Прах Євгена Коновальця доправлено до Києва: де й коли відбудеться прощання

Прах першого голови Організації українських націоналістів Євгена Коновальця доправили в Патріарший собор Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви в Києві. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Суспільне. 

Сьогодні до храму вже можуть прийти всі охочі, щоб ушанувати пам'ять полковника та попрощатися з ним.

Як повідомив голова Інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров, у суботу, 15 серпня, у соборі відслужать парастас – заупокійну службу.

У неділю, 16 серпня, очікується, що Євгена Коновальця урочисто перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК).

Повернення полковника в Україну

Останки першого голови ОУН повернули з Нідерландів до України 13 серпня. Перед цим, 11 серпня, на кладовищі «Кросвейк» у Роттердамі провели процедуру ексгумації.

Офіційний дозвіл на перепоховання Коновальця Нідерланди надали Україні у травні 2026 року.

Що відомо про Євгена Коновальця

Євген Коновалець – полковник Армії Української Народної Республіки (УНР), командир Січових стрільців, комендант Української військової організації та перший голова Організації українських націоналістів.

Ще зі студентських років проявляв активну громадську позицію: бере участь у студентському русі, долучається до культурно-просвітницької діяльності львівської «Просвіти», стає членом «Академічної громади», бореться з москвофільством, відкриває хати-читальні, осередки «Просвіти» та товариства «Сокіл-батько» у рідному Зашкові та довколишніх селах. У 1913 році його на короткий час арештовують за участь у студентських акціях з вимогою відкриття українського університету у Львові. В цей же час він вступає до Української національно-демократичної партії. 

У 1912 році призваний до військової служби в австрійській армії. Відслуживши рік, повернувся до навчання. У 1914-му, коли спалахнула війна, подає рапорт до Українського Легіону Січових стрільців, однак його мобілізовують до 19-го полку Крайової оборони (ландверу) «Львів». Під час запеклих боїв на горі Маківка у травні 1915 року потрапляє до російського полону. З 1916 року перебуває в таборі для військовополонених під Царициним (сучасний Волгоград). Після зміни суспільно-політичної ситуації в Росії, викликаної подіями Лютневої революції, тікає з полону з групою побратимів до Києва.

У жовтні-листопаді 1917 року стає одним з ініціаторів створення  Галицько-буковинського куреня Січових стрільців, основу якого складають переважно українці, колишні вояки австро-угорської армії, які потрапили в російський полон під час Першої світової війни.  Першим командиром куреня був Василь Дідушок, а з січня 1918 року – Євген Коновалець. Під його керівництвом Січові стрільці стають однією з найбільш боєздатних частин Армії УНР. У кінці січня – на початку лютого 1918 року Січові стрільці відіграли помітну роль у придушенні більшовицького заколоту в Києві на заводі «Арсенал» та у боях з підрозділами армії Муравйова. Після приходу до влади гетьмана Скоропадського полк Січових стрільців на вимогу німецького командування роззброїли та розформували у травні 1918 року. Проте вже у серпні того ж року Скоропадський дає дозвіл на формування Окремого загону Січових стрільців у Білій Церкві, який також очолює Євген Коновалець. 

У листопаді – грудні 1918 року Євген Коновалець командує Осадним корпусом військ УНР, стає одним із найвпливовіших військових та політичних лідерів УНР. Очолюваний ним корпус Січових стрільців залишався одним із найкращих війскових формувань Дієвої армії УНР. При цьому Коновалець відмовився стати шостим членом Директорії УНР, а пізніше – її диктатором.

Наприкінці 1919 року Дієва армія УНР, змучена втратами та епідемією тифу, опиняється в «трикутнику смерті» між польськими, денікінськими та більшовицькими військами. Стрілецька Рада приймає рішення про саморозпуск Січових стрільців і вільний вибір кожним подальшого шляху: частина бійців приєдналася до Першого зимового походу під проводом Михайла Омеляновича-Павленка, частина повернулася додому в Галичину чи потрапила до таборів для інтернованих. 

Євген Коновалець опиняється в польському таборі для військовополонених у Луцьку. Маючи можливість вільного пересування таборами, як офіцер, навесні 1920 року  за дорученням Симона Петлюри береться за створення військових частин з українських військовополонених, які перебували на території Чехословаччини та Італії. Але союз Петлюри з поляками і перехід Галичини та частини Волині під протекторат Польщі поставив крапку на цьому проєкті.

Опинившись в еміграції, Євген Коновалець не полишає ідеї боротьби за Українську Державність. У серпні 1920 року за його активної участі було створено Українську Військову Організацію (УВО), що провадила як підпільну роботу на окупованих українських теренах, так і політично-пропагандистську діяльність за кордоном. Коновалець стає лідером УВО, розбудовуючи широку мережу як на Галичині, так і в Європі. Сам він в цей час мешкає за кордоном, а в 1929 році отримує паспорт громадянина Литви. 

У другій половині 1920-х років за ініціативи Євгена Коновальця виникла ідея створити  організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські терени. 28 січня – 3 лютого 1929 року на конгресі у Відні було оголошено створення Організації Українських Націоналістів (ОУН). Головою проводу ОУН було обрано Євгена Коновальця. 

Коновалець пережив кілька замахів. З 1933 році в Москві розпочалося планування вбивства Євгена Коновальця: ця чекістська операція отримала кодову назву «Ставка». Агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов, який за створеною легендою був представником існуючого в УРСР українського підпілля, спромігся увійти в довіру до Провідника ОУН. 23 травня 1938 року у Роттердамі він передав коробку шоколадних цукерок із вмонтованим у неї вибуховим пристроєм.

Поховали полковника на місцевому цвинтарі «Кросвейк». Могила мала статус тимчасової, адже передбачалося, що після здобуття незалежності останки діяча повернуться на батьківщину.

Нагадаємо, 25 травня 2026 року на Національному військовому меморіальному кладовищі також перепоховали останки діяча ОУН Андрія Мельника та його дружини Софії, які до цього спочивали в Люксембурзі.

Як заявив керівник Офісу президента Кирило Буданов, повернення історичної пам'яті про національних Героїв є прямим обов'язком держави, а перепоховання полковника Андрія Мельника закладає основу для створення Пантеону видатних українців.