Заступник голови ВРП Олексій Маловацький: Хвиля відставок суддів за власним бажанням тільки починається

Президент Володимир Зеленський у фільмі, присвяченому першій річниці свого правління, визнав, що запропонована ним судова реформа так і не запрацювала, а судова система досі працює «зовсім в інший бік». Не в останню чергу реформаторські потуги глави держави погасив Конституційний суд, який скасував кілька норм прийнятого парламентом закону 193-IX. Але справа не тільки в цьому. Вже кілька місяців відсутня Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), яка мала б обирати суддів на вакансії, кількість яких зростає: через нещодавнє обмеження зарплат десятьма «мінімалками» (47 тис. грн) судді просто починають звільнятись. І це відбувається при й так гострому кадровому дефіциті в системі.  

Вища рада правосуддя (ВРП), на відміну від ВККС, працює. І саме їй можна висувати претензії щодо гальмування створення комісії, але у ради є свої «аргументи». ВРП, до речі, – один з тих органів, до формування яких нинішня влада не мала жодного відношення. Як, скажімо, і до Конституційного суду, з яким у Банкової відкритий конфлікт. 

Заступник голови ВРП Олексій Маловацький – взагалі ексадвокат партії колишнього президента. А до Порошенка, як відомо, команда Зеленського ставиться відверто неприязно. 

У розмові з «Главкомом» Маловацький розповідає, як працюють суди в період карантину, куди піде мільярд, виділений на суди Верховною Радою під час секвестру бюджету, коли може вирішитись питання з формуванням ВККС, що Вища рада правосуддя робить з найбільш знахабнілими суддями і чому не реагує на історію зі скандальними плівками з кабінету судді Вовка. 

«Виділений Радою мільярд піде тільки на погашення боргів з зарплати працівникам апарату судів»

Під час нещодавнього розгляду змін до держбюджету, а фактично його секвестру, судовій системі було виділено додатково мільярд гривень. І це притому, що купа статей бюджету радикально скорочуються, зокрема, обмежені зарплати і суддям. Але ВРП ухвалювала публічне звернення до Верховної Ради та Кабміну щодо критичної ситуації із фінансовим забезпеченням судів і надання цього додаткового мільярду після першого кварталу було заплановане раніше. На що ці кошти мають піти?  

Парадокс в тому, що Вища рада правосуддя має забезпечувати функціонування всієї судової системи країни, але разом з тим є й інші органи, відповідальні за це. Зокрема, це Державна судова адміністрація, яка уповноважена формувати державний запит на фінансування судової системи. Зараз з’явилося дуже багато спекуляцій з приводу того, що названі вами додаткові кошти мали б бути витрачені на винагороду суддів. Але це абсолютно не так.

Чому ми звернулися до Ради і Кабміну? Тому що оплата праці співробітників апаратів судів (секретарів судових засідань, помічників суддів, працівників канцелярій та ін.) виявилася недофінансованою на 80%. В результаті, якщо у 2018 році працівники апаратів судів отримували в середньому до 8 тис. грн, у 2019 – 18 тис. грн, то в січні-лютому цього року їхня зарплата скоротилася до 2,5 тис. грн. Коли ми почали розбиратися, в чому проблема, з’ясувалось, що кошти на самі зарплати в бюджеті передбачені були, а на сплату податків, які нараховуються при їхній виплаті (Єдиний соціальний внесок, внески до Пенсійного фонду і т. д.), – ні. Таким чином, суди фактично не могли виплатити зарплату працівникам апарату. 

Ця ситуація здатна призвести до колапсу системи правосуддя, оскільки суди не зможуть здійснювати своїх функцій, якщо кваліфікований судовий персонал почне масово звільнятися. Адже організація судових процесів, безперебійна робота судів, а іноді навіть якість суддівських рішень, значною мірою залежить від співробітників апарату. Саме тому 26 березня ВРП ухвалила публічне звернення до парламенту і Кабміну щодо критичної ситуації з фінансовим забезпеченням судів, в якому заявила про дефіцит видатків на оплату праці співробітників апаратів судів розміром 4,7 млрд грн.

Потім було друге звернення. ВРП зібрала відомості з усіх судів в країні і побачила, що близько 80% з них не можуть забезпечити суддів та працівників апарату засобами індивідуального захисту, хоча продовжують здійснювати правосуддя в умовах карантину. Ми звернулися до Кабміну з проханням дофінансувати закупівлю цих індивідуальних засобів захисту. Знову наголошую – питання про суддівську винагороду взагалі не йшло. Цей мільярд дасть можливість приблизно до червня виплачувати зарплату працівникам апарату судів. 

До червня – а далі що? Це з врахуванням погашення минулих боргів?

Рішення про виплату зарплати співробітникам апарату кожного суду приймає його голова. Оскільки обов’язкові нарахування на неї не були дофінансовані, за законодавством зарплата не могла виплачуватися без сплати податків. Хтось із голів судів приймав рішення про те, що це недофінансування буде боргом держави. Тобто податків вони не платили, але видавали гроші працівникам судів. При цьому оплата праці суддів була повністю профінансована. Тож цей мільярд піде саме на погашення боргів по зарплаті. Тобто це не додаткові витрати. Держава фактично сама себе профінансувала, аби виплатити зарплати. 

Ви вже рахували, скільки зекономить держава зараз на обмеженні зарплат суддям? Визнайте, у тому ж Верховному Суді дуже немаленькі зарплати.

За підрахунками Ради суддів України, завдяки скороченню суддівської винагороди до десяти мінімальних зарплат в період з квітня по грудень 2020 року вдасться зекономити близько 3 млрд грн. Однак це навіть не покриває наявний дефіцит фонду оплати праці співробітників апарату судів. А якщо таке скорочення діятиме лише на час карантину, то зекономлена сума буде ще меншою.  

Насправді, можна було по всій системі економити на видатках, які не є першочерговими, – ремонт, придбання техніки, погашення заборгованості попередніх періодів і так далі. Або, наприклад, запровадити перерозподіл частини суддівської винагороди на підтримання медицини в зв'язку з подоланням пандемії, а згодом повернення заборгованості у наступних періодах, але тільки з винагород, що перевищують 10 розмірів мінімальних заробітних плат.  По-перше, це не було б зменшенням, по-друге, реальний і соціальний ефект був би набагато більший і сприймався би як суддями, так і суспільством.

На одному з останніх засідань ВРП розглядалося питання звільнення за власним бажанням 17 суддів, зокрема, двох суддів Верховного Суду. Чи це пов’язано з урізанням зарплат?

Вочевидь, так. Ми повинні розуміти, що суттєву частину суддівського корпусу країни складають судді з чималим стажем, які мають право на відставку. У суддів є соціальна пільга – разова допомога з виходу у відставку. Вона вираховується від середнього розміру грошового утримання судді за останні декілька місяців перед відставкою. У проекті закону про зміни до бюджету-2020 уряд застосував безпрецедентну, з моєї точки зору, норму, змінивши умови оплати праці держслужбовців і суддів з 1 квітня, тобто заднім числом. В праві це називається ретроспективним способом набуття чинності  норми закону. За великим рахунком, судді розуміють, що ця норма рано чи пізно буде визнана такою, що не відповідає Конституції, або просто буде скасована законом. Але вони також розуміють, що після того, як Верховна Рада ухвалила закон про зміни до бюджету і їхнє грошове утримання суттєво зменшується, дуже скоро разову допомогу з виходу у відставку та пенсію їм будуть нараховувати, виходячи саме з цієї, зменшеної, суми. 

Тобто їм вигідніше піти зараз у відставку просто з фінансових міркувань?

Звичайно. І багато хто з суддів прийняв таке рішення. Я думаю, це тільки початок. 

Наскільки значним буде цей кадровий відтік?

Думаю, він буде помітним. Багато кадрів втратить Верховний Суд, особливо тих, хто потрапив туди з адвокатів і науковців, апеляційні суди, бо в них працюють переважно судді, яким за п’ятдесят і у яких вже давно є право на відставку. Суддя апеляції – це, як мінімум, 15 років стажу в системі, а він зараз буде отримувати на руки 38 тис. грн. Хтось каже, що всім треба жити на мінімальну зарплату, але, вибачте, суддя ж не може чимось іншим займатися, окрім як здійсненням судочинства. Я вже не кажу, що у нас недостатньо суддів – не вистачає 30% від їхньої загальної кількості. А із зарплатою в 38 тис. грн й без того велика кадрова проблема судової системи стане ще гострішою, люди просто підуть із системи. 

Ви думаєте, що всі ці обмеження залишаться і після завершення карантину?

Важко сказати. Але судова система все це сприймає досить насторожено, тому і збільшується кількість заяв про відставку. На минулому засіданні ВРП прийняла рішення про відставку двох суддів Верховного Суду, до них нещодавно доєднався ще один суддя з кримінальної палати. Думаю, цей процес тільки починається. 

А звідки ця взявся цей дефіцит у 30% ще до всіх карантинів?

Після 2014 року суддівська професія почала сильно втрачати в авторитеті, і з судів пішло дуже багато суддів. Друга проблема пов’язана з тим, що країна втратила частину територій, сподіваюся, що тимчасово. Хтось з суддів з тих територій переїхав на неокуповану частину, а хтось – ні. Потім з листопада 2019 року припинила діяльність Вища кваліфікаційна комісія суддів у зв’язку з ухваленням закону 193-IX (про внесення змін до Закону «Про судовий устрій і статус суддів»), значну частину положень якого Конституційний суд нещодавно визнав неконституційними. А без неї ВРП не може призначати суддів. Тепер у нас є 467 кандидатів і ще приблизно 800 – в запасі, яких можна було б призначити, але ми цього не можемо зробити вже пів року. Парламент, з одного боку, зупинив роботу старої ВККС, але нового закону не прийняв, і зараз у нас йде відтік суддів, яких просто ніким замінити.

Але ми намагаємося виправити ситуацію. 27 квітня ВРП розпочне розгляд питань про внесення президенту подань про призначення суддів на посади до місцевих загальних судів. Йдеться про тих 467 кандидатів, які отримали рекомендації для призначення на посади суддів ще під час роботи розформованої пізніше ВККС. Визначальним є те, що розгляд призначення суддів ВРП буде здійснювати в режимі відеоконференцій, що викликано карантином. Для цього ВРП довелося внести зміни до свого регламенту. 

«Не підтримую суддів, які відкладають засідання під час карантину. Є Zoom або Skype»

«Главком» на початку карантину публікував великий матеріал про те, що багато суддів просто самоусунулись від виконання обов’язків: переносять розгляд справ на невизначений термін. Це світовий тренд чи наші особливості?

Я висловлю особисту точку зору, тому що в цій ситуації не можу відповідати за всю систему. Вважаю, що за чинним законодавством не існує обмежень щодо можливості проведення судових засідань в онлайн-режимі. Так, на певних засіданнях, наприклад, потрібно допитати свідків, викликати сторони. І є певні процесуальні норми, які не дозволяють провести допит свідка в онлайн-режимі, бо він має бути під присягою, не має чути, що відбувається в залі судового засідання і так далі.

Щодо інших слухань, в яких беруть участь професійні адвокати та представники сторін, то я взагалі не бачу проблем з тим, щоб судді проводили їх дистанційно. Тим більше, що Державна судова адміністрація розробила програму, де можна ідентифікувати особу електронним підписом. І взагалі можна ідентифікувати будь-що – подавати клопотання, всі процесуальні документи. Тому я не підтримую позиції суддів стосовно того, що потрібно все відкладати. Справи, які можна розглядати віддалено, потрібно розглядати. 

А ВРП може якось впливати на це?

Ми прийняли рішення про те, що на період карантину рекомендуємо суддям обмежити доступ в зали судових засідань, але при цьому продовжувати здійснювати правосуддя і шукати можливості для цього. А 2 квітня набув чинності закон, який дозволяє учасникам справи, знаходячись поза межами приміщення суду, брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. І в багатьох судах засідання вже проходять за допомогою Zoom або Skype. 

Ми не можемо зобов’язати це робити всіх суддів, але можемо стимулювати їх до цього власним прикладом. ВРП вже провела своє перше засідання в онлайн-режимі, продемонструвавши, що це можливо і нескладно. Багато справ малої значимості, які не потребують присутності сторін, можна розглядати навіть зараз. Бо коли завершиться карантин, до проблем з дефіцитом суддів і надзвичайно довгим розглядом справ може додатися ще й черга справ, які не розглядалися в цей період. 

Перенесення суддями засідань через пандемію – поодинокі випадки чи зараз суди взагалі паралізовані?

На жаль, не поодинокі випадки. Так, багато суддів розглядають справи в онлайн-режимі або без участі сторін. Зазвичай, це представники нової генерації, судові кадри останніх наборів. Судді ж старшого покоління, при всій до них повазі, все ще вважають, що людина має з’явитись до суду власною персоною і постати перед суддею. Це проблема більш світоглядна, ніж законодавча.

Ще одна проблема полягає в необхідності осучаснення процесуальних кодексів, які вимагають присутності суддів і працівників суду під час розгляду справи в залі засідань. Навіть якщо сторони беруть участь в процесі за допомогою відеозв’язку, суддя має знаходитися в суді. В законі «Про судоустрій і статус суддів» також записано, що засідання проводяться в залі судових засідань. Скажіть, будь-ласка, навіщо у 21 сторіччі зберігати цю рудиментарну вимогу?

А в чому проблема запровадження Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи? Вона мала запрацювати ще навесні минулого року, але її запуск перенесли. 

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС), за впровадження якої відповідає Державна судова адміністрація (ДСА), дійсно, мала запрацювати ще рік тому. Але виявилася технічно неготовою до цього. Мета ЄСІТС – забезпечити поступовий перехід України від традиційного паперового правосуддя до системи електронного судочинства, що відповідає європейським стандартам. До того ж вона має не тільки розширити кількість сервісів, але й об’єднати в одну систему суди та органи суддівського управління (ДСА, ВРП, ВККС) з можливістю автоматизованої взаємодії з іншими державними ресурсами. Такими, наприклад, як Єдиний державний реєстр судових рішень чи Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень.   

ЄСІТС має складну структуру і включає декілька підсистем або модулів. І перший з них – «Електронний суд», який дає можливість подавати позовні заяви онлайн та мати повний доступ до електронних копій всіх матеріалів справи, стороною якої є користувач кабінету цього сервісу. Він вже використовується окремими судами у тестовому режимі. Крім того, ЄСІТС передбачає можливість проведення судових засідань в режимі відеоконференції з аудіо- та відеофіксацією, як того вимагають процесуальні кодекси. А також – створення особистого кабінету адвоката чи сторони у справі, де зберігаються всі матеріали у кожній справі. Передбачено й багато інших сервісів, які роблять доступ громадян до правосуддя доступнішим і дешевшим. 

Минулого року ми змушені були прийняти рішення про відтермінування запровадження ЄСІТС: окрім інших невирішених питань, була й неможливість проведення судових засідань у форматі відеоконференції. Ми звернулися до Державної судової адміністрації і поставили їм термін завершити роботу, яка дасть можливість розглядати справи онлайн, до 1 травня поточного року. Вони вже зробили таку систему, і ми її тестуємо, перші рекомендації для її покращення вже направлені. Верховний суд вже провів декілька засідань, використовуючи цю систему.

Але ж ви чули заяву голови ДСА Зеновія Холоднюка, який фактично звинуватив самі суди в гальмуванні запуску ЄСІТС та не бачить можливості запустити систему раніше червня.

При всій моїй повазі до керівництва ДСА, це ж не ми вигадали дату 1 травня. ДСА запевнило ВРП, що до 1 травня поточного року ЄСІТС запрацює в повному об'ємі та відповідно ВРП закріпило таку дату в своєму рішенні. Чому тепер з’явилося 1 червня і з ким узгоджена така нова дата, – цього офіційно ДСА нас не повідомляла, тож термін завершення робот і запуск ЄСІТС до 1 травня поточного року є незмінюваним.  

Потрібно зазначити, що кожного тижня ДСА звітує перед ВРП про те, що вони зробили для впровадження системи. ВРП дбає про те, щоб суди могли здійснювати правосуддя в онлайн-режимі. Це –  завдання ДСА, і вони мають його виконати в термін до 1 травня 2020 року. Ефективність роботи ДСА буде оцінюватися значною мірою за результатами впровадження ЄСІТС.  Якщо ці результати будуть незадовільними – неминучі кадрові рішення. Тим більше, що в парламенті обговорюється питання щодо доцільності існування ДСА, особливо в умовах секвестру бюджету.    

Які у вас взагалі стосунки з ДСА та Холоднюком? Чи стоїть питання зміни голови ДСА?

Робочі стосунки. Відповідно до закону про ВРП, ми призначаємо голову ДСА і він є нам підзвітним. До речі, днями ВРП заслухала звіт голови ДСА і його заступників. Ми проаналізуємо його дуже швидко, тим більше, що зараз є негайна необхідність запуску ЄСІТС, і далі визначимося, що з цим робити. За результати звіту будемо ухвалювати кадрові та управлінські рішення. 

ВРП заохотило ДСА запустити платформу відеозв'язку, яка одночасно є частиною ЄСІТС, в дуже стислі строки, майже протягом місяця. Це платформа  EasyCon. Також технічно вирішена проблема ідентифікації осіб, що беруть участь у конференції, за допомогою електронних ключів. Саме це надзвичайно хвилювало суддів і було чи не найголовнішою перепоною для впровадження онлайн-засідань. По мірі використання ця платформа буде вдосконалюватися. 

Водночас, виявляється, жодних неподоланих завдань у ДСА для впровадження ЄСІТС не існує. Не потрібно ані надмірного фінансування, ані змін до законодавства. Потрібен лише час на завершення роботи над окремими частинами ЄСІТС, які забезпечують можливість подання та отримання документів в електронному вигляді, аудіо- та відеофіксацію засідань та зберігання сканованих копій судових справ.  

«До вересня цього року ВККС навряд чи запрацює»

Не встигла судова система оговтатись від реформи, що запроваджувалася ще за минулого президента, як новий голова держави ініціював свої зміни, які у свою чергу вже скоригував Конституційний суд. Куди далі все рухатиметься?

Я вважаю досягненням державного рівня створення Верховного суду і Вищого Антикорупційного суду. Це дало можливість оживити систему. Не повністю погоджуюся з деякими аспектами роботи Верховного суду. Зокрема, з тим, що цей суд  дотепер не розуміє, що він суд права, а не факту. Проте, сам факт створення Верховного суду та наповнення його адвокатами-практиками та науковцями – вагомий результат судової реформи попереднього періоду. 

Проблемою ж реформи є надзвичайно тривалий  процес кваліфікаційного оцінювання суддів. Венеціанська комісія критикувала його та вказувала на те, що таке оцінювання можливо запровадити, як разовий та винятковий захід у наслідок  подій 2014 року. Проте пройшло вже шість років, але ще приблизно дві тисячі суддів не завершили попереднє «надзвичайне» кваліфікаційне оцінювання. Між тим, згідно з рекомендаціями GRECO (Group of States against Corruption – орган Ради Європи з антикорупційного моніторингу), кожні три роки судді мають проходити оцінювання для підвищення кваліфікації, як лікарі чи адвокати. Вже настав час наступного оцінювання, а в нас не завершено ще попереднє. Це заморожує ситуацію, гальмує ротацію кадрів у апеляційних судах та судах першої інстанцій. Система відчуває дефіцит нових кадрів.

Я з великою повагою ставлюся до суддів старшого віку, які мають безцінний досвід і гострий розум. Але будь-яка система приречена на вимирання, якщо не поповнюється «свіжою кров’ю». Для цього має бути спрощена процедура добору суддів. Це не значить, що можна набирати всіх, кого завгодно: вимоги під час здійснення правосуддя мають бути підвищені, але сама система добору – спрощена. Сьогодні, аби стати суддею, треба пройти 15 стадій відбору. За великим рахунком, весь цей процес займає 2–2,5 роки. Мені здається, це не виправдано і є ключовою причиною дефіциту кадрів в судовій системі та вікового перекосу в суддівському корпусі. 

Наразі ми маємо плекати нове покоління суддів і набрати якомога більше людей в суди, а вже потім здійснювати за ними контроль. І в цьому випадку Верховний Суд має відігравати ключову роль. Він має формувати чітку практику, і всі суди – від першої інстанції до апеляції – повинні її дотримуватися, не маючи права відступу, якщо обставини справи не змінені. Якщо судді не будуть виконувати таку практику, то спочатку їх треба відсторонювати і вчити, а на другий раз – звільняти. Ось так би система запрацювала.

Сподіваюся, наступна реформа призведе до спрощення процедури «надзвичайного» кваліфікаційного оцінювання та добору суддів, а також переконає Верховний суд, що він є судом права, який передусім покликаний формувати загальнообов’язкову практику.

Ви скаржитесь, що ситуація з ВККС зараз заблокована, через що нових суддів призначати не можна. Але ж громадські організації звинувачують Вищу раду правосуддя в тому, що саме вона заблокувала створення двох конкурсних комісій – з відбору до ВККС та зі створення етичної комісії, яка б аналізувала, зокрема, і роботу ВРП. Ваша установа виставила міжнародним організаціям, які мали б брати участь у відборі цих комісій, такі умови, що вони самі відмовилися. ВРП ж стверджує, що міжнародники відмовились через нечіткість процедур в законодавстві…

Я, до речі, ніколи не приховував, що не підтримую законопроект про внесення змін до закону «Про судоустрій та статус суддів» № 1008 (після ухвалення – закон 193-IX), який передбачав «нову судову реформу». В непрофесійній спільноті – серед громадських активістів – панувала думка, що це великий поступ на шляху створення нової системи, проте я попереджав, що це підґрунтя для великої кількості проблем. І перша з них – припинення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Ну, якщо була така необхідність позбутися старого складу ВККС шляхом ухвалення нового закону, то треба було б, щонайменше, встановити перехідний період, протягом якого, поки призначалися б нові члени ВККС, працювали колишні. Це дозволило би завершити «надзвичайне» оцінювання, продовжити відряджати суддів до судів з надмірним навантаженням, переводити суддів та, зрештою, завершити конкурси з відбору суддів, розпочаті до набрання чинності законом 193-IX. Натомість, всі вказані процеси заблоковані вже майже шість місяців. Кожного дня ВРП отримує інформацію з судів, що він або припинив роботу, або має надзвичайне навантаження на суддів. У десяти судах взагалі не здійснюється правосуддя.

Між іншим, законом 193-IX були припинені повноваження члена ВККС від Національної асоціації адвокатів України, який приступив до виконання своїх обов'язків лише за два місці до набрання чинності цим документом. Виникає запитання: якщо метою цього закону було відновлення довіри до ВККС, то чому його поширили на адвокатів, які взагалі не брали участь у її роботі, ще й застосували приховану люстрацію — заборону на майбутнє займати посади? З моєї точки зору, це ще одна проблема, яка рано чи пізно буде вирішена Європейським судом з прав людини. І таких проблем безліч. Тож, назвати це великим поступом, з моєї точки зору, навряд чи можливо. 

А щодо звинувачень на адресу ВРП, то їх спростовує висновок Венеціанської комісії  відносно закону 193-IX. Венеційська комісія, Кабінет міністрів Ради Європи, GRECO заявили, що цей закон створює загрозу для судової системи. По-друге, в конкурсну комісію з добору членів ВККС, за законом, мали право входити лише представники європейських міжнародних структур. Саме тих, які надавали своїх кандидатів до Громадської ради міжнародних експертів, яка брала участь як дорадчий орган у формуванні Вищого антикорупційного суду. 

По-третє, ВРП до всіх тих структур звернулась з проханням надати своїх кандидатів, але не отримала відповіді у строки, відведені для формування таких комісій. Також члени ВРП провели консультації з представниками низки європейських організацій, які, пославшись на висновок Венеційської комісії і на те, що закон 193-IX є предметом розгляду в Конституційному суді, повідомили, що  утримаються від номінування своїх представників до конкурсної комісії. Згодом ВРП отримала аналогічні відповіді від організацій, до яких зверталася офіційно. 

Звинувачення в бік ВРП лунали на підставі рекомендацій, направлених  однією з іноземних урядових організацій на адресу ВРП, які остання запропонувала обговорити. Водночас це обговорення з невідомих нам причин так і не відбулося. Крапку в цих неузгодженостях поставив Конституційний суд, який визнав неконституційними ряд положень закону 193-IX. В тому числі тих, які стосуються комісії з етики та порядку формування ВККС, що повністю співпало з позицією ВРП. 

Таким чином, ВРП з самого початку діяла точно у відповідності до Конституції та своїх повноважень, що і було доведено рішенням Конституційного суду. Тому будь-які звинувачення на її адресу – це спроби перетворити право на політику. 

І скільки цей ступор з ВККС буде тривати, за вашими прогнозами?

Допоки законодавець не внесе зміни до закону 193-IX у відповідності до вимог, що містяться у рішенні Конституційного суду. Важливо розуміти, що КС не просто визнає певний законодавчий акт неконституційним, а вказує, в чому принципова невідповідність закону вимогам Конституції. Тобто тлумачить конституційні принципи. Зокрема, якщо повернутися до питання комісії з етики, яка раніше була передбачена статтею 28-1 закону №193-IX, то Конституційний суд вказав, що контроль за конституційним органом у неконституційний спосіб не може існувати. Також КС вказав, що ВККС має формуватися з 16 членів, а не 12 з метою забезпечення широкого представництва. Проте Конституційний суд не творить норми закону, і, відповідно, Верховна Рада має ухвалити закон, який приведе положення закону 193-IX у відповідність до рішення КС. Зокрема, вказане формування ВККС у складі 16 осіб має бути встановлено в законі, а допоки така норма відсутня, сформувати ВККС неможливо. Саме тому, без відповідного закону запустити роботу ВККС не можна.   

ВРП веде консультації з Верховною Радою, Офісом президента, Національною школою суддів та Радою суддів України для того, щоб пришвидшити розв’язання цієї проблеми – запустити роботу ВККС і розблокувати процес призначення суддів. Також наші представники включені до Комісії з питань правової реформи при президентові. Сподіваюся, у найближчий час парламент ухвалить відповідний закон. Однак, думаю, до вересня цього року ВККС не запрацює. 

«Я не був особистим адвокатом Петра Олексійовича»

Як ви вважаєте, чи потрібно перевіряти на доброчесність самих членів ВРП, чим мала б займатись етична комісія, передбачена законом 193-IX? 

Конституційний суд визнав цю норму закону неконституційною – членів ВРП не може перевіряти спеціально створена етична комісія з іноземних громадян, яка не є органом державної влади. Тим більше, що подібний орган не передбачений  Конституцією, а тому не може мати контрольних функцій над конституційним органом, яким є ВРП. Чи можна перевіряти членів ВРП взагалі? Не тільки можна, а навіть потрібно. Цим мають займатися НАЗК, НАБУ, прокуратура, поліція, будь-які органи державної влади. 

Я б звернув увагу на те, що перед призначенням члени ВРП проходять спецперевірку у 36 органах державної влади і отримують відповідну довідку про можливість займати посаду. Виходить, що ті три громадські організації, яких ви згадували, вважають, що оці численні перевірки нічого не варті, оскільки не відповідають їхнім очікуванням, і тому треба зробити окрему перевірку? Якщо перевірку треба передбачити в законі, – будь ласка, жодних проблем! Але у відповідності до чинного законодавства та конституційних принципів, які наведено у рішенні КС щодо закону 193-IX. 

Уявіть, що, припустимо, наших лікарів буде перевіряти громадськість або іноземні експерти в галузі медицини. Хоча, на жаль, в нас вже і таке буває: хірургів перевіряють люди без будь-якої освіти. Абсурдність таких ситуацій яскраво ілюструють персонажі фільму «Собаче серце» з їхнім «Мы к вам профессор, и вот по какому вопросу».  

ВРП займається розглядом дисциплінарних справ щодо суддів. На що найбільше скаржаться і як часто відбувається покарання суддів?

80% скарг стосуються затягування розгляду справ. Але ми маємо розуміти: якщо у нас не вистачає 30% суддів, то на кожного працюючого суддю припадає в три рази більше роботи, ніж мало би. Друга категорія – це скарги щодо неправильних рішень, але ВРП не повноважена давати оцінку рішенням суддів. Це мають робити апеляція і касація, і тільки після цього ВРП може розглядати ці справи. Третя категорія справ – це, переважно, забезпечення позову: арешти, виведення з-під застави майна, тримання під вартою підозрюваних. За великим рахунком, наша реакція, яка б передбачувала дисциплінарну відповідальність для суддів, не перевищує 2% від всіх поданих заяв. 

Суддівська відповідальність у чому полягає?

Судді можуть отримати попередження, їм може бути оголошена догана з позбавленням права на отримання доплат протягом місяця, сувора догана з позбавленням права отримання виплат до трьох місяців, відсторонення, переведення в суд іншої інстанції або подання про звільнення із займаної посади. Всього шість видів дисциплінарних покарань.

І як часто ВРП застосовує до суддів «вищу міру покарання» – звільнення? 

Третиною всіх рішень щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, ухвалених ВРП протягом 2019 року, були подання на звільнення з займаної посади. 

А скільки треба попереджень для відсторонення?

Такої норми не існує. Ступінь суворості покарання залежить від наслідків дій суду або безпосередньо судді, від того, якою мірою вони вплинули на права і обов’язки осіб. Якщо права особи не можуть бути відновлені, тоді може йти мова про те, щоб прощатися з таким суддею. Або звільняти його, або відсторонювати. Наприклад, була справа, коли суддя визнав право власності на квартиру одного літнього подружжя за іншою особою за підробленими документами. Тобто цю непрацездатну пару просто викинули на вулицю. 

В таких схемах зазвичай реєстратори замішані.

Так, але реєстратор не зробить жодної дії, якщо суд не прийме відповідного рішення. Скажіть, чи треба такого суддю далі вчити і витрачати на нього кошти?

Що ви робите з найбільш кричущими випадками?

Виганяємо таких суддів одразу. Коли суддя використовує свою посаду не для встановлення справедливості, а з абсолютно протилежною метою, йому не місце у судовій системі. 

Чи достатньо у таких випадках лише звільнення? Можливо, має бути звернення до правоохоронних органів? 

Такої функції у ВРП не має. Водночас ви зачепили дуже важливу проблему – кримінальну відповідальність за винесення суддею завідомо неправосудного рішення, яку передбачено ст. 375 ККУ. Як правило, правоохоронні органи самі досить часто реєструють такі кримінальні провадження, щоб вплинути на рішення судді. ВРП неодноразово зверталося до парламенту щодо модернізації положень цієї статті. На необхідності цього також наголошували Венеціанська комісія та GRECO, однак проблема залишається невирішеною. Наскільки я знаю, протягом 2019 року за цією статтею було винесено лише один вирок, хоча реєструються сотні таких кримінальних справ. Тому є негайна потреба у зміні вказаних положень кримінального кодексу. 

Чому ВРП не зробила висновків щодо одіозного голови Окружного адмінсуду Києва Павла Вовка після оприлюднення скандальних записів з його кабінету, де він обговорює, м’яко кажучи, дуже неоднозначні речі? 

НАБУ звернулося до Верховного суду щодо скасування рішення ВРП про ненадання згоди на відсторонення Вовка від здійснення правосуддя в Окружному адміністративному суді. Думаю, це буде цікава історія. Проблема в тому, що матеріали звинувачень ґрунтувалися на так званих негласних слідчих розшукових діях (НСРД). 

Тобто їх не можна було використовувати у звинуваченні?

Однозначно. У нас було дуже багато справ проти прокурорів, суддів, щодо яких використовували НСРД. Верховний суд каже, що у певних випадках можна застосовувати такі дії, а в певних – ні. У мене одразу виникло запитання до цих суддів – а як відрізнити один випадок від іншого? Але дотепер відповіді я не маю. Наш орган пішов іншим шляхом – базуючись на практиці Європейського суду з прав людини. Якщо існують інші докази, крім негласних слідчих розшукових дій, рада на це реагує в дисциплінарному порядку. Якщо такого немає, і звинувачення будуються лише на матеріалах НСРД, ми відмовляємо в притягненні до відповідальності судді та прокурорів. 

Чи ви спілкуєтесь зараз з паном Порошенком, з яким колись працювали і який, як кажуть, лобіював вас на цю посаду?

Спершу хотів би поставити крапку в усіх цих розмовах. Я не був особистим адвокатом Петра Олексійовича. Під час президентських та парламентських виборів, а також кампанії до Київської міської ради у 2014 році я, дійсно, був одним з адвокатів, який представляв партію «Блок Петра Порошенка» у виборчому процесі. Чим, до речі, дуже пишаюся, оскільки тоді команда адвокатів виконала своє завдання на відмінно. У 2015 році мене Верховною Радою було обрано членом Вищої ради юстиції. Подання вносила фракція БПП, однак мою кандидатуру підтримало 269 народних депутатів. З того моменту припинилося будь-яке спілкування з політичною партією, я також склав повноваження депутата Київської міської ради, як того вимагало законодавство.

Петро Олексійович – державний діяч і політик, тепер народний депутат, а я займаю посаду члена Вищої ради правосуддя. Особистого спілкування в нас не може бути, оскільки ВРП поза політикою, що, зокрема, вимагає чинний закон. А у 2019 році членом ВРП мене обрали на з’їзді адвокатів. І «легенда» про те, що мене лобіювали політики, є абсолютно нежиттєздатною, оскільки навряд чи 47 тисяч адвокатів, представлених делегатами того з’їзду, перебували під чиїмось політичним впливом.