Володимир Омелян: Правоохоронці мають визначитись – або Дубневичі корупціонери, або я – божевільний

Міністр інфраструктури Володимир Омелян несподівано став однією з найбільш медійних персон в уряді. За раптове зростання уваги до себе посадовець має завдячувати своєму конфлікту із «польським» менеджментом «Укрзалізниці» на чолі з Войцехом Балчуном. Його апофеозом став інцидент, який мав місце 25 січня під час засідання Кабміну. Тоді прем’єр-міністр Володимир Гройсман, який став на бік опонентів міністра, публічно принизив Омеляна. Після цього Facebook-спільнота вибухнула обуренням: користувачі соцмереж співчували міністру, а ЗМІ зробили ображеного Омеляна героєм прямих ефірів та десятків інтерв’ю.

Про те, чому міністр інфраструктури так і не виконав власну обіцянку звільнитися після призначення держсекретарем міністерства Андрія Галущака та чому не вважає поведінку Гройсмана хамською, Омелян розповів в інтерв’ю «Главкому».

За вашими оцінками, скільки виводиться грошей з «Укрзалізниці»?

Вважаю, що близько півмільярда доларів на рік десь діваються, але це не лише прямі втрати УЗ. Це випадки зловживання з рухомим складом: коли офіційно вагонів немає, але на чорному ринку можна їх отримати, доплативши. Зловживання щодо транзиту: коли якісь компанії отримують преференції, а інші – ні. Тому це начебто і не прямі втрати УЗ, але це точно корупційні прояви з боку тих, хто має доступ до управлінських рішень.

Щодо інциденту з Гройсманом, коли на засіданні уряду в конфлікті він підтримав голову «Укрзалізниці» Войцеха Балчуна. Нагадаю, тоді публічно прем’єр запитав у Балчуна, де він працював останніх п'ять-сім років і, почувши його відповідь, констатував: «Тобто був шефом... вантажної залізниці». Потім прем'єр запитав у вас, де працювали ви, після чого констатував: «У вас, на жаль, немає експертного досвіду на залізниці». Не вважаєте таке ставлення до міністра хамством? Принаймні Facebook-спільнота вас підтримала...

Я не хочу нікого вчити, щось пояснювати. Я виходжу з тієї логіки, що ми повинні говорити фактами і цифрами. Мені дуже шкода, що досі ця дискусія в уряді не відбулася, хоча прем’єр публічно, перед камерами обіцяв це неодноразово. Цифри погані, динаміка жахлива і потрібно щось із цим робити. Ми насправді з Балчуном оперуємо одними й тими самими цифрами. Але він бере якісь малі речі і показує їх як грандіозні перемоги, а я стверджую, що це не перемоги, а поразки, бо ми такими фанерними щитами прикриваємо жахливу дійсність.

Дивує, що «Народний фронт», за квотою якого ви обійняли посаду міністра, не виступив на ваш захист у конфлікті з прем’єр-міністром.

Я думаю, що ця пауза була пов’язана з тим, що інцидент стався під час парламентського затишшя. На першому ж засіданні фракції, яке було в пленарний тиждень, я виступив, повідомив про те, що діється в «Укрзалізниці», про факти корупції, з якими я звернувся до правоохоронних органів. Підтримка «Народного фронту» є, партія теж хоче розібратися, теж незадоволена ситуацією, в яку завів «Укрзалізницю» менеджмент, і я сподіваюсь, що це ще буде публічно озвучено.

Як би ви охарактеризували ваші взаємини з Гройсманом? Він ставиться до вас упереджено?

Я виходжу з того, що Володимир Гройсман є прем’єр-міністром, якого висунув президент, якого підтримав парламент. Я є міністром з його уряду. Що успішніший кожен окремий міністр, то успішнішою є діяльність уряду. Я просто хочу, щоб мені максимально сприяли в роботі. Інколи, як мені здається, цього немає.

У грудні ви заявили «Главкому», що не будете співпрацювати з призначеним держсекретарем міністерства…

Я з ним і не співпрацюю. Понад те, я його навіть не бачу.

Навіть казали, якщо таки призначать Андрія Галущака, який свого часу працював із Владиславом Каськівим та очолював скандальний проект «Повітряний експрес», то підете у відставку. Мовляв, «здійснюється підміна понять і бажання мати якусь ширму, за якою відбуватимуться процеси, що не матимуть нічого спільного з державними».

У мене була така думка, я справді хотів це зробити. Вважаю, що уряд, прем’єр-міністр повинні бути зацікавлені, щоб я був успішним міністром. Мені не треба «зеленого світла», але команда має бути моя. Якщо мені довіряють. А якщо я роблю щось неправильно, мені мають вказати на це – особисто чи публічно. Цього не сталося, водночас була низка дивних кадрових призначень. Спочатку призначили Андрія Галущака, досі не звільнено Євгена Кравцова (перший заступник міністра інфраструктури. – «Главком»), який явно грає не в ті ворота. Інші мої кадрові рішення заблоковані. Для мене ця ситуація дивна. І на цьому фоні я заявив про (ймовірну. – «Главком») відставку. З іншого боку, коли я побачив, яку радість і полегшення це принесе багатьом людям, вирішив цього не робити і боротися до кінця.

Тільки днями було призначено нового керівника аеропорту «Бориспіль» Павла Рябікіна, хоча він переміг на конкурсі кілька місяців тому. Кожне кадрове призначення дається з кров’ю, і я цього не розумію. Адже нормальний керівник держпідприємства – це перший крок до реформи. Не гарантія успіху, а лише перший необхідний захід.

Ваша кар’єра в урядових структурах почалася з МЗС. Туди ви прийшли не на керівну посаду…

Я починав головним спеціалістом другої категорії. Це було 23 жовтня 2000 року.

І ось тепер ви обіймаєте посаду міністра інфраструктури. Рецепт вашого успіху?

Багато роботи. І, як казав Черчилль, ніколи, ніколи, ніколи не здавайтеся. Зовні це виглядає, ніби якась невидима рука мене щоразу ставила на чергову посаду. Але це не так. У мене практично ніколи не було жодної підтримки. Батьки не могли мене підтримати. Я не мав друзів-олігархів і ніколи не мріяв отримати високу посаду або стати мільйонером. Я міг залишитися працювати за кордоном. Але я хочу бути тут і зараз...

На якому етапі у вас виникли дружні стосунки з Яценюком? Можливо, саме він став тією «рукою», яка вас направляла.

Це неправда. З Яценюком я познайомився 2007 року, коли працював у Міністерстві економіки. Пізніше я обіймав досить скромну посаду в МЗС, коли його очолював Арсеній Яценюк. У нас із ним відносини абсолютно нормальні, з мого боку цілком щирі, я вважаю, конструктивні. Але він – точно не та людина, яка веде мене по життю. Коли я був заступником міністра інфраструктури, ми коротко епізодично спілкувались, так само, як і коли я був керівником служби міністра Кабінету міністрів, але я не думаю, що в той час він дивився на мене як на потенційного міністра чи найближчого соратника.

Взаємини у нас нормальні – як між лідером партії та міністром, делегованим від партії до уряду. Зокрема, під час останнього засідання фракції Яценюк чітко сказав, що він стурбований ситуацією в «Укрзалізниці», випадками корупції, про які він теж чув, і в цьому він мене підтримує. Я думаю, що якби у мене не було цієї підтримки, мене б уже десь з бетоном мішали в якомусь віддаленому районі Києва.

Є думка, що за вами стоїть Кононенко…

За мою каденцію міністра, заступника міністра за мною, так би мовити, «стояли» Коломойський, якого я в очі не бачив, Ахметов, якого я теж ніколи не бачив, потім була версія про Яценюка, Гройсмана. Зараз версія – Кононенко. Це неправда.

Я делегований «Народним фронтом». Так, у мене нормальний діалог із Кононенком – що стосується парламентської роботи. Коли хтось за кимось стоїть, є якась мотивація. Тут вона точно відсутня.

Які відносини у вас складаються з першим заступником глави Адміністрації президента Віталієм Ковальчуком?

Він теж за мною не стоїть (сміється). В мене з ним дуже добрі стосунки – і особисті, і професійні. З усіма питаннями, з якими я звертався по роботі, які залежали від Адміністрації, він щиро допомагав. Така сама взаємодія є і з мого боку. Але це не «стояння» за мною.

Місяць тому у ЗМІ з’явилася публікація про те, що ви мітите у крісло глави ДФС. Потім інформацію було спростовано. Як думаєте, кому потрібно запускати такі фейки і для чого?

Коли я пішов публічно (зі звинуваченнями щодо «Укрзалізниці». – «Главком»), напевно, почали шукати компромат, але його не знайшли. Потім почали вигадувати всілякі зв’язки. Перша версія була про боротьбу «Народного фронту» і БПП за потоки, потім це плавно перетекло у зв’язки з Кононенком, зараз, наскільки я знаю, розробляється інша версія. Були ідеї вкинути в інформпростір про ДФС. Люди бавляться – хай собі бавляться.

У квітні спливає річний імунітет уряду. Як вважаєте, чи буде переформатовано Кабмін і чи втримається на місці Гройсман?

Усе залежатиме від політичної ситуації. У будь-якому разі поганий Омелян чи поганий Гройман – це краще, ніж добрий Путін чи хороший Лукашенко. Я зі Львова і я знаю, що таке державність.

Чи дійсно перший віце-прем’єр Степан Кубів може змінити нинішнього прем’єра?

У політиці все може помінятись за одну ніч. І всі грандіозні плани, комбінації і стратегічні домовленості можуть за секунду зруйнуватись. Це ми бачили вже не раз. Я вважаю, що у Степана Івановича дуже багато є роботи на посаді першого віце-прем’єра і щонайменше мені він жодного разу не казав про якісь свої наміри ставати новим Гарібальді.

Злі язики називають вас «міністром без міністерства».

Я думаю, що це ті злі язики, які приходять сюди вирішувати якісь питання, пропонують очолити якусь схему або якось допомогти. Я їм просто ввічливо або неввічливо відмовляю. Наскільки є міністри з міністерством – я був би радий, якби ви мені їх показали. Бо у нас справді немає управлінських вертикалей, у нас є баланс політичних домовленостей.

Назвіть тих, хто приходив і пропонував.

Пропонують дуже багато. Я не хочу зараз називати. Мені б із Дубневичами (брати-нардепи, бізнес яких зав’язаний на «Укрзалізницю». – «Главком»), Лєсніковим та всіма іншими розібратися. Я вже маю стільки клопотів, що не хочу їх примножувати. Люди, які приходять, досі лишаються у 90-х роках, коли все було дуже просто: чиновник брав хабар і вирішував питання.

Скільки пропонують?

Можуть бути і мільйонні суми. Бували випадки, зокрема це стосувалося «Укрзалізниці», коли я працював у команді (попереднього міністра інфраструктури. – «Главком») Пивоварського, приносили готівку у валізі, клали на стіл. Це психологічний прийом: мовляв, дивись, скільки грошей, і всі можуть стати твоїми. Насправді це має бути внутрішній вибір: або ти один раз береш гроші і відмовляєшся від своєї управлінської свободи, втрачаєш моральне право говорити про корупцію будь-коли і будь-де, або відмовляєшся один, другий, третій раз і залишаєшся вільним. На четвертий раз зазвичай уже не приходять.

Тобто до вас уже тричі приходили і тепер не йдуть?

Зараз уже фактично ні. Чого до божевільного ходити? Тим паче якщо він «міністр без міністерства» (сміється). Останнього такого виставляв за двері місяць тому.

От ви кажете, як усе скрізь закорумповано, стверджуєте, що йдете проти системи. Невже не виникло бажання написати заяву і не мати жодного стосунку до цієї системи?

Я вважаю, що хтось має почати це робити. Хочу, щоб правоохоронні органи чітко сказали: є корупція на «Укрзалізниці» чи її немає. Якщо є – хто нею займається і патронує? Хочу почути позицію стосовно Дубневичів. Вони – корупціонери чи ні? Їм теж буде легше, коли їх привселюдно оголосять некорупціонерами, а Омеляна – божевільним.

Ви передали матеріали про зловживання на УЗ правоохоронцям...

Передав НАБУ, СБУ, ГПУ, МВС.

Вірите, що хоч один з цих органів підтвердить порушення?

Я вірю, що на низовому рівні вони добре зроблять свою роботу. І інформація щодо людей, які зловживають, уже давно зібрана. Сподіваюся, що ті керівники, з якими я зустрічався, які пообіцяли мені максимальне сприяння, були щирими. Мені відомо, що окремих посадовців у правоохоронних органах уже хотіли підкупити великими сумами грошей з шістьма американськими нулями. Все для того, щоб цим справам не дали ходу. Але цього не відбулося.

НАБУ, де отримують високі зарплати, є суперкваліфікованим, його й було створено для боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади. СБУ, ГПУ – хай доведуть свою профпридатність. Я переконаний, що на 90% правий, при тому, що бачу тільки 10% усього, що відбувається у владі.

Яке останнє рішення ви прийняли як міністр?

Як «міністр без міністерства» я призначив керівника Адміністрації морських портів – фахового, з добрим розумінням ринку. З 1 березня ми створили публічне акціонерне товариство «Укрпошта» – це третя після «Укрзалізниці» і «Нафтогазу» корпоратизація державного підприємства.

До речі, про «Укрпошту». Лунає багато критики на адресу нового топ-менеджменту компанії: з одного боку, споживачі не бачать жодних результатів, при цьому новий менеджмент отримує величезні зарплати, є спроби монополізації деяких напрямів бізнесу і витіснення з ринку більш ефективних приватних операторів.

Ця критика, інформаційна хвиля піднімається попереднім керівництвом «Укрпошти», яке не може пробачити, що його відсунули від потоків. Їх відсунули, потоки ліквідували.

Щодо усунення з ринку «Нової пошти» і монополізації – інформацію було неправильно сприйнято. Ми почали дискусію про новий закон про поштові послуги. Я вважаю, тут була помилка і моя, і Смілянського (гендиректор «Укрпошти». – «Главком»). І тепер ми переформатуємо цю дискусію, запросимо всіх учасників ринку. «Укрпошта» не є монополістом, і шансів не має жодних (адже в неї близько 20% ринку), у нас немає стільки ресурсів. Але держава повинна захищати своє. Бізнес захищає бізнес, держава захищає державу.

Повернімося до «Укрзалізниці». Ви казали, що про підвищення тарифів не може йтися, доки робота підприємства не стане прозорою. Нещодавно Балчун у себе на сторінці у Facebook написав, що він бачить сенс найближчим часом істотно покращити сервіс і потім підвищити ціни. Як вважаєте, це план реальний?

У мене взагалі виникає велике питання, чи Балчун читає свій Facebook. Бо деколи те, що там написано, не відповідає тому, що він говорить, але у геніїв таке буває. Щодо зростання тарифу – я купився на ситуацію в «Укрзалізниці» у 2016 році і всіляко лобіював підвищення тарифів вантажних перевезень на 15%, і ми це зробили. УЗ мені клялася-божилася, що всі гроші підуть на закупівлю рухомого складу, підвищення якості послуг тощо. Тарифи підвищили – гроші зникли. Балчуна тоді ще не було, я кажу про філософію «Укрзалізниці» як компанії.

На жаль, у нас проблема із Балчуном така: він як європейський менеджер мав би дати нові рішення. Тарифи об’єктивно занижені, але ми вже доходимо до межі їх підвищення. Далі нікуди. Як будемо компенсувати неефективність УЗ? Ресурсів у компанії достатньо, щоб дати спершу хоча б на окремих маршрутах якість, показати: якщо ми підвищимо тарифи на стільки-то, така якість стане правилом для всіх перевезень. Поки що цього немає. Всі ці браві рапорти, що ми там щось купимо до 2020 року, коли я їх чую, розумію, що людина або не збирається до 2020 року тут бути, або вже придумала, як пояснить, чому у 2020-му цього не відбулось.

Кого ви як міністр інфраструктури подумки «благословляєте», коли колесо вашої автівки потрапляє в яму на дорозі?

У нас є 170 тис. км доріг. Без грошей їх відремонтувати неможливо. На ті гроші, які ми акумулювали торік, відремонтували менше 1%. При тому, що вартість ремонту вийшла у чотири рази меншою, ніж це коштувало за часів Януковича. При тій самій якості та технологіях. У нас, у принципі, є обіцяні 30–35 млрд грн на дороги цього року. Є вже проголосований дорожній фонд, який передбачатиме стабільне фінансування галузі. Якщо ми вийдемо на 30 млрд грн на рік, нам вдасться зрушити цю гору. Але якщо ви їздите по Києву, не згадуйте всує мене, згадуйте Кличка, це його компетенція.

Хто має контролювати якість доріг? Не Мінінфраструктури?

Помилка була в тому, що «Укравтодор» сам ремонтував і сам контролював. З цього року має бути по-іншому – прем’єр уже підписав відповідне рішення.

Ми завели процедуру міжнародного контролю якості FIDIC (Міжнародна федерація інженерів-консультантів. – «Главком»), яка контролюватиме всі процеси – від проектно-кошторисної документації до закупівлі матеріалів, технології робіт, їх здачі. Вони будуть актувати кожен етап. Працює незалежний контроль CoST. До речі, це чудовий метод контролю і мене особисто.

Авакова називають «фейсбучним міністром», вас останнім часом «телеміністром». За січень місяць ви роздали 26 інтерв’ю, більшість із них – телеканалам. Це навіть більше, ніж одне інтерв’ю за робочий день. Коли встигаєте працювати?

У мене робочий день уже давно ненормований. Щодо кількості інтерв’ю – для мене це теж стало несподіванкою. Чесно, я їх не рахував. Напевно, річ у тім, що, по-перше, люди відчувають, що є несправедливість – обіцяно одне, відбувається інше. По-друге, бачать намагання приховати факти корупції. Жодне інтерв’ю я сам не іцініював – це точно. Лише встигав відповідати на частину запитів.

Насправді, публічність – велика зброя в боротьбі проти корупції. А інтерв’ю – це не бажання бути в телевізорі, це бажання бути почутим.

Поговорімо про вашу декларацію. У вас є автівка…

Уже немає, 12 лютого продав.

Ви ж нещодавно її придбали.

Десь у квітні (минулого року) я собі купив «Вольво» – латане-перелатане після двох ДТП. Вклав у його ремонт більше, ніж воно коштувало. Користувався ним тільки на вихідних. Оскільки я всіляко підтримую електрокари, зараз я б собі хотів придбати саме електрокар. Це вже світоглядний підхід.

Тобто на даний момент ви…

...без машини. Ми інколи беремо мамину малолітражку «Форд Фьюжн».

Це мода у високопосадовців показувати, що вони купують вживані автівки? Наприклад, Назар Холодницький розповів «Главкому», що минулого року теж собі придбав таку машину.

В мене проблема не з модою, а зі зростом. Коли ми користуємося маминою машиною, я в неї реально тяжко влізаю. Об’єктивно вживана велика машина дешевша, ніж нова. Я вже вийшов з того віку, коли потрібно, щоб авто пахло шкірою, щоб я ним цяцькався і тішився. Коли машина виїжджає за ворота автосалону, вона автоматично стає на 10% дешевшою. Перший рік чи два нормальної експлуатації – це ще мінус 30% від ціни, а машина нормальна.

У вашій декларації дві квартири, земельна ділянка, ювелірні вироби…

Ювелірні вироби – це дружини. Вона дизайнер, за 10 років своєї роботи мусить мати якісь прикраси. Ми задекларували каблучку і сережки. Каблучка була колись подарована мною. Це не Tiffany, не Graff, коли ви платите півціни просто за шкатулку, за бренд.

Щодо квартир – у мене є своя квартира в Києві, 60 кв. м, на вулиці Дарвіна, придбана майже 10 років тому. Є квартира дружини на Січових Стрільців, там ми проживаємо. Це її батьків. У них є ще одна квартира – на Русанівці – там зараз мешкає її мама.

Стосовно грошей – їх походження дуже просте. Я працював чотири роки у Відні, де була досить висока зарплата. Після смерті батька залишилася ще одна квартира – у Львові, ми її продали.

Наталія Сокирчук, «Главком»