Ядерне божевілля світу та Україна. Як зупинити апокаліпсис

5 лютого 2026 року канув у вічність останній Договір між США та РФ щодо стримування гонки ядерних озброєнь. І увесь світ затамував подих – невже розпочнеться термоядерна війна, що знищить людство? Про такий стан свідчить і переведення так званого Годинника Судного дня ще на 4 секунди вперед. І тепер він показує найвищий рівень ядерної небезпеки за всю історію свого існування.

Для того, щоби більш фахово та об’єктивно розібратися що ж реально відбувається з ядерними загрозами світу, треба коротко нагадати історію стримування гонки ядерних озброєнь. Вона розпочалася 12 червня 1968 року з ухвалення Генасамблеєю ООН Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Спершу термін дії Договору був 25 років, а у травні 1995 року 170 країн-учасниць продовжили його дію безстроково.

Згідно з ДНЯЗ, лише п’ять країн були визнані власниками ядерної зброї. А саме – США, СРСР, Франція, Великобританія, Китай. Задля контролю за нерозповсюдженням ядерної зброї під егідою ООН було створено і спеціальний орган МАГАТЕ.

Та попри такі рішучі кроки міжнародної спільноти, гонка ядерних озброєнь лише набирала обертів. Вже згодом, під час війни з арабськими країнами, про наявність власної ядерної зброї натякнув Ізраїль. Далі з’явилася інформація про створення ядерних боєголовок в Індії, Північній Кореї. Відтак напередодні 1991 року більше 20-ти країн світу мали власні військові ядерні програми. Прагнення країн мати свою ядерну складову у системі національної безпеки обумовлювалося Холодної війною між СРСР і США та неефективністю міжнародного контролю щодо нерозповсюдження військових ядерних технологій. 

Свідченням цього є підписані у 1972 та 1987 роках Договори між США та СРСР щодо обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) та ліквідацію ракет середньої і малої дальності (РСМД). Їх дію в односторонньому порядку призупинили США через порушення РФ його умов – у 2001 році з договору про протиракетну оборону (ПРО) та у 2019 році з договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (ДРСМД).

І лише розпад СРСР у 1991 році та проголошення незалежною Україною намірів знищувати свій третій ядерний потенціал світу та у майбутньому стати без’ядерною країною реально зупинили  гонку озброєнь. І того ж року стрілка Годинника Судного дня показала найбільше віддалення від апокаліпсису – 17 хвилин від Опівночі.

Але… Подальші події з ядерним роззброєнням, які я докладно описав у своїй книзі «Історія ядерного роззброєння України», свідчать про зовсім інший результат. Книга вийшла 2015 року і на сьогодні витримала чотири видання (з них два англійською мовою у Гарвардському університеті), а цього року вийде вп’яте у перекладі китайською мовою.

Ось короткий перелік того, що отримав світ від ядерного роззброєння України, здійсненого під диктовку Кремля та за мовчазною згодою Заходу. 

Наведу кілька цитат з розділу книги «Підсумки. Втрачають усі».

«Що ж здобули в результаті ядерного роззброєння України три головні країни-учасниці процесу та світ?

Світ. За даними огляду Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI) за 2014 рік Росія та США, попри СТАРТ 1 та інші договори щодо скорочення їхніх ядерних арсеналів і сьогодні володіють понад 90% всієї ядерної зброї світу. На тлі певного кількісного скорочення ядерних боєголовок набирає обертів процес її вдосконалення.

У цій же доповіді наголошується, що жодна країна, яка володіє ядерними боєголовками, не намагається знищувати його, а також модернізує свій ядерний потенціал».

«США. Після розпаду СРСР ніби досягнули усіх своїх цілей: роззброїли Україну та відкрили собі шлях до ядерної переваги, витративши на це мінімум коштів, переклавши всі основні видатки на саму Україну, зберігши паритетність американо-російських стосунків у Європі після розвалу «Варшавського пакту» – для цього Україні відмовили в перспективах як євроінтеграції, так і вступу до НАТО.

Але як продемонструвала анексія Криму та військова агресія Росії проти України у 2014 році, ця перемога США виявилася Пірровою. Ослаблена спільними американо-російськими зусиллями Україна стала першою жертвою неототалітарного кремлівського режиму, який розпочав військово-політичне протистояння із Заходом, погрожуючи застосувати ядерну зброю. На місці однієї проблеми виникла інша, ще більш складна».

«Росія. Мета Росії полягала в утриманні України у зоні своїх геополітичних інтересів після розпаду СРСР. Цій меті відповідало два головних завдання: максимально ослабити Україну – військово, економічно, викликати соціальні заворушення та невдоволення незалежністю, а також заблокувати її зближення з Європою та НАТО.

Усіх цілей було досягнуто. Україна лишилася без ядерної зброї – вона не лише вивезла до Росії високовартісні ядерні матеріали, але й ще майже два десятиліття платила з власного держбюджету за процес ліквідації своєї ядерної могутності. 

Однак і для Росії ця перемога не стала абсолютною. Хоча Москва і забрала собі всі стратегічні ядерні озброєння колишнього СРСР з територій України, Казахстану та Білорусі, її власні ядерні можливості почали різко падати.

За даними авторів статті «Ріст ядерної переваги США», опублікованої у Foreing Affairs 2 травня 2006 року, на момент її написання було «в Росії на 39% менше бомбардувальників дальньої авіації, на 58% менше міжконтинентальних балістичних ракет і на 80% менше підводних човнів зі стратегічними ядерними ракетами, ніж було в СРСР в його останні роки». 

Іншими словами, зачистивши від ядерної зброї території України, Білорусі та Казахстану, та залишившись на пострадянському просторі єдиною ядерною державою, Росія сама ж і надала можливість США отримати ядерну перевагу.

Навесні 2006 року військові аналітики встановили, що «США вже мають достатньо ймовірну можливість знищення всіх російських баз стратегічних бомбардувальників, всіх ядерних підводних човнів та всіх стратегічних ракетних комплексів без загрози отримання відплатного ядерного удару. Як то кажуть в народі, «не копай яму іншому».

«Україна. Україна могла використати ядерну зброю як потужний стартовий капітал, який би поступово трансформувався у всебічне співробітництво зі США та ЄС, включно з набуттям членства  в ЄС та НАТО. Рух України до без’ядерності за російським сценарієм привів нас до статусу постколоніальної держави, яка перебуває виключно у сфері геополітичних інтересів Росії. Це тривало аж до початку Революції Гідності 2013 року.

Збитки від реалізації шляху ядерного роззброєння, який був нав’язаний Україні, обчислюється астрономічними цифрами. Маючи на той час у державному бюджеті $7-8 млрд, Україна передала Росії матеріальних цінностей (передовсім це ядерні матеріали, носії та обладнання СНО) на суму понад $100 млрд. Окрім того, ліквідувала всі 100% стратегічних наступальних озброєнь власним коштом, витративши на це ще до $6 млрд.

Втрати, яких зазнала Україна внаслідок знищення власних стратегічних наступальних озброєнь (СНО) та фактичного згортання своєї військової діяльності, призвели до того, що, маючи в 1991 році першу в Європі військову потугу, вже у 2014 році Україна зазнала нищівної поразки під час російської військової агресії».

«Отже, у підсумку втрат зазнали всі. США – бо самостійно не спроможні забезпечувати стабільність у світі. Дипломатичний тиск та економічні санкції Заходу щодо Росії не змусили Москву повернути Україні Крим та вивести війська з територій українських Донецької та Луганської областей. Військову допомогу США не наважилися надати Україні, боячись, що цей «конфлікт сусідів» може перерости у Третю світову війну. 

Це безсилля головного гаранта нашої територіальної цілісності (згідно з Будапештським меморандумом) продемонструвало: світова система безпеки, яку так довго і важко вибудовувало людство після Другої світової війни, луснула як мильна бульбашка.

Росія втратила – бо відсутність у регіоні потужного демократичного впливу з боку України призвела до формування режиму, якого ще у світі не було. За іронією долі, з подачі Росії у 1992 році західні медіа називали Україну «Дикуном з ядерною булавою». Сьогодні мало хто заперечить, що таким дикуном є Росія. 

Але найбільше втрат зазнала Україна. Це не лише мільярди доларів, втеча за кордон мізків, втрата економічних можливостей, невиправдане погіршення рівня життя, розвал армії, але, що головне – втрата тисяч життів українських патріотів, які у 2014 році полягли у боротьбі з російським агресором та мирних мешканців, які загинули під російськими обстрілами».

Нагадаю, що це висновки з книги, яка вийшла 2015 року. А вже 24 лютого 2022 року почалася нова сторінка української трагедії, що поступово може перерости у Третю світову війну та ядерний апокаліпсис. 

З цього екскурсу в історію та аналізу сьогоднішніх політичних подій можна зробити нові висновки. 

1. Розвідувальні та аналітичні центри констатують: від початку широкомасштабної агресії РФ проти України розпочалася нова гонка ядерних озброєнь, лідером якої став Китай (2022 року Китай мав 300 ядерних боєголовок, а у 2025 – 600). До 2030 Китай планує збільшити свій ядерний арсенал до 1 тис. боєголовок з найсучаснішими системами їх доставки до цілей.
2. Сьогодні понад 40 країн світу розпочали перегляд своїх концепцій нацбезпеки з включенням до них систем ядерного стримування. Власне, «Європейська ядерна парасоля»» замість американської є тому яскравим підтвердженням.
3. Потенційний новий договір між США та РФ про обмеження стратегічних озброєнь, про який щойно оголосив президент США Трамп, навіть якщо і буде напрацьований та підписаний, вже не зупинить розповзання ядерної зброї по світу. Бо жахіття російського терору проти України спонукають до швидких дій, а не очікувань на тему домовленостей найбільших ядерних країн. Паперові домовленості та дружні поплескування по плечу у сучасному світі не дають гарантії безпеки. 
4. Московські лякалки світу щодо стрімкого нарощування їхніх ядерних сил свідчать лише про брехню. Ось незаперечні декілька фактів, що показують неспроможність досягнення РФ своїх ядерних цілей.

У 2025 році ВВП США склав $30,6 трлн, Китаю – $19 трлн, а РФ – $2,5 трлн. 

До 2022 року США щорічно витрачали понад $60 млрд на підтримку своїх стратегічних ядерних сил. РФ в цей же час спроможна була на це виділяти менше $15 млрд. І тому спроба РФ реально включитися у нову гонку ядерних озброєнь означатиме одне – завершення політичного існування останньої імперії. Як це вже відбулось з її попередником СРСР, що не витримав перегонів у Холодній війні. 

І останнє. А чи є більш оптимістичний сценарій виходу світу з виру змагань за ядерну перевагу та стрімкого наближення апокаліпсиса? Мій політичний досвід та багатолітня робота у темі національної безпеки, а також карколомні події за роки незалежності переконливо доводять, що саме Україна, яка вже зупиняла гонку ядерних озброєнь і сьогодні може стати центром формування нової безпекової стратегії світу. Суть цієї стратегії – зміна біполярної системи ядерного стримування, до якої привчили колишній СРСР та США і яка вже ніколи не повернеться. Потрібна інша модель – багатополярна безпекова система, яка здатна гальмувати амбіції ядерних лідерів, а отже, підвищувати, а не зменшувати глобальну стійкість світу від ядерних загроз. Таким новим світовим центром глобальної стабільності повинен стати Європейський Союз, що має для цього відповідні фінансові ресурси та військові технології включно з ядерними. А Україна, яка вже довела свою спроможність стримувати ядерну гонку та агресію божевільного сусіда і, окрім того, володіє технологіями виробництва найпотужнішої балістики, може стати центром формування геополітичної стабільності сучасного світу. 

Для реалізації цієї стратегії потрібно: 

1. Надання Україні Заходом всього необхідного для перемоги російського ворога на полі бою.
2. Інша якість державної влади в Україні, яка не буде знищувати свою військову та ядерну міць та керуватиметься виключно національними інтересами.

Юрій Костенко, для «Главкома»