Більший за Монако, дешевший за свої борги. Одеський припортовий – головна інтрига приватизації-2026

«Інтрига така, що хоч ставки приймай», – так голова Фонду державного майна  Дмитро Наталуха, прокоментував аукціон з продажу Одеського припортового заводу (ОПЗ), який має відбутись 19 жовтня. Фонд виставив на торги 99,5667% акцій підприємства за стартовою ціною 4,31 млрд грн. Цього року це один із найбільших об’єктів великої приватизації, який запланований на продаж.

ОПЗ – одне з найбільших хімічних підприємств України. Воно настільки велике, що за площею навіть більше за князівство Монако. Підприємство розташоване в місті Південне Одеської області, на узбережжі Чорного моря. Завод десятиліттями виробляв аміак та карбамід, а також має портову інфраструктуру, що дозволяє відразу експортувати вироблені продукти.

Однак нині діяльність ОПЗ пов’язана не з виробництвом добрив, а з перевалкою вантажів. За даними Фонду держмайна, минулого року підприємство перевантажило 636,8 тис. тонн зерна та лише 908 тонн аміаку. У першому кварталі 2026 року продажів аміаку взагалі не було, натомість завод перевантажив 281 тис. тонн зерна.

Крім того, підприємство перебуває у фінансовій кризі: за перші три місяці 2026 року ОПЗ отримав 609,3 млн грн чистого збитку. Станом на кінець березня його власний капітал вийшов у глибокий мінус – борги заводу перевищували вартість його активів на 14,7 млрд грн, а кредиторська заборгованість складала близько 17,6 млрд грн. Отже, потенційний покупець отримає великий завод з власною портовою інфраструктурою, але й з великими боргами.

«Главком» розібрався, як Одеський припортовий перетворився з гіганта хімічної промисловості на зерновий хаб, чому підприємство опинилося в глибокій фінансовій ямі та які скандали супроводжували його роботу.

«Проєкт Хаммера», борги Фірташа та війна: як виріс та занепав ОПЗ

Історія заводу почалася у 1974 році. Тоді було ухвалене рішення побудувати на узбережжі Чорного моря підприємство з виробництва мінеральних добрив, що, завдяки близькості до моря, могло б відправляти продукцію на експорт. Причому до старту будівництва заводу були причетні американці. За угодою з радянським керівництвом голова компанії Occidental Petroleum Арманд Хаммер домовився про поставки в СРСР технологій та обладнання, а Радянський Союз натомість мав розраховуватися з закордонним партнером аміаком, карбамідом і калійними добривами.

Перший рідкий аміак завод отримав у 1978 році. Згодом на підприємстві розпочали виробництво карбаміду та створили інфраструктуру для перевалки хімічної продукції. У 1981 році запрацював аміакопровід Тольятті-Горлівка-Одеса, яким рідкий аміак надходив до заводу для подальшої перевалки на судна.

Після розпаду СРСР підприємство залишилось у державній власності, а у 2004 році його перетворили на відкрите акціонерне товариство.

У 2011-2012 роках ОПЗ встановив рекорд із виробництва аміаку – понад 1,1 млн тонн за рік. Рекордний обсяг виробництва карбаміду припав на 2008-2009 роки і становив 942,4 тис. тонн. Понад 90% виробленої продукції експортували.

За час незалежності держава кілька разів безрезультатно намагалась продати підприємство. Перша спроба продати завод відбулась ще у 2009 році, коли переможцем конкурсу стала пов’язана з Ігорем Коломойським компанія «Нортіма», яка запропонувала за підприємство 5 млрд грн. Однак тоді конкурсна комісія не затвердила результат аукціону через підозри у змові учасників.

У 2016 році держава здійснила ще дві спроби продати ОПЗ. Спершу, у липні, на приватизацію виставили 99,5% акцій зі стартовою ціною 13,1 млрд грн. Аукціон не відбувся через брак заявок інвесторів. Згодом, у грудні того ж року, початкову ціну знизили до 5,1 млрд грн, проте і цей аукціон не відбувся.

Одна з причин провальних аукціонів – борг заводу у $193 млн перед компанією Ostchem Holding Limited, що входила до бізнес-групи підсанкційного олігарха Дмитра Фірташа. Цей борг виник через неоплату природного газу, що був поставлений заводу у лютому-грудні 2013 року.

У вересні 2021 року ОПЗ зупинив виробництво аміаку й карбаміду через високу ціну природного газу, необхідного для їх виготовлення.

Колишній директор з логістики та ексчлен правління АТ «ОПЗ» Вадим Мінжирян в розмові з «Главкомом» згадує, що тоді природний газ подорожчав настільки, що виробляти добрива на заводі стало невигідно: «Ціна газу як основної сировини для виробництва аміаку та карбаміду досягла $2 тис. за тисячу кубометрів. Виробництво було глибоко збитковим, мінус становив $500 і більше за кожну тонну».

Водночас завод продовжував отримувати аміак, який надходив трубопроводом Тольятті-Одеса, та відправляти його морем на експорт. У лютому 2022-го, після початку повномасштабного вторгнення, припинився і транзит аміаку. На той час у сховищах заводу залишилось понад 42 тис. тонн аміаку, які не встигли відвантажити. У 2025 році на Донеччині аміакопровід пошкодили російські війська.

Остання, станом на зараз, спроба продати підприємство сталася у листопаді 2025 року, коли держава знову виставила на аукціон 99,5% акцій ОПЗ. Цього разу зі стартовою ціною майже 4,5 млрд грн. Торги знову не відбулись через відсутність зареєстрованих учасників.

Борги та скандали ОПЗ

За свою історію підприємство неодноразово фігурувало у кількох кримінальних справах, пов’язаних із закупівлею газу та продажем добрив.

Наприклад у 2015 році, за версією НАБУ, посадовці ОПЗ та НАК «Нафтогаз України» закуповували природний газ за цінами, вищими за ринкові. Загальна вартість закупівель у травні-грудні 2015 року перевищила 4 млрд грн. Слідство оцінило завдані державі збитки більш ніж у 205 млн грн. Станом на зараз справа перебуває на стадії судового розгляду.

Інша справа стосувалась продажу мінеральних добрив у 2015 році. За даними слідства, ОПЗ продавав їх посереднику дешевше за ринкову ціну, а той перепродавав продукцію іноземним покупцям дорожче. Збитки заводу оцінили у понад 94 млн грн. У квітні 2026 року Вищий антикорупційний суд затвердив угоди про визнання винуватості з п’ятьма обвинуваченими, серед яких – колишній народний депутат від провладного на той момент Блоку Порошенка Олександр Грановський. Обвинувачені мають відшкодувати заводу 77,5 млн грн і перерахувати ще 50 млн грн на підтримку ЗСУ.

Ще одне кримінальне провадження стосується договорів на переробку газу в аміак і карбамід, які укладали у 2020-2021 роках. У березні 2023 року НАБУ і САП повідомили про викриття злочинної організації, до якої входили колишній голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко та посадовці ОПЗ. За версією правоохоронців, завод укладав невигідні договори на переробку газу, через що отримував меншу плату за свої послуги. Згодом «схемщики» зрозуміли, що постійне безпідставне продовження дії договору між заводом та підконтрольною їм компанією може викликати зайві запитання та провели конкурсний відбір нового постачальника давальницької сировини. Але коли на конкурсі не перемогла потрібна компанія, його результати були скасовані, а договір був підписаний з наперед визначеним постачальником. 

За період із травня 2020 до жовтня 2021 року ОПЗ, за оцінкою НАБУ, недоотримав понад 600 млн грн. У вересні 2026 року обвинувальний акт у справі скерували до суду.

Боргові та фінансові проблеми ОПЗ зберігаються й нині. За даними Фонду держмайна, на кінець березня 2026 року прострочена кредиторська заборгованість заводу становила близько 17,6 млрд грн. Ще близько 475,8 млн грн підприємство заборгувало бюджету, а 266,5 млн грн – зарплат працівникам.

Умови приватизації заводу

З 2022 року ОПЗ заробляє переважно на перевалці вантажів, зокрема, зерна. У 2025 році підприємство перевалило 636,8 тис. тонн зерна й заробило на цьому 146 млн грн. Ще 19,2 млн грн приніс продаж 908 тонн аміаку. У першому кварталі 2026 року аміак завод не продавав, а дохід від перевалки зерна становив 55,6 млн грн.

Проте Вадим Мінжирян у коментарі «Главкому» запевняє, що все виробниче обладнання заводу залишається в робочому стані.

За його словами, близько року тому обладнання вже запускали, але згодом виробництво знову зупинили. Головна перепона – логістика. «Проблема в тому, що єдиний шлях транспортування тих обсягів, які здатний виробляти ОПЗ, – це море, – зауважує Мінжирян. – Наприклад, у 2021 році, коли завод встановив рекорд перевезень продукції автомобілями, автотранспорт насправді забезпечував лише близько 10% обсягу продукції заводу».

Наразі через російські обстріли українські порти залишаються фактично заблокованими, а альтернативні маршрути не можуть повністю замінити морські перевезення. На початку жовтня представники аграрної та металургійної галузей заявили, що дунайські порти та прикордонні переходи можуть забезпечити лише до 30% необхідних обсягів перевезень.

За умовами приватизації новий власник має вкласти в модернізацію заводу щонайменше 500 млн грн. Проте це лише мінімальна сума – пояснила у відповіді на запит «Главкому» заступниця голови Фонду Держмайна з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Оксана Коджебаш: «Фактичний обсяг інвестицій, необхідний для відновлення та подальшого розвитку підприємства, залежатиме від обраної покупцем моделі розвитку».

Переможець аукціону буде зобов’язаний протягом року після набуття права власності погасити 266,5 млн грн боргу зарплат співробітникам та 475,8 млн грн заборгованості перед бюджетом. На погашення кредиторської заборгованості (близько 17,6 млрд грн) новому власнику відвели п’ять років. Виняток становлять борги перед підсанкційними особами, а також кредиторами, серед власників яких є громадяни або резиденти Росії чи Білорусі.

Попри всі проблеми, Мінжирян вважає ОПЗ цікавим активом для великого інвестора. За його словами, будівництво нового комплексу, який міг би виробляти такі обсяги аміаку й карбаміду, коштувало б вдесятеро дорожче за нинішню стартову ціну приватизації заводу. Колишній директор з логістики вважає, що майбутній власник насамперед шукатиме найвигідніший спосіб використання підприємства, і це не обов’язково може бути виробництво аміаку. Водночас, за його словами, якщо виробництво знову стане економічно вигідним, інвестор може до нього повернутись.

Оксана Коджебаш фактично підтвердила цю думку «Главкому»: «Рішення щодо післяприватизаційної моделі розвитку підприємства, обсягів випуску та номенклатури продукції мають бути прийняті безпосередньо новим власником».

Утім, те, що для приватного інвестора є бізнес-доцільністю, для держави може означати втрату унікального промислового гіганта. Голова Фонду держмайна Дмитро Наталуха в інтерв’ю «Главкому» у червні 2025 року застерігав від сценарію, коли унікальне виробництво демонтують заради звичайного логістичного хабу.

Наталуха наводив приклад, коли одним із зацікавлених учасників торгів за ОПЗ був великий аграрний холдинг (йдеться про Kernel – «Главком»). Цей потенційний покупець розглядав актив не стільки як виробництво аміаку і карбаміду, а радше як потенційний майданчик для перевалки агропродукції.

«Вони, здається, навіть не приховували, що не виключають, що знесуть там зайве, побудують «рукави», крани і склади – і буде такий невеличкий приватний порт виключно для перевалки їхньої продукції на судна, – нарікав Наталуха. – Максимум, що може відбутися за такого підходу в довгостроковій перспективі – це, напевно, збільшення обсягу перевалки за 5-10 років. Але не збільшиться кратно кількість робочих місць, сплачених податків, не з’явиться серйозна суміжна інфраструктура. Бо перевалка – низька за економічною складністю і висока за операційною автоматизацію діяльність. А якщо все-таки зберегти цільове призначення ОПЗ і бути зацікавленим в інвесторі, який буде розвивати саме виробництво карбаміду та аміаку, то з довгострокової точки зору – це набагато цікавіше». 

Чи відомі потенційні покупці заводу

Влітку цього року голова Фонду держмайна анонсував, що зацікавленість в придбанні заводу виявили покупці з США, Туреччини, Африканського та Близькосхідного регіону, України. Продаж такого великого активу на конкурентному аукціоні, якщо той, нарешті, відбудеться, Наталуха заздалегідь вважає історичним.

Заступниця голови Фонду держмайна Оксана Коджебаш зазначила, що інформацію щодо конкретних потенційних покупців, які уклали договори про конфіденційність із операторами електронних майданчиків, не розголошують до завершення аукціону.

Колишній директор з логістики та член правління ОПЗ Вадим Мінжирян наголошує, що завод може бути цікавим довгостроковому інвестору тим, що поєднує виробничі потужності із портовою інфраструктурою. Проте повноцінне повернення до випуску добрив залежатиме від вартості сировини, можливостей експорту морем та обсягу інвестицій.

Таким чином за понад 4,3 млрд грн держава пропонує великий промисловий комплекс біля моря, з виробничими потужностями та інфраструктурою для перевалки вантажів. Але разом з цим покупець отримає і фінансові зобов’язання: мільярдні борги, збиткову діяльність та необхідність інвестицій. Головне питання – чи знайдеться такий інвестор, який буде готовий придбати завод під час війни за умов «закритого» морського шляху та посиленого полювання росіян ракетами та дронами на великі підприємства? Наприклад, аукціон щодо продажу підприємства «Сумихімпром» 13 жовтня зірвався через те, що просто не знайшлося потенційних покупців. Голова Фонду держмайна Дмитро Наталуха резонно припустив, що це пов’язано саме з безпековою ситуацією: «Все-таки КАБи і оптоволоконні дрони – не найкраща «замануха» для інвестора».

Одещина – також не найспокійніший регіон України, і такі перестороги цілком можуть відлякати потенційних покупців ОПЗ та вчергове відкласти його приватизацію на невизначений термін. Як станеться насправді – побачимо вже у понеділок.

Павло Вуєць, Марк Любаров, «Главком»