Парламентський детектив. Куди зник законопроєкт про заборону УПЦ МП?

Поки у Верховній Раді перерва в сесійній роботі, справжні пристрасті киплять за її лаштунками. Причиною для чергового спалаху емоцій став давній парламентський «борг» – надчутливий урядовий проєкт №8371 щодо заборони Московської церкви в Україні. Ця релігійна організація працює під брендом УПЦ (МП). Законопроєкт був проголосований у першому читанні ще в жовтні, після чого його подальше проходження зупинилося на рівні Апарату Верховної Ради. Профільний комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики, який доопрацьовував проєкт та вносив правки, завершив роботу над ним ще три тижні тому. Але на сайті парламенту весь цей час не з’являлися ані зауваження Головного юридичного управління до другого читання, ані порівняльна таблиця з правками.

Лідери монобільшості, які і без того шукали різноманітні причини не виносити політично чутливе церковне питання на голосування, за таких обставин отримали «залізну» підставу для цього – відсутність необхідних ритуалів з боку Апарату Верховної Ради. А останній просто не поспішає.

Врешті терпець увірвався навіть у голови гуманітарного комітету від монобільшості Микити Потураєва. Він ініціював публічне звернення до Апарату з вимогою пояснити, чому протягом місяця так і не оприлюднений текст урядового законопроєкту до другого читання. Комітет проголосував за таке звернення одноголосно. Потураєв стверджує, що Головне юридичне управління вже надало деякі свої зауваження, на основі яких комітет двічі вносив техніко-юридичні зміни, потім законопроєкт віддали в Апарат – і після того все замерло.

Одна з ініціаторок збору підписів за розгляд в Раді в першому читанні проєкту щодо заборони діяльності УПЦ МП Юлія Клименко з «Голосу» наводить приклад закону про мобілізацію. У ньому було вдвічі більше правок, ніж в законі про релігійні організації, але сумнозвісну таблицю вдалося сформувати між сьомою вечора і сьомою ранку. «Тобто коли є політична воля, все відбувається максимум за 2-12 годин, – зауважує Клименко. – Коли ж її немає, а є великі гроші або лобізм, Апарат займається бюрократією. У проєкті лише дві тисячі правок, з яких 80% – просто спам від ОПЗЖ, тому поважних причин так довго тримати його в Апараті просто не було».

Елітна «обслуга»

Апарат Верховної Ради в силу своєї специфіки є структурою «сам у собі», тому й такі детективні історії за його участю почуєш не часто. Проте претензії до цього органу час від часу спливають не тільки з боку гуманітарного комітету та прихильників якнайшвидшої заборони Московської церкви. Голова комітету з питань соціальної політики Галина Третьякова також звертала увагу на те, що зарплати працівників Апарату в рази перевищують зарплати самих нардепів, хоча за субординацією мало б бути навпаки. Третьякова обурювалася тим, що у деяких діячів Апарату парламенту доходи у воєнному 2022 році зросли на мільйон та більше у порівняння з мирними роками, та скаржилася, що «низькооплачувані» нардепи давно залежать від прихильності своїх більш високооплачуваних «сервісменів». Для порівняння: керівник Апарату Верховної Ради В’ячеслав Штучний за 2022 рік отримав майже 3 млн грн зарплатні, в той час як та ж Третьякова та лідери парламентських фракцій – по пів мільйона, а спікер Руслан Стефанчук – 718 тис. грн.

Після галасу, що здійнявся, працівники Апарату прийняли рішення перерахувати свою одноденну зарплату на потреби Збройних сил.

До речі, Штучний прийшов на цю посаду ще у вересні 2019 року і займає її досі з перервою на роботу першим заступником начальника Управління державної охорони (липень 2020 – листопад 2021). Під час свого першого «пришестя» в Апарат Штучний запам’ятався конфліктом з тодішнім керівником Ради Дмитром Разумковим – подейкували, що голову Апарату Банкова призначила ледь не «наглядачем» за гоноровим спікером. З Русланом Стефанчуком у керівника Апарату жодних проблем немає. Як і спікер, Штучний, який дослужився до звання бригадного генерала, є очима та вухами Офісу президента в парламенті, а його відомство іноді, як показує практика, може пригальмовувати ті ініціативи, які влада поки вважає не своєчасними.

Політолог Володимир Фесенко зауважує, що сам по собі Апарат навряд чи дозволив собі таку норовливість. «Іноді в його надрах можуть бути свої ігри, але завжди домінує політична позиція. Якщо президент або парламентська більшість наполягають, Апарат пришвидшує процес, – каже політолог. – Зараз, можливо, вперше в історії склалася ситуація, коли керівники Апарату отримують більшу зарплатню, ніж депутати. Але все-таки апаратчики – політично залежні люди, яких керівництво Верховної Ради може звільнити, якщо щось піде не так. Конкретне питання УПЦ МП може не бути зараз для влади пріоритетним, тому процес й не пришвидшують. І навряд чи це є ініціативою самого Апарату – напевно, тут його прикривають люди з інших високих кабінетів, які керуються суто прагматичними політичними мотивами».

І все ж у цій історії не варто недооцінювати ще один фактор: якщо адептів Московської церкви більш ніж достатньо серед депутатського корпусу, то вочевидь їх вистачає і на всіх штабелях «допоміжних структур» Верховної Ради.

Відповідь Апарату

Джерела «Главкома» у самому Апараті Верховної Ради стверджують, що відкриті депутатські звинувачення спричинили неабиякий переполох, в ситуацію довелося втручатися і голові Верховної Ради. Тому внутрішні розбірки на підвищених тонах, що прорвалися назовні, були приборкані досить швидко.

Після отримання депутатського звернення Апарат оперативно – зранку наступного дня – розмістив свою відповідь на сайті Ради. Тільки адресована вона була чомусь не парламентарям, які офіційно висловили свої претензії до Апарату, а… представникам медіа, які цю новину розповсюдили. У відповіді йшлося про те, що кінцевий варіант порівняльної таблиці до законопроекту № 8371 обсягом 917 сторінок був наданий комітетом Головному юридичному управлінню лише 1 травня о 16:30. Співрозмовники «Главкома» в комітеті зауважують, що тут Апарат дещо злукавив, бо посилався виключно на офіційну переписку, зафіксовану в СЕДО (систему електронного документообігу). У той час як більша частина переписки з тим же юридичним управлінням проводилася поза системою.

Непрямо цей факт підтверджує і те, що багатостраждальну таблицю Апарат ніби пообіцяв вже у п’ятницю вивісити на парламентському сайті. Тепер вигадувати аргументи, чому резонансний проєкт не виноситься до зали, доведеться вже керівництву парламенту і монобільшості. Так само, як вони, наприклад, вже понад рік роблять щодо законопроєкту про позбавлення державних нагород та звань зрадників та колаборантів. Насправді, пояснення цим іграм в кішки-мишки лежить на поверхні: влада дуже залежить від своїх колишніх ярих критиків, а нині партнерів в парламенті з екс-ОПЗЖ. А останніх не варто ображати ані мусуванням теми їхньої улюбленої церкви, ані перспективами втрати звання Героя України непотоплюваним Юрієм Бойком.

Проте це вже інша історія.

Павло Вуєць, «Главком»