Україна завжди була канонічною територією Вселенського патріархату – Константинополь
Київська митрополія ще з князя Аскольда знаходилася у складі Вселенського патріархату
Територія України канонічно завжди була територією Вселенського патріархату і ніколи не належала Російській державі. Про це, спираючись на історичні факти та документи, заявив в інтерв’ю «Главкому» представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві архієпископ Тельміський Іов (Геча).
За його словами, заяви Російської православної церкви про «вторгнення» Константинополя на «чужу канонічну територію» є лише штучними закидами.
«Київська митрополія канонічно й історично, з моменту свого створення за часів перших київських християнських князів Аскольда, Ольги і Володимира і далі більше 700 років, була митрополією у складі Вселенського патріархату. І навіть після передачі в 1686 році частини Київської кафедри на підросійських територіях в тимчасову опіку (намісництво) московських патріархів, Україна ввесь час лишалась канонічною територією Константинопольської церкви», - підкреслив ієрарх.
При цьому Вселенський патріарх Димитрій у 1991 році у листі до патріарха Московського Олексія II нагадав, що Константинополь визнає канонічною територію Російської православної церкви лише північно-східні єпархії Московського царства, тобто ті території, які не включали єпархій Київської митрополії (Україна, Білорусь, Литва і Польща), відзначив також він.
Крім того, архієпископ Тельміський Іов навів історичні приклади призначення в Україну екзархів Вселенського патріарха, зокрема, на прохання самої російської церкви.
«Оскільки землі Галичини і Закарпаття навіть на початку ХХ століття вважались канонічною територією Вселенського патріархату, то член Синоду Російської церкви митрополит Київський Антоній (Храповицький) з метою здійснення в цих українських землях опіки над православною паствою, письмово звертався про дозвіл і благословення до Вселенських патріархів, і навіть просив з цією метою надати йому титул Екзарха Вселенського патріарха в Галичині і Закарпатті. І таким титулом Екзарха Вселенського патріарха в Галичині і Закарпатті цей російський ієрарх був наділений в 1910 р. грамотою Вселенського патріарха Іоакима III. Пізніше цей титул Екзарха за ним був підтверджений і Вселенським патріархом Германом V (1913 – 1918 рр.)», - зауважив константинопольський ієрарх.
«Отже, на початку ХХ ст. Російська церква сама просила призначити її архієрея Екзархом Вселенського патріарха в українських землях, і тоді вона це не вважала «вторгненням в чужу канонічну територію». Тому не зрозуміло, на якій підставі тепер Синод православної церкви в Росії змінив позицію і намагається відмовити Матері-Церкві в праві призначати екзархів на терени, які історично і канонічно завжди були канонічною територією Вселенського патріархату?», - задає риторичне питання архієпископ Тельміський Іов.
Взагалі, поінформував ієрарх, інститут екзархів (представників) Вселенського патріарха в Україні здавна мав усталену традицію.
«Коли в 1596 році частина єпископату на чолі з київським митрополитом відпала в розкол від Константинопольської церкви і перейшла в унію з Римом, то вірними православ’ю і Вселенському престолу залишились два архієреї — Гедеон Львівський і Михаїл Перемишльський. Тому Вселенський патріарх Мелетій (Пігас) призначив своїм Екзархом в Україні і місцеблюстителем Київської митрополії єпископа Львівського Гедеона (Балабана). Тоді ж до України було призначено Екзархом Вселенського патріарха ще й архідиякона Нікифора (Кантакузіна), який головував на антиунійному православному соборі у Бересті і сприяв збереженню Православної церкви в Україні. За це він був обвинувачений унійними єпископами і польською владою у шпигунстві на користь Туреччини, через що його було ув’язнено в Мальборгському замку, де він в 1599 році і загинув. У 2001 році Синод УПЦ (МП) прославив цього Екзарха Вселенського патріарха в лику святих мучеників. Тож ми маємо не тільки історичні прецеденти призначення Екзархів Вселенського патріарха в Україні, але й шанованих святих серед них», - розповів архієпископ Тельміський Іов.
Раніше архієпископ Тельміський Іов (Геча) звернув увагу, що відновлення сучасною Україною діалогу з Вселенським патріархатом можна трактувати як виконання заповіту, викладеного у Конституції Пилипа Орлика від 1710 року.
Архієпископ Тельміський Іов (Геча) також заявив, що Москва використовує Російську православну церкву в якості засобу для збереження свого політичного впливу в Україні.
Архієпископ Іов (Геча) - доктор богослов'я, професор Інституту вищих досліджень в галузі православного богослов'я при Православному центрі Вселенського патріархату в Шамбезі (Швейцарія) і Паризького католицького університету (Франція), постійний представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві, співголова Об'єднаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Православною та Римо-Католицькою церквами. З благословення Вселенського патріарха Варфоломія був одним із головних спікерів Святого і Великого Собору Православної Церкви на Криті 19-26 червня 2016 року. Володіє англійською, французькою, грецькою, українською, російською та італійською мовами. Глибоко знається на українській церковній історії. Докторську дисертацію захистив на тему «Літургійна реформа митрополита Киприяна Київського (1330 — 1406 рр.)».