«Якби ракета влучила у дитячу лікарню в Німеччині, що було б тоді?» Інтерв’ю президента Зеленського газеті Bild
«Тільки після прямих перемовин двох президентів, ми зможемо завершити цю війну»
Заступник головного редактора газети Bild Пауль Ронцхаймер зустрівся із Володимиром Зеленським у Києві для ексклюзивного інтерв’ю.
Пане Президент, люди в Німеччині запитують: як ви це витримуєте, ви колись спите?
На всіх окупованих територіях країни, а також там, де досі майорить наш жовто-блакитний прапор, люди сплять мало. Ми вже два тижні захищаємо свою країну.
Ми бачимо численні відео вашої дружини та родини. Ви в московському списку на знищення. Як до цього ставиться ваша родина?
Вони пишаються мною. Вони пишаються тим, що ми українці. Вони розуміють, що я міг би вже давно втекти або принаймі вже бути в безпеці. Але вони мене розуміють і підтримують моє рішення. Тому що, це рішення для нашої країни. Вони хочуть, щоб Київ залишався сильним.
Звичайно, як будь-яка людина, вони турбуються про мене, але їхні серця завжди зі мною.
Це історія нашої країни, і ми наразі живемо у цьому її епізоді. Пізніше ми згадаємо, наскільки важким був цей час, та як погано було зараз кожній людині в нашій країні. Проте, ми більше пам’ятатимемо ті моменти, під час яких ми щось змінили.
Наша мета – зміцнення нашої країни, яким би важким воно не було. Я роблю це для своїх дітей і своїх онуків. Я не хочу бути слабаком.
Світ запитує себе, наскільки близько росіяни від Києва – можливо на відстані дня, годин. Як оточено Київ? Наскільки ви самі в оточенні, пане арезидент?
І я?!
Під'їзні шляхи до Києва перекриті. Але ми ж тут. І ви можете оцінити ситуацію в Києві особисто, пане Ронцхаймер.
Мене не хвилює, де ховається ворог, або як близько він підійшов до нас. Я турбуюся про нашу країну, про водопостачання, про їжу. Про Маріуполь, Донецьк, Запорізьку область, Мелітополь, Волноваху, Харків – там жахлива ситуація. Люди залишилися без води та їжі. Те, що зараз відбувається в Маріуполі, – це гуманітарна катастрофа. З різних міст нашої країни було відправлено колони гуманітарної допомоги. Але в них стріляють, а російські солдати їх не пропускають. У нас є дуже сміливі водії, які продовжують працювати попри обстріли.
Вчора ми домовилися працювати з Червоним Хрестом.
Я розумію, що як люди ми завжди турбуємося про своє власне життя. Тим не менш, ми повинні поставити гуманітарну допомогу на перше місце.
У нас немає жодних універсальних рішень чи кроків, які ми можемо зробити зараз. У нашій історії існує справжній терор.
Я боюся, що Київ буде оточено. Ви цього не боїтеся?
Я не боюся. Чого боятися? Я не повинен боятися, я зберігаю спокій. Чи знаєте ви, як хтось може подолати свій страх? Що може бути гірше страху?
Що найгірше може статися? З їхньою країною, з моєю країною?
Найгірше, що могло статися, вже сталося. У нас війна, Росія проти України. Так багато людей вже загинуло. Країна руйнується.
Що гіршого може статися з людьми, які втратили своїх дітей?
Але ми віримо у майбутнє. Ми не здамося, ми не продамо свою землю.
Німеччина досі виступає проти ембарго на імпорт нафти та газу з Росії. Ви розчарувалися у канцлері Олафі Шольці та в німецькому народі, які більше не підтримують вас?
Я не можу давати оцінку діям Німеччини. Уряд насамперед думає про власну країну – і це логічно. Багато людей у Німеччині підтримують Україну. Уряд канцлера був обраний народом, і я вважаю, що ми повинні бути більш стриманими. Ми бачимо якісь кроки, якими Німеччина нас підтримує – «Північний потік-2», санкції тощо. Ми бачимо, що Німеччина робить.
Я не хочу оцінювати пана Шольца та його уряд. Я зроблю це потім, коли ми оцінимо результати цього часу та буде зрозуміло, чим закінчиться війна, скільки буде жертв.
Для нас цінна кожна хвилина, кожної хвилини можуть загинути люди.
Щойно отримав новину, що дитяча лікарня в Маріуполі була атакована. Досі не маю інформації про жертв. Але я дуже сподіваюся, що люди змогли сховатися. Як таке може відбуватися? Лише тварини, можуть віддавати подібні накази. Що відбувається у них в головах?
А якби ракета влучила у дитячу лікарню в Німеччині, що тоді було б? Уявіть нас у вашій ситуації – обговорюємо та ведемо перемовини.
Це наш біль СЬОГОДНІ, і мені потрібне рішення СЬОГОДНІ».
А як щодо членства в ЄС?
Уряди, які не підтримують наше членство в ЄС, вказують на реформи, які ще мають відбутися. Вони не бачать нас рівними собі. У мене є ще багато відкритих запитань.
Багато хто скаржиться на високі ціни на газ і нафту? Чому досі важливо бойкотувати російський газ і нафту?
Розумієте, є певні цінності, які дуже важко пояснити, доки не буде війни у вашій власній країні. Тоді ти вже не думаєш про реформи. Ти не думаєш, що хочете щось купувати або регулювати, про зростання цін на газ чи електроенергію. Ти більше не думаєш про можливості заощадити, щоб поїхати у відпустку. Не думаєш про те, що податки з кожним роком збільшуються. Все це відходить на задній план, коли починається війна, і вже зовсім не є пріоритетним.
Це не справжня цінність життя. Справжня цінність життя полягає у тому, що ти живеш, тебе не вбивають.
І це те, що має зробити Європа: захищати просте життя, а також поставити справжні цінності на перше місце.
Бажаю, щоб ваші життєві пріоритети залишалися справжніми цінностями.
Те, що зараз відбувається у нас, може статися і з вами.
І це для мене дуже важливо: ми вмираємо також і за вас.
Що ви скажете про вимогу визнати незалежність Донбасу та визнати, що Крим відходить до Росії? Від чого ви готові відмовитися заради миру?
Питання тут не у тому, що я можу дати. У будь-яких перемовинах моя мета – припинити війну з Росією. І я також готовий зробити певні кроки.
Можна йти на компроміси, але вони не повинні бути зрадою моєї країни. І інша сторона також повинна бути готова йти на компроміси – тому їх і називають компромісами. Лише так ми можемо вийти з цієї ситуації. Наразі ми не можемо вдаватися у деталі. У нас ще не було прямого контакту між президентами. Тільки після прямих перемовин двох президентів, ми зможемо завершити цю війну.
Що ви відповідаєте своїм дітям коли вони кажуть: «Тату, нам треба їхати з України»?
Мої діти кажуть, що я повинен тут залишитися. Але вони не повинні витрачати чудовий час свого дитинства, намагаючись переконати батька залишити власну країну.
Автори: Пауль Ронцгаймер та Гіоргос Моутафіс (з Києва)
09.03.2022