Таємниця Харківських угод. Чому Україна досі визнає законність російського флоту у Криму?

Початок квітня 2014 року. Окупація Криму завершена. Російський диктатор Володимир Путін видав указ про припинення дії чотирьох міждержавних угод, укладених з Україною. Йдеться про російсько-українські угоди щодо Чорноморського флоту РФ, датовані 1997 і 2010 роками. Рішенню Путіна передували «одобрямс» Держдуми та Ради Федерації РФ.

«На сьогодні відсутні будь-які підстави для продовження правовідносин щодо розміщення об’єкта та персоналу Чорноморського флоту РФ в Україні, включаючи зобов’язання російської сторони щодо надання українській стороні оплати або іншої компенсації чи відшкодування», – таку заяву зробив заступник очільника російського МЗС Григорій Карасін наприкінці березня 2014-го.

За іронією долі, роль торпеди, яка спопелила угоди нині двох ворогуючих держав, виконав один із підписантів, експрезидент Росії, а станом на 2014 рік глава уряду РФ Дмитро Медведєв.

Десять років тому він звернувся до Путіна і доповів про необхідність  розриву «харківських угод», які він сам і освятив з президентом України Віктором Януковичем.

Як у 2024 році, рівно через 10 років після подій у Криму і одностороннього розриву Москвою угод, на це реагує Київ?

Станом на квітень 2024 року Міністерство закордонних справ України наполягає: угоди про базування Чорноморського флоту Росії у Криму… чинні! «Зазначені міжнародні договори, включаючи «харківську угоду», на сьогодні залишаються актуальними для України, оскільки, з точки зору міжнародного права, чітко підтверджують суверенітет України над Автономною республікою Крим, юридично фіксують тимчасовий характер базування ЧФ РФ саме на території України, визначають міжнародно-правові умови оренди російською стороною української території тощо», – сказано у відповіді департаменту комунікацій та публічної дипломатії МЗС на запит «Главкома».

Логіка МЗС

Кілька слів про самі угоди. У 1997 році Україна підписала з Росією три угоди: про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; про параметри поділу Чорноморського флоту і про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням вказаного флоту.

Ключові пункти цих документів:

• Угода про перебування Чорноморського флоту Росії у Криму діє 20 років – до 28 травня 2017 року;
• Росія зобов’язалася не  мати  ядерної  зброї в складі Чорноморського флоту на території України;
• Росія відшкодовуватиме шкоду, яка може бути завдана діями або бездіяльністю військових формувань чи особами  з  їхнього  складу  під  час  виконання  ними  службових  обов’язків;
• Чорноморський флот Росії,  що  перебуває на території України, зобов’язується запобігати забрудненню в місцях його дислокації. 

До речі, у нинішніх реаліях красномовними є тези про кількість озброєння і техніки російського флоту в Україні. Зокрема, одна з угод 1997 року прописала ліміти для росіян: не більше 132 бойових броньованих машин і 24 артилерійських одиниць калібру 100 мм і вище. Також було дозволено використовувати не більше 22 бойових літаків морської авіації наземного базування.

Що стосується Угоди між Україною та Росією з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України, які було підписано 21 квітня 2010 року у Харкові, то вона фактично є продовженням раніше ухвалених за часів президентства Кучми.

У контексті вище описаного Міністерство закордонних справ України стоїть на позиції: формальне збереження для України чинності базових угод і Харківської угоди продовжує надавати нашій державі на сьогодні додатковий інструмент для імплементації міжнародно-правової відповідальності РФ у зв’язку із збройною агресією проти України як 2014 року, так і 2022 року. Свідоме порушення Росією міжнародно-правових зобов’язань за вказаними міжнародними договорами дає можливість Україні порушувати питання міжнародно-правової відповідальності РФ та вимагати належної компенсації на міжнародних майданчиках та в рамках діючих міжнародно-правових механізмів.

«Таким чином, поточна ситуація стосовно питання чинності та дії базових угод і харківської угоди характеризується тим, що російська сторона вважає ці міжнародні договори такими, що втратили чинність і не застосовуються, а українська сторона, відповідно до статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, висловлює заперечення та оспорює відповідні односторонні кроки Росії щодо припинення дії вказаних міжнародних договорів як такі, що суперечать міжнародному праву», – пояснює департамент комунікацій та публічної дипломатії МЗС у відповіді «Главкому».

Погоджується з позицією МЗС заступник міністра юстиції – Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини у 2016-2021 роках Іван Ліщина. У коментарі «Главкому» експосадовець зауважив: існує не так багато документів, у яких Росія офіційно визнала, що півострів Крим належить Україні.

«Те, що відбулося у Харкові 2010 року, очевидно суперечило інтересам України. Водночас чинну Угоду між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту Росії свого часу українська сторона використала під час подачі доказів до Європейського суду справ людини. Йдеться про справу «Україна проти Росії» щодо окупації Криму. Зокрема, Україна доводить, що навесні 2014 року у Криму перебували не лише підрозділи Чорноморського флоту РФ, як того передбачали згадані міждержавні угоди, а й інші види військ на кшталт десатників», – пояснив колишній заступник міністра юстиції.

На думку Ліщини, денонсація «харківських угод» принесе Україні лише мінуси, оскільки це позначиться на раніше вибудованій доказовій базі у міжнародних судах.

Фіаско у Раді

Та все ж з боку України таки було кілька спроб денонсації «харківських угод» через Верховну Раду. Одна із них – ще під час президентської каденції Віктора Януковича. Підкласти свиню тодішній владі намагався опозиційний політик Володимир Яворівський (помер у квітні 2021 року). У грудні 2012 року обранець зареєстрував відповідний законопроєкт, прозорливо акцентуючи на загрозі національній й економічній безпеці України від перебування Чорноморського флоту у Севастополі. Нардеп тоді зауважив: Закон «Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» був прийнятий (за тиждень після підписання «харківських угод» Януковичем і Медведєвим – «Главком») без попереднього розгляду у Конституційному суді на предмет її відповідності вимогам Конституції.

Очікувано, що ця законотворча ініціатива тоді зазнала фіаско. Головне науково-експертне управління Верховної Ради видало «залізобетонні» аргументи: в Угоді 2010 року не передбачено можливість її денонсації. До того ж припинення дії Угоди потягне за собою збільшення видатків держбюджету у зв’язку з підвищенням ціни на природний газ через скасування знижки, яку тодішні президенти України та Росії заклали у «тіло» документа.

Як результат, законопроєкт Яворівського набрав 152 голоси при мінімально необхідних 226-ти.

На хвилі Революції гідності, у березні 2014 року той же нардеп Яворівський знову запропонував припинити чинність трьох угод про базування російського флоту у Криму від 1997 року. Це мала бути реакція на так зване «входження Республіки Крим та міста Севастополя до Російської Федерації», яке освятив Путін 18 березня 2014 року. Законопроєкт пролежав у Раді до листопада 2014 року, а потім його відкликали.

Спробував анулювати угоди і народний депутат Олег Ляшко. Але його законопроєкти про денонсацію чотирьох угод про базування Чорноморського флоту РФ так і не потрапили на розгляд до сесійної зали протягом чотирьох років.

У Верховні Раді нинішнього IX скликання також фіксувалися подібні потуги. У березні 2021 року народний депутат від «Слуги народу» Олег Дунда подав законопроєкт про денонсацію Угоди між Україною та Росією з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України.

У пояснювальній записці до проєкту закону автор зауважив, що у січні 2011 року Державне бюро розслідувань оголосило підозру Віктору Януковича у державній зраді за підписання у 2010 році Харківських угод. Слідство вважає, що експрезидент за попередньою змовою з вищими посадовцями РФ, надав тодішньому президенту Росії Дмитру Медведєву допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. У результаті підписання так званих Харківських угод було збільшено особовий склад військ та військової техніки Збройних Сил РФ на території України замість підготовки до їх зменшення та виведення з території України.

У коментарі «Главкому» Дунда повідомив, що розгляд законопроєкту про денонсацію Угоди гальмують міністерства закордонних справ і фінансів. Вони визнають, що Чорноморський флот Росії перебуває у Севастополі на законних підставах. Більше того ці міністерства розраховують у майбутньому стягнути з Росії компенсацію за односторонню денонсацію «харківських угод» у квітні 2014 року.

«Абсолютно недержавницька позиція, зважаючи, що є відповідне кримінальне провадження, у якому Харківські угоди трактуються як здача національних інтересів», – переконаний обранець.

Конституційний сум

Поки керівництво Ради зволікає з винесенням на голосування законопроєкту з денонсації Харківських угод, група нардепів скористалася «варіантом Б». У березні 2023 року парламентарі запустили звернення до Конституційного суду з проханням протрактувати конституційність Угоди між Україною та Росією про базування Чорноморського флоту РФ на території України. Однак і вони стикнулися зі складнощами.

Уже рік, як Велика палата Конституційного суду не може взятися за розгляд питання по суті, оскільки потрапила під  «вогонь» відводів з боку представників президента та Верховної Ради у цьому суді. Вони проти того, щоб це питання доповідав суддя Конституційного суду Сергій Головатий. Причина – у далекому 2010 році депутатська картка на той момент парламентаря Головатого голосувала у парламенті за скандальні угоди.

Востаннє відвід судді Головатому заявив представник президента у Конституційному суді Сергій Дембовський. Це відбулося на початку грудня 2023 року. До цього часу більшість суддів неспроможні чітко визначитися: або погодитися з аргументами заявника відводу, або «захистити» Головатого.

Поза тим редакція володіє інформацією, що торік «гонець» із Банкової наполегливо переконував суддю-доповідача Сергія Головатого не педалювати розгляд справи Харківських угод у Конституційному суді. Мовляв, «зверху» цей документ сприймають як законний. Тому тему ворушити не варто.

До слова, є цікава ухвала Конституційного суду від 20 квітня 2010 року (за день до підписання Януковичем і Медведєвим «харківських угод»). До суду звернулося 50 народних депутатів з проханням розтлумачити положення пункту 14 Перехідних положень Конституції у системному зв’язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону (заборона іноземних військових баз). За міркуваннями пів сотні депутатів, Чорноморський флот РФ перебуває в Україні тимчасово (до 2017 року) і будь-яка пролонгація міжнародних угод з цього питання протирічитиме Конституції.

Однак Конституційний суд умив руки, відмовивши у відкритті провадження. Причина банальна. На думку суду, парламентарі звернулися не за тлумаченням положень Конституції, а за консультацією з правозастосування. А суд такої функції не виконує.

У розмові з «Главкомом» суддя Конституційного суду у відставці і перший генпрокурор України Віктор Шишкін висловив таку думку: Харківські угоди, підписані 2010 року тодішніми президентами України та Росії Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим, є неконституційними. Він стверджує, що у вказаних угодах відсутнє посилання на статті Конституції.

«На яку статтю Конституції спирався Віктор Янукович, підписуючи  Угоди між Україною і Росією з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України? Адже Основний Закон містить статтю 17, яка забороняє на території України розташування іноземних військових баз. Наприклад, президент Леонід Кучма, коли у 1997 році підписував угоди про перебування Чорноморського флоту у Криму, керувався пунктом 14 Перехідних положень Конституції. Ad hoc. Разова дія, яка дозволила фактично обійти пряму норму Конституції. Себто стаття 17 Конституції є вічною, а пункт 14 Перехідних положень був застосований одноразово у 1997 році. Що стосується Януковича, то він другий раз не міг застосувати Ad hoc з того ж самого питання. Відповідно, підписані ним «харківські угоди» є незаконними», – пояснив екссуддя. 

За словами Шишкіна, окрім президента-втікача, до кримінальної відповідальності за державну зраду треба притягувати тодішнього Голову Верховної Ради Володимира Литвина. За переконаннями знаного правника, спікер не мав конституційних підстав та прав підписувати і ратифікувати зрадницькі Харківські угоди».

Разом із тим Шишкін дивується з нинішньої позиції МЗС: мовляв, безглуздо триматися за угоду, якої не існує. «Для втрати чинності угоди достатньо денонсації одного з підписантів. Що й у квітні 2014 року зробила Росія. Ту позицію, яку зайняло Міністерство закордонних справ – це повна маячня. Є низка інших міжнародних договорів на кшталт Гельсінських угод 1975 року, в яких чітко прописано територіальну цілісність держав. Більше того ряд суб’єктів міжнародного права визнали територію України у кордонах 1991 року, де Крим є українським», – наголосив Шишкін.

Віталій Тараненко, «Главком»