Львівський тягништовхай

На відміну від обласного центру, де єдиною інтригою залишається формат співпраці або протистояння між переобраним мером Андрієм Садовим та однопартійною більшістю ВО «Свобода», попередні результати виборів до Львівської обласної ради залишають чималий простір для фантазій і маневрів. Про те, що облрада стане цариною серйозної боротьби, свідчить і відсутність у «Свободи» однопартійної більшості, і невизначена орієнтація багатьох мажоритарників, і твердження Василя Горбаля про беззаперечність формування більшості навколо фракції Партії регіонів.

Які підстави може мати Горбаль для такої бравади? Чи це лише відчайдушний сигнал Києву, покликаний відвернути загрозу відставки? На зміну чуткам про те, що губернатори збережуть свої посади лише у разі формування в облрадах більшості навколо ПР, вже прийшла поміркованіша версія: достатньо буде більшості, яка конструктивно співпрацюватиме з Києвом і облдержадміністрацією. В області, на відміну від міста, нездійсненним цей план не є, з огляду на різношерстість облради, яка створює передумови для застосування добре відомої технології полювання на «тушок».

За попередніми підрахунками інтернет-видання «Вголос», розподіл сил в обласній раді (120 депутатів) виглядатиме так: ВО «Свобода» - 46, «Фронт змін» - 16 (десять списочників і шість мажоритарників), Партія регіонів – 10 (сім списочників і троє мажоритарників), Народний рух – 8 (п’ять списочників і троє мажоритарників), «Наша Україна» - 6 (список); виключно мажоритарниками будуть представлені Партія промисловців і підприємців України – 6, «Сильна Україна» - 5, Українська народна партія – 5, Народна партія – 3, Українська соціал-демократична партія – 3, «Відродження» - 3, Конгрес українських націоналістів – 2, Республіканська християнська партія – 1, «Єдиний центр» - 1, Партія захисників Вітчизни – 1.

Утім, представництво останніх одинадцятьох є суто умовним. Позаяк відповідальності мажоритарника перед політичною силою, яка його висунула, - як і перед виборцями, втім, - законом не передбачено, втримати своїх висуванців від вступу до ідейно ворожої більшості партії не зможуть. Тож не варто поспішати ділити новий склад ради на «помаранчевих» і «лояльних до Партії регіонів». Необмежені фінансові можливості Василя Горбаля є кращою гарантією успіху в аукціоні, аніж високі ідеї Олега Тягнибока.

Є, втім, у цій історії ще одна платоспроможна дійова особа, здатна протистояти планам Горбаля зібрати більшість із «тушок». Це Петро Димінський, на чию співпрацю зі «Свободою» віддавна натякають злі язики. Власникові «Карпат» притаманна політика розкладання яєць у різні кошики. Покладені в мерський «кошик» Писарчука яйця пропали, покладені в кошик «Свободи» треба захищати, а визнавати Горбаля господарем області, не отримавши взамін нічого, Димінський не стане. Маючи певні важелі впливу й на майбутню фракцію ПР (народний депутат Писарчук, який очолював список, імовірно, відмовиться від мандата через неможливість сумісництва, однак у списку є інші «свої» люди), Димінський може або допомогти «Свободі» згуртувати більшість, або ж забезпечити відсутність стійкої більшості із можливістю «вирішення питань» у разі потреби.

Чи піде «Свобода» в кабалу до Димінського або інших спонсорів, здатних підкинути їй фінансових аргументів для втримання мажоритарників від альянсу з ПР? Схоже, вона не матиме іншого виходу. Позаяк обласна рада буде головним піар-майданчиком «Свободи» для підготовки до парламентських виборів, більшість у складі Партії регіонів, «тушок» і «болота» була б згубним доказом неспроможності тягнибоківців розпорядитися власною перемогою. Яскрава команда «Свободи», в якій не бракує шоуменів (чого варті троє співаків, серед яких культові в місцевих масштабах Теодор Кукурудза й Остап), повинна продемонструвати картинку боротьби, але – боротьби успішної. Її найбільш завзяті й віддані герої будуть премійовані місцем у списку до Верховної Ради, куди «Свобода» гарантовано проведе не менше двох десятків осіб. Посада ж голови Львівської обласної ради була б для Тягнибока символічною легітимацією в ролі нового лідера націоналістичного руху, адже саме з неї колись почав політичну кар’єру В’ячеслав Чорновіл. Звідки й до омріяної ролі українського Ле Пена недалеко.

А це вже категорично не влаштовує націонал-демократичні партії, кожна з яких убачає нового Чорновола в своєму лідері. «Свобода», як і її попередниця «Батьківщина», проковтне й перетравить будь-яку політичну силу, яка матиме необережність увійти з нею в альянс. Тож від її розімкнутих обіймів та закликів до єднання колишні колеги по помаранчевому табору сахаються як від чуми. Арсеній Яценюк уже встиг заректися від створення коаліцій із тягнибоківцями та послав своїх фронтовиків в опозицію, того ж варто чекати від рухівців і нашоукраїнців. У підсумку, маючи понад третину мандатів в облраді, «Свобода» має не кращі шанси сформувати більшість навколо себе у легальний спосіб, без підкупу й підкилимних домовленостей, аніж Партія регіонів.

Відкидаючи як нереалістичний варіант коаліції «Свобода+ПР» (для тягнибоківців будь-яка відкрита співпраця з біло-блакитними – табу), маємо ще два: більшість без «Свободи» й ПР або перевибори, яких вимагає партія «Батьківщина». Перше теоретично можливо, але вимагатиме величезних грошей, консенсусу між невеличкими центрами впливу та вагомої об’єднавчої сили. Із людей, які пройшли до облради, такою силою можуть виступити хіба що брати Богдан та Ярослав Дубневичі, мажоритарники від партії «Відродження», які раніше патронували місцевий БЮТ. У такому разі головою ради може стати місцевий лідер партії Іван Груник, заступник голови Львівської залізниці. Співпрацювати зі своїм шефом Богданом Піхом, який пройшов до облради за списком Партії регіонів, йому сам Бог велів. Ще один новообраний депутат, чиє лідерство в об’єднавчих процесах не виключене – номер третій списку Української народної партії Микола Кміть, бізнесмен і останній помаранчевий губернатор області. А ось лідерові «Фронту змін» Степану Кубіву, хоч він і контролюватиме найбільшу фракцію «болота», навряд чи вистачить політичного хисту для втілення такої складної комбінації.

Та навіть у малоймовірному випадку «мінус ПР, мінус «Свобода» більшість буде хисткою й без «тушок» не обійдеться. Перевибори мали б наслідком перетікання голосів від націонал-демократичної дрібноти до «Батьківщини» та порівняно незначні втрати «Свободи». Однак об’єктивних причин, із яких Партія регіонів мала б реанімувати вщент розгромлену в Галичині «Батьківщину», немає – перспектива перевиборів може бути використана хіба що для шантажу в процесі формування більшості.

Результати виборів на Львівщині є ще одним свідченням того, що електоральна мотивація мешканців Галичини не вписується в рамки стереотипних уявлень. У Львові виборці наосліп підтримували мажоритарників від «Свободи» та обрали лише одного висуванця ПР, хоча чисельність російськомовних львів’ян удвічі більша за, наприклад, усе населення Дрогобича. Але це саме в «бандерівському» Дрогобичі мером став висуванець Народно-демократичної партії Олексій Радзієвський, який ще зовсім недавно очолював обласну організацію Партії регіонів, а в 2004 році був керівником штабу Віктора Януковича, а отже, відповідальним за визнані Верховним Судом фальсифікації. У крісло мера міста Винники повернувся – тепер під брендом партії «Пора» - колишній регіонал Сергій Уваров, якого помаранчеві таврували як бандита. Своїх щасливчиків серед кандидатів у мери має також «Сильна Україна».

Хоча натомість популярний у Трускавці Лев Грицак не зміг зберегти посаду міського голови лише тому, що висувався від Партії регіонів, тоді як його опонент Руслан Козир обрав приємніший виборцям бренд «Фронту змін». Так само й Турка, гірський райцентр, поклала край курйозній традиції обирати мером голову осередку Компартії Геннадія Брича. А загалом, феномен «гуцули за Партію регіонів», який сягнув апогею на Івано-Франківщині – у Коломиї за всіма трьома мажоритарними округами до облради пройшли чинні урядовці, - не слід зводити лише до продажності виборців. Часто суттєвішими чинниками є ставка на шанованих громадою та фінансово забезпечених, а отже, спроможних платити за власну кампанію, кандидатів та грамотна нейтралізація впливових конкурентів. Саме цій тактиці ПР зобов’язана непоганим результатом по області (на 1-2 відсотка вище, ніж у Львові) та перемогою своїх мажоритарників у районах із, здавалося б, міцними бандерівськими традиціями. Звісно, тутешні регіонали мало чим нагадують своїх однопартійців зі Сходу й мало чим відрізняються від політичних антагоністів. Цікава деталь: в обласній раді - жодного неукраїнського прізвища.

Колишній мер Львова Василь Куйбіда та чинний голова обласної ради Мирослав Сеник пройшли до ради нового скликання на чолі списків НРУ та НСНУ. Вони також балотувались у мажоритарних округах, що розташовані в обласному центрі, але обоє програли висуванцям «Свободи» - Ірині Фаріон та Пилипові Пилипенку. Які, у свою чергу, були застраховані від поразки місцями у прохідній частині списку партії. Виборці воліють доручити представництво в управлінні господарством області викладачеві-мовознавцю, а не людині з досвідом роботи міським головою та міністром будівництва й житлово-комунального господарства – ось вона, символічна червона картка «старим» помаранчевим. Та все ж і «патриції», і «молоді варвари» зійдуться в сесійній залі, де муситимуть або знайти спільну мову, або зітнутись і занятись тягништовхайством.

P.S. І ще раз повернімось до ситуації в обласному центрі. Тим часом, як у ході підрахунку голосів результат «Свободи» знижується від обіцяних екзит-полами 35% до 27%, риторика тягнибоківців стає дедалі м’якшою. Як і передбачалося, старші товариші запального Юрія Михальчишина не підтвердили намір «Свободи» відправити мера Андрія Садового у відставку. Олег Тягнибок в інтерв’ю «Главкому» практично узалежнив майбутнє мера від того, чи слухатиметься від «Свободи». «Я не думаю, що в нас є неприязнь до міського голови, – цитує ЗІК голову міської організації партії Івана Гринду. - У питаннях, які стосуються господарства, ми не можемо входити в опозицію. В гуманітарних питаннях, які буде робити міський голова на догоду центральній владі, ми будемо жорстко реагувати». Інакше кажучи, якщо Садовий більше не вітатиметься з Борисом Колесниковим російською, «Свобода» буде задоволена. Про те, що особливих світоглядних розбіжностей між Андрієм Івановичем та партією Тягнибока немає, встигли заявити обидві сторони.

Мер, у свою чергу, вже запропонував «Свободі» посаду секретаря міської ради та натякнув на кілька вакансій у міськвиконкомі та райадміністраціях. «Свобода» у відповідь теж натякнула: кадрові зміни в мерії будуть масштабними. Отже, задовільнятись малим нові господарі міста не збираються.