Євроамбіції на трьох: що Україна, Молдова та Грузія хочуть від саміту Східного партнерства

15 грудня у Брюсселі пройде шостий саміт Східного партнерства. Європейська політика щодо східних сусідів не змінювалася і не оновлювалася впродовж понад 20 років. Жодна з країн Східного партнерства (а це – Україна, Молдова, Грузія, донедавна Білорусь, Вірменія, Азербайджан) не відзначилася аж надто блискучим результатом демократичних реформ. Навпаки, ситуація у регіоні змістилися в напрямку посилення гібридних загроз і видається, що тепер «домашнє завдання» з’явиться й у європейців. Про виклики перед форматом Східного партнерства та на що розраховують країни-учасниці – в матеріалі «Главкома».

Об’єднавчі фактори

Україна, Молдова та Грузія – лише три з шести країн, що уклали із Європейським союзом договори про асоціацію та отримали дорожню карту реформ. Інші три країни (навіть дві, після виходу Білорусі із формату) – Вірменія та Азербайджан мають із Брюсселем чинні договори різного роду партнерства. Тому, у контексті європейських перспектив, логічно, що найбільше питань ставиться до Києва, Тбілісі та Кишинева. Попри схожість зовнішньополітичних прагнень та внутрішніх викликів, усі три країни рухаються у доволі різних траєкторіях.

«Україна може показати хорошу динаміку щодо здійснення реформ у різних ключових секторах (безпека, судочинство тощо). Однак якісними показниками, завершеністю або хоча б проміжними результатами, офіційний Київ похвалитися, на жаль, не зможе», – пояснює український експерт у сфері національної безпеки Тарас Жовтенко.

Український експерт додав, до Києва навпаки можуть виникнути питання про «відкат» у певних реформах.

Ситуацію ж у Грузії експерти описують із занепокоєнням, констатуючи згортання демократичних реформ урядом партії «Грузинська мрія». Експерт Центру стратегічного аналізу GSAC з Грузії Гела Васадзе у розмові з «Главкомом» зазначає: без уваги Брюсселю до цих змін, Грузії буде важко запроваджувати демократичні реформи. «Ми знаходимося у найважливішій точці біфуркації, коли імітації демократії – недостатньо… Сьогодні, коли багато хто говорить про світову кризу ліберальної демократії, Грузія здатна стати успішним кейсом, і це важливо не тільки для Грузії. В Україні та Молдові проблем із демократією менше, хоч і там їх вистачає», – вважає Васадзе.

Окрім спільних європейських прагнень, Україну, Молдову та Грузію об’єднують виклики, пов’язані з територіальною цілісністю. Мова йде і про окуповані Росією Абхазію та Південну Осетію у Грузії, окупований Крим та Донбас в Україні, а також про замороженй придністровський конфлікт у Молдові.

«Якщо ЄС хоче бачити на своїх кордонах не «сірі зони» хаосу, інспірованого Кремлем, а стабільних партнерів, то Брюсселю варто довести Москві, що Молдова, Грузія та Україна для ЄС – не чужі. Й що будь-які дії проти цих трьох країн розглядатимуться як ворожі дії проти всього ЕС», – вважає Васадзе.

Ексзаступник міністра з реінтеграції, колишній заступник секретаря Національної ради безпеки Грузії Іраклій Порчхідзе застерігає, що в таких умовах нинішній уряд Грузії може навмисно діяти інертно, щоб залишитися при владі. «Уряд зацікавлений у тому, щоб скористатися всіма перевагами свого наближення до ЄС, не виконуючи своїх зобов’язань щодо демократії згідно з Угодою про асоціацію. Тому вони будуть задоволені інерцією досягнень попередніх самітів Східного партнерства», – говорить він.

Грузинський політик і дипломат Георге Бадрідзе головною проблемою на шляху євроінтеграції називає те, що уряд в Грузії порушує взяті на себе зобов’язання і також підкреслює необхідність втрутитися Брюсселю у ситуацію. «Якщо ЄС і надалі ігноруватиме придушення опозиції, фальсифікацію виборів, тотальний контроль над судами та загальне порушення верховенства права, у Грузії є всі шанси перетворитися на Білорусь, або ще щось гірше», – відзначив Бадрідзе.

У Молдові ж настрої доволі піднесені. Після останніх парламентських та президентських виборів до влади у країні прийшла фактично одна партія, пропрезидентська «Дія та солідарність». І Кишинів вчергове отримав кредит довіри з боку ЄС, тому відкритість до демократичних змін та реформ залишається ключовою темою політичного дискурсу, однак всі досі чекають реальних результатів.

Тріо мрійників

З іншого боку – і в Україні, і в Молдові, і в Грузії говорять про велику потребу діалогу та синхронізації політики на регіональному рівні. Навесні цього року три країни заснували новий формат – Асоційоване тріо. Він покликаний продемонструвати євроінтеграційні прагнення країн-членів, але окрім запланованої посиленої співпраці влада країн-учасниць хоче бачити й індивідуальний підхід ЄС до кожної з країн.

За цей час в Батумі пройшов саміт Асоційованого тріо, а лідери урядів України, Молдови та Грузії здійснили спільний візит в ЄС напередодні саміту, що, безумовно, є сигналом про необхідність посилення діалогу саме в його межах.

«Головним завданням тут буде здатність Києва, Кишинева і Тбілісі виробити спільні підходи й позицію, яку можна запропонувати партнерам по Східному партнерству», – каже Жовтенко.

Грузинський експерт Іраклій Порчхідзе додає, що наразі Асоціативне тріо існує лише на папері якраз через те, що країни-учасниці не вирішують за допомогою формату реальних проблем, наприклад, зовнішньополітичних. «На жаль, ця співпраця скоріше символічна, ніж змістовна», – констатує він.

Про необхідність скоординованого реагування на зовнішні виклики засобами новоствореного формату говорять і в Молдові. Політолог Роман Міхаєш підтверджує: потреба в такому діалозі існує. Однак, переконаний він, формат Асоційованого тріо повинен мати реальні дієві механізми й ця співпраця повинна бути конкретизована через додаткові домовленості.

«Має бути регламент Асоційованого тріо. Він може полягати у формі міжнародного договору, який передбачав би низку прав та обов’язків. Наприклад, створення Парламентської асамблеї, яка збирається регулярно», – вважає Міхаєш.

При цьому, формат Асоційованого тріо – це не перша спроба трьох країн, що зазнають утиску з боку РФ, об’єднатися навколо спільного порядку денного. Й ідея Міжпарламентської асамблеї – не нова. Ще у 2018 році три країни заснували таку Асамблею, перший саміт якої пройшов у Кишиневі. Однак, діалог по міжпарламентському треку зупинився.

У розмові з «Главкомом», міністр закордонних справ Молдови Ніку Попеску зазначив, що робота Асамблеї була призупинена через закритість «попередників» до діалогу, однак запевнив, що нова влада Молдови позитивно оцінює повернення до такого формату.

А що ЄС?

Програма Східного партнерства була започаткована ще у 2009 році як механізм зближення для східних сусідів. За понад 10 років її існування саміт пройде вже вшосте.

«Очевидно, цей саміт відбудеться під знаком гібридної агресії Кремля, яка повертається до своїх найжорсткіших форм. На цьому етапі вона реалізується із залученням умовно нового активного гравця – самопроголошеного президента Білорусі. Враховуючи сучасні тенденції, саміт Східного партнерства – це хороший шанс гармонізувати погляди й політику учасників, а також розставити правильні акценти у спільних діях», – робить висновок Жовтенко.

Дійсно, за останній час зміни політичної кон’юнктури у регіоні стали особливо помітними. По-перше, події 2020 року у Білорусі навколо фальсифікації результатів президентських виборів стали причиною чергової хвилі напруження між Заходом та режимом Олександра Лукашенка, який тримається на силовому блоці, підконтрольному Росії.

По-друге, дискусії навколо необхідності оновлення європейської політики стосовно сусідів пожвавило створення Асоціативного тріо, що стало своєрідною диференціацією між країнами, що входять в Східне партнерство. Тому такий формат лише своїм існуванням красномовно ставить перед Європейським союзом питання деталізації найближчих перспектив.

«Безумовно, оновлення необхідне. Воно повинно враховувати динаміку обставин, які впливають і на сам ЄС, і на країни-учасниці Східного партнерства в контексті їх співпраці. ЄС має бути однозначно зацікавленим у посиленні спроможності країн-учасниць протидіяти таким викликам і синхронізувати свої дії з Брюсселем», – відзначив Жовтенко.

Таким чином, в умовах наростаючої нестабільності «домашнє завдання» матимуть не лише країни Східного партнерства, але й Брюссель. Разом з тим, країни Асоційованого тріо вимагають від ЄС конкретики й щодо індивідуальних перспектив. Однак пріоритетність власних політичних амбіцій може завершитися тим, що Асоційоване тріо так і залишиться недієздатним. Для успіху всіх гравців цього процесу першочерговим має стати спільна єдина амбіція на трьох щодо змістовного наповнення нової ініціативи.

Маріанна Присяжнюк, «Главком»