Хто ж був архітектором «Межигір’я»? Страшна таємниця Віктора Ющенка

Увечері 5 червня інформаційний простір «вибухнув» несподіваною інформацією. Генпрокуратура вручила підозру третьому президенту Віктору Ющенку за розтрату майна на суму 540 млн грн. За цими цифрами ховається дуже скандальна оборудка, яка вже увійшла в історію новітньої української корупції.

Мова про виведення резиденції «Межигір’я» з державної власності на користь тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича. Сталось це у 2007 році не лише за президентства Віктора Андрійовича Ющенка, а й за його безпосередньої участі.

Покарання за такий «подарунок» Януковичу передбачає позбавлення волі від 7 до 12 років із конфіскацією майна (ч.5 ст.191 КК України). Підозрюваний екс-президент уже побачив у своїй справі політичний підтекст і пообіцяв її розбити у суді.

Але в історії стосунків двох Вікторів є факти, яких Ющенко воліє не згадувати. Три роки тому «Главком» вперше опублікував копію документа, який свідчить про те, що на День народження Януковича, 9 липня 2007 року Ющенко секретним розпорядженням №148 надав йому у користування дачний будинок на території комплексу «Пуща-Водиця». Документ втратив чинність лише у серпні 2014 року, коли Віктор Янукович втік з України.

Також сьогодні багато хто забув про так званий Універсал національної єдності, який у 2006 році, по суті, привів Віктора Януковича до посади прем’єр-міністра України. Документ запропонував «помаранчевий» президент Ющенко своєму непримиренному політичному опоненту. На початку 2010 року Віктор Андрійович у виправдання цього неоднозначного кроку заявив: «Я можу легко продатися будь-кому за національні інтереси України».

Пікантна деталь: після вручення підозри Ющенку його адвокат Віталій Наум заявив, що запланував зустріч із адвокатом колишнього президента-утікача Віталієм Сердюком, щоб обговорити справу «Межигір’я». І додав: «ми, як адвокати, розуміємо абсурдність висунутої підозри».

Крім Віктора Ющенка у справі «Межигір’я» проходить керівник Державного управління справами у 2005-2010 роках Ігор Тарасюк. Проблеми в Ігоря Григоровича почалися навесні 2017 року, коли київський суд арештував дорогі автівки, будинок площею 1077,2 кв. м, зброю, зливки золота та інше майно обвинуваченого екс-посадовця. Але ближче до кінця року Феміда розставила все на свої місця: зняла арешт з усього майна, а Тарасюка звільнила від кримінальної відповідальності.

Роль Тарасюка

Перед тим, як у справі «Межигір’я» з’явиться керівник ДУСі Ігор Тарасюк, варто зафіксувати важливі моменти.

1. За версією слідства, прем’єр-міністр Віктор Янукович, якого держава поселила в одному з будинків урочища резиденції «Межигір’я» (цей будинок разом з 93 об'єктами входив до складу будівель та споруд «Пущі-Водиця», якими управляла ДУСя — авт.), задумав його прибрати у приватні руки ще у 2002 році. До Помаранчевої революції він встиг через постанову Кабміну перевести усі об'єкти, розташовані на території урочищ «Межигір'я» та «Валки», з державних резиденцій у державні дачі. Це спрощувало шлях для подальшої приватизації.
2. У 2004 році за ініціативою Януковича була створена нова юридична особа «Будинок відпочинку «Межигір'я», в яку ввійшли об’єкти, якими цікавився тодійшій прем’єр. Наступним кроком стала передача «Будинку відпочинку «Межигір'я» в управління Господарсько-фінансового  департаменту  Секретаріату Кабміну, очолюваного Януковичем. Офіційно цю процедуру провели розпорядженням уряду від 14 вересня 2004 року.

Однак перший Майдан, буремна зміна влади в Україні  тимчасово поламали плани Віктора Федоровича. Щоправда, президент Леонід Кучма «на прощання» таки надав Януковичу в довічне користування будинок у «Межигір’ї» з необхідними обслуговуванням та покоївкою. Крім цього, експрем’єра забезпечили державною охороною та двома водіями.

Ігор Тарасюк, якого новий президент Ющенко призначив керівником ДУСі, «межигірську історію» відмотав назад. У жовні 2005 року в Господарсько-фінансового  департаменту  Секретаріату Кабміну забрали Будинок відпочинку «Межигір’я» і повернули ДУСі. Після цього Тарасюк видав розпорядження про реорганізацію будинку відпочинку «Межигір'я» шляхом злиття в комплекс відпочинку «Пуща-Водиця», як це було до 2004 року.

Проте з 2007 року тема «Межигір’я» набула нової актуальності: Віктор Янукович знову повернувся у крісло прем’єра. 11 квітня він звернувся листом до президента Ющенка з прохання обміняти майно комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» вартістю 540 млн грн на приміщення приватної фірми, власником якої був охоронець будинку Януковича у Донецьку. Президент 16 квітня доручив Тарасюку опрацювати питання та прийняти відповідні управлінські рішення щодо порушеного Януковичем питання обміну.

У судових матеріалах всюди сказано, що керівник ДУСі не був обізнаний зі злочинними намірами Януковича заволодіти державним майном. При цьому Тарасюк блискавично відреагував на доручення Ющенка і 24 квітня письмово звернувся до Кабміну щодо зняття статусу державної дачі із усіх об'єктів «Резиденції «Межигір'я». Ця дія відкрила пряму дорогу до заздалегідь нерівноцінного обміну: у підсумку вартість «Межигір'я» штучно занизили до 91,77 млн грн, а нерухомість приватної фірми «оцінили» в 93,11 млн грн при ринковій вартості на той час 33,98 млн грн!

Після листа Тарасюка Віктор Янукович миттєво вивів 94 об’єкти «Межигір'я» з управління ДУСі і передав Міністерству природи. Через місяць ними вже розпоряджалася Національна акціонерна компанія «Надра України», головою правління якої був Едуард Ставицький  і котрий сьогодні переховується від слідства за межами країни під новим ім’ям Натан Розенберг.

Офіційно «межигірський» обмін завершився розпорядженням Кабміну від 26 вересня 2007 року про передачу ДУСі приватних нежитлових будівель, які «виторгували» за «Межигір’я». Тарасюк без зайвих питань прийняв в управління нову власність.

Через десять років, у березні 2017 року Генпрокуратура вручила Ігорю Тарасюку підозру за ч.5 ст.27, ч.5 ст. 191 КК України. А згодом арештувала його майно. Однак фортуна посміхнулася і сувору «тюремну» статтю перекваліфікували у «службову недбалість» (ч.2 ст.367 КК України, в редакції 2000 року). Саме за цією статтею колишній керівник ДУСі повністю визнав свою вину. При цьому прокуратура звернувся до суду з клопотанням про звільнення Тарасюка від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України («у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності»).

22 грудня 2017 року Печерський райсуд Києва звільнив Ігоря Тарасюка від кримінальної відповідальності, скасував арешт усього майна і закрив кримінальну справу проти нього.

Судове дежавю

Але до хепіенду у пана Тарасюка попереду залишався ще один суд. І знову у Печерському райсуді Києва, і знову у справі «Межигір'я».

Як з’ясувалося, 16 квітня цього року Київський апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції від 22 грудня 2017 року і повернув на новий розгляд. Річ утім, що з апеляційною скаргою звернувся захисник Едуарда Ставицького-Розенберга, який наполягав на виключенні з мотивувальної частини ухвали згадки про свого клієнта, який тоді працював головою правління НАК «Надра України».

За його словами, Печерський райсуд суд не досліджував обставини та не перевіряв факти, які в наступному виклав у  судовому рішенні. А це, на думку апелянта, створює підстави в майбутньому констатувати істотне порушення принципу презумпції невинуватості стосовно підозрюваних осіб, щодо яких виділені матеріали досудового розслідування в окреме кримінальне провадження, але які зазначаються як співучасники скоєння кримінального правопорушення в обвинувальному акті та ухвалі суду щодо Тарасюка.

Врешті-решт, апеляція погодилася з доводами представника екс-посадовця часів Януковича і вважала, що суд першої інстанції не дотримався вимоги ст. 370 КПК України  про ухвалення законної та обґрунтованої ухвали, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке тягне скасування судового рішення.

Тепер слово за Печерським райсудом Києва. Також залишається інтригою поведінка Генпрокуратури: чи клопотатиме вона вдруге про звільнення від відповідальності пішака оборудок з «Межигір'ям» пана Тарасюка? Відповідь дадуть найближчі судові засідання.

Віталій Тараненко, для «Главкома».