Космічний блеф Путіна. Чи здатна Росія збивати супутники Starlink

Росія нещодавно заявила, що вважає законними цілями для удару комерційні супутники США та інших західних країн, якщо вони використовуватимуться під час війни в Україні.

«Главком» з'ясував, що стоїть за такою сміливою заявою, і чи здатна країна-агресорка справді вести бої у космічному просторі.

Ще в 2015 році в РФ були створені повітряно-космічні сили (ПКС), які, мабуть, самою своєю назвою мали натякнути потенційному противнику, що Росія настільки велика держава, що здатна воювати не просто в небі, а навіть у космосі. Поки що основні результати такого «прориву на орбіту» – на фюзеляжах та хвостовому оперенні російських літаків з'явився гордий напис «ПКС», а США у 2019 році створили власні космічні сили. І ось зараз у Росії, вперше за сім років, з'явилася гіпотетична можливість по-справжньому показати, на що здатна космічна складова її збройних сил.

Вірні супутники України

Які супутники використовують Збройні сили України

Starlink. З початком повномасштабного російського вторгнення компанія SpaceX Ілона Маска надала українській владі доступ до своєї системи супутникового інтернету. Зв'язок використовується для комунікації, координації військових підрозділів, управління дронами та коригування артилерійського вогню. На сьогоднішній день на орбіті перебуває 3131 супутник Starlink.

Dove. Ці супутники американської компанії Planet Labs обладнані потужним телескопом, камерою та програмним забезпеченням для зйомки земної поверхні. Робота угруповання супутників (загалом їх 175, кожен веде зйомку безперервно) дозволяє отримувати раз на добу повне зображення поверхні Землі з роздільною здатністю 3,5 метра. Дані Dove використовуються українськими збройними силами.

Maxar. Супутники зв'язку та спостереження американської компанії Maxar Technologies надають українській стороні знімки пересування російських військ, а також фото завданих ними збитків. Зокрема, Maxar знімали Кримський міст, острів Зміїний, масові поховання під Ізюмом. Зараз у Maxar Technologies на орбіті 10 супутників спостереження, 80 – зв'язку, та 28 супутників системи відстеження ракет.

Переважна більшість супутників, дані яких використовує Україна, належать Ілону Маску, і заявляючи про можливі удари по супутниках, Росія фактично оголошує війну американському мільярдеру. І це буквально відразу після того, як він зробив реверанс у бік РФ, заявивши про «помилку» Хрущова та необхідність нейтрального статусу України. Втім, винесемо за дужки моральний бік питання, і спробуємо з'ясувати, чи може Росія в принципі нищити цілі на орбіті.

Можливість застосування супутників у військових цілях розглядалася СРСР і США з початку освоєння космосу, одночасно йшла розробка і протисупутникової зброї. Апогей – початок 80-х, програма «Зоряні війни», в рамках якої всерйоз обговорювалося застосування ядерних фугасів та бойових лазерів в ході космічних битв.

У плані знищення орбітальних цілей США та СРСР з самого початку пішли різними шляхами. Америка зробила ставку на керовані ракети, Радянський Союз – на бойові супутники, які мали виходити на орбіту, робити оберт навколо Землі, перехоплювати цілі вже на другому витку та вибухати біля ворожого космічного апарата.

Сполучені Штати йдуть на таран

Розробки протисупутникової зброї у США розпочалися практично відразу після запуску 4 жовтня 1957 року радянського космічного літального апарату «Супутник-1». Вже в 1959 році було проведено цілком успішне випробування – балістична ракета Bold Orion, запущена з бомбардувальника B-47 Stratojet, пройшла на відстані 6,4 км від супутника-цiлi, що знаходився на висоті 251 км. Це було визнано прийнятним для ураження об'єкта у разі оснащення ракети ядерною боєголовкою – завдяки електромагнітному імпульсу та утворенню тимчасового радіаційного поясу. Але в США з початку 60-х на орбіті вже було чимало супутників зв'язку та спостереження, тому виникли зрозумілі побоювання про наслідки такого застосування – не зашкодити б собі.

Роботи зі створення протисупутникової зброї пішли у бік створення високомобільних і високоточних ракет, які навіть не оснащувалися бойовою частиною, що вибухає, а вражали ціль прямим попаданням. Як приклад – спеціально створена під час «зоряних війн» ракета ASM-135, яка 13 вересня 1985 році, пущена з винищувача F-15, вразила ціль на висоті 555 км. Відмова від використання фугасних або шрапнельних зарядів викликана необхідністю мінімізувати кількість уламків – «космічного сміття», яке може зашкодити іншим супутникам.

Надалі США у рамках програми Національної протиракетної оборони вирішили уніфікувати ракети-перехоплювачі – щоб вони могли використовуватися для поразки як міжконтинентальних балістичних ракет на маршевій ділянці польоту (за межами атмосфери Землі), так і супутників. У 2005 році було введено в дію комплекс наземного базування GBMD, оснащений протиракетами Ground-Based Interceptor з кінетичною бойовою частиною.

Тактико-технічні характеристики Ground-Based Interceptor

• Маса – 12,7 тонн
• Довжина – 16,8 м
• Максимальна висота запуску – 2 тис. км
• Максимальна швидкість – 10 км/с
• Кількість ступенів – 3

Треба відзначити, що американська протиракета розганяє бойову частину до швидкості вище першої космічної (7,9 км/с), що дозволяє вражати цілі в будь-якій точці орбіти. На сьогоднішній день на озброєнні США перебуває близько ста Ground-Based Interceptor, з них 60% базуються на Алясці та 20% – у Каліфорнії.

Росія зберігає обличчя

Ще в 1978 році в СРСР був прийнятий на озброєння комплекс ВС («Винищувач супутників»), який простояв на бойовому чергуванні до 1993 року, і після чого пішов у небуття. У Росії до теми супутників-перехоплювачів більше ніколи не поверталися. Але після створення повітряно-космічних сил було вирішено як протисупутникову зброю спробувати використати ракету А-235 «Нудоль», які призначені для захисту Москви від міжконтинентальних балістичних ракет.

Тактико-технічні характеристики А-235 «Нудоль»

• Маса – 9,6 тонн
• Довжина – 10 м
• Максимальна висота запуску – 300 км
• Максимальна швидкість – 3,5 км/с
• Кількість ступенів – 2

15 листопада 2021 року «Нудоль», яка ще не прийнята на озброєння, знищила непрацюючий космічний апарат «Космос-1408», виведений на орбіту ще в 1982 роцi. Тим самим показавши, що так, теоретично Росія може збивати супутники. Але у ракети А-235, яка розроблялася з 1978 року (після розвалу Радянського Союзу розробки були заморожені на 20 років і відновлені лише у 2011 році), все-таки інше призначення. І якщо один раз використовувати її по супутнику можна, то масово цього ніхто робити не стане – а раптом якiсь американські міжконтинентальні балістичні ракети Minuteman III на Москву полетять.

Тут ще треба відзначити один важливий психологічний момент – для чого був цей запуск. Збивши старий супутник ракетою з поверхні Землі, Росія вступила до клубу держав, у якому до цього були лише США, Китай, Індія та Ізраїль: тільки в цих країнах існувала протисупутникова зброя. І, швидше за все, керівництво РФ виходило з того, що, збивши супутник, йому вдасться зберегти обличчя.

«Насправді жодної протисупутникової зброї у Росії немає, і всі ці заяви про можливе знищення супутників – черговий блеф, – каже у розмові з «Главкомом» провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Олександр Коваленко. – Хіба що використовувати як таран супутники ГЛОНАСС – вони для навігації все одно практично марні. Але їх на орбіті лише 26 штук залишилося».

Цікаво, що російською військовою космічною програмою керував зараз вже колишній гендиректор державної корпорації «Роскосмос» Дмитро Рогозін, під керівництвом якого створено фейкову міжконтинентальну балістичну ракету «Сармат». У липні 2022 року його було зміщено зі своєї посади, і зараз він керує інспекторською групою «Царські вовки», завданням якої є військово-технічна підтримка підрозділів ДНР і ЛНР.

Китайська система захоплення

Перше випробування протисупутникової зброї Китай провів 11 січня 2007 року – прямим попаданням ракети на висоті 865 км було збито старий метеорологічний супутник. Якого типу була ракета – у відкритих джерелах інформація відсутня, але вона явно була оснащена фугасною або шрапнельною бойовою частиною – внаслідок руйнування супутника та ракети-перехоплювача утворилася хмара уламків: системи наземного стеження зареєстрували, як мінімум, 2317 фрагментів космічного сміття розміром більше кількох сантиметрів.

У липні 2013 року американські ЗМІ повідомили, що Китай провів випробування трьох невеликих супутників, які ознаменували новий підхід у розробці протисупутникової системи. Один з китайських космічних апаратів був оснащений маніпулятором, під час польоту змінив орбіту на 150 км, зблизившись з іншим на невелику відстань і спробувавши його захопити.

Втім, зважаючи на все, зрештою Китай таки зробив ставку на звичайне знищення ворожих супутників. 30 жовтня 2015 року було проведено успішне випробування протисупутникової ракети-перехоплювача Dong Neng-3 («Кінетична енергія-3»).

Тактико-технічні характеристики Dong Neng-3

• Маса – 30 тонн
• Довжина – 15 м
• Максимальна висота запуску – 1 тис. км
• Максимальна швидкість – 8 км/с
• Кількість ступенів – 3

За різними даними, на озброєнні Народно-визвольної армії Китаю наразі перебуває близько 40 протисупутникових ракет. Чергове випробування Dong Neng-3 відбулося 4 лютого 2021 року.

Індійські сміттярі

В Індії розробка ракет, які дають змогу знищувати супутники на орбіті, почалася в 2010 році. Індійська протисупутникова зброя є частиною національної ешелонованої системи протиракетної оборони.

27 березня 2019 року індійською ракетою A-SAT (Anti Satellite, створена на основі балістичної ракети малої дальності Prithvi) було успішно збито супутник, що знаходився на низькій навколоземній орбіті – на висоті 283 км. Таким чином, Індія стала четвертою країною у світі, яка має протисупутникову зброю. Заявлялося, що ракета була оснащена кінетичною бойовою частиною, проте після випробування на навколоземної орбіті з'явилося близько 400 фрагментів космічного сміття.

Тактико-технічні характеристики A-SAT

• Маса – 17,2 тонн
• Довжина – 19 м
• Максимальна висота запуску – 500 км
• Максимальна швидкість – 8 км/с
• Кількість ступенів – 3

У відкритих джерелах даних про кількість протисупутникових ракет A-SAT, які стоять на озброєнні Індії, немає.

Ізраїльська стріла

З 2017 року на озброєнні Ізраїлю знаходиться ракета «Хец-3» («Стріла-3»), яка розроблялася спільно з американським концерном Boeing з 2012 року в рамках проекту створення ізраїльської багатошарової системи протиракетної оборони. Ця ракета може використовуватися як для перехоплення балістичних ракет середньої дальності, так i для знищення супутників поза атмосферою Землі.

У клуб країн, що мають технологію заатмосферного перехоплення цілей, Ізраїль увійшов у липні 2019 року: на американському полігоні на Алясці комплекс «Хец-3» був успішно випробуваний як протисупутникова зброя – протиракета здійснила кінетичне перехоплення супутника. Випробування, які проходили з 18 по 28 липня, були секретними, жодних подробиць – що була за ціль, і на якій висоті, у відкритих джерелах немає.

Тактико-технічні характеристики «Хец-3»

• Маса – 3,5 тонн
• Довжина – 7 м
• Максимальна висота запуску – 300 км
• Максимальна швидкість – 3 км/с
• Кількість ступенів – 2

Точна кількість «Хец-3», які стоять на озброєнні Ізраїлю, невідома. Однак у жовтні Німеччина та ще 13 європейських країн, зокрема Україна, зголосилися придбати ці системи для себе.

Андрій Кузьмін, «Главком»