Непересічний інцидент. Чому загорівся головний російський НПЗ на Далекому Сході

Удари українських дронів по російських нафтових базах та заводах вже стали звичним наслідком путінської «спецоперації» проти України. Проте, хоч далекобійність безпілотників і зростає, усі ці цілі знаходилися у більш-менш досяжній відстані від українського кордону.

Але 10 квітня стався непересічний інцидент: запалав нафтопереробний завод компанії «Роснєфть» у Комсомольську-на-Амурі, що розташований у Хабаровському краї на Далекому Сході. Відстань до цього міста від України – більше шести тисяч кілометрів.

За інформацією місцевих пабліків, пожежа спалахнула на технологічній колоні заввишки близько 50 метрів, а площа горіння, за різними даними, сягнула близько 100-300 кв. м. За попередньою версією, причиною загоряння став витік бензину, який згодом спалахнув. Чорний дим, який валив з заводу, було помітно з різних районів Комсомольська-на-Амурі, а в повітрі відчувався їдкий запах.

Значення Комсомольського НПЗ для регіону важко переоцінити – він є найбільшим постачальником нафтопродуктів для Далекосхідного федерального округу потужністю 8 млн тонн на рік. Цей завод – одне з найстаріших підприємств в РФ. Будувався в 30-ті роки минулого століття спеціально для переробки нафти, видобутої на Сахаліні. Друга світова війна скорегувала плани і завод був запущений раніше запланованих термінів – у 1942 році. Наразі Комсомольський НПЗ забезпечує понад 60% нафтопродуктів регіону, основні види його продукції – бензин, дизпаливо, керосин, мазут, нафтовий кокс. Також підприємство відправляє частину своєї продукції на експорт – до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Загадкова пожежа

Через те, що наші дрони ще не навчилися літати так далеко, російські ЗМІ спочатку не розглядали «українську версію», якою за замовчанням тепер пояснюють будь-який катаклізм на території РФ. Але згодом в українському сегменті соцмереж з’явилися цікаві версії інциденту: вибух на НПЗ – справа рук місцевого «кулібіна», який зібрав дрон квадракоптерного типу, прикріпив до нього кумулятивний снаряд та поцілив у ректифікаційну колону НПЗ. Мотиви потенційного диверсанта – невідомі.

Як би там не було – диверсія це чи просто аварія – пошкодження такого значимого елемента, як ректифікаційна колона, є серйозним ударом по ключовому постачальнику палива для далекосхідного регіону.

Ректифікаційний апарат – це технологічний апарат, призначений для розділення рідких сумішей, складові яких мають різну температуру кипіння (гас, газойль, дизпаливо, мастила тощо). Фактично це – серце нафтопереробки. Ректифікація є одним з найважливіших технологічних процесів в нафтовій промисловості, і не тільки в ній – а й, наприклад, в спиртовій.

У побутовому варіанті – ректифікаційним можна назвати так званий «самогонний апарат». До речі, російські ЗМІ свого часу повідомляли, що виробництво самогону – хобі нинішнього заступника голови російського Радбезу Дмитра Медведєва, тож він добре знає принцип роботи ректифікаційних установок. Самогон, вироблений на цеху в одній з його резиденцій, Медведєв раніше любив презентувати іноземним гостям.

Ректифікаційний апарат колонного типу чи просто ректифікаційна колона – це вертикально встановлений циліндр, усередині якого з допомогою різних пристроїв і вузлів досягається очищення рідин.  Процес ректифікації ґрунтується на протилежному напрямку потоків пари і рідини – пара спрямовується вгору, а рідина скочується вниз. У результаті такого багаторазового перегону рідина максимально очищується, виділивши найбільш легку фракцію. Якщо в самогоні це – етиловий спирт, то у нафті – бензин.

Промислові ректифікаційні колони можуть досягати 60 метрів у висоту і 6 метрів у діаметрі.

Це вже далеко не вперше, коли страждають такі установки на російських нафтопереробних заводах. Так, у квітні минулого року після атаки українських безпілотників отримала пошкодження ректифікаційна колонна на НПЗ «Слов'янськ ЕКО» у Слов'янську-на-Кубані Краснодарського краю РФ.

Загалом ректифікаційні колони – найбільш потрібні мішені для українських дронів під час атак на НПЗ, бо їх виготовляють індивідуально під кожне підприємство, а їхня вартість сягає кількох десятків мільйонів доларів.

Павло Вуєць, «Главком»