Прихильники Путіна у США. Що сказав би їм Рейган?

Жодна подія не закріпила спадщину президента Рейгана так, як його епохальна зміна американської політики – відмова від «стримування» й «розрядки» та запровадження ефективної політики з  метою знищення «Імперії зла», – пише Віктор Рудь у своїй авторській статті Why are American Conservatives Garroting the Nation that Helped «Make America Great Again»?

Не дивно, що в США оперативники КҐБ, який очолював Юрій Андропов, були попереджені про те, що їх можуть попросити «позбутися Рейгана», зазначає перебіжчик від КҐБ Борис Южин.

Попри те, що наступна адміністрація Буша, яка прийшла до влади після Рейгана, намагалася запобігти цьому, відновлення Україною своєї незалежності 1991 року встановило «надгробок» на СССР. Це призупинило стратегічний відступ Америки, дозволивши їй відновити світове лідерство, якого не бачили з кінця Другої світової війни. Тому просто неймовірно, що нині, виступаючи проти допомоги Україні, дедалі зростає сегмент консервативних правих у США. Одна річ – чесно виступати за перегляд законодавчого процесу з метою надання кращої й більшої допомоги Україні. Інша – з неймовірним запалом вболівати за перемогу Росії у геноцидній війні проти тієї української нації, яка врятувала США від апокаліптичної траєкторії. Як розуміти проголошення осанни бучанському м’яснику за збереження життєво важливих «традиційних цінностей»? Глава КДБ Юрій Андропов був зразком для Путіна під час його служби у цій організації. Путін знову запровадив совєтську символіку, оплакує падіння СССР і розгортає совєтські прапори в Росії та окупованих територій Україні. Прихильники Путіна в американській правій консервативній групі знають про це, чи не так?

Поговоримо трохи про контекст

Після інавгурації Рейгана на прохання члена його перехідної команди автор цих рядків надіслав Річарду Аллену, тодішньому раднику президента США з питань національної безпеки, аналіз провалів американської політики «стримування» щодо Совєтського Союзу. Це була своєрідна гамівна сорочка Павлова, яка постійно замикала нас всередині ситуації відповідь-реагування, передаючи диктату Москви час, місце та інтенсивність наступної кризи й «бюрократичної вербалізації політики дрейфу». Я стверджував, що ця апокаліптична траєкторія не може тривати й далі, та окреслив заходи, необхідні для того, щоб струсонути совєтський режим і прискорити його розпад.

Я не знав, що моя пропозиція збігається з тим, про що вже говорили у Білому домі. Відповідь Аллена від 21 квітня 1981 року була прямою: «Ми маємо намір бути більш наполегливими в усіх аспектах нашої зовнішньої політики, а особливо щодо Совєтського Союзу». Рейган чітко усвідомлював, що СССР – це не «Росія», а багатонаціональна держава, остання велика імперія, підвладна тим самим відцентровим силам, котрі прагнуть свободи, як і будь-яка імперія. Він писав: «Ми маємо підтримувати ідею, що підкорені нації – тобто поневолені – Совєтського Союзу повинні відновити свою свободу». Упродовж року Директива 32 про рішення щодо національної безпеки заохочувала «довгострокові лібералізаційні та націоналістичні тенденції в Совєтському Союзі та країнах-союзниках». Через рік після цього Директива 75 (NSDD 75) про рішення щодо національної безпеки закликала до «внутрішнього тиску на СССР, аби послабити джерело совєтського імперіалізму… і знищити совєтський експансіонізм», а також «сприяти еволюційним змінам у самому Совєтському Союзі».

Тепер повернімося до сьогоднішніх днів

Heritage Foundation (фонд «Спадщина»), що є стратегічним дослідницьким інститутом США, був своєрідним брахманом (першоосновою) консервативного впливу у Вашингтоні, пишаючись тим, що є спадкоємцем Рейгана. Нещодавно він виступив проти додаткової допомоги Україні в розмірі $13,7 млрд, з яких 11,7 призначені на військову та економічну допомогу та 2 – для допомоги у зменшенні дедалі зростаючих витрат на енергоносії. Артикуляція щодо потреби «фіскальної відповідальності» є риторичним фінтом. Адже Україна бореться з первісною терористичною державою, яка в 1970-х і 80-х породила «ісламський тероризм», скерований проти тієї ж Америки.

Стурбовані ветерани Америки приєдналися до офіційної позиції фонду Heritage Foundation, чия місія полягає в тому, щоб «зберегти свободу та процвітання, за які боролися ми…». Опозиційні ветерани фактично підтримують основний постулат Росії в її доктрині тотальної війни проти США – знищення української нації – нації, яка допомогла «знову зробити Америку великою».

Таке відступництво не пояснюється ані невіглаством, ані наївністю, ані окремими політичними амбіціями. Воно не пояснюється і якоюсь гарячою підтримкою, оскільки в цьому питанні праві шляхом па-де-де приєдналися до багатьох прогресивних лівих в Америці. Саме Демократична партія історично мала дещо тепліше ставлення до Кремля. Президент Рузвельт надав дипломатичне визнання СССР у 1933 році, коли Сталін шляхом Голодомору примушував українців до покори, забезпечуючи життєздатність СССР для цілих поколінь з усіма наслідками, що випливали з цього. Під час Другої світової війни найбільшим успіхом совєтської розвідки було призначення Гаррі Гопкінса довіреним радником президента Рузвельта, що очолював воєнну програму лендлізу, яка фінансувала й «залізну завісу».

Саме завдяки цій програмі вдалося оснастити Москву в її боротьбі проти українських і балтійських повстанців, а також під час придушення повстань у ГУЛАГу. За часів Трумена американці брали участь у жахливій репатріації українських біженців у післявоєнній Європі, які пережили геноцид 1930-х років. І американці намагалися вистежити для Сталіна інформаторів в українському підпіллі, які попереджали розвідку армії США про план Сталіна вбити генерала Джорджа Паттона.

У наші часи президент Клінтон спонукав Україну віддати третій за величиною ядерний арсенал у світі… Росії. Саме він був тим, хто забезпечив для неї місце СССР у Раді Безпеки ООН і порівняв президента Росії Єльцина під час його вторгнення до Чечні з Авраамом Лінкольном. Чим відрізняється вислів президента Обами «те, що відбувається в Україні, не становить для нас загрози» від висловлювання Такера Карлсона з Fox News «Україна стратегічно не має значення»? А як щодо «доброзичливості» Обами в ролі сенатора під час російського «перезавантаження» та його місії зі знищення конвенційної зброї України 2005 року? Президент Трамп про Путіна: «Він мені сподобався. Я йому сподобався». Вислів «розмовляти з Росією – це добре» належать до того ж роду, що й рузвельтівське «рішуче налаштування сподобатися Сталіну» та висловлювання президента Трумена про росіян: «Вони завжди були нашими друзями, і я не бачу жодної причини, чому вони ними не мають бути… Тож давайте налагоджувати стосунки один з одним». Не дивно, що президент Трумен формально не прийняв політики «стримування», доки за чотири перегодом Москва не поглинула території Східної Європи та північні території Японії.

Оскільки зростаючий сегмент половини американського політичного спектру гарячково підживлює такі неймовірні мозкові аномалії, наслідки вже є фундаментальними. Давайте згадаємо маніфест, представлений в Академії Генерального штабу Росії 1997 року, коли Вашингтон лобіював включення Росії до G7: «Особливо важливо внести геополітичний безлад у внутрішню діяльність Америки, заохочуючи всі види сепаратизму та етнічних, соціальних і расових конфліктів, активно підтримуючи всі дисидентські рухи й групи – екстремістські, расистські та сектантські, тим самим дестабілізуючи внутрішньополітичні процеси в США. Також мало б сенс одночасно підтримувати ізоляціоністські тенденції в американській політиці…»

Серед нинішніх конкретних цілей – ізоляція Великобританії од Європи, внесення розбрату як всередині ЄС, так і між ЄС й США, а також дестабілізація Туреччини. Іран має стати ключовим гравцем у російсько-ісламському альянсі проти Америки. А Україну, як «величезну небезпеку» для цього конструкту, треба знищити.

Що сказав би на це Рейган?

Джерело: eutoday.net

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)