Корупція без строку давності. Як фігурант справи «вишок Бойка» відбілював репутацію і що з того вийшло

Київський апеляційний суд відмовив засудженому за корупційний злочин колишньому заступнику голови правління компанії «Нафтогаз Україна» Олександру Кацубі у поновленні терміну на оскарження вироку шестирічної давнини. Як стало відомо «Главкому», відповідну ухвалу апеляція винесла 11 грудня.

У травні 2023 року Кацуба подав апеляційну скаргу на вирок Шевченківського районного суду  Києва від 10 березня 2017 року. Згідно з виром, обвинувачений уклав із прокурором угоду про визнання винуватості за статтями «Створення злочинної організації» (ч.1 статті 255 Кримінального кодексу) та «Привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем» (ч.5 статті 191 Кримінального кодексу). Кацубі було присуджено один рік та п’ять місяців тюрми, які було зараховано «за законом Савченко» (до ухвалення вироку фігурант сидів у СІЗО, тому один день попереднього ув’язнення порахували за два дні позбавлення волі). Також він сплатив до бюджету 100 млн грн.

Разом із тим Олександр Кацуба намагався переконати апеляцію, мовляв, у день вироку йому не вручили копію самого рішення, а також не надіслали за місцем проживанням. Ба більше: засуджений заявив, що через сім днів після вироку (17 березня 2017 року) вимушено із сім’єю виїхав з України до Іспанії через тиск правоохоронців. Там прожив майже три роки і 30 січня 2020 року знову повернувся до України. За його словами, карантин через Covid-19 та воєнний стан в Україні завадили вчасно оскаржити вирок.

У суді прокурор заперечував проти задоволення клопотання засудженого. Назвав доводи Кацуби необґрунтованими та просив залишити клопотання без задоволення.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновків: наведені засудженим причини пропуску строку на подачу апеляційної скарги, які зводилися до пандемії, введеного в Україні воєнного стану та політичного тиску, не можуть бути визнані поважними. Натомість пропуск термінів на апеляцію пов’язаний із недотриманням засудженим вимог закону щодо порядку та строку апеляційного оскарження вироку, додав суд.

Київський апеляційний суд також зазначив, що на момент ухвалення вироку у 2017 році Олександр Кацуба був присутній у судовому засіданні під час ухвалення та проголошення вироку; мав захисника, який був обізнаний зі змістом вироку. Крім цього, адвокат Кацуби під розписку одержав дві копії вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року, одну з яких мав передати клієнту.

Також суд з’ясував, що у 2022 році адвокати Кацуби намагалися оскаржити вирок шестирічної давнини, але безуспішно.

«З огляду на викладене, наведені засудженим аргументи на обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року не є переконливими, у зв’язку із чим не визнаються колегією суддів поважними», – наголосив апеляційний суд.

Кілька ремарок щодо спроб Кацуби «демонтувати» вирок 2017 року. За даними судового реєстру, напередодні великої війни захисники Кацуби почали підготовку до відбілювання репутації клієнта. Однак у травні 2022-го Київський апеляційний суд відмовив у спробі поновити термін на оскарження вироку. Аргументи ті ж, що у свіжому рішенні: Кацуба особисто був на засіданні 17 березня 2017 року, чув вирок, його адвокат розписався, що узяв дві копії вироку. Тобто засуджений мав достатньо часу, щоб оскаржити в апеляції і не чекати п’ять-шість років.

Після невдалої спроби захист ексзаступника голови правління «Нафтогазу» пішов до Верховного суду з намірами скасувати ухвалу апеляції про відмову. Цього разу пояснення адвокатів зводилися до того, що 17 березня 2017 року головуючий суддя зачитав резолютивну частину вироку, а не повний текст. Плюс повний текст вироку відсутній у судовому реєстрі. Начебто усе це в купі, на думку адвоката, завадило Кацубі протягом 30 днів оскаржити вирок. Верховний суд з цим не погодився і глузливо зауважив: «Непрофесійність засудженого у сфері правознавства також не може бути підставою для поновлення строку оскарження судового рішення, оскільки в суді першої інстанції його захист здійснював професійний захисник».

Додамо, що суть справи Олександра Кацуби стосується махінацій з пальним на суму понад 450 млн грн. У 2012-2013 роках, перебуваючи на посаді заступника голови правління «Нафтогазу», він допоміг компанії бізнесмена Сергія Курченка «Газ України 2020» вкрасти у «Нафтогазу» бензин на понад 450 млн грн. Для заволодіння коштами використовувались схеми фіктивних закупівель нафтопродуктів.

Крім цього, Олександр Кацуба фігурант ще однієї гучної справи – так званих «вишок Бойка». У часи правління Віктора Януковича державна компанія «Чорноморнафтогаз», де заступником директора працював Кацуба, купила у фірми-прокладок дві морські бурові установки з переплатою близько $300 млн.

Водночас в Олександра Кацуби – власна версія. Зокрема, він визнав, що у 2012 році був дотичний до процесу закупівлі двох нафтовидобувних вишок, будучи на посаді заступника фінансів «Чорноморнафтогазу». «Я був одним із приблизно 15-20 осіб, які візували документи після того, як вони пройшли всі погодження. Договори я не підписував, уповноваженими доводити угоду були перші особи «Чорноморнафтогазу» та «Нафтогазу», заступники виконували роль виконавців на своїй ділянці роботи», – сказав Кацуба. Також він назвав себе «надто маленькою людиною у структурі газової галузі» у той період часу.

Разом із тим, екстопчиновник часів Януковича не дав чіткого пояснення: якщо не вважає себе винним, тому чому одразу не оскаржив вирок. Лише зазначив, що шість років тому не мав жодного шансу довести невинуватість.

Раніше джерело «Главкома», яке обізнане з матеріалами кримінального провадження, звернуло увагу на певний прецедент, який виник із переглядом справи Олександра Кацуби. «Виходить, що Кацуба відмовляється від укладеної угоди. За таких умов він повинен повернутися за ґрати. Якщо апеляція виправдає Кацубу, тоді можна вважати зруйнованим інститут укладання угод про визнання винуватості. Адже подібних рішень в Україні ще не було», – зазначив співбесідник видання.

Віталій Тараненко, «Главком»