Містер «Так» і слизький маніпулятор. Психолог розбирає феномен спікера Разумкова

У фіналі політичного сезону голова Верховної Ради Дмитро Разумков дав велику пресконференцію: 20 липня спікер підбивав підсумки першого року роботи парламенту дев’ятого скликання.

Як писав «Главком», саме Разумков, на думку низки політологів, є одним з небагатьох політиків у владному таборі, який за останній рік наростив свою політичну вагу і вплив. Цей факт визнають на Банковій і він відверто дратує найближче оточення глави держави.

Міміку, жести та манеру спілкування голови Верховної Ради для «Главкома» проаналізував невербальний психолог Валентин Кім.

«Разумков – майстер створення умов для спілкування. Він приділяє цьому дуже багато уваги продуктивній та зручній комунікації. Під час спілкування складалося враження, що гострі питання будуть просто недоречними у такій атмосфері дружби і взаєморозуміння. Це йде повністю урозріз вже звичній картині спілкування журналістів із новою владою. І це невипадково – Разумков добре продумав контекст», – визнає психолог.

Валентин Кім акцентує на повній протилежності стилю спілкування з журналістами Верховної Ради та Офісу президента. «Відсутність суперництва, атмосфера довіри: Разумков не збирається нікому нічого доводити, не бореться за те, щоб подобатись», – підкреслив експерт.

Контекст зустрічі

Психолог зазначає, що вчорашня зустріч вийшла дуже атмосферною, кулуарною. Нагадаємо, Разумков вперше запросив журналістів саме до сесійної зали, і це вже спровокувало критику представників опозиційного табору. «Не має значення, чи то було так спеціально задумано, чи випадково так вийшло, однак  Разумков приймав акул пера на своїй території – там, де його точка сили, де він господар, а отже, почувається впевненіше, аніж на нейтральному майданчику (наприклад, на свіжому повітрі, як радила Ірина Геращенко). Якщо припустити, що це навмисний хід, то він дуже грамотний і характеризує Разумкова як професіонального комунікатора», –  коментує Кім.

Вже на початку заходу Разумков підвищив статус журналістів: продемонстрував їх визнання і прийняття, коли назвав четвертою гілкою влади. «Контекст цієї заяви: «Ви такі самі, як я. Ваш статус не нижчий. Ми – однієї крові». Фактично таким чином він вже встановив контакт. Однак це прийняття також встановлює визначений характер комунікації, і це дуже тонка маніпуляція: він одразу налаштував до себе людей», – пояснює експерт.

Туній – не Мендель

Ще один важливий момент: Разумков дав можливість висловитися усім журналістам. Причому дозволив не просто ставити запитання, а й допускав діалог – уточнюючі питання. Ба більше: він нікого не обмежував у часі, нікого не переривав. «Одним з ключових моментів успішної комунікації стала професійність прессекретаря Дмитра Олександровича. Ольга Туній – не Юлія Мендель. Вона задавала певний темп: оголошувала, хто ставитиме питання, та попереджала, чия черга далі (не знаю, чи це справді організаційні особливості, пов’язані з системою «Рада», чи такий формат був обраний задля комфорту журналістів). Ця система кардинально відрізняється від того, що створено в Офісі президента Володимира Зеленського», – підкреслив експерт і пояснив, що Мендель на Банковій виконує геть іншу роль: вона – охоронець, наближена особа, яка забезпечує безпеку свого патрона.

Слова і інтонації

«Перше, що кидається в очі, – це технічність відповідей. Разумков робить акцент на процедурних моментах, роз’яснює. Він взяв на себе роль інструктора. Він фактично інструктує журналістів про нюанси роботи парламенту, робить це чітко: точні формулювання, прості та зрозумілі пояснення», – зазначає Кім.

Попри те, що відповіді спікера були розгорнуті, особистісного компоненту йому вдалося уникнути: пролунало нуль оціночних суджень. «Разумков старанно уникав можливості висловлювати власну точку зору. Коли його про це просили, він м’яко, із посмішкою відмовлявся, апелюючи до того, що  його посада не дозволяє цього робити. Фактично він проявив надзвичайну слизькість. Частково – це віддзеркалення особистості, він так вихований. Частково ж це професійно напрацьована риса, яка відповідає посаді», – коментує психолог.

За словами експерта, спікеру майстерно вдавалося ефективне протистояти  спробам витягнути з нього суб’єктивні судження. «Причому він це робив м’яко, не дратуючись, з посмішкою на обличчі. Крім того, Разумков проявив технічні навички: чудово запам’ятовував питання, відповідав на усі. До того ж він обрав вдалу модель відповіді: спершу аргументація, потім – точка зору. Це комунікаційна техніка, яку він досконало опанував», – веде далі експерт.

Впродовж двох годин спілкування Разумков утримував спокійний тембр, рівну гучність голосу – без різких інтонацій. «Інтонації ж голосу достатньо жартівливі, однак зауважте: у них немає пошлості, запалу, енергії. Це споглядальна, спокійна інтонація, запрошення посміхатися разом. Це не спроба розважити чи сподобатись (хоча таке бажання присутнє). Можливо, дещо є брак емоційності, однак за рахунок цього досягається темп, який присипає співрозмовників, і це також характеризує Разумкова як комунікатора та маніпулятора», – коментує психолог.

Міміка та жести

Валентин Кім зауважує, що Разумков «досить добре працює обличчям». «По-перше, його посмішка: неширока, м’яка, дещо зніяковіла. Він дуже часто посміхався. По-друге, для спікера дуже характерний прояв подиву: піднятті вверх брови. По-третє, погляд, який дещо бігає, немов людина щось приховує. Такий погляд дещо випадає із загального контексту, видає внутрішні переживання», – констатує психолог.

«Однак усе разом це справляє незвичайне враження: довірливість, певна зніяковілість, підняті брови і погляд, що бігає, справляють враження, немов Разумков ділиться якоюсь дуже цікавою таємницею, створює ефект кулуарності спілкування», – тлумачить експерт.

На думку Кіма, така міміка частково є напрацьованою, проте не повністю. «Це не тільки робота над собою, а й індивідуальна особливість, оскільки щоб постійно так спілкуватися, потрібно не лише закінчити курси акторської майстерності, а й постійно тренуватися», - зазначає експерт. Психолог визнає: така міміка Разумкова працює йому в плюс. Нагадаємо, що тема акторства – не чужа для Разумкова: мати нинішнього голови Верховної Ради –  Народна артистка України Наталя Кудря, провідна зірка столичного театру російської драми.

Навіть не спеціаліст із невербальної психології може помітити, що Разумков багато рухає головою. «Він часто робить кивки: в такт свого мовлення – непомітно створює ефект впливу, він ніби підтакує власним словам, підвищує довіру у опонентів, у такт мовлення іншим – підкреслює, що чує і розуміє співрозмовника. Важко сказати, чи ця риса натренована, чи вона природна, але вона у нього виглядає дуже органічно», – вважає Валентин Кім.

Крім того, за словами психолога, спікер використовує дуже багато «давальних» жестів на адресу співрозмовника, але не такі, що вказують, а такі, що немов віддають. «Наслідок таких жестів – підвищення довіри  з боку слухача. Крім того,  Разумков постійно тримає зоровий контакт зі співрозмовником. Причому у погляді відсутня зверхність, яка часто притаманна іншим політикам. У Разумкова такого немає, навпаки –  він шукає цей контакт, встановлює його, утримує і дуже чітко завершує», – каже Кім.

Влучно характеризують Разумкова не лише наявні, а й відсутні жести, звертає увагу фахівець. «Немає різких жестів: жестів влади та жестів заперечення. Це – ідеальна «людина-«так», націлена на пошук згоди», – робить висновок психолог.

Втім, навіть такий майстерний комунікатор не зміг повністю приховати хвилювання. «Зверніть увагу, під час відповіді на кілька питань щодо падіння рейтингів, щодо етики, щодо скандалів за участю «слуг народу» та сумнівів у їхній кваліфікації, Дмитро Олександрович переминається з ноги на ногу. Наше тіло так реагує тоді, коли ми почуваємося невпевнено – воно ніби шукає надійнішої опори», – відзначає Кім.

Разумков vs Зеленський

Чимало політологів вважають, що Разумков стає потужним конкурентом Зеленському. Це помічають на Банковій, тому ставлення до «свого» спікера там вже давно неоднозначне. «Зеленський і Разумков дуже різні за своєю сутністю. Президент – спринтер, бігун на короткі дистанції. Разумков – стаєр. Такий стиль вчить відпочивати під час роботи, розумно витрачати сили, а отже – не вестися на провокації там, де не треба», – пояснює експерт.

Разом із тим, на думку психолога, якщо Разумков і конкуруватиме із Зеленським, то точно не  найближчим часом. Дмитро Олександрович буде і далі публічно підтримувати президента, вважає психолог.

Валентин Кім нагадує один дуже показовий момент: коли під час зміни уряду у Раді виступав нардеп від «Європейської Солідарності» Олексій Гончаренко. Він висловлював свої претензії главі держави, і Зеленський не втримався і побіг до зали з’ясовувати стосунки з опонентом. «Лише одна людина побігла через усю залу парламенту, аби проконтролювати те, що відбувалося, – це Дмитро Разумков. Він стояв поруч із Зеленським, хоча до кінця не було зрозуміло – для чого? Припускаю, що це психологічний зв'язок. Вважаю, дії Разумкова диктуються не лише розрахунками, а й особистою симпатією до Зеленського», – не виключає Кім. Експерт вважає: коли Зеленський піде на дно, він за собою потягне усіх, хто із ним пов'язаний. Але Разумков останнім часом робить все, щоб цей сценарій його не зачепив: він поводиться дуже продумано – не фігурує в скандалах, займається суто своєю роботою.

На думку психолога Валентина Кіма, Дмитро Разумков – хороший перемовник, надзвичайний контрманіпулятор, який не ведеться на провокації. «Разумков – потужна противага експресивності Зеленського. Спікер міг би виступати чудовими гальмами агресивності з боку нової влади. Він – майстер діалогів, який здатний приймати рольову модель, яка виключає агресивність. Він настільки м’яко вів спілкування, що навіть одне із фінальних запитань щодо його лобіювання ломбардів не змінило картинку та атмосферу заходу: Разумков відповідав розслаблено і спокійно», – нагадав експерт. Висновок психолога такий: спікер кардинально відрізняється від усіх «слуг народу», він здатний подобатися, але геть по-іншому, ніж Зеленський. Бо президент подобається своїм виборцям, а Разумков – політичному оточенню. І в цьому, можливо, і схований секрет політичного виживання спікера.

Наталія Сокирчук, «Главком»