На скільки вистачить Євгенія Пригожина?

Максимальний мобілізаційний потенціал Пригожина – близько 100 тис. осіб (як мінімум, третину із цих ста тисяч може «забрати собі» Міноборони). За нинішньої інтенсивності «утилізації» вагнерівців цього вистачить на 8-9 місяців. Це чудово розуміє Пригожин, і це чудово розуміють у Міноборони та Кремлі. Тому в Кремлі поки що ухвалено рішення як мінімум на півроку підвісити в повітрі політичне (і не тільки) майбутнє Пригожина.

Євгеній Пригожин став одним із ключових ньюзмейкерів російсько-української війни. У цьому огляді Український інститут майбутнього показує, чим володіє Пригожин, як працює його медіаімперія та які реальні політичні та військові перспективи «кухаря Путіна».

Конкорд і «(не) кухар Путіна»

До 2013 року Євгеній Пригожин був однією з найменш публічних персон в оточенні Путіна. Власник групи компаній «Конкорд» із широким профілем діяльності – від ресторанного бізнесу та шкільного харчування і до видобутку корисних копалин. Він представник «пітерської групи», і його бізнес на початковому етапі (а медіабізнес і після 2013 року) активно кредитувався банком «Росія», що належить Ковальчукам.

Наприкінці 1990-х Пригожин відкрив низку ресторанів, у тому числі New Island, який був популярним серед російської політичної еліти. Пізніше почав розвивати напрям «Конкорд»-кейтеринг. І, завдяки знайомству з В. Путіним, він став дуже успішним. До замовників входило (і входить) Управління справами президента РФ. «Конкорд» обслуговує кремлівські банкети, забезпечував харчуванням заходи керівництва силових структур.

Окрім ресторанного бізнесу, «Конкорд» активно займається будівництвом, а пов’язані з групою кампанії – розвідкою та видобутком корисних копалин.

Політтехнолог і медіамагнат

Вперше ім’я Пригожина зазвучало у провідних ЗМІ після 2013 року, коли виникло «Агентство інтернет-досліджень» (АІД). На тлі зміни характеру споживання інформації (посилення ролі соціальних мереж, нових медіа) Володимиру Путіну знадобилася структура, здатна вирішити завдання формування громадської думки з ключових для російської влади питань. Традиційні канали інформування – газети, телебачення, радіо – не працювали і залишали політичним опонентам кремлівської влади можливість впливати, використовуючи можливості інтернет-ресурсів.

В результаті виникло АІД, яке деякі журналісти та політики почали називати «фабрика тролів», «ольгінські тролі» тощо. Специфіка роботи агентства – просування через нові медіа необхідних наративів, створення видимості масової реакції на персон та їхні дії, кампанії дискредитації, постійний збір і аналіз інформації щодо поведінки користувачів соцмереж.

Проєкт, який розпочався як внутрішньоросійський, незабаром розширив сферу своїх інтересів на політику пострадянських держав (Україна, Білорусь, Грузія, Казахстан, країни Балтії), а до середини 2014 року – на країни ЄС і США.

З початком російсько-української війни (анексія Криму, бойові дії на Донбасі) АІД обростає супутніми інформаційними ресурсами: тематичними групами в соціальних мережах, новими «ЗМІ», у тому числі такими, що видають себе за регіональні медіа із зон конфлікту.

У тому ж 2014 році на базі частини згаданих вище ресурсів створюється «Федеральне агентство новин» – інформаційна група, завданням якої, крім іншого, було просування наративів, які на даному етапі не могли собі дозволити транслювати медіа з історією та ім’ям.

Пізніше на базі ФАН і було створено кілька інтернет-видань, які, зокрема, позиціонують себе як «українські». Серед останніх можна згадати «КієвСМІ», «Новостноє Агентство Харькова» та інші. У 2015 році вони були об’єднані в медіагрупу «Патріот», яка сьогодні включає понад 20 видань.

До 2019 року, поки ринок російських соцмереж і новинних агрегаторів не почав рух до монополізації в руках однієї групи, «Патріот» працював рівномірно на всіх ключових напрямах (новинні агрегатори, «Однокласники», «Вконтактє», «Мой мір» тощо). З 2020 року, зі зростанням популярності Telegram, з’явився новий пріоритетний напрям – телеграм-канали. І вже 2022 року група «Патріот» мала низку ТГ-каналів військової спрямованості. Саме вони стали основою виникнення частини російських «військорів» (але лише частини – не більше половини).

У 2022 році Пригожин різко посилив вплив на один із найбільших російських інформаційних ресурсів – ВД «Комсомолская правда», до якого, окрім «комсомолки» (з радіо, ТБ-каналом), входять такі відомі видання, як «Ва БанкЪ», «Експрес-газета».

Після смерті Володимира Сунгоркіна, який в орієнтації на угрупування навколо Путіна був ближчим до силовиків, управління остаточно перейшло до холдингу «ЛДВ Прес» Сергєя Руднова. Це син померлого у 2015 році друга Путіна Олега Руднова. Крім КП, в активі Руднова-молодшого пряме володіння ІА «Регнум» та ще 10 виданнями та радіостанціями, а також регіональним ТВ-каналом (Петербург).

Пригожин був у дружніх стосунків із Рудновим-старшим, у добрих стосунках і з сином.

Важливо також зазначити, що розвиток «ЛДВ Прес» і пригожинської медіагрупи «Патріот» кредитується з одного джерела – банку «Росія» Ковальчуків.

ЧВК «Вагнер» і «Вагнер-груп»

Ще одним напрямом діяльності Пригожина стала приватна військова компанія «Вагнер» або «група Вагнера», яка виникла в РФ на межі 2013-14 років. На відміну від інших російських ПВК, група довгий час не мала постійної реєстрації (і однієї назви всередині РФ) навіть як охоронна компанія. Лише 2022 року в С.-Петербурзі відкрився збудований «Конкордом» комплекс, що має назву «ЧВК Вагнер Центр». Там же розміщено вербувальний пункт власне приватної військової компанії.

Політика вербування персоналу не обмежується територією РФ. Група активно набирає найманців із країн колишнього СРСР, а також (за потребою, як допоміжний персонал), країн Африки та Азії. Донедавна перевага надавалася людям, які мають досвід військової служби. Проте, з розширенням географії роботи та сфери завдань, вимоги до кандидатів були значно знижені вже на межі 2015-16 років.

Саме російські ПВК (зокрема «група Вагнера») були основною ударною силою РФ на початковому етапі російсько-української війни у 2014 році на Донбасі. І люди Пригожина змогли продемонструвати свою ефективність як у боях проти українських урядових сил під виглядом «добровольців», так і в процесі боротьби з неконтрольованими (або слабко контрольованими) угрупованнями у процесі створення вертикалі управління на окупованих територіях.

Найманців «групи Вагнера» можна розділити на чотири ключові групи за специфікою їхнього «використання».

1. Інструктори та висококласні фахівці. Використовуються насамперед для підготовки бійців із  довгостроковими контрактами, а також працюють військовими інструкторами за кордоном (Ангола, Сирія, Лівія, ЦАР, Мозамбік), особистими охоронцями контракторів (наприклад, президент ЦАР, керівництво GATIA в Малі).
2. Постійний штат чи «ветерани». Добре підготовлені бійці, які мають досвід роботи у кількох місіях. Використовуються для навчання новачків, на закордонних місіях як кістяк ударних угруповань. На відміну від першої групи ця, велика за чисельністю група найманців, призначена для використання в бойових зіткненнях. Активно використовуються для охорони нафтових об’єктів у Лівії, золотих та алмазних копалень у Зімбабве.
3. Досвідчені бійці на разових контрактах. Бійці, які мають бойовий досвід, але не мають великого досвіду роботи з ПВК. Використовуються як ударна сила у військових та охоронних операціях.
4. Новачки. Набрані бійці відносно низької кваліфікації, які наймаються на короткострокові контракти та використовуються у гарячих точках, де є необхідність задіяти велику кількість «живої сили». Про цих можна сміливо говорити «витратний матеріал».

Сумарна чисельність кваліфікованих бійців у ПВК «Вагнер» складає, за різними оцінками, від 5 до 10 тисяч осіб. З яких близько 1,5 тисяч – постійні висококласні фахівці. Широка рекрутингова кампанія низькокваліфікованої піхоти (категорія «новачки») довела чисельність структури до 40-50 тисяч з урахуванням набору в’язнів.

ПВК «Вагнер», як і інші подібні організації (не тільки російські, а й американські, британські тощо) використовується для просування інтересів РФ у регіонах (чи конфліктах), де пряма участь ЗС РФ недоцільна з політичних чи економічних причин. Серед найвідоміших операцій цієї компанії можна назвати наступні.

• На тлі повідомлень про наявність великих запасів уранових руд на півночі Азавада ПВК «Вагнер» погодилася на підряд і бере участь у громадянській війні в Малі на боці GATIA (угруповання туарегів, що виступає проти незалежності Азавада і співпрацює з центральним урядом).
• В Судані, у період війни за незалежність Південного Судану та в прикордонних конфліктах за контроль над нафтовими полями, ПВК «Вагнер» використовувалася як ударна сила та група, що охороняє активи Роснафти в регіоні. Варто зауважити, що «постреволюційний» (військовий) уряд Судану категорично заперечує використання бойовиків на своїй території.
• В Сирії ПВК «Вагнер» використовувалася разом із регулярними військами Росії у громадянській війні на боці Асада. Але зі своєю «специфікою»: ця військова компанія насамперед націлювалася на контроль за нафтовими полями, які мали намір (через підставні фірми) розробляти Роснефть і Газпромнефть. Частина висококласних фахівців ПВК використовуються як інструктори сирійських урядових сил.
• В Лівії використання ПВК за своїм характером схоже на сирійську операцію. За винятком того, що в країні не була присутня регулярна російська армія. В іншому – це інструктори для армії генерала Хафтара, участь у бойових зіткненнях, охорона нафтовидобувних об’єктів.
• Центрально-Африканська Республіка. Сьогодні, можливо, це один із найвідоміших контрактів ПВК «Вагнер». Причому до роботи залучаються працівники компанії всіх категорій, у тому числі ядро з висококласних фахівців. Російські найманці здійснюють охорону перших осіб держави, тренують загони спецназу урядової армії та беруть безпосередню участь у боях проти повстанців-мусульман. Сфера економічних інтересів ПВК – родовища алмазів, околиці Бакума із покладами бокситів (уран), перспективні нафтоносні ділянки (розвідку ведуть російські компанії).
• На Мадагаскарі ПВК «Вагнер» виконувала (і виконує) два паралельні проєкти. Перший – надавала інструкторів для підготовки місцевих військових у рамках домовленостей ФСБ і ГУ ГШ РФ, а також охороняла політтехнологів, яких найняв Пригожин для забезпечення електоральних результатів для президента Андрі Радзуеліна. Другий проєкт – охорона розвідки та видобутку хромітів, яку вела пригожинська Ferrum Mining (через СП із мадагаскарською державною компанією Kraoma Mining). 2020-го року СП було реорганізовано: на місце компанії Пригожина прийшли російські фірми, афілійовані з Газпромом.
• У Мозамбіку участь бійців ПВК «Вагнер» полягала також у підготовці місцевих спецназівців і забезпеченні безпеки бізнесу згаданої вище Ferrum Mining – розвідці запасів титанових руд і бокситів.
• У Венесуелі співробітники ПВК «Вагнер» відповідали за охорону потужностей російсько-венесуельських нафтових СП, а також за особисту охорону менеджерів «Роснефті» та політичних консультантів, найнятих на допомогу режиму Мадуро.
• Крім того, за даними африканського Armed Conflict Location & Event Data Project (ACLED), співробітники ПВК «Вагнер» працюють як інструктори для силових структур у Зімбабве, ДР Конго, Анголі.

Трансформація ролі Пригожина в Україні в 2022 році

Судячи з характеру бойових дій, Кремль спочатку не планував активного використання ПВК як повноцінних підрозділів на фронті. Таким організаціям відводилася роль ДРГ у тилу українських військ, насамперед у великих містах, або роль мобільних груп для швидких і точкових операцій – від евакуації окремих осіб і до розвідки та штурму об’єктів у найближчому тилу українських військ. Саме тому було вкрай мало інформації про бійців ПВК «Вагнер» на фронті, серед полонених і вбитих. Приблизно до травня 2022 року йшло активне вербування громадян пострадянських країн (зокрема, вихідців із України та Білорусі) для роботи «у малих групах».

Проте необхідність компенсувати втрати армії РФ на початковому етапі війни призвела до того, що найманців «групи Вагнера» почали використовувати як піхотні з’єднання на фронті. Була спроба найму «вузьких фахівців», зокрема поза Росією. Йдеться про льотчиків, танкістів, артилеристів, фахівців у галузі зв’язку та РЕБ. Але ця рекрутингова кампанія мала лише частковий успіх – до перших загиблих. До того ж восени 2022 року до російського законодавства було внесено зміни, що дозволяють брати іноземців на військову службу. Тому структури Пригожина сконцентрувалися саме на формуванні піхотних з’єднань. Використання ПВК дозволяло Кремлю відтягувати момент оголошення мобілізації та занижувати оцінку реального рівня втрат російськими громадянами. Крім того, на тлі виплат через поранення або смерть використання найманців було набагато дешевшим.

Ближче до осені виникла потреба у різкому збільшенні найму живої сили для поповнення втрат. В результаті реалізується ідея про наймання ув’язнених в обмін на майбутню амністію та гроші. Це дозволило Пригожину залучити до своєї структури до 20-25 тисяч ув’язнених із російських колоній. Ще близько 10 тисяч людей було найнято у депресивних регіонах РФ. Насамперед це люди без постійного доходу, які мають суттєві кредитні зобов’язання (іпотека, споживчі кредити тощо).

Важливо відзначити, що Пригожин дуже обережно використовує «ядро» своєї ПВК на фронті. Кваліфіковані досвідчені бійці частіше обіймають командні посади і не беруть участь у штурмових операціях, а також працюють як інструктори у таборах підготовки.

Другим напрямом діяльності структур Пригожина були інформаційні операції, спрямовані на дезорганізацію українського суспільства, поширення панічних настроїв. На цей напрямок були мобілізовані ресурси ФАН та пов’язаних із нею груп. На початковому етапі (до середини березня) РФ мала надію на ефективність залишків медійної системи, вибудуваної Медведчуком. Тому вибудовування інфраструктури ресурсів Пригожина (фейкові «українські» групи в телеграмі, мережа «воєнкорів» тощо) почали з’являтися лише до середини березня. До середини літа вже працювала ціла мережа каналів, яка насамперед висвітлює події в Україні.

Таким чином, вже до вересня 2022 року Євгеній Пригожин де-факто став однією з ключових постатей у російсько-українській війні.

Спроба вийти з ролі простого «порученця»

Перехід війни у затяжний стан, санкційний тиск на РФ, що послабив позиції деяких російських компаній на світовому ринку, створили передумови для переділу сфер впливу в оточенні Путіна. Так, наприклад, втратило свої позиції (і фактично повністю знищено) угруповання «сім’ї» Єльцина, знижується роль групи «Роснефті» і особисто Сєчина. Є незадоволеність Путіна представниками групи силовиків.

До цього варто додати виникнення точок напруженості у суспільстві. З одного боку, невдоволення та страх ліберально налаштованих жителів міст. З іншого – зростання невдоволення серед радикально, імперськи налаштованих росіян. Це створює передумови перегляду партійної системи Росії. Кремлю потрібен щонайменше один політичний проєкт, аналогічний партії «Родіна» початку нульових. Це дозволило б каналізувати протестні настрої радикалів. Але готових кандидатів на роль партійного лідера Путін не має.

На цьому фоні розпочинається гра Пригожина. Якщо з урахуванням написаного вище оцінити його позиціонування в оточенні президента РФ, найточнішим визначенням стане «порученець». Безперечно впливовий, необхідний. Але використовуваний лише для «делікатних» місій, якими неспроможні займатися як офіційні структури, так і окремі політики. Виходить, що Пригожин має робити брудну роботу і брати на себе весь репутаційний негатив. При цьому його становище повністю залежить від затребуваності пропонованих делікатних послуг і прихильності Путіна.

Але тимчасова незамінність у війні, важливість інформаційних операцій, як і процеси перерозподілу впливу в російській верхівці створюють для Пригожина шанс змінити статус. Тобто з «нерукоподатного» стати або повноправним учасником однієї з кремлівських груп впливу (в ідеалі – створити згодом свою), або лідером партійного проєкту.

З цією метою Пригожин розпочинає активну медійну кампанію. Мережа «воєнкорів», починаючи з кінця липня, критикує військове керівництво, підкреслено позитивно висловлюється про роботу «оркестру» (так вони називають групу «Вагнера»). Причому останній напрям розкручується поступово, зі зростанням. Аналогічної політики дотримується «Комсомолская правда», яка підключилася до роботи на 2-3 тижні пізніше.

Природно, що така «хвиля інформації» спрацювала як спусковий гачок для федеральних каналів.

• Першими зреагували канали Національної медіагрупи, яка перебуває у власності групи Ковальчуків. Тут доречно згадати роль банку «Росія» у створенні медіаактивів Пригожина і «ЛДВ Груп» Руднова.
• Далі (десь на початку вересня) підключаються державні канали, які перебувають в управлінні Уряду РФ.
• І, нарешті, останніми в списку стали канали групи «Газпром-медіа».

Пригожин стає однією з публічних персон у російській політиці. Завдяки чому він, разом із Кадировим, домагається зміни керівництва «СВО», просуваючи близького їм генерала Суровікіна.

Варто відзначити бонуси для Пригожина та в галузі контролю над медіа. Кремль, злякавшись різкої критики ТГ-каналів «воєнкорів», вдається до тактики «батога»: з низкою власників найпопулярніших ресурсів ФСБ проводить профілактичні заходи. До того ж інформація виходить у публічне поле. Пригожин, маючи власну мережу «воєнкорів» і групу пов’язаних із КП, уникає такого тиску і, в результаті, посилює свої позиції у російському сегменті телеграма.

На цьому фоні він починає «пробувати межі дозволеного».

• Публічна страта Євгенія Нужина, погрози на адресу критиків виконували роль, з одного боку, залякування (чи, у випадку з радикалами, мотивації – «знайдемо зрадників») для частини російського суспільства. З іншого боку, це був виклик і демонстрація своєї політичної ваги представникам російських еліт. Наприклад, за фактом страти мали відреагувати Генпрокуратура та Слідчий комітет. Відсутність дій з боку Краснова та Бастрикіна стала показовою для інших ключових персон в оточенні Путіна.
• Наймання ув’язнених із обіцянкою (!) амністії був викликом вже згаданому Ігорю Краснову (генпрокурор), а також Міністру юстиції Костянтину Чуйченку та керівнику ФСІН Аркадію Гостєву.
• Паралельно розпочинається публічна медійна атака на губернатора Санкт-Петербурга Олександра Бєглова, який має досвід роботи разом із Путіним із середини 90-х років.

В Кремлі вирішують дещо обмежити претензії Пригожина і більшість конфліктів заспокоюють. У пресі створюється картинка «нової реальності». Вбивство Нужина представляється як провокація, і вже за цим фактом СК заводить справу. Щодо ув’язнених, з’являється інформація про закриті укази про помилування після служби (або поранення), розгортається кампанія з проведення паралелей зі «штрафбатами» періоду Другої Світової. Конфлікт із Бєгловим примусово «ставлять на паузу».

Але загальний трек стає очевидним. На тлі дискредитації частини силовиків Пригожин намагається вбудувати ПВК як повноправну частину силового ресурсу РФ. І цим стати частиною (впливовою частиною) номенклатурної групи силовиків в оточенні російського президента.

Для реалізації планів йому потрібна картинка військового успіху. Тому переважне використання ПВК «Вагнер» на донецькій ділянці фронту (Бахмут, Соледар, Авдіївка) є результатом зацікавленості як особисто Пригожина, так і військового керівництва. Завдяки наявності «дешевої» робочої сили з числа ув’язнених «група Вагнера» підтримує високу інтенсивність бойових дій і досягає часткового успіху в околицях Бахмута. При цьому взяття Соледара (єдиний успіх російської сторони за довгий час) Пригожин намагається видати за свою і лише свою перемогу, забезпечену виключно силами ЧВК. Тим самим вкотре протиставляючи себе військовому керівництву.

Хід у відповідь від системи

Активність Пригожина та його спроба кинути виклик одразу декільком групам впливу: МВС (відповідали за затримання ув’язнених), Мін’юст (до його структури входить ФСВП), частково ФСБ (контролює діяльність організованої злочинності з погляду політичних зв’язків) мала породити реакцію у відповідь. Яка і була у вигляді перестановок у керівництві «СВО» та висування Герасимова, а також зміни в медійному полі. Армійське керівництво підкреслило, що успіх РФ у Соледарі належить не тільки вагнерівцям, а ключові ЗМІ РФ розпочали акуратний відхід від фактичної реклами даної ПВК та її власника. Критики Пригожина поки що немає, матеріали радше позитивні. Але частота згадки знизилася щонайменше ніж удвічі. Варто зазначити, що публічний «конфлікт» Пригожина та Стрєлкова (Гіркіна) є своєрідною відповіддю на зменшення уваги до обох персон із боку ЗМІ. Вони обоє намагаються втриматися у ТОПі інформаційного порядку денного.

І, нарешті, ключове – становище на фронті. ПВК «Вагнер» зазнає колосальних втрат. Звісно, внаслідок успішної оборони ЗСУ. Однак, є в цьому явищі і роль ЗС РФ. З’являється розрізнена інформація (що місцями підтверджується українськими військовими), що збройні сили Росії часто не поспішають надавати найманцям артилерійську або повітряну підтримку та бронетехніку. Тим самим вони сприяють знищенню цілих підрозділів «групи Вагнера» у лобових штурмах українських позицій.

Якщо така інформація є вірною, то російське військове керівництво обрало тактику поступового знищення ПВК «Вагнер», використовуючи її підрозділи у лобових штурмах на найбільш складних ділянках. Паралельно з цим триває активне формування ПВК «Перемога» (яку пов’язують із Шойгу), активізувалися ПВК «Редут», ПВК «Яструб» (переговорник) Олексія Марущенка. При цьому останні дві підкреслюють свою присутність в Україні в 2022 році вже з кінця лютого.

Таким чином, за доцільності подальшого використання ПВК було обрано алгоритм нейтралізації Пригожина через зменшення чисельності його компанії та появи кількох «професійніших» конкурентів.

Що буде з Пригожиним?

Ключове питання, відповідь на яке визначає майбутнє Пригожина – мобілізаційний потенціал його ПВК. Можна припустити, що практика вербування ув’язнених буде продовжена. Інформація про високий рівень втрат перебиватиметься історіями колишніх в’язнів, які були амністовані після участі у війні в Україні.

Враховуючи, що в російських колоніях і в’язницях, за даними ФСВП, утримується близько 250 тисяч осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини (з яких 22 тисячі жінок), максимальний мобілізаційний потенціал для «групи Вагнера» можна оцінити не більше ніж у 60-70 тисяч осіб за весь 2023 рік. За нинішньої інтенсивності «утилізації» вагнерівців на фронті цього вистачить для підтримки постійної чисельності угруповання на кілька місяців, але не більше.

Однак, друга категорія потенційних найманців – люди з депресивних районів без постійного доходу з великими кредитними заборгованостями – може дати ще близько 50 тисяч новобранців. Це за умови, що частина з цієї категорії осіб не буде призвана до ЗС РФ. Таким чином, максимальна кількість рекрутів, на які може розраховувати Пригожин, – до 100 тисяч. При цьому ядро ПВК, що складається з кваліфікованих і навчених бійців, навряд чи буде повною мірою задіяне на фронті в Україні, враховуючи велику кількість поточних контрактів за кордоном.

Паралельно в РФ посилюватимуться інші приватні військові компанії, які спробують зайняти місце ЧВК «Вагнер» у менш ризикових, але не менш публічних операціях. Наприклад, охорона ключових об’єктів, зачистки вже зайнятих населених пунктів (якщо такі будуть внаслідок російського наступу), боротьба з партизанами та українськими ДРГ.

Таким чином, Пригожин може розраховувати на силову компоненту як основу своєї політичної активності лише 2023 року. Вже до осені, за наявних темпів «утилізації» вагнерівців, значення та значущість ПВК «Вагнер» почне стрімко зменшуватися. Якщо тільки не буде знайдено альтернативних джерел рекрутів або ж вагнерівців масово відправлять у тил (перше – поки що нереалістично, друге – дуже невигідно для Міноборони). Є ще третій варіант – Пригожину прикриють обидва канали вербування, але поки що Путін мовчить.

Медійна складова кампанії Пригожина також може зіткнутися з труднощами. Монополізація (або посилення позицій) у телеграмі та спроба стати камертоном тез для радикальних ресурсів була можлива завдяки необхідності терміново обмежити потік негативу щодо Кремля. На даному етапі можна припустити, що ключові групи впливу в оточенні Путіна спробують зайти на дане поле і створити нові ресурси або взяти під свій контроль наявні.

Тому саме у 2023 році Пригожин спробує увійти до групи силовиків як складова військової машини РФ. Очікується пошук союзників, одним із яких може стати Золотов, а також просування ініціативи щодо зміни російського законодавства та легалізації використання ПВК, у тому числі і на території РФ. Щоправда, поки що всі його спроби це зробити були безуспішними.

Другий напрямок посилення – партійний проєкт радикального характеру – також можливий. У Пригожина є відповідні медіаресурси, є партнери («Регнум», «КП») та є «історія» участі у війні. І, що важливо, у нього є партнерські чи близькі до партнерських відносини з думською партією «Справедлива Росія». Але проблема на цьому напрямі лежить у нерішучості Кремля. У Путіна поки що не визначилися ні з форматом майбутньої партії, ні з іменами її потенційних лідерів. Пригожин зайвою своєю активністю восени поставив під сумнів свою керованість. А отже, не лише знизив шанси одноосібно очолити новий політичний проект, а й отримати там контрольний пакет. Зважаючи на все, поки в Кремлі питання політичного майбутнього Пригожина поставили на паузу і збираються відсторонено дивитися, чи зможе він «вижити» у фронтовій та політичній боротьбі з Міноборони та генштабом.

Український інститут майбутнього