Вадим Денисенко: Разумков в принципі не може бути конкурентом Зеленському

Якщо ситуація розвиватиметься у плановому порядку, наступного разу українці підуть на виборчі дільниці обирати президента лише через два роки. Однак вже зараз, завдяки регулярним соціологічним замірам, можна аналізувати певні тенденції, які сьогодні побутують у суспільстві. Приміром, за словами соціологів, Володимир Зеленський, який зміг відновити свій рейтинг до показників 2019 року, все ж відстає за показниками довіри-недовіри від спікера Дмитра Разумкова, який, схоже, розпочав власну гру.

«Поки ще рано робити висновки щодо можливого розкладу на наступних виборах», – зазначає в інтерв’ю «Главкому» Вадим Денисенко – журналіст, екснардеп, політолог, очільник «Українського Інституту майбутнього». За його словами, за два роки можна стати свідками як злетів, так і падінь великих політичних гравців. Також є кілька прогнозів неочікуваних альянсів…

«Українці залишаються нацією, яка шукає сенс у минулому»

Вадиме, за вашими спостереженнями, українець зразка 2021-го – який він? Які основні тенденції ви простежуєте?

Він різний. Якщо порівняти із попередніми роками, 2013-2014-ми, він став набагато патріотичнішим, більш проукраїнським. Попри це, у середньому по Україні 21% проросійського електорату. Водночас українці багато в чому залишаються інфантильними.

Крім того, на жаль, українці залишаються нацією, яка шукає сенс у минулому. Можна чітко сказати, що у свідомості людей є уявлення про такий собі золотий вік України – це козацька доба. Очевидно, люди не дуже розуміють історію, бо відбувається ідеалізація козаччини, – це з одного боку. З іншого боку, для українців фактично немає героїв. Так, є певні люди, яким більше довіряють, однак говорити про те, що є один-два визнані герої, на яких би українцям хотілося б бути схожими, на сьогодні немає.

Основна проблема полягає в тому, що держава не малює візію майбутнього. На мою думку, її відсутність є гіршою для України, ніж навіть проблема корупції.

Чи став український виборець більш аполітичним, чи, навпаки, почав глибше цікавитися політикою?

Можна сказати, що кількість політично активних людей лишилася такою, як була і до виборів – в районі 50-60%. Однак усвідомленішими, глибшими вони не стали. Український виборець не замислюється над якимись глобальними речами чи схвальними питаннями.

Раніше у нас ішов розкол по лінії «мова–не мова», «Європа–не Європа». На сьогодні ж завдяки появі Зеленського в Україні викристалізувався новий тип виборців. Їх приблизно 30% – це такі собі фанати Володимира Зеленського.

Цього виборця можна схарактеризувати як колективний образ покоління Z – незалежно від того, чи цій людині 20, чи 60 років. Це не дуже соціально активні люди, їм притаманне «кліпове» мислення, аналізувати щось – не притаманно.

На цьому полі немає жодного іншого політика, ніхто раніше не працював з цим типом виборців. Наразі ж можна сказати, що після певного просідання Зеленський відновив свої позиції, підняв свій рейтинг до рівня 2019-го року.

Водночас завдяки невдалим піар-кампаніям Офісу президента чітко викристалізувався і виборець Порошенка: відверто проукраїнський. Наразі Порошенко має 16–17%, але є певний потенціал для великого збільшення.

Зеленський зробив чимало антиросійських кроків. Чи зменшився у зв’язку із цим його рейтинг на сході?

Якщо порівнювати із рейтингом під час першого туру виборів, він втратив перше місце на Донбасі. Там він фактично зараз на межі другого-третього місця. За певних обставин він може «з’їхати» на третє місце. Поки що там Мураєв зі своїми 15%, у Зеленського ж 17–18%. У південних регіонах позиції Зеленського також похитнулися, проте досі у більшості регіонів він поки що залишається на першому місці.

Голова Верховної Ради Дмитро Разумков – конкурент Зеленському?

Ні, він в принципі не може бути конкурентом Зеленському з кількох причин. По-перше, президентський рейтинг Разумкова зараз складає приблизно 1,5%. По-друге, тип виборця у Разумкова – зовсім інший, ніж у Зеленського. Так, у Разумкова високі показники довіри, проте на сьогодні він взагалі не справляє враження самостійного, із заявкою на успіх у довготривалій перспективі.

Який він – електорат Разумкова?

Я б сказав, що це люди, які розчарувалися у Зеленському та шукають для себе чогось іншого. Тож Разумков не може бути навіть теоретично конкурентом Зеленського. Чинний спікер працює на полі логічнішого, старшого, виваженішого виборця, якому навряд притаманне «кліпове» мислення та увагу якого весь час неможливо перемикати на інші теми.

Чи можна сказати, що гіпотетично Разумков на наступних виборах може стати конкурентом Гройсмана? Спікер поводиться так, як Гройсман за часів прем’єрства – по-брежнєвськи: їздить на заводи, перерізає стрічки, виголошує офіційні промови.

Напевно, можна говорити про схожість і електоратів, і самих цих політиків. Водночас певні розбіжності серед їхніх виборців все ж є. За Разумкова проголосують ті, хто вже не хотів би голосувати за Гройсмана – як представника попередньої влади.

«Влада робить все, аби проблема тарифів не стала питанням №1 для українців»

На вашу думку, чи виправдав себе розрив Гройсмана з Порошенком? Чи, може, краще їм було б триматися разом?

Історія не знає умовностей. Думаю, навряд ці два політики в середньостроковій перспективі об'єднаються. Хоча, звісно, у політиці трапляється абсолютно все, що навіть важко уявити собі.

Виборець Гройсмана – дуже близький до виборця Порошенка: це людина з проукраїнською позицією, переважно україномовна. Водночас виборець Володимира Борисовича не готовий до «надриву» із «Армією–Мовою–Вірою». Натомість для нього на перше місце виходить питання сім'ї. У цьому полягає ключова відмінність електоратів Порошенка та Гройсмана.

Чи може Гройсман забрати частину виборців Порошенка? Теоретично може. Чи може Порошенко забрати частину виборців Гройсмана? Також може. Усе це залежить від того, як далі будуть відбуватися піар-кампанії цих двох політиків.

Як ви оцінюєте президентський потенціал Кличка?

Станом на сьогодні його рейтинг по Україні знаходиться у межах 2,5%. У нього є певний потенціал: він може забрати певну частину виборців і у Порошенка, і у Гройсмана, і у Смешка, і навіть у Тимошенко. Але я б не сказав, що він зараз може претендувати на якісь високі рейтинги.

З того, як він відбудовує «Удар», можна зробити висновок, що він опирається на старі, перевірені кадри, які пройшли уже певні політичні проєкти. Чи є в нього якась ідея, яка б могла об'єднати маси? Станом на сьогодні – немає. Але ж до виборів ще два роки.

Поки що Кличко укріплюється на місцях. Він будує солідну, серйозну партійну структуру десь у двох третинах областей України. Він займається не стільки рейтингами, а скільки укріпленням партійної структури, це не завжди ідентичні речі.

Чи немає у вас відчуття, що «Батьківщина» – партія із дуже розвиненою та міцною структурою – на наступних виборах може піти в небуття?

Зараз такого відчуття точно немає. У Тимошенко – стабільний президентський рейтинг на рівні третього чи четвертого місця. Безумовно, вона зараз є одним із серйозних подразників для влади. Тема землі не дала серйозного ривка для Тимошенко, але вона зацементувала частину її виборців. Другою ключовою темою, окрім землі, у її піар-кампанії посідають тарифи.

Говорити про те, що партія не подолає 5%-й бар’єр, не доводиться. У найгіршому випадку Тимошенко може отримати 8%, причому, потенціал до зростання у 10% там також є. Але питання в тому, як вона буде розпоряджатися часом і чи зможе вона переглянути свої головні меседжі. На землі та тарифах зробити серйозний ривок їй точно не вдасться.

За моїми спостереженнями, нині влада робить все, аби проблема тарифів не стала питанням номер один для українців. Плюс, наскільки я розумію, влада налаштована не допустити серйозних «тарифних» мітингів у центрі Києва. Якщо Тимошенко не вдасться провести такі акції, то можна сказати, що вона не зможе очолити тарифні процеси в державі.

Чи існує зараз команда «Сили і честі» Ігоря Смешка, чи це було просто ситуативне об'єднання?

Існує.

Після виборів всі говорили про феномен Смешка, але, як на мене, слід говорити радше про феномен виборця цього кандидата. Це проукраїнськи налаштований електорат. Це «противсіхи», які мають дивну психологічну особливість: вважають, що вони повинні неодмінно за когось проголосувати. Їм не подобався ніхто із чинних на той момент політиків, Зеленський їм теж був не до душі. Людей із подібною позицією десь 7-8%.

Головна проблема Смешка в тому, що він не вміє утримати своїх виборців. Наприклад, для виборців Смешка дуже важливою є Революція Гідності. Водночас одна з ключових тез Смешка, продиктована його найближчим оточенням, полягає в тому, що найбільше зло – це люстрація після Майдану.

Природно, що цей виборець, якому дуже болить питання корупції, справедливості, почувши цю тезу, проголосує за когось іншого. Питання люстрації є не єдиним, через яке Смешко не зміг довести своїх виборців до дільниць і розгубив їх в останні два місяці перед виборами. Тому були абсолютно бездарно програні парламентські та місцеві вибори в Києві. Людина, яка могла мати до 10% в столиці, в результаті отримала менше як 2%.

У кого більший потенціал на наступних виборах: у Смешка чи у Гройсмана?

Станом на цю мить на це питання відповіді не існує. Потенціал є в обох. Питання у тому, хто і як розпорядиться цим потенціалом. Не можна відкидати той варіант, що ці політики можуть об'єднатися.

На вашу думку, які ще цікаві об'єднання могли б відбутися на наступних виборах?

Про це ще дуже рано говорити. Ми вже бачили об'єднання Ляшка і Тимошенко на чернігівському виборчому окрузі, яке показало, що попри, здавалося б, непогані фінансові ресурси, воно нічого не дало. Тому треба спочатку глибоко аналізувати, що саме може дати кожне об'єднання у виборчому плані.

«Населення окупованого Донбасу не рветься повернутися в Україну»

«Український інститут майбутнього» проводить дослідження на Донбасі, навіть на окупованій його частині. Які там настрої переважають?

Ми робили такі дослідження рік тому. На жаль, цього року повторити його не змогли, оскільки могли поставити під величезну загрозу людей, які нам допомагали минулого разу. Попереднє дослідження можна назвати спецоперацією. Російські силовики вже зрозуміли схему, за якою ми проводили те дослідження, і вдруге вони цього не допустять.

Якщо говорити про настрої, то не думаю, що вони глобально змінилися, – хіба що у гірший бік. Місцеве населення не рветься повернутися в Україну. За моїми спостереженнями, у них немає особливого пієтету до держави Україна.

Тобто їм ближче Росія?

Скажімо так: вони «за все хороше, проти всього поганого». А потім уже за Росію.

Наталія Сокирчук, «Главком»