Хто замість Корчак? НАЗК очолив колишній член Блоку Порошенка
Усі члени Нацагентства із запобігання корупції проголосували за нового керівника. Лише сам Мангул не голосував за себе
Сьогодні Нацагентство із запобігання корупції отримало нового керівника – замість Наталії Корчак, у якої сплив дворічний термін повноважень, посаду голови обійняв Олександр Мангул. Він потрапив до агентства зовсім нещодавно – у грудні минулого року, коли НАЗК доукомплектували до його повного складу – п’ять членів.
Діяльність Наталії Корчак з самого початку викликала багато нарікань, в тому числі, у прем’єр-міністра. Система е-декларування, яку мало впроваджувати НАЗК з самого початку працювала зі збоями, які не вдалося подолати досі, штат відомства не справлявся з валом декларацій, воно втягнулося в затяжну війну з іншим антикорупційним органом – НАБУ. Плюс довгий час НАЗК розривали внутрішні конфлікти: частина її членів намагалася звільнити Корчак. Тоді це не вдалося зробити і згодом бунтівники Руслан Рябошапка та Руслан Радецький склали повноваження.
Все це супроводжувалось скандалами з матеріальним забезпеченням членів агентства, яким Корчак з легкої руки виписувала чималі премії, не забуваючи і про себе. Річні виплати голові агентства перевищували мільйон гривень і вона запевняла, що попри купу негативу повністю відпрацьовує ці гроші.
Кар’єру вже колишнього керівника НАБУ пов’язували з «Народним фронтом» – вона була викладачем Чернівецького національного університету, де вчились екс-прем’єр Арсеній Яценюк та його соратник, міністр юстиції Павло Петренко. Втім саме Петренко згодом допускав ліквідацію НАЗК, якщо воно не здійснить спецперевірку е-декларацій, план якої підготував Мін’юст, та жалкував, що у Кабміну нема повноважень звільнити Корчак. Остання в свою чергу звинувачувала міністра в дискредитації антикорупційного органу.
Звісно, дорікати тільки Корчак в усіх бідах НАЗК було б некоректно. Перші проблеми з’явились з провини компанії «Міранда», яка на кошти західних донорів розробляла систему е-декларування для агентства. Прокуратура встановила, що керівник «Міранди» вивів отримані кошти через фіктивні фірми за кордон, а розробку системи довірили звичайним студентам Київського політеху. Проте старт е-декларування, коли депутати просто не могли заповнити декларації через «зависання» системи, був змазаний і ліг тінню на його керівництво.
Корчак пояснювала проблеми хворобами росту, системною антикампанією, але, незважаючи на атаки зі всіх боків, їй вдалося досидіти дворічний термін. Це вдалось їй у тому числі і завдяки конфліктам всередині влади. Під завісу терміну Корча керівник департаменту фінансового контролю НАЗК Ганна Соломатина влаштувала брифінг та розповіла, що перевірки е-декларацій фальсифікуються, а сам цей процес курує зовні чиновник з Адміністрації президента Олексій Горащенков. За словами Соломатиної, у НАЗК використовують е-декларування для покривання чиновників, лояльних до влади, розправи над неугодними та з метою особистого збагачення Корчак та членів НАЗК. Було навіть оприлюднене листування Соломатиної з представником АП. НАБУ відкрило справу щодо «можливих фактів вчинення низки корупційних злочинів злочинною групою у складі голови, членів та керівника департаменту НАЗК, заступником керівника департаменту АП, а також заступником начальника управління у складі центрального апарату СБУ», але продовження ця історія досі так і не отримала. Хіба що цей галас поставив крапку на мріях таємничого чиновника Горащенкова очолити Державне бюро розслідувань.
В кінці минулого року Агентство повністю укомплектовалось до складу в п’ять членів, з яких вони самі і мали собі обрати нового очільника на наступні два роки. Напередодні завершення свого строку та голосування за свого наступника Корчак заявила, що йде з чистою совістю: «Не сумнівайтеся, за посаду не тримаюсь і з великим задоволенням перекладу «брємя слави» на чужі плечі».
З сьогоднішнього дня це «брємя» несе Олександр Мангул, кандидатуру якого поставила на голосування Корчак на сьогоднішньому засіданні. Все пройшло дуже швидко і без дискусій, оскільки кандидатуру члени НАЗК узгодили заздалегідь. Новий голова НАЗК є сином Анатолія Мангула, який свого часу був головою Мелітопольскої міськради, міським головою Мелітополя, депутатом Верховної Ради третього скликання, працював в Мінпромполітики та Фонді держмайна.
Мангул-молодший народився 24 липня 1976-го року, у місті Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, закінчив Таврійську державну агротехнічну академію, здобувши кваліфікацію економіста. Також навчався у Національній академії держуправління при президентові, здобувши кваліфікацію магістра державного управління. З 1999-го по 2013-й роки перебував на різноманітних керівних посадах в Міністерстві економіки, в тому числі, коли ним за часів прем’єрства Миколи Азарова керував Петро Порошенко. Потім недовгий проміжок часу працював заступником голови правління ПАО «Лисичанський склозавод «Пролетарій». 30 квітня 2015-го року указом президента очолив Мелітопольську райдержадміністрацію. Очолював Мелітопольську районну організацію «БПП-«Солідарність», але після вступу в дію закону про держслужбу, яким заборонялась партійність для держслужбовців категорії «А», призупинив членство в президентській політичній силі.
Поки, дивлячись на біографію нового голови НАЗК, видається, що президент отримав лояльного до себе керівника Агентства. Антикорупційні активісти дружно вважають, що зміна керівництва НАЗК без змін до закону «Про запобігання корупції» і положень про членів конкурсного відбору членів НАЗК нічого не дасть. І цей орган буде й надалі покривати порушення людей з влади. Новому керівнику потрібен час себе проявити і зарекомендувати себе. Тепер Мангул стає новою мішенню для прискіпливої уваги та часом нищівної критики громадянських активістів-антикорупціонерів. Першим іспитом для дебютанта якраз і стане скандальне е-декларування для представників громадських активістів, які мали подати декларації з 1 квітня. Рада так і не спромоглася його скасувати, незважаючи на гучні заклики президента та західних партнерів, тож Мангулу сходу доведеться зайнятися непопулярною в суспільстві справою. При цьому намагаючись продемонструвати, що він не є звичайним інструментом в руках влади.
Павло Вуєць, «Главком»