«Треба бути розлюченими». Як українська армія штурмує окопи росіян

Армії штурмують лінії окопів вже більше ста років, але, незважаючи на всі досягнення військових технологій, зараз це не менш жахливо, ніж коли солдати перетинали брудні поля битв Першої світової війни.

Атаки можуть бути скритними і хірургічними, або розпочинатися з використання приголомшливої сили: дронів, танків і артилерії. Мета – прорватися крізь лабіринт захищених вогневих позицій і бліндажів, з'єднаних між собою затопленими переходами і охоронюваних ворогом.

У травні українські солдати обрали більш гучний варіант штурму лінії окопів. Деякі учасники описали цей штурм як швидку, добре сплановану операцію, що, ймовірно, відіграє ключову роль у довгоочікуваному контрнаступі України, який, як припустили американські високопосадовці, розпочався у понеділок, і який передбачає прорив через лінії російських мінних полів, танкових загороджень і траншей.

Під час штурму у травні українські мінометники обстріляли позицію ворога. З гуркотом виїхав танк і відкрив вогонь. Потім на поле вискочили броньовані «Хаммери» і почалася стрілянина з кулеметів, розповідають бійці. За словами одного з командирів на псевдо Козак, штурмова група випустила 3 тис. куль з двох кулеметів «Браунінг», наданих американцями, що свідчить про величезні потреби у боєприпасах для військ, які ведуть наступ.

Підійшовши до російського окопу українські бійці, як вони самі потім розповідали, побачили оглушених вибухами і дезорієнтованих солдатів, що не були готові дати відсіч.

«Дуже допомогло те, що по них працював наш танк», – розповів один із членів штурмової групи, сержант Олександр.

Допоміг і дрон-камікадзе. Запущений українцями перед штурмом, він налякав росіян і змусив їх ховатися у бліндажі, залишивши підступи до окопу без охорони.

«Вони всі поховалися», – додає Олександр.

Протягом кількох місяців Україна готувала спеціалізовані підрозділи для таких штурмів, а союзники, такі як США і Велика Британія, навчали українських солдатів координувати дії артилерії, бронетехніки і піхоти.

Журналістам було дозволено взяти інтерв'ю у членів групи, що входить до складу розвідувального підрозділу 59 бригади, яка штурмувала російську траншею 20 травня на сході України.

Захоплення траншейного укріплення може здатися невеликою операцією, особливо у порівнянні з операцією, що включає застосування великої кількості танків, повітряних атак або громоподібної сили артилерії, такої як Himars.

Але все-таки, захоплення окопу – це складна робота. Її успіх залежить від ретельного планування з урахуванням особливостей ландшафту і погоди, а також дій окремих солдатів, зазначив командир на псевдо Козак. Мета – підібратися якомога ближче, перш ніж ворог отримає можливість відкрити вогонь по солдатах, вразливих під час маневру.

Іноді атаки відбуваються непомітно. На одному з відео, знятому з безпілотника двоє українців підкрадаються до окопу рано-вранці, коли росіяни, очевидно, сплять, стрибають у нього і йдуть до входу у бліндаж.

Або ж мета полягає у тому, щоби змусити всіх в окопі не висовуватися. «Вони повинні сидіти та ховатися, не в змозі нічого зробити», – пояснює Мирон, командир артилерійської батареї, що підтримує піхоту під час штурму окопів.

За його словами, планування – це ключ до успіху. Хитрість полягає у тому, щоби «вибивати» траншею, поки піхота не підійде якомога ближче, не зачепивши при цьому своїх бійців. «Чим швидше вони біжать, тим більше у них шансів на успіх і виживання», – каже Мирон.

Російська армія має власні тактики штурму окопів, які спираються на перевагу у кількості гаубиць та іншої артилерії, а також на велику кількість солдатів.

Одна з їхніх тактик – розвідка боєм. Бронетехніка під'їжджає до лінії окопів і як тільки вогневі точки виявлені, викликається артилерія для обстрілу.

Минулого року у битві за Бахмут Росія відродила практику часів Другої світової, коли ув'язнених хвилями надсилали проривати оборону. Взимку Росія сформувала спеціалізовані підрозділи піхоти, призначені для штурму окопів – так звані штурмові загони, частково набрані з числа ветеранів спецназу. Вони діють у поєднанні з бронетехнікою та артилерійськими підрозділами.

Окоп біля Пісків був захоплений російським взводом, але українці хотіли його повернути, зокрема для того, щоби врятувати пораненого солдата.

Спочатку українці спробували підкрастися до їхніх позицій, вирушивши у їхній бік близько першої ночі. Але росіяни помітили їх і відкрили вогонь, поранивши чотирьох з восьми солдатів штурмової групи. Українці відступили, забравши поранених.

Командир на псевдо Козак розповідає, що обміркував цю невдачу, а наступного ранку перейшов до гучного штурму із застосуванням всього арсеналу, у результаті чого вони відвоювали окоп.

«Коли «Браунінги» замовкли, піхота була біля входу в бліндаж, – сказав Козак. – Ви не даєте ворогу зорієнтуватися, підняти голову, попрацювати гранатами. Поки він зрозуміє, що відбувається, наші хлопці вже будуть у його окопах».

Біля входу в один з бліндажів сержант Олександр крикнув росіянам: «Виходьте і будете жити!».

За його словами, росіяни почали виходити з піднятими руками. Загін взяв у полон 22 росіянина з новостворених штурмових підрозділів. Українські військові описали цей штурм як успішний, оскільки він призвів до захоплення великої кількості полонених, на відміну від жорстоких, безперервних і часто безрезультатних перестрілок на більшості ділянок уздовж лінії фронту.

Солдат на псевдо Рудий розповів, що полоненим давали сигарети, воду і аптечки для обробки ран. «Вони всі кажуть одне й те саме, що не хотіли сюди їхати», – зауважив він. За словами Рудого, полонених можуть обміняти на захоплених українців. «Кожен полонений росіянин – це надія на повернення з полону одного з наших солдатів», – сказав він.

Бійці розповіли, що їм вдалося витягти свого пораненого товариша. Йому відірвало обидві ступні під час вибуху.

«Це диво, що він не стік кров'ю до смерті, – сказав Рудий. – Він був у дуже поганому стані. Він лише просив води».

За словами солдатів, окрім тактичного планування, необхідного для захоплення окопу, потрібно ще дещо.

«В українській мові є слово лють, – каже Рудий. – Нам не потрібно бути сердитими чи злими. Треба бути розлюченими».

Марія Варенікова веде репортаж з Покровська

Джерело: The New York Times

Переклад: Олександр Груздєв, для «Главкома»