим. Після піврічної перерви до Страсбурга повернулася українська делегація. Наші депутати гучно гримнули дверима минулого літа, протестуючи проти повернення права голосу в Асамблеї Росії. Нині, уже в новому складі, українські парламентарі стикнулися з новими викликами...

На останній сесії Асамблея підтримала нову додаткову спільну процедуру реагування на порушення країнами-членами Ради Європи своїх статутних зобов'язань. Процедуру розробили спеціально «під Росію», пом’якшуючи тиск на країну-агресора. Тепер в разі «серйозних порушень», як то збройна агресія однієї країни ПАРЄ стосовно іншої, для накладання санкцій потрібно буде дістати згоду не тільки ПАРЄ, а й від Комітету міністрів та генсека Ради Європи. Автор цих змін, один з ідеологів повернення Росії до ПАРЄ, лідер групи соціалістів Франк Швабе відверто визнає, що зроблено це заради унеможливлення накладання санкцій, заміною яких має стати «конструктивний діалог і співпраця задля дотримання країнами своїх статутних зобов'язань». Отже, цю новацію слід зарахувати до поразок України. Окрім того, Україна не змогла завадити обранню віцепрезидентом ПАРЄ представника російської делегації Петра Толстого, добитися відсторонення від роботи «представників» Криму у російській делегації і пролобіювати свої правки до зміненої санкційної процедури. В експертному середовищі називають ці події прогнозованими, але не критичними, оскільки багато в чому подальші успіхи залежатимуть від активності і професійності нової української делегації, для якої прикладом мала б стати робота попереднього складу делегації.

Попри посилення російського лобі і повноцінне повернення делегації країни-агресора до Страсбурга, у ПАРЄ працює велика армія парламентарів, прихильних до України. Мова насамперед про делегації Польщі, Британії, Швеції, Грузії і країн Балтії. Один з найдосвідченіших литовських парламентарів Емануеліс Зінгеріс на початку нинішньої сесії спробував заблокувати роботу російської делегації на тій підставі, що росіяни не виконують резолюції ПАРЄ, але ця ініціатива не отримала підтримки більшості.

Пан Зінгеріс працює в Асамблеї з 1993 року і є одним з найбільш активних прихильників України, також він є персоною нон-грата в Росії. Минулого року один із російських представників навіть погрожував йому через захист представників ЛГБТ спільноти, яких переслідують у Чечні. Те, що відбувається в Асамблеї зараз, Зінгеріс називає «одіссеєю ерозії стандартів прав людини», коли одних критикують навіть дрібні порушення, а на кричущі порушення з боку Росії заплющують очі.

«Одного разу я сидів у Вільнюсі за пивом із канцлером Німеччини Герхардом Шредером. Я запитав його, чи розуміє він, що таке внутрішнє відчуття свободи, коли ти можеш висловитися вільно, просто говорити про те, що ти думаєш? Він відповів, що про це відчуття він прочитав у книгах, але у собі його відчути йому важко. Думаю, на той час у його кишені був договір із «Газпромом». Дуже цікаво, коли наші німецькі і французькі друзі умовляли піднімати руки за поновлення російської делегації, в той же час Україну критикували за боротьбу з корупцію. Це в принципі добре, адже хто буде інвестувати у корупційну країну. З іншого боку, як німці можуть цього вимагати (від України), коли канцлер гігантської успішної держави мав у кишені договір із газовою компанією країни, яка навіть не перебуває у союзних відносинах із Німеччиною, не є у НАТО чи ЄС?.. Я особисто все менше і менше дослухаюся до етичних повчань західних керівників тому, що учитися потрібно усім і починати з себе», - розмірковує пан Зінгеріс.

В інтерв’ю «Главкому» Емануеліс Зінгеріс розповів, чи можливо було уникнути поразок Україні і союзникам на останній сесії ПАРЄ, як тепер протидіяти Росії в умовах, коли багато делегатів Асамблеї прихильні до держави-агресора.

«Асамблеї вирішили заткнути рот»

ПАРЄ ухвалила нову додаткову спільну процедуру реагування на серйозні порушення країнами-членами Ради Європи. Яких наслідків слід чекати?

Дійсно, була ухвалена нова додаткова процедура для того, щоби в особливих випадках, наприклад, у разі нападу однієї країни на іншу, Асамблея не могла самостійно висловлюватися. Я був категорично проти цього доповнення... Зміни започаткував Тіні Кокс (проросійський депутат від крайніх лівих з делегації Нідерландів), які потім перейняв Швабе, який є очільником німецької делегації та лідером групи соціалістів. Тобто після низки резолюцій запропонував ухвалити ці зміни «лівий» блок. Наприклад, у відповідь на резолюцію, запропоновану панами Ар’євим, Соболєвим і пані Сотник, минулим складом української делегації. Маю на увазі резолюцію щодо агресії Росії проти України. Тоді, пригадую, навіть довелося битися за назву резолюції. Люди, які підтримували Кремль, хотіли слово «агресія» змінити на «конфлікт в Україні», ще з десяток подібних варіантів пропонували. Попри все це Асамблея таки проголосувала тоді за варіант «агресія». Противники цього дійшли до думки, що це погано і тому вирішили заткнути рот Асамблеї… Можете собі уявити, тепер ПАРЄ, генеральний секретар Ради Європи і Комітет міністрів Ради Європи, який міцно тримають «друзі Кремля», мають взаємно ухвалити рішення щодо впровадження додаткового санкційного механізму. Не дай боже, хтось із членів Ради Європи починає військові дії проти іншої держави, і ПАРЄ не зможе сама відреагувати, а повинна буде узгоджувати свою позицію з Комітетом міністрів.

На початку сесії ви намагалися оскаржити повноваження російської делегації. Чи розуміли, що шанси це зробити були примарними?

Процес «шредеризації» Німеччини і Франції, процес придушення Кремлем різних точок спротиву в центрі Європи, переманювання на свій бік німецьких і французьких політичних еліт триває вже багато років. Франція і Німеччина, особливо в останні роки, з ранку до вечора займалися спробами зламати делегації Польщі і країн Балтії, щоби вони проголосували за повернення РФ (в ПАРЄ) без виконання цією країною своїх зобов’язань. Наш спротив цьому тривав багато років. Я тут працюю з 1993 року і все те, що відбулося, можна назвати цілою одіссеєю ерозії стандартів прав людини. РФ жодну з резолюцій, можливо, окрім повернення Україні кораблів, обміну полоненими, не виконала. Але обмін українців на українців – це приголомшливо, Голлівуд і Стівен Спілберг відпочивають, особливо з огляду на те, як Кремль потроху прибирає до рук парламентарів, представників 48 країн. Так, тут різні країни, різні політики, деякі вірять у права людини. Є серед них багато людей, які не напхані радянськими інстинктами страху. Десь у Португалії, чи Ірландії не чекають, що завтра хтось постукає до дверей і скаже «товаришу, з речами на вихід!».

Але з огляду на останні голосування складається враження, що більшість ПАРЄ якраз проросійська.

Насправді там дуже різні люди. У своїй останній промові я сказав Толстому, що це вам не Дума, де Леонід Калашніков (депутат Держдуми РФ, один з керівників КПРФ, член делегації Росії в ПАРЄ) може представляти опозицію і викликати сміх через таку «опозицію». Говорити про те, що нинішня Дума представляла вільний російський народ, – це брехня (4 з 18 російських делегатів підпадають під персональні санкції ЄС щодо російської агресії). Німці «добили» частину західних делегацій і зламали спротив щодо того, що Росія спочатку повинна виконати хоча би частину пунктів зобов’язань, ухвалених у минулих резолюціях.

Я був ще у першій делегації Литви в ПАРЄ, працюю тут кілька десятків років. Пам’ятаю ще Сергія Ковальова (член ПАРЄ від Росії на початку 90-х, радянський дисидент, учасник правозахисного руху в СРСР), інших російських демократів. А тепер дивлюся на їхню делегацію не зовсім вільно обраної Думи і не бачу там жодної людини, яка би в унісон не говорила з паном Слуцьким, паном Толстим тощо. До речі, Толстого обрали з перевагою усього в сім голосів.  

Були претензії до делегації зі Швейцарії: повинно бути в делегації 50% чоловіків і стільки ж жінок. А в них було 51,5% чоловіків і 48,5% жінок. Тобто на якийсь лікоть представництво чоловіків, ніж у жінок було більшим. У залі через це такий галас почався. В той же час у Росії хапають на акціях демонстрантів, ганяються за керівниками правозахисної організації «Меморіал», виставляючи їх іноземними агентами. Питання загалом були до дев’яти делегацій. Але лише російська демонструє своє особливе ставлення до демократії. Лише вона не відреагувала, коли її хотіли розпитати про стан демократії в Росії, про те, коли вони приберуть свої війська з окупованих територій. Швейцарці сказали, що вони врахують зауваження і виконають те, що від них вимагають, всі інші так само виконають, і тільки Росія – ні. Російська делегація намагалася довести, що нібито їх хтось ненавидить, мовляв, не по пунктах розпитуємо у них про дотримання прав людини.

Як тоді можна пояснити той факт, що усі російські делегати, навіть так звані «делегати» Криму залишилися в ПАРЄ, чому більшість не підтримала їх відсторонення?

Дійсно, кілька «санкційних» депутатів російських заїхали (на чотирьох з 18 російських парламентарів, які приїхали до Страсбурга, накладені персональні санкції ЄС, які забороняють їм в’їжджати до Євросоюзу). При цьому наших доповідачів до Росії не впускають.  Хоча пана Шваба таки впустили (у вересні 2019 року парламентар ПАРЄ Франк Швабе відвідав Москву і Грозний)… А делегати від Криму ніби не були обрані в Криму, вони були «списочниками» на виборах в Думу, тому вони у загальному казані, так би мовити. І я все одно був проти цього. До прикладу, за 50 років окупації країн Балтії ані американці, ані норвежці всерйоз не сприймали голосування до Верховних Рад цих радянських республік у Ризі, Таллінні і Вільнюсі, тому що вважали їх незаконно окупованими. Навіть дипломати до нас не приїздили, щоби не легітимізувати окупацію.

Минулої осені Україна бойкотувала сесію ПАРЄ. Частково до бойкоту приєдналися делегації Литви і Латвії, протестуючи проти повернення прав російській делегації голосувати. Є думка, що перерва у пів року в роботі українців якраз зіграла на користь Росії і привела для ухвалення невигідних нинішніх резолюцій. Згодні?

Те рішення можна пояснити протестом проти лінії несправедливості, яку бачили делегації в ПАРЄ. Але на практиці все зводиться до конкретних голосувань на фракціях і в комітетах. Реальність така, що якщо немає українських голосів, то рішення (вигідні Україні) не пройдуть, голосів не вистачить. А тепер врахуйте, що на тих делегатів, які були, росіяни впливали, а тепер з поверненням делегації до залу, вони й самі додаватимуть голосів за себе, тобто посилять таким чином свій вплив. На превеликий жаль, у всіх майбутніх важливих голосуваннях ми будемо програвати. Ми – це люди, які готові дотримуватися букви Конвенції про захист прав людини.

Ось вам один приклад того, як тут роздовбали, вибачте за приклад, польський закон про близький зв’язок між суддями і урядом. Дуже жорстко пройшлися по цьому питанню. Була дуже жорстка критика Азербайджану щодо політичних в’язнів. То невже Росія надіється залишатися у вакуумі цієї критики, де кожна дитина знає про їхній закон про іноземних агентів? Були виступи про те, як відбуваються придушення активістів за права людини в РФ. Про те, що відбувається у Криму, про рейдерські захоплення приватної власності на окупованому півострові…

«Заходити на окуповану територію не можна»

Влітку у ПАРЄ має відбутися розгляд великої моніторингової резолюції про стан демократії в РФ. Тобто делегати Асамблеї мусять відвідати регіони Росії. А чи поїдуть вони до Криму? Чи є можливість в принципі заїхати до окупованого півострова?

Мене не пускають до Росії через підтримку так званого закону Магнітського («чорного списку» російських чиновників, причетних до загибелі російського адвоката Сергія Магнітського). До речі, щодо Криму, то ви знаєте, що держави Заходу заборонили своїм парламентарям приїздити до країн Балтії свого часу, аби не легітимізувати окупацію (з боку СРСР). На мій погляд, заїзд до Криму парламентарів (ПАРЄ) буде легітимізацією окупації Криму.

А якщо в’їжджати  з української території, з дотриманням українських законів?

Я не знаю українських законів, але як багаторазовий голова Комітету з закордонних справ моєї країни, як людина, яка створювала юридичну базу для незалежної Литви, я знаю інше. Я не можу узагалі заходити на окуповану територію. Це мені вбито у голову міжнародними інституціями.

Кримські татари ініціюють Марш гідності до Криму, який має відбутися 3 травня. Вони запрошують в тому числі представників міжнародних організацій. Чи можлива ваша участь у ньому?

Так, мені особисто Мустафа Джемілєв розповідав про цю акцію… 3 травня річниця Литовсько-Польської Конституції. Не впевнений, що зможу особисто бути присутнім. Але доводити, що Крим є українським, не потрібно нікому, окрім корумпованого уряду острова Науру, з яким співробітники МЗС Росії «труться»… У 80-х в мене у кишені були два паспорти. Окрім радянського був паспорт незалежної Литви, який я отримав у США в посольстві Литви, яке працювало з 1920 року як представництво некомуністичної Листви. Тому не думаю, що щодо Криму потрібно комусь щось доводити, але нагадувати про ситуацію варто. Акція має відбутися обов’язково мирним шляхом без екстремістських дій. Варто було б затвердити в ООН День українського Криму, хоча зрозуміло, що Росія і Китай голосуватимуть проти. Тим паче є така практика: у США є день Captive Nations, що перекладається як День поневолених народів. Раніше країни Балтії були такими поневоленими. 

Представника російської делегації Петра Толстого нині обрали віцепрезидентом ПАРЄ. Хоча ще в минулому році представник Росії Леонід Слуцький не зміг стати віцепрезидентом. Що змінилося за останні півроку?

Хочу наголосити, що нині він переміг з мінімальною перевагою і лише під час повторного голосування з цього питання. Не знаю, наскільки це розуміє українська делегація зі «Слуги народу», але Росія – це гігантська імперія, вона діє, впливає. Всі її лопаті, як у водяному млині, крутяться. Так потроху людина за людиною (у ПАРЄ) схиляються на бік Кремля. Вплив Києва і Москви не співставний, навіть враховуючи підтримку делегатів з Польщі і країн Балтії.

В чому проявляється цей вплив з боку РФ? Гроші?

Щодо грошей не можу казати, бо це буде спекуляцією. Ми лише здогадуємось, що це відбувається. Тут нещодавно Аграмунта прибрали за корупцію (Педро Аграмунт – голова ПАРЄ у 2016-2017 роках). Можете собі уявити, голова організації, яка має дбати про права людини, що представляє 500 депутатів, літав на військовому літаку до сирійського лідера? Тож виключати нічого не можна, але не думаю, що лише в грошах тут справа.

Зараз Венеційська комісія розглядатиме російську ініціативу щодо пріоритетності Конституції РФ над будь-якими міжнародними документами. Ви є ініціатором цього розгляду. Де гарантія, що Венеціанська комісія зробить критичний висновок, а РФ зважить на нього? ПАРЄ зможе вплинути на позицію Москви?

Якщо ПАРЄ ухвалила резолюцію, а РФ нічого майже не виконала, то, думаю, не будуть виконані і зауваження Венеційської комісії, якщо такі будуть. Але для всього світового співтовариства такий висновок буде ще одним свідченням порушень у Росії. Думаю, їм це неприємно, це деякий тиск на те, щоби вони дотримуватися міжнародних правил. Тобто такий документ вже можна вважати досягненням.

«Вашим делегатам варто виступати з питань, які стосуються не тільки України»

Чи познайомилися ви з новою українською делегацією, можете порівняти її з попереднім складом?

Минула делегація була дуже сильною. Олена Сотник, Сергій Соболєв, Борислав Береза, Георгій Логвинський, керівник делегації Володимир Ар’єв з ранку до ночі боролися не тільки за Україну. Вони були активними і користувалися повагою. У них тут був певний статус. Тут потрібно брати участь у всьому, працювати у різних комітетах, адже ти не можеш говорити тільки про Україну. Щоби тебе поважали, тобі слід висловлюватися солідно на різні теми.

Якщо говорити про нову делегацію, то з попереднього складу залишилися працювати Сергій Власенко, Сергій Соболєв, Олексій Гончаренко. Це доволі сильні мушкетери. На мене зараз доволі серйозне враження справляє голова Комітету Верховної Ради з закордонних справ Олександр Мережко. Єлизавета Ясько (голова української делегації в ПАРЄ) дуже молода людина. Вона намагається не загубитися у цих гігантських коридорах ПАРЄ, бере участь у групі «Балтік+», сумлінно і ретельно намагається почати впливати на те, що відбувається. Днями стало відомо, що Борис Тарасюк, дуже досвідчена людина, став представником України у Раді Європи замість Дмитра Кулеби. До слова, Дмитро Кулеба був прекрасним послом, дуже тонкою людиною. Це доволі радісна новина, оскільки склад української делегації доволі молодий. В комітетах, у фракціях потрібно добитися чисельності під час голосувань. Думаю, нова українська делегація після голосувань побачить цю похмуру реальність. Нам слід добиватися збільшення кількості голосів за правду.  

Але як це зробити в нинішніх умовах?

Потрібна ретельна робота. Минулий склад української делегації був дуже потужним. Новим делегатам варто брати активну участь у комітетах, з прав людини, культури, міграції тощо, створювати собі солідні імена, виступати з питань, які стосуються не тільки України.

Михайло Глуховський, «Главком»