«Ну что, дорогой друг, довы*бывались?» Чим завинив Сергій Пашинський

Вранці 12 лютого впливовий політик, колишній т.в.о. глави адміністрації президента і ексголова оборонного комітету Верховної Ради Сергій Пашинський нагадав суспільству про себе несподіваною новиною. 57-річний чоловік повідомив у соцмережі про обшуки у власному помешканні. Причина – кримінальна справа десятирічної давними – про конфіскацію «нафтопродуктів Курченка». Однак претензії правоохоронців екснардеп намагався видати за несерйозні. Пашинський уточнив, що нині зайнятий пошуком зброї для України. «Не відволікайте мене Курченком, будь ласка», – попросив Пашинський слідчих.

По обіді ж Служба безпеки спільно з НАБУ відрапортували: Пашинському його бізнес-партнеру та чотирьом спільникам оголошено підозру у створенні злочинної організації (ч. 1 статті 255 Кримінального кодексу) і привласненні чужого майна (ч. 5 статті 191 Кримінального кодексу). За версією слідства, фігуранти підозрюються у незаконному привласненні та продажу 97 тис. тонн конфіскованих державою нафтопродуктів, які мали б спрямувати на потреби армії. Сума завданих збитків – 967 млн грн.

Був Курченка – став «народним»

Теперішня катавасія навколо Сергія Пашинського бере початок рівно 10 років тому – історія розпочалася відразу після втечі президента Віктора Януковича та його команди. 24 лютого 2014 року слідче управління міліції в Одеській області відкрило кримінальне провадження за фактами неправомірних дій службових осіб групи компаній «Східноєвропейська паливно-енергетична компанія» (СЄПЕК), яка належала олігарху Сергію Курченку, так званому гаманцю «сім’ї Януковича».

6 і 7 березня 2014-го суд арештував 66,9 тис. т нафтопродуктів СЄПЕК, що зберігались на Одеському нафтопереробному заводі, яким також володів Курченко. Під арештами опинилися ще 9,7 тис. т і 9,6 тис. т нафтопродуктів цієї ж компанії, які базувалися на Херсонському нафтоперевальному комплексі і на нафтобазі ТОВ «Восток» у Василькові Київської області, відповідно.

Око на арештоване пальне Курченка поклало державне підприємство «Укртранснафтопродукт», що входило до управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Новопризначений його директор Володимир Гаврилов направив листа до МВС з проханням передати його ДП нафтопродукти Курченка на відповідальне зберігання.

Тут невеличкий відступ. Гаврилов у політичних і бізнесових колах більш відомий як чоловік голови Держаудитслужби Лідії Гаврилової у 2015-2019 роках. Пані Гаврилова обійняла цю високу посаду за квотою «Народного фронту», 12 номером від якого, до речі, до Ради зайшов і сам Сергій Пашинський.

Процес з арештованим паливом просувався дуже динамічно. Буквально до кінця вересня 2014 року суд за наполяганням слідчого зняв арешти з майже 20 тис. т пального Курченка, яке було на базах у Херсоні та Василькові, та передав їх ДП «Укртранснафтопродукт» не на зберігання, а під реалізацію. Нафтопродукти мали продаватися через товарну біржу або аукціон. У дійсності пальне пішло в одні руки за заниженими ринковими цінами. Зокрема, 8,4 тис т нафтопродуктів державне «Укртранснафтопродукт» продало ТОВ «Укройлпродукт». Наприклад, дизпальне відпустили по 15,5 тис. грн/т, водночас ринкова ціна його була 18,5 тис. грн/т; бензин А-92 – 16,8 тис. грн/т (20,8 тис. грн/т); бензин А-95 – 16,9 тис. грн/т (21 тис. грн/т). Лише на ціновій різниці втрати заробітку ДП склали майже 33 млн грн.

Те ж саме відбулося з пальним, яке зберігалося на Одеському нафтопереробному заводі – його за мінімальними цінами реалізували ТОВ «Укройлпродукт». Далі приватна компанія продавала нафтопродукти Курченка на автозаправних станціях за ринковими цінами.

Ще майже 14 тис. т пального держпідприємство продало ТОВ «Укройлпродукт» як неякісний продукт, без жодних документів і за готівку.

За час цих махінацій з пальним державне підприємство «Укртранснафтопродукт» сплатило до бюджету… 1,85 млн грн ПДВ.

«Ніхто не ставить під сумнів те, що пальне Курченка тоді треба було конфісковувати. Рішення про те, що його слід продати на користь держави чи продати армії, також правильне. Питання у тому, як це було зроблено. А вийшло так, що ані держава, ані армія нічого не одержали», – вважає колишній нардеп і секретар парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції у Верховній Раді VIII скликання Дмитро Добродомов.

У бесіді з «Главкомом» ексобранець, у розпорядження якого тоді потрапили матеріали кримінального провадження, згадує: постійно змінювалася підслідність. Спочатку розслідуванням займалася поліція, яка закрила справу. Потім бралася Служба безпеки та прокуратура і знову все повторювалося.

«Завжди була присутня певна сила, яка намагалася завадити розслідуванню», – згадує Добродомов події часів президента Порошенка.

Окрім Добродомова ці зловживання «підсвітив» й нардеп від «Батьківщини» Сергій Соболєв. Пашинський відреагував різко – подав до суду на Добродомова і Соболєва, захищаючи свою честь, гідність та ділову репутацію. Суд першої інстанції відмовив одіозному нардепу.

Апеляційний суд Києва теж дав відкоша Пашинському і нагадав: він є публічною особою, щодо якої межа допустимої критики є ширшою, ніж до приватної особи. Більше того, як заявила апеляція, Добродомов і Соболєв озвучили оціночні судження.
Крапку у цій епопеї поставив Вищий спеціалізований суд: «…публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати», – сказано в ухвалі.

Учень батька Пашинського

За матеріалами слідства, ниточки від ТОВ «Укройлпродукт» тягнуться до групи компаній «Фактор». Вона представлена на нафтогазовому та агропромислового ринку України, активну діяльність відновила саме після Революції гідності у 2014 році. Створена та управляється ця структура бізнесменом Сергієм Тищенком.

«Так, я знайомий з Тищенком. Ми познайомилися з ним в 2004 році на третьому турі президентських виборів, коли я керував штабом Віктора Ющенка на 66-му виборчому окрузі. Час від часу я з ним спілкуюся», – такі одкровення у травні 2015 року робив для ЗМІ нардеп VIII скликання Сергій Пашинський.

Сам же Тищенко був ще відвертішим і публічно визнав: він учився у школі, де директором працював батько Сергія Пашинського. Стверджував, що їх із самим політиком пов’язувала лише взаємна повага. «Якщо є якась правильна ідеологія, я з ним (Сергієм Пашинським – «Главком») раджусь або, як мінімум, звертаюся і кажу: «Володимировичу, є сенс у цьому напрямку працювати», – сказав Тищенко.

Натомість оприлюднені «плівки НАБУ» дають підстави сумніватися в історії, яка будувалася лише на «взаємній повазі». Зокрема, голос, дуже схожий на голос Пашинського з використанням брудної лайки звинувачує у крадіжці 14 тис. т «жидкой воды» бізнесмена-організатора (ймовірно, Тищенка). Ідеться про пальне Курченка, яке без документів реалізувало держпідприємство структурі Тищенка.

Також голос подібний до голосу екснардепа пояснює, що від нього надійшло депутатське звернення до ДП «Укртранснафтопродукт». І він чекає конкретної відповіді, мовляв, «ніяких 14 тис. тонн жовтої жидкості ви не получили і соотвественно не реалізували».

Іще через деякий час за допомогою негласних слідчих (розшукових) дій правоохоронці зафіксували майже «явку з повинною». Голос схожий на голос Пашинського повідомляє бізнесмену-співорганізатору схеми про арешти рахунків його компаній і нафтопродуктів.

«Дорогой друг, довы*бывались?»... Это п*здец конечно! И украл ты всего-то навсего 403 млн грн», – констатує поважний співрозмовник бізнесмена-організатора схеми.

Як уже вище згадувалося, справу нафтопродуктів Курченка розслідували всі, хто тільки міг. У вересні 2019 року вона вже дісталася Національному антикорупційному бюро. І ось через п’ять років – у січні 2024 року – детектив НАБУ за підтримки прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури звернувся до суду за відновленням втрачених матеріалів кримінального провадження, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, більшість яких зафіксовано у 2015 році.

Ще важлива деталь. За даними джерел «Главкома» в Держаудитслужбі, у 2016 році ревізори Лідії Гаврилової провели аудит реалізації нафтопродуктів Курченка через державне підприємство «Укртранснафтопродукт», де працював Володимир Гаврилов. Цілком очікувано, що тоді ніхто не помітив жодних зловживань.

Лише після зміни влади, а також із оновленням керівництва Держаудитслужби до цієї історії підійшли по-іншому. І невипадково, бо саме матеріали аудиторів лягли в основу тепер уже підозри екснардепу Пашинському.

Відреагував на резонансну історію заступник генерального прокурора у 2015-2016 роках Давід Сакварелідзе. За його словами, у ті часи оперативні спецслужби сховали найважливіші матеріали – результати негласних слідчих дій (телефонні розмови фігурантів кримінальної справи), які тепер «спливли» на «плівках» НАБУ.

«Причина проста – тоді весь силовий блок був частиною кримінального синдикату. Іноді сам дивуюся, як зумів рік протриматись у такому середовищі», – зазначив Сакварелідзе.

Хто такий Пашинський у 2024 році?

Пашинський – одіозний політичний персонаж. Він є народним депутатом чотирьох скликань (тричі – від «Батьківщини»). Востаннє до Ради у 2014 році він обрався від партії Арсенія Яценюка «Народний фронт».

У березні 2014 року Пашинський став головою наглядової ради держконцерну «Укроборонпром». Через рік, у лютому 2015 року в державному «Спецтехноекспорті» з’явився новий топменеджер – син нардепа Антон Пашинський, якому на той час було 24 роки. Він сходу очолив департамент контрактів.

У березні 2018 року НВ опублікувало розслідування, в якому доводилася причетність Міноборони до закупівель за завищеними цінами старих БМП-1 (випуску 1966-1983) у польської фірми Wtorplast, яка отримувала цю техніку в Чехії. У схемі брали участь Сергій Пашинський і тодішній перший заступник секретаря РНБО, бізнес-партнер президента Порошенка Олег Гладковський (екс-Свинарчук). Після публікації видання передало документи до НАБУ, яке почало розслідування. Редакція заявляла про погрози з боку оточення Пашинського через публікацію, а сам нардеп хотів напрацювати законодавчі зміни щодо кримінальної відповідальності для журналістів «за підрив обороноздатності держави».

У 2016 році Сергій Пашинський потрапив у черговий скандал: вистрілив в людину з особистої нагородної зброї через конфлікт на дорозі, поранив чоловіка у ногу. Генпрокуратура закрила цю кримінальну справу. Але згодом ДБР висунуло обвинувачення нардепу у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, і він таки провів кілька місяців у СІЗО, потім опинився під домашнім арештом. Справа дійшла до суду, але у 2021 році її було закрито: потерпілий відмовився від позовних вимог, отримавши 1,5 млн. грн.

Наразі ця справа повторно розглядається Васильківським міськрайонним судом Київської області, найближче засідання призначено на 15 лютого.

Останні два роки повномасштабної війни Сергій Пашинський позиціонує себе фахівцем у питаннях зброї, екснардеп очолює Національну асоціацію підприємств оборонної промисловості. До слова, минулого тижня Пашинський підписав меморандум про співпрацю з Київським політехнічним інститутом імені Ігоря Сікорського «для сприяння розвитку оборонно-промислового комплексу України».

Серед чотирьох десятків компаній, які ввійшли до Асоціації, відомою є й потужна «Українська бронетехніка». Другий рік поспіль Міністерство оборони стягує через суди мільйони гривень із цієї компанії за несвоєчасні поставки озброєння на фронт. Нині «Українська Бронетехніка» записана на киянку Людмилу Петригу. При цьому один із чотирьох співзасновників фірми – ТОВ «Бюро національних розробок» – належить колишньому помічнику нардепа Пашинського Миколі Кузьмі.

У 2023 році вийшло розслідування New York Times, де зазначалося, що пов’язана з Пашинським компанія, стала найбільшим приватним постачальником зброї в Україні. Видання стверджувало, що Україна купує зброю через цю компанію в рази дорожче. Згодом Пашинський заперечив зв’язок, назвавши публікацію в іноЗМІ «маніпуляцією на користь ворогів України».

Саме тому нинішнє кримінальне переслідування Сергія Пашинського його команда подає не як пошук винних у розкраданні «палива Курченка», а як початок глобального переділу вітчизняного ринку озброєння під час війни. А «гріхи» Пашинського десятилітньої давності – начебто просто зручна нагода «вбити двох зайців».

Віталій Тараненко, «Главком»