«Розігрується» $30 млрд! «Нафтогаз» проти «Газпрому» – найбільша справа на континенті
Україна поставила на кін у Стокгольмському арбітражі все: у разі перемоги отримаємо $28,3 млрд, програємо – заплатимо $38,7 млрд
Пауза в судовому процесі між «Нафтогазом» і «Газпромом» дедалі більше нагадує затишшя перед бурею. Україна поставила на кін усе: у разі перемоги ми отримаємо $28,3 млрд, якщо програємо – будемо змушені виплатити $38,7 млрд. Йдеться про найбільшу справу на континенті.
Шанси на перемогу
Сила не творить право, і люди зобов'язані коритися лише владі законній
Жан Жак Руссо
Процес між ПАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» розпочався 25 вересня в Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма. Предмет позовів цієї справи – контракти на постачання газу з Росії до України і транзит газу через територію України від 2009 року. Українська сторона домагається зміни ціни на російський газ і перегляду умов транзиту до Європи.
Росія ж наполягає на тому, що Україна повинна заплатити за газ, який не споживала. Принцип «бери або плати», закладений в контракт 2009 року, передбачає, що Україна зобов'язана сплатити фіксовані обсяги газу, незалежно від того, буде вона їх де-факто закачувати чи ні. Фактично ми зобов'язані оплатити недобір газу.
Україна має більш високі шанси на перемогу. По-перше, підписання контракту здійснювалося під тиском. «Газпром» відверто шантажував Україну, періодично погрожуючи перекрити вентиль.
По-друге, практика застосування цінової формули, закріпленої в контракті, дає підстави для висновку про те, що ціна на газ є не комерційною, а політичною. Розраховані за формулою контракту газові ціни виявляються значно завищеними (у середньому на $100–150 за 1000 кубометрів) порівняно із середніми цінами на газ, реалізований «Газпромом» у країнах Західної Європи.
По-третє, принцип «бери або плати» було поставлено під сумнів попередніми рішеннями європейських арбітражів. Зупинимося на цьому пункті докладніше. Після кризи 2008 року в ЄС пропозиція газу почала стабільно перевищувати попит на нього, а ринкова ціна стала помітно нижчою за ціни в довгострокових контрактах. У липні 2014 року було зафіксовано рекордну з 2009 року різницю в 50% між цими цінами.
Поява газових сховищ і створення загальноєвропейської системи газопроводів призвели до виникнення в ЄС спотового ринку газу, де ціни визначаються на основі співвідношення попиту і пропозиції. Сам газ міцно увійшов до списку біржових товарів, на ринок газу прийшли банки та інвестиційні фонди. Уже у 2014 році частка газу на ринку ЄС, що продається і купується за ринковими цінами, перевалила за половину і продовжує стійко зростати. Як результат – європейські трейдери почали зазнавати збитків, купуючи газ у виробників за високими цінами довгострокових контрактів і продаючи його споживачам за низькими ринковими цінами.
Порятунком для європейських компаній стало арбітражне застереження про можливість перегляду ціни (price reopener clause), яке міститься в кожному контракті. Протягом півстоліття воно розцінювалася лише як формальність. Утім, саме воно 5 років тому несподівано перетворилося на потужну зброю в руках покупців газу.
Першою до суду звернулася італійська компанія Edison. У 2012 році арбітраж прийняв рішення про перегляд контрактної ціни з катарським постачальником Rasgas, зобов'язавши його виплатити 450 млн євро на користь Edison. У 2013-му Edison домоглася в арбітражі зміни контрактної ціни на скраплений газ з алжирської Sonatrach із виплатою 300 млн євро. Третій її постачальник – PromGas (спільне підприємство «Газпрому» і Eni) – вважав за краще завершити арбітражний розгляд мировою угодою. У 2013 році арбітраж став на бік німецької RWE в її позові до «Газпрому» у питанні виплати компенсації за переплачений газ за період з травня 2010 року (900 млн євро).
Ці рішення арбітражів змусили постачальників змінити тактику. Вони заходилися припиняти розпочаті покупцями арбітражні розгляди шляхом укладання мирових угод. У 2012 році німецька E.ON і «Газпром» припинили розгляд спору, уклавши угоду, за якою домовилися переглянути ціну довгострокового контракту ретроспективно. Це принесло E.ON 1 млрд євро. За ним послідували аналогічні угоди «Газпрому» з польською PGNiG, австрійською Econgas, німецькою Wingas і словацькою SPP. У травні 2014 року такого ж перегляду домоглася італійська Eni, зафіксувавши в контракті з «Газпромом» прив'язку вартості газу до цін на італійському газовому хабі PSV.
Як бачимо, в усіх випадках арбітри ставали на бік споживачів газу не тільки з питання корекції формули розрахунку ціни, а й відшкодування вже зазнаних збитків. У ситуації з «Нафтогазом» «Газпром» на мирову угоду не пішов, а той факт, що вимоги української компанії є аналогічними позовам європейських трейдерів, дозволяє сподіватися, що шанси України на перемогу надзвичайно високі.
Імпортний паритет
Великою нацією нас робить не наше багатство, а те, як ми його використовуємо.
Теодор Рузвельт
З листопада минулого року Україна не закуповує російський газ. Цьогоріч припинено постачання російського енергетичного вугілля (не менш важлива сировина для проходження осінньо-зимового періоду). Ембарго російських енергоресурсів відіграє важливу роль у контексті перспектив Стокгольмського процесу. Таким чином Україна намагається наголосити, що експорт енергоресурсів для РФ не тільки і не стільки бізнес, як інструмент зовнішньої політики.
Україна відчула наслідки такого впливу більше за будь-кого. УРСР щорічно видобувала газу понад 60 млрд м куб. (максимальний показник – 68,7млрд м куб.). За підсумками 2015 року річне споживання газу в Україні – 33,7 млрд м куб., а власний видобуток – лише 19,9 млрд м куб. Аналогічні тенденції, тільки ще більш виражені, і з вугіллям. У 1990 році було видобуто 164,8 млн тонн, а торік, у 2015-му, – лише 39,8 млн т. У підсумку тільки за 9 місяців Україна імпортувала вугілля 11,7 млн т на суму $1,04 млрд доларів.
Популізм недалеких політиків, які два десятиліття фіксували занижені ціни українських видобувачів, призвів до того, що українські газ і вугілля поступово заміщувалися імпортом, переважно російським.
Стокгольмський процес став поштовхом до пошуку нових цінових і географічних орієнтирів на стратегічну сировину, незалежних від політичних ігор Кремля. Урядовою постановою від 16 квітня 2016 року №315 затверджено формулу оптової ціни газу, в основу якої покладено вартість на німецькому хабі NetConnect Germany (NCG) + витрати на транспортування до українсько-словацького кордону.
28 квітня було введено формульний принцип визначення ціни вугільної складової в ОРЦ (оптової ринкової ціни електроенергії), прив'язаний до Роттердамського API2 + доставка в порти України. Це ключовий європейський індекс, за яким котируються 90% світових вугільних деривативів.
Таким чином, Україна вирішує одразу три завдання: в короткостроковому періоді – підсилює свої позиції у Стокгольмському процесі, в середньостроковому періоді – диверсифікує зовнішні поставки енергетичних ресурсів (це болісно для кінцевих споживачів, але дозволяє забезпечити необхідні обсяги газу і вугілля зі світових ринків), у довгостроковому періоді – вирівнюючи зовнішні і внутрішні ціни на енергоресурси, створює фінансові стимули для зростання власного видобутку газу та вугілля, знижує залежність від імпорту будь-якого походження. Це означає, що за кілька років Україна знову буде здатна забезпечити себе ресурсами.
РФ дуже болісно реагує на ці спроби зіскочити з енергетичної голки. Для неї це може призвести до втрати останніх важелів впливу на Україну.
Розкриті консерви
У тих, хто душею низький, найкраще з усього написаного і сказаного стає найгіршим.
Григорій Сковорода
Є в шахах такий відомий прийом, як гамбіт. Це коли одна зі сторін в інтересах якнайшвидшого розвитку, захоплення центру або просто для загострення гри жертвує матеріал (зазвичай пішака, але іноді й фігуру). У нашому випадку таким пішаком виступає нижча порівняно з європейською ціна, за якою РФ намагається знову нав'язати Україні свій газ та вугілля. Росія готова демпінгувати, але за однієї умови – у жодному разі не підписувати нові контракти, а легалізувати ті, що оскаржуються в арбітражі. Природно, ці умови не влаштовують Україну.
Для стимулювання українських еліт Кремль, який набив руку в гібридних маніпуляціях, використовує весь арсенал інформаційних і політичних технологій. Наведу слова свого колеги, відомого експерта у сфері гібридного протистояння Євгена Магди: «Фронт активного впливу РФ – політичне торпедування основ енергетичної безпеки України, що дозволяють диверсифікувати постачання енергоресурсів. Тут мішенню російських інформаційних диверсій стають нові механізми ціноутворення, орієнтовані не так на російські «низькі» ціни, як на європейські бенчмарки – NCG (NetConnect Germany) для газу і API2 («Роттердам +») для енергетичного вугілля. Штучно генеруються й інформаційно підживлюються хвилі «тарифних викриттів» раз-по-раз накривають соцмережі, залучаючи у заздалегідь змодельовану інтерпретаційну рамку величезні маси українців».
Навколотарифна інформаційна вакханалія, влаштована деякими політиками, прямо або опосередковано підтримується з боку суміжної держави. Так званий газпромівський пул енергетичних експертів щодня нагадує українцям про непрофесіоналізм керівництва Міненерговугілля, «Нафтогазу» і НКРЕКУ та «збитки», зазнані у зв'язку з орієнтацією на європейські біржі. У соціальні мережі вкидаються різноманітні корупційні «викриття», що насправді не витримують професійної експертизи. При цьому відверті фейки (на кшталт погрози віялових відключень електроенергії) продукують автори, які раніше ніколи не асоціювалися з антидержавною позицією. Настав час «консервам» розкриватися – «розігрується» 30 млрд доларів!
Потужний психологічний пресинг поки що не привів до зміни позиції керівників галузі. Амортизуючий ефект державних дотацій на комунальні послуги і несподіваного підвищення мінімальної зарплати практично нівелював потуги РФ розхитати українське суспільство на темі тарифів. Поки що нівелював. Остаточне рішення Стокгольмського арбітражу буде винесено 31 березня. А попереду зима...
Олексій Полтораков, Національний інститут стратегічних досліджень
Читайте також альтернативні думки з цієї теми:
Про «вражаючі» енергетичні реформи. Як уряд та Ахметов нагріли шахтарів