Чому росіяни ненавидять гетьмана Мазепу? Це треба знати депутатам Київради

«Найвеличніший і найясніший володар Іоанн Мазепа, батько Батьківщини, захисник церкви», – так величали славного гетьмана Мазепу спудеї та професура Могилянської академії 1708 року.

Минуло понад триста років, а «батьку Батьківщини»  в українській столиці донині і пам’ятника немає. Ба більше – депутати Київради ніяк не наважаться перейменувати вулицю Лаврську на Івана Мазепи. Петиція з такою ініціативою набрала потрібну кількість голосів, але для ухвалення рішення депутати потребують «інформаційної довідки про фізичну особу, ім’я якої пропонується присвоїти».

З формальної точки зору все нібито правильно. Але у контексті «фізичної особи» на ім’я Іван Мазепа така вимога приголомшує. Адже депутати столичної міської ради потребують інформації про особу, яка після княжих часів  і до сьогодні в історії цієї столиці лишається найбільшим її меценатом.

 Що ж за цим стоїть – звичайне невігластво чи тенета трьохсотлітньої «мантри» Москви про гетьмана «зрадника»? Останнє академік Грушевський дуже влучно називав комплексом «собачого обов’язку перед Москвою».

Нагадаємо, що московська анафема Мазепі міцно вмурована у кремлівську ідеологію «русский мір», якою Путін намагається виправдовувати нинішню варварську війну проти України.  

З анафеми Мазепі почалися довгі століття імперського поневолення України.

Тож настав час згадувати Вольтера: «Україна завжди прагнула бути вільною». Ці слова видатного філософа присвячені саме гетьману Івану Мазепі.

Вшанування пам’яті великого будівничого української незалежності перш за все свідчитиме про  плекання українцями традиції своєї, української, влади. І даватиме вельми корисні знання щодо пріоритетів у стратегії державного будівництва, якими керувався Мазепа. Коротко про них нагадаємо.

Виховання нового покоління

Мазепа був аристократом з найвищими життєвими ідеалами (докторка історії Тетяна Таїрова-Яковлєва).

Безумовно, що будувати сильну незалежну державу гетьман хотів з однодумцями за рівнем знань і переконань.

За його величезної підтримки Києво-Могилянська академія (за Мазепи вона іменувалася Могилянсько-Мазепинською) стала духовним і науковим центром всієї України.

«Виростити покоління, здібне перебрати й перенести – на переломі століть – історичну пам’ять Державної Нації у майбутнє. Виплекати викохати покоління, що переховало б суверенний дух нації. І Мазепа це робив мимо всіх протиріч і перешкод своєї доби», – писав культуролог-енциклопедист Євген Маланюк. – Київська академія – це був справжній модерний університет, лабораторія державної ідеї, якої бракувало Хмельницькому».

Могилянсько-Мазепинська академія стала alma Mater для багатьох визначних імен в історії українського народу. В її стінах  «формувалися ідеї, які визначали політичну ідеологію козацької аристократії і мали поважний вплив на українську державну політику» (доктор історії Олександр Оглоблин).

Про рівень цього навчального закладу свідчить визначний символ Української державності і демократії – Конституція  1710 року.  Її автори – Пилип Орлик та представники козацької старшини – випускники академії. Орликова Конституція з’явилася на 77 років раніше за американський «Основний Закон» і на 81 рік раніше за польську Конституцію.

Успішна економіка

Мазепа – єдиний в історії України гетьман за якого був профіцит бюджету Гетьманщини, тобто доходи перевищували видатки (докторка історії Тетяна Таїрова-Яковлева).

Що обумовлювало такий успіх?

Україна за правління гетьмана зберігала свою економічну самостійність. Мазепа і його уряд всіляко сприяли малому і середньому підприємництву, заохочуючи його ініціаторів та організаторів різними пільгами економічного й правового характеру. У часи Мазепи значно розширилася національна торгівля і особливо із закордоном.

«Експорт та імпорт були орієнтовані на Захід. Туди вели традиційні українські торгові шляхи. Це, зокрема, свідчить про те, що Україна в господарському відношенні аж ніяк не залежала від Москви» (професор історії Борис Крупницький).

Мазепа був першим гетьманом, який заповзявся припинити хижацьке винищення лісів.

Розбудова української церкви

«Ідея гармонії церкви і держави завжди була близька серцю Мазепи, – писав історик Олександр Оглоблин. – Велике культурне піднесення України – Гетьманщини в кінці XVII – на початку XVIII століть – було б неможливе без активної участи і допомоги української церкви, а зокрема без тої гармонійної співпраці, яка весь час була в стосунках її й гетьмана Мазепи»

Мазепа будував нові церкви (26 церков, соборів і дзвіниць), відновлював старі, оздоблював храми, надавав церквам і монастирям земельні володіння, ставив церковні привілеї вище, ніж права міст і підданих усіх станів.

Гетьман творив щедрі пожертви як українській, так і зарубіжним церквам. Його називали патроном православної віри на Південному Сході й особливо в Туреччині.

Донині в Єрусалимі, у храмі Гробу Господнього зберігається стільниця для причастя (антименсіон) із золота і срібла з тонким різьбленням Христового погребіння і написом: «Коштом його ясновельможности Івана Мазепи, гетьмана руського».

«Жоден з гетьманів, – стверджував професор історії Борис Крупницький, – не зробив для віри і духівництва так багато, як Мазепа».

«Нема подібного до нього і не буде», – таку оцінку діянь гетьмана давав його сучасник – чернігівський ієромонах Антоній Стаховський.  

Відродження Києва як стародавньої столиці Української держави

Масштаби величного і пишного будівництва у Києві в добу гетьмана Мазепи порівнюють лише з одним періодом в історії української столиці – часами великих київських князів.

Гетьман будував незалежну національну державу. Держава потребувала символів і національний архітектурний лик столиці був одним із них. Саме тоді Київ окрасили дивовижні шати українського бароко.

Про часи правління Мазепи до сьогодні свідчать найіменитіші архітектурні перлини столиці. Бо саме за ініціативою гетьмана, його коштом і мистецьким хистом збудовано або перебудовано: Софію Київську, Києво-Печерську лавру, Михайлівський Золотоверхий монастир, Кирилівську церкву –  це з того, що лишилося. А до комуністичного шабашу 1930-х років величною окрасою Києва були ще Микільський собор у Пустинно-Миколаївському монастирі і Богоявленський собор  у Братському монастирі.

«В добу Мазепи відроджується Київ як духовний центр України. Його значення і вплив поширюється далеко на схід і південь, в країнах Східної Європи і Православного Сходу» (професор історії Олександр Оглоблин).

«Ніколи ідея «Київ – другий Єрусалим» не досягала такого блиску, як за Мазепи, даючи зміст і наснагу державницько-національній свідомості, яка трималася у 18 століття і перейшла до 19» (докторка історії Наталія Полонська-Василенко).

Отакими кроками гетьман Мазепа прокладав шлях до державної незалежності України, проголошеної 24 серпня 1991 року. І, звісно, з цим Москва ніколи не зможе змиритись. Адже присутність гетьмана в пантеоні національних героїв – це крах імперії.

І тому  бій за паплюження Мазепи не припиняється.

Напередодні широкомасштабної війни Путін  люто таврував гетьмана «зрадником» у своєму  опусі «Про історичну єдність росіян та українців».

У розпал війни несподівано імперськими штампами про Мазепу став оперувати професор Українського католицького університету Ярослав Грицак: «Мазепа б увійшов в українську історію національним зрадником, якби помер раніше, до Полтавської битви…», - заявив Грицак в інтерв’ю російському сайту Медуза.

Найкращу відповідь на всі закиди щодо так званого «зрадництва» Мазепи дав видатний український історик професор Ярослав Дашкевич: «Якщо сьогодні, у хвилину нових небезпек, що нависли над Україною, яку хочуть ще раз позбавити незалежності, за чимось шкодувати, то хіба за тим, що Мазепині мрії майже три століття тому не здійснилися та що вірних Україні державних мужів – і нібито «зрадників Росії» – в українській історії було так мало».

Отже, панове депутати Київради, при ухваленні рішення щодо Мазепи у вас є вибір. Або робити це в інтересах імперії і відповідно до наративів псевдоісторика і міжнародного злочинця Путіна. Або з думкою про перемогу України і на основі її правдивої історії.  

Автори: Ірина Костенко, Ірина Халупа